Требізон. Літній семестр

Розділ другий

Чаювання скінчилося. Ребекка зі Сью чекали на Тіш біля їдальні на терасі. Крізь скляні двері вони спостерігали, як та розмовляла зі Зріною Сінґ, однією з чергових префектів. Коли Тіш Андерсон була щаслива, то мала найбільшу усмішку у цілій школі, й це було очевидно, коли та кинулася у двірний отвір до подруг.

— Все ще кортить відвідати морс, Ребекко?

— Так! — Ребекка згадала про плавання Тіш майже одразу, щойно вийшла з таксі. — А ми можемо?

— Усі, хто отримав сертифікат на плавання. Зріна сказала, що нам треба почекати, поки закінчиться чаювання. Але в нас є ще дуже багато часу, адже Гаррі чергує до пів на восьму. Він рятувальник.

Ребекка була в захваті. Вона добре плавала й отримала свій сертифікат ще взимку. У шкільному спортивному комплексі був критий басейн. Але вона ще ніколи не плавала в затоці Требізон. Дівчина навіть не сподівалася, що їм дозволять це! Але попри теплий сонячний день, море залишалося холодне, тож треба було чекати, коли літо набере повної сили.

— Звісно, ми не будемо плавати, — здивовано відповіла Тіш. — Надто холодно.

— Не будемо? — засмутилася Ребекка. — Тоді...

— Серфінг! — відповіла Тіш. — У гідрокостюмах! У школі є все, що для цього потрібно, у білому сараї, поряд з нашими пляжними будиночками. Гаррі наглядає за ним. Коли-небудь пробувала?

— Серфінг? Ні.

— Почекай, Гаррі тобі покаже!

— Шкода, — сказала Сью, — але у мене заняття з музики.

Втрьох вони пішли вздовж тераси до Будинку Джуніпер і піднялись до гуртожитку. Сью перевдяглася, змінивши одяг для тенісу на свою шкільну спідницю та літню блакитну смугасту блузку з V-подібним вирізом та короткими рукавами. Під час літнього семестру краватки дівчата не носили. На відворот вона почепила гарний маленький значок з монограмою «ГК», який означав, що дівчинка була однією зі шкільних музикальних стипендіаток. Ребекка мовчала, поки Тіш і Сью обговорювали тиждень благодійності в Будинку Джуніпер і питання відновлення виконавчого комітету.

— Жахливо! — обурилася Тіш. — Давайте придумаємо сьогодні ввечері справді гарну ідею для збору коштів. Щоб наша група виграла, треба добряче постаратися!

Сью взяла футляр зі скрипкою. Їй уже був час іти до музичної школи Гіларі Камбервелл, але вона поглянула на Ребекку.

— Нумо, Ребекко, розповідай.

Ребекка чекала на можливість розповісти дівчатам про проблеми з математикою. Спохмурнівши, вона зробила це. Проте сумувати довго не довелося.

— Яка дурниця! — вигукнула Тіш. — Так ось про що ти думаєш! Вони не переведуть тебе до класу Бета наступного року! Ти добре знаєшся на всьому іншому. Тобі лишень треба підтягнути математику, та й все!

— Треба просто попрацювати, Ребекко, — сказала Сью. — Вони залякують тебе! Так само вони робили зі мною минулого року: казали, що переведуть до Другого Бета, якщо я не надолужу згаяне. Я на милі відставала від інших, адже у мене був божевільний учитель математики в попередній школі, та я не розуміла й половини з того, що пояснювала міс Гейтс.

— Так і є! — з почуттям сказала Ребекка. — А я не розумію цього року! У нас був зовсім інший матеріал з математики в денній школі. Але проблема в тому, що Гейтс упевнена, ніби ми знаємо весь попередній матеріал. А я не знаю. Тож яким чином я взагалі маю надолужити згаяне?

— Таким чином, що цього семестру в нас викладатиме місіс Шоу! — тріумфально пояснила Сью.

— Саме це врятувало Сью минулого року, — сказала Тіш.

— Місіс Шоу?

— Так, — мовила Тіш, — ти ще з нею не знайома. Вона приїжджає кожного літнього семестру, щоб учити молодших, адже Гейтс в цей час займається зі старшокурсницями їхніми випускними іспитами.

— Місіс Шоу відрізняє те, — пояснила Сью, — що, замість уважати, ніби всі мають неймовірні знання, вона впевнена, що всі тупі, як пробки. Вона пояснює знов і знов!

— Фух! — засміялася Ребекка, відчувши цілковите полегшення. — Місіс Шоу, — вона повторила ім’я з удячністю. Яким доброзичливим та приємним воно починало здаватися. Шоу. Впевненість. Безпечність. — Людина, яка мені потрібна!

— Людина, яка потрібна нам усім, ураховуючи, що наприкінці семестру на нас чекають іспити, — сказала Сью. Вона відійшла від подруг. — Я краще піду до «Гіларі». Все буде добре, Ребекко, ось побачиш!

— Має бути, — сказала Тіш. — Гей, Маргот! — тільки-но Сью вийшла з гуртожитку, як увійшла Маргот Лоуренс. — Нам дозволили зайнятися серфінгом. Ти підеш? Допоможеш навчати Ребекку!

За п’ятнадцять хвилин вони втрьох прогулювалися маленьким листяним лісом позаду Будинку Джуніпер, проходячи крізь приватні ворота до пляжу Требізон. Сонце все ще трохи світило. Вони намагалися вигадати ідею зі збору коштів для тижня благодійності, але єдине, чим були зайняті думки, — це серфінг.

Дівчатка переодяглися в пляжних будиночках. Із собою вони прихопили рушники, щоб витертися після виходу з моря, та светри на випадок, якщо змерзнуть.

Вони пройшли через дюни та опинилися на піщаному пляжі. Ребекка не тямилася від щастя, озираючись навколо та прямуючи разом з дівчатками до білого сараю, поруч з пляжними будиночками, де рятувальник тримав шкільні гідрокостюми та дошки для серфінгу.

— Тільки погляньте на цього хлопця! — вигукнула Ребекка. — Хіба він не красень?

М’язистий молодий хлопець, з білими літерами МАКС на грудях гідрокостюма, займався серфінгом удалині. Він, розставивши ноги, балансував на своїй дошці, мчав на великій швидкості, одночасно намагаючись махати своїй дівчині, яка із захопленням