Требізон. Літній семестр

Розділ шостий

— Він, напевно, з глузду з’їхав, — сказала Сью десь удесяте, коли світло давно вимкнули, а весь гуртожиток обговорював те, що трапилось. — Зацікавився продюсуванням «Кошмару літньої ночі», чи як там вона її називає?

— Цілковите, суцільне божевілля! — погодилась Ельф, яка читала п’єсу.

— Гадаю, я погоджусь, — захихотіла Джоана Томсон. — Це буде весело.

— А хто не погодиться? — сонно мовила Ребекка. — Я маю на увазі, хто наважиться це пропустити? Не можу дочекатися!

Такі самі розмови точилися по всьому Будинку Джуніпер і закінчилися тим, що кімната відпочинку під час зборів Роберти була переповнена. Переповнена сильніше, ніж будь-коли. Шестеро подруг не дуже поспішали після вечері, але тепер зайти було вже неможливо. Вони підійшли до штовханини в коридорі та приєдналися до тих, хто юрмився біля дверей, стоячи на носочках, аби щось побачити.

Макс очолював збори, стоячи за столом у кінці кімнати. Роберта скромно сиділа біля нього. Надруковані копії вже роздали по одній на трьох, їх нетерпляче читали. Просто біля дверей Джені Брук-Хаєс спромоглася дістати одну копію та швидко проглянула її.

— Та сама п’єса, Джені? — голосним шепотом запитала Сью.

— Зовсім ні! — сказала Джені. — Він майже переписав її!

Макс почав голосно говорити, та всі в кімнаті затихли.

— Ця п’єса принесе багато задоволення і, я впевнений, багато грошей на тижні благодійності. Тож це шанс випробувати себе для будь-якої дівчинки, яка полюбляє акторську гру та ще не знайшла собі групу. Ми з Боббі вирішили змінити назву на «Лісову комедію».

— Але раніше це була трагедія! — прошепотіла Селлі Елфінстоун до Ребекки, прискаючи сміхом.

— Ви переписали її, сер! — вигукнула першокурсниця з кімнати.

— Ні, ні, зовсім ні, — сказав Макс, дивлячись на Роберту. — Трішки змінив з дозволу Боббі. Ми зменшили кількість частин до десяти та додали легкий діалог.

Роберта щасливо кивнула. Вона вже другий день поспіль носила розпущене волосся.

— До речі, — продовжив Макс, — мені спало на думку, що п’єсу слід зіграти просто неба, тож південна тераса біля музичної школи ідеально підійде. Дерева та озеро нададуть сільської атмосфери. Фактично ми зробимо театр просто неба, якщо погода буде прихильна до нас.

Вони засміялися, подивившись на дощ, який періщив по вікнах.

Його ентузіазм заражав. Кімнатою пройшла хвиля зацікавля. Коли вчитель запитав, хто хоче взяти участь у п’єсі, близько двадцяти дівчат піднесли руки.

— Добре, тим, хто зголосився, краще взяти із собою роздруківку. Уважно продивіться її. Ми проведемо ще одні збори після уроків та влаштуємо проби. Як уважаєш, Боббі? — він шанобливо звернувся до неї.

— Я запитаю міс Вілліс, чи можемо ми зайняти спортзалу. Хіба це не гарна ідея? — сказала Роберта.

— Для тих, хто не отримає ролі, буде багато іншої роботи. Нам треба буде готувати костюми та декорації...

— Ходімо — сказала Тіш посеред зборів. — У мене шия затерпла. Краще ходімо надрукуємо спонсорські бланки.

— Ми вже почули достатньо! — сказала Мара, посміхаючись.

Виходячи в коридор, Ребекка почула, як на зборах Деббі підвищила голос:

— Будь ласка, Максе, я вже отримала роль Королеви казок! Роберта обіцяла її мені.

Спускаючись сходами на перший поверх до кімнати для хобі, дівчата сміялися та штовхали одна одну. Усіх це дуже розвеселило.

— Так ось, що вона дала йому у середу, — зрозуміла Ребекка. — Свою п’єсу. Вона, мабуть, хотіла дізнатися його думку.

— Він переписав її, та вони разом її перечитували вчора на уроці! — усвідомила Тіш. — Він показав їй усі зміни.

— Але дивно ще й те, що він погодився стати її продюсером! — сказала Маргот. — Це буде гарно. Група Роберти напевно збере найбільше грошей.

— Ні, адже ми цьому завадимо! — сказала Тіш, відчиняючи двері кімнати для хобі. — Нумо надрукуємо ці бланки, а потім я скопіюю їх.

Мара швидко зробила шаблон, а тільки-но Тіш закінчила друкувати, як пролунав дзвоник на денні уроки. Спочатку фізика, а потім пара з ігор.

— Ми повернемося з ігор та одразу скопіюємо його на апараті. На кожному бланку буде місце для десятьох спонсорів, а якщо ми хочемо виграти, то кожній з нас краще мати при собі бланк.

Погода знову зіпсувалася, звичну гру з тенісу відмінили, тож вечір п’ятниці дівчата провели на занятті фізкультури в залі. Ребекка засмутилася через це. Очевидно, що цього вечора серфінгу також не буде. Що ж, замість цього вони хоча б надрукують бланки та почнуть шукати спонсорську підтримку.

Дівчата прийняли душ після фізкультури. Перед тим, як піти, Ребекка знов зазирнула до спортзали. Вона побачила, як Роберта розставляла стільці по колу. Дівчинка готувалася до приходу Макса та інших. Зазвичай вона виглядала незворушною, але зараз, із розпущеним волоссям та м’яким виразом обличчя, Роберта здавалася зовсім іншою.

