Требізон. Літній семестр

Розділ сьомий

Вихідні видалися напружені. Настільки напружені, що Ребекка цілком забула виконати своє домашнє завдання з математики. Вона згадала про нього пізно ввечері неділі, перед сном, коли вже було надто пізно щось виконувати.

Погода на цих вихідних була гарна. Хмари щезли, а замість них, запрошуючи травень, з’явилися чисте блакитне небо та сонячні промені.

— У мене передчуття, що це буде довге спекотне літо, — сказала Тіш уранці суботи за сніданком. — Хіба це не добре?

— Так, — кивнула Ребекка. Наприкінці весняного семестру вона вступила до клубу садівників. Вона саджала насіння на власній клумбі, у закритому городі, за конюшнею. Після вихідних вона сходить туди та подивиться, що з ними відбувається! Сонячний травень, який настав слідом за досить вологим квітнем, принесе рослинам багато хорошого.

— Що ви двоє робитимете після того, як ми переглянемо фільм? — запитала Тіш.

— Я йду до «Гіларі». Містер Баррінгтон хоче бачити всіх музичних стипендіаток об одинадцятій. Це стосується Молодіжного музичного фестивалю, що відбудеться на літніх канікулах.

Життя Сью стало цікавішим після того, як її обрали однією зі шкільних стипендіаток наприкінці минулого семестру.

— У мене перше тренування з тенісу, — поділилася Ребекка. — Я в групі Піппи, і ми зустрічаємося на корті номер три.

— Я, напевно, піду виконувати домашнє завдання, — сказала Тіш.

Спочатку вони пішли переглядати фільм у холі для Асамблеї. Усім молодшим курсам наказали це зробити. Після цього була промова. 1 хоча з’явилася більша частина Будинку Джуніпер, декілька дівчат прогуляли, адже ранок був надто чудовий. Якщо б це був фільм Волта Діснея чи Лорела й Гарді[3], все було б інакше. Цей називався «Тваринам потрібна справжня доброта» та мав важливу думку.

«Тваринам потрібна справжня доброта», або скорочено ТСД, — був відомим благодійним фондом. Рішення щодо того, на яку саме благодійність юніори збиратимуть гроші протягом тижня благодійності, який вони організовували щотравня, ніколи не було легке. Цього року обрали ТСД. Волонтерка із Західної Англії, Джулія Вайт, приїхала, щоб показати дівчатам фільм і поспілкуватися після.

Це був гарний фонд, метою якого було знизити будь-яке непотрібне страждання тварин. Фільм «Тваринам потрібна справжня доброта» демонстрував широкий спектр заходів фонду, зокрема: введення безкоштовного ветеринарного обслуговування для бідних людей, щоб поліпшити життя їхнім тваринам, порятунок старих коней та догляд за полишеними тваринами, чи тими, з якими погано поводилися. Деякі сцени фільму розчулили Ребекку, особливо погляд крихітного кинутого цуценяти, який міг би загинути, якщо б його вчасно не врятували співробітники ТСД.

— Вся школа мала прийти! — з обуренням прошепотіла Сью, тільки-но фільм закінчився. — Вони б тоді захотіли віддати всю свою готівку на тижні благодійності.

— Ми маємо написати про це у Г. Д.! — не роздумуючи, сказала Тіш. — Ми складемо список з благодійних заходів. Нам треба належним чином описати ТСД, цей фільм та все інше.

— Так! — сказала Мара. — Нумо запитаємо Сюзанну, що вона про це думає.

Щотижневу юніорську газету «Джуніпер» друкував редакторський комітет, що складався з Мари, Тіш і Сюзанни Скелхорн, яка представляла першокурсниць і збирала весь їхній матеріал. У неділю щовечора Тіш друкувала трафарети, які вони копіювали на папері з обох боків, а потім продавали по всій школі за п’ять пенні за екземпляр уранці понеділка. Його гарно купували навіть у викладацькій.

— Ребекка має написати його, — сказала Сюзанна, коли Тіш підбігла до неї. — Вона пише краще за всіх.

Місіс Біл, яка мала представити спікера, заплескала в долоні, закликаючи до порядку. Тіш повернулася на своє місце та швидко заговорила, прикриваючись рукою.

— Постав запитання наприкінці, Ребекко. Занотуй усе.

— Добре! — сказала Ребекка, почуваючись приємно збудженою. Вона знайшла якісь клаптики паперу в кишені спідниці, а Сью дала їй ручку. Після цього вона уважно записала всі пункти промови волонтерки та поставила два запитання наприкінці, почуваючись справжньою журналісткою. Сью також підвелася та запитала:

— Можете розповісти нам, як можуть допомогти один пенні, п’ять і десять?

— Це дуже слушне запитання, — сказала Джулія Вайт. — Я наведу вам приклади.

Ребекка записувала їх так швидко, як могла. Це стане у пригоді до статті, яку вона збирається написати.

Решту ранку вона планувала, що і як напише. Вона думала про це весь час, навіть на тренуванні з тенісу.

— Кидай м’яч прямо, Ребекко! Ти ніколи не досягнеш успіху, якщо не навчишся прямо кидати м’яч.

— Вибач, Піппо!

Але наприкінці вона була здивована та справді приємно схвильована, коли Піппа на хвилинку відвела її осторонь.

— Ребекко Мейсон, я вважаю, що одного дня ти можеш стати справжньою тенісисткою.

— Я?

— Так, ти. Практикуйся принагідно кидати предмети прямо щоразу. Можеш використати черевик, чи що завгодно. Все, що забажаєш. Побачимось наступної неділі?

— Так!

Ребекка написала першу чернетку під час вечері. Поспіхом та трохи заплутано, але вона хотіла записати свої перші думки про ТСД і те, чому він такий важливий. Це не має бути нудно! Вона дуже хотіла, щоб усі люди, які не були на показі фільму, прочитали про нього та в жодному разі не оминули. Будинок Джуніпер хотів зібрати їхні кишенькові гроші — це було причиною! Тільки-но вона записала частину думок на папері, одразу відчула себе краще та поспішила до атлетичного клубу.

Клубні збори стали найкращою подією дня. Школі щастило. Анджела Гессел, яка представляла Велику Британію у п’ятиборстві на Олімпійських іграх, мешкала поблизу Требізону з чоловіком та трьома дітьми. Вона приїздила як тренер з атлетики кожного літнього семестру. Більшу частину вечора вона була зайнята тим, що тренувала старшокурсниць стрибкам у висоту. Джоан Гісап, Головну з ігор по всій школі, називали надією Англії. Поки проходили тренування, Джосс Вайнінг засікала час, за який Ребекка зможе пробігти на різні дистанції, — 100, 200, 400 і 800 метрів. Це лише підтвердило їхні здогадки. Ребекка була гарним спринтером, а не бігункою на середні дистанції.

Наприкінці вечора Анджела Гессел провела з нею п’ять хвилин, показуючи, як починати забіг. Ребекка якийсь час практикувала старти, а потім знов пробігла 100 метрів. Цього разу час засікала Тіш.

— Як я впоралась? — зітхнула Ребекка після того, як фінішувала на сто метрів, сповільнюючись та озираючись через плече.

— 14 секунд! — заверещала Тіш, дивлячись на таймер.

— Це добре? — запитала Ребекка. Захекавшись, вона поверталася, щоб забрати свій спортивний костюм з трави. — Я у шоці. Я гадала, що я дуже спортивна, але не дуже добре себе показала.

— Ніхто не показує себе добре на початку семестру, — сказала Джуді Шарп, повертаючись із заняття зі стрибків. Вона дивилася, як Ребекка одягає спортивний костюм поверх шортів та блакитної футболки. На цей вечір заняття атлетичного клубу закінчилися. — За який час вона пробігла, Тіш?

— 14.

— Агов, це дуже добре для початку!

— Справді? — запитала Ребекка, поки вони йшли зі спортивного поля. Тіш любила дальні забіги та провела вечір досить спокійно, бігаючи колами по полю. — Як ти гадаєш?

— Так. Тобі треба скоротити час до 13,5 секунд, і ти зможеш змагатися у стометровому забігу юніорів у День спорту.

— А коли День спорту? — запитала Ребекка.

— У п’ятницю перед закінченням чверті. Багато батьків приїздять на нього, а потім забирають нас додому. Твої приїдуть?

Одного погляду на обличчя Ребекки було достатньо. Її батьки матимуть двомісячну відпустку влітку, а наприкінці травня все ще будуть у Саудівській Аравії. Як би вона хотіла, щоб вони приїхали на День спорту!