Повертаючись назад, Ребекка і Тіш зустріли Сью біля «Гіларі». Щоп’ятниці вдень у Сью були репетиції з оркестром замість ігор. Дівчата подивилися на південну терасу, що розташувалася навпроти музичної школи. Дерева схилилися над водами невеличкого озерця. З листочків ще сходили краплі від нещодавніх дощів. Мрійливо подивившись на терасу, Ребекка змогла уявити її у сяйві сонця, заповнену акторами в костюмах гоблінів, ельфів та Королеви казок.

— Треба розповісти про неї Максу. Гадаю, вона чудово підійде для п’єси і, закладаюся, її відвідає дуже багато людей.

Дівчині Макса не дуже подобалася ця ідея з п’єсою.

Ребекка дізналася про це випадково. Коли вони прийшли до кімнати для хобі, то помітили, що Роберта використала весь папір для друкування свого твору. Папір тримали в ящику у викладацькій, що у старій будівлі, тож Ребекка запропонувала збігати за ним. Коли місіс Девеншир уходила додому, то дозволяла дівчатам самостійно брати папір. Ребекка часто робила так раніше саме по неділях. Здавалося, у них завжди закінчувався папір саме по неділях, на середині видрукування газети «Джуніпер».

Двері викладацької були відчинені. Ребекка вже збиралася увійти, коли почула голос Макса. Він розмовляв по телефону! Дівчинка застигла у коридорі та чекала, поки він вийде. Вони з Кеті сильно сварилися.

— Я не провів увесь вечір за цією п’єсою, я витратив на неї близько години... і то через те, що все було дуже погано... — Потім: — Слухай, розсуди сама. Діти намагаються зібрати гроші для благодійності. Їм потрібна допомога з цією п’єсою... Так, звісно, це означає, що доведеться затримуватися щовечора... Але, в цілому, все закінчиться за два тижні... Вибач, Кеті. Я вже сказав, що зроблю це, тож так і буде. Побачимось пізніше.

Почувши, що він поклав слухавку, Ребекка гучно підійшла до дверей, так, ніби дійсно з’явилася у цю хвилину. Вона ввійшла, коли Макс виходив. Він ледь помітив її. Вчитель просто пішов далі коридором, широкими, легкими кроками. Його темне волосся виглядало трохи пом’ятим. Він насвистував.

Після того, як Ребекка попила чай та виконала домашнє завдання, вона пройшла Будинком Джуніпер, шукаючи спонсорів. Джосселін Вайнінг була в захваті від того, що Ребекка так швидко навчилася серфінгу, тож записала своє ім’я до її бланку, обіцяючи два пені за кожен вдалий раз Ребекки.

— А хто стежитиме, що ви не обманюєте?

— Що ж, Мара буде вести рахунок, але Джоан Гісап також приведе кілька префектів. Вони керуватимуть та перевірятимуть. Інакше Тіш і Маргот можуть посваритися!

— А можу я також узяти участь? — раптово запитала Джосс. — Я збиралася встановити стійку з випічкою з Джені та іншими, але негідниці передумали і долучилися до цієї п’єси!

— Я впевнена, що можеш, Джосс! — із захватом сказала Ребекка. — Я запитаю дівчат, коли побачу.

— Не забудь про атлетичний клуб завтра ввечері, — нагадала Головна з ігор молодших курсів. — Подивимось, як швидко ти бігаєш.

Ребекка і не думала забувати.

Того вечора Джоана Томсон та Джені Брук-Хаєс зізналися, що пішли на другі збори з питань п’єси лише через цікавість. Але проби були такі веселі, що вони вирішили взяти участь. Макс дав кожній роль. На їхніх обличчях можна було побачити тінь сорому.

— Просто ми з’ясували, що якісь першокурсниці також планують установити стійку з випічкою.

— Нема сенсу робити те саме.

— Звісно ні! — сказала Тіш. — Віддамо належне: п’єса дійсно стане сенсацією.

Вона почувалася щасливою, адже тепер Джосс долучиться до них у зборі грошей. Це стане вишенькою на торті. Натовп людей прийде подивитися, а це означає, що у них останньої хвилини можуть з’явитися спонсори.

— А ти помітила, Беккі, що Роберта раптово стала доброзичливішою? — запитала Тіш перед сном. Обидві дівчинки дивилися у вікно поряд з ліжком Ребекки. — Вона підійшла до мене під час какао і, ти знаєш, ніби вирішила сподобатися всім одразу. Вона запропонувала спонсорувати мене, хоча я навіть не просила! Два пені за один раз!

— Я помітила, — відповіла Ребекка. Вона визирнула у вікно й подивилася на нічне небо. Величезна хмара, яка весь день висіла над пляжем Требізон, зараз зникла, і дівчинка могла ясно бачити зорі. — І зрозуміло чому.

— Так, — погодилася Тіш. — Хоча б комусь врешті-решт подобається те, що вона пише.

— Хотіла б я подобатися Максу, — зітхнувши, сказала Ребекка.

Урок математики сьогодні вранці став ще одним жахом. Макс показував їм багато навчальних ігор, у які можна грати з калькулятором. Єдиною проблемою було те, що Ребекка не мала калькулятора. Коли справа дійшла до домашнього завдання на вихідні, він дав якусь незрозумілу алгебру. Ребекка не мала жодного уявлення, як його виконувати.

— Не думай про математику, — сказала Тіш.

— Не хвилюйся, навіть не збираюся, — відповіла Ребекка.

Існувало надто багато речей, про які слід було подумати. Усі вони були важливішими за математику.