— 13,5? — повторила Ребекка, коли відчуття власного горя відпустило її.

Вона мовчки заприсяглася, що, з батьками чи без них, вона змагатиметься у забігу на 100 метрів у День спорту, та на 200 метрів також!

— Юніорський рекорд — 12,4, — спокійно додала Тіш. — Наблизься до цього результату і потрапиш на місцеві спортивні змагання наприкінці чверті та, можливо, на змагання округу наприкінці семестру.

— Ходімо знайдемо Сью, — сказала Ребекка, змінюючи тему. — Вона, напевно, вже закінчила грати в теніс. Вип’ємо чогось газованого у «Моффатті».

З цього моменту та назавжди Ребекка вирішила, що хоч вона й хотіла навчитися правильно грати у теніс, але заняття серфінгом було найцікавішим, що вона колись робила, та єдиним, що насправді мало значення зараз. Вона також хотіла потрапити на змагання округу наприкінці семестру, коли її батьки повернуться до Англії та зможуть на неї подивитися.

Дівчинка провела суботній вечір одна у бібліотеці. Вона сама так вирішила. Виконавши домашнє завдання з французької так швидко, як це було можливо, вона почала працювати над статтею про ТСД. Однією з проблем було — вмістити все у 400 слів, адже це максимум, що можна надрукувати на новинному папері. Вона скоротила речення, переписала деякі шматочки та прибрала інші. Врешті-решт Ребекка залишилася задоволеною. Дзвоник повідомив, що час вкладатися спати. Дівчинка перепише статтю завтра, а потім здасть Тіш для газети «Джуніпер».

Вранці неділі розпогодилося, тож вони пішли на серфінг після церкви, перед обідом. Через сонце та чисте небо буйки встановили значно далі, ніж увечері четверга, коли Ребекка так добре себе проявила. Спочатку вона весь час падала зі своєї дошки, але закінчила ранок двома неймовірними проїздами.

— Сподіваюсь, що хвилі не будуть такі високі у день, коли ми це робитимемо, — пізніше сказала вона Маргот. — Я не зароблю і пені, якщо впаду під час першого проїзду.

— Все буде добре, якщо ти продовжиш практикуватися, — сказала Маргот з краплями води на сяючій шкірі.

Вони побачили Роберту Джонс, яка йшла по піску разом із Сарою та Рут Нейтон. Вони гуляли пляжем. Примружившись і подивившись удалечінь, Ребекка зрозуміла причину цієї прогулянки. Макс займався серфінгом на дальньому боці, на своїй дошці, яку так легко було впізнати. Вони прийшли подивитися на нього.

Дівчата зустрілися з Марою, коли ввійшли до їдальні. У контрасті з їхнім здоровим, свіжим виглядом вона була трохи сонна, а її великим карим очам бракувало звичайного блиску. Вона провела ранок за якимось важким домашнім завданням, вирішивши отримати за нього гарну оцінку.

Вранці неділі Ребекка переписала свою статтю для Г. Д. та принесла її до кімнати для хобі. Тіш була зайнята тим, що відсіювала частину з того матеріалу, який зібрали Мара і Сюзанна. Вона упорядковувала його, щоб згодом надрукувати. Сестра навчила її правильно це робити. Завдяки цьому Тіш стала редактором газети «Джуніпер». Сюзанна, яка дуже добре зналася на мистецтві, зараз малювала шаблони всіх можливих заголовків для газети, зокрема: «НАЙКРАЩИЙ ТИЖДЕНЬ БЛАГОДІЙНОСТІ ВСІХ ЧАСІВ» і «ПОЧИНАЙТЕ НАКОПИЧУВАТИ ГРОШІ ПРОСТО ЗАРАЗ». Вони вирішили присвятити весь випуск тижню благодійності, включивши у нього повний список благодійних заходів, які планували першо- та другокурсниці.

Коли випуск надійшов у продаж у понеділок, люди вітали Тіш і Ребекку, але не Деббі Рікард. Вона прийшла на ранкову перерву з Робертою Джонс.

— Цікаво, навіщо ви зробили цю статтю головною історією? Ви добре знаєте, що найцікавіше — це п’єса, але ви просто поставили її у список з іншими заходами. Ви заздрите, чи що?

— Замовкни, дурепо! — сказала Тіш.

Деббі була впевнена, що Роберта думає так само, як і вона. Тож дівчинка була шокована, коли її подруга раптово доторкнулася до руки Ребекки.

— Це неймовірна стаття, — сказала вона. — Тепер уся школа дізнається, яким важливим є тиждень благодійності цього року.

— Хіба вона не змінилася? — прошепотіла Сью, коли парочка пішла.

— Це все Макс, — мовила Тіш.

Ребекка посміхнулася. Але її це зворушило. Це означало, що її важка праця того варта. Ще більше вона здивувалася на математиці — першому уроці після перерви, коли Роберта сказала:

— Не став їй погану оцінку, Максе! Вона справді не мала часу виконати домашнє завдання. Вона писала чарівну статтю про тиждень благодійності, про...

Але Макс одразу перервав її.

— Мене не цікавить, навіть якщо Ребекка писала «Книгу судного дня»! Вона мала виконати завдання з алгебри.

Протягом двох наступних тижнів хвилювання в Будинку Джуніпер підвищувалося у міру того, як наближався тиждень благодійності. Через дощ заняття атлетичного клубу відміняли два тижні поспіль, тож Ребекка дедалі сильніше цікавилася серфінгом. Вона поліпшувала свої навички у мистецтві тримати рівновагу на малібу під час прискорення. Воюючи проти першокурсниць, які організовували спонсоровану прогулянку, Ребекка змогла отримати тридцять чотири спонсори. Вона підрахувала, що отримає, збираючи по одному чи два пенні, сорок пенні за кожен проїзд, перш ніж упаде чи втомиться. Джосс могла зібрати сорок шість пенні за проїзд! їхньою найбільшою амбіцією все ще залишалося зібрати більше грошей, ніж будь-яка інша група, навіть команда з п’єсою.

Протягом двох тижнів уроки математики були жахом. Дев’ятеро дівчат з Другого Альфа брали учать у п’єсі — а це половина класу. Принагідно вони відволікали Макса на розмову про неї. У повітрі вітало щось на кшталт атмосфери карнавалу. Одного разу міс Гейтс увійшла тієї хвилини, коли Макс демонстрував Джуді Шарп, як виконувати танок маленького гобліна. Вона перервала веселощі надзвичайним спалахом гніву.

— Я намагаюся проводити урок у сусідньому класі! — гримнула вона дівчатам. На Макса вона кинула погляд, який би спопелив сонце. Він став дуже жвавий і суворий решту уроку.

Ребецці подобались ці відступи так само, як і всім, але вона сильно засмучувалася, коли іноді ввечері не могла виконати домашнє завдання з математики. Здавалося, вона знов і знов робить усе неправильно.

— Не переймайся, — одного разу сказала Сью. — Усе владнається після тижня благодійності.

Група серферів прийшла у захват, дізнавшись, що спонсорований серфінг відбудеться вранці неділі. Це означало, що він стане першим заходом тижня!

Але у суботу здійнявся вітер з дощем, через що дівчата хвилювалися. Школою висіли плакати, та всі знали, що безліч людей хоче прийти, особливо щоб подивитися на Джосс, Тіш і Маргот, які змагатимуться одна з одною. Всі чекали, що це перетвориться на марафон між цією трійкою, особливо після того, як інші вилетять. Скільки пенні вони тепер можуть втратити! Якщо не розпогодиться, то все перенесуть на кінець тижня, коли буде вже багато інших веселощів.

На їхнє полегшення, вранці неділі погода покращилася.

Тіш і Ребекка рано пішли на пляж, щоб повісити великий банер з написом: «ПІДТРИМАЙТЕ СПОНСОРОВАНИЙ СЕРФІНГ». Пляж виглядав пустинним, а хвилі припливали довгою нерозривною лінією білої піни на золотий пісок. Чудові умови! Вони почули слабкий крик з неба. На хвилину Ребекка подумала, що це чайка, але, подивившись угору, побачила самотнього дельтапланериста, який пролітав високо над ними. Крик пролунав знов та звучав як: «Хай щастить!»

— Це має бути Макс! — вигукнула Тіш, дивлячись угору.

Вони обидві схвильовано замахали, сміючись від захвату.

— Тепер ніщо не може піти не так! — вигукнула Ребекка. — Навіть Макс на нашому боці.

— Навіть над головою!

Він спокійно полетів далі, назустріч рожевому небу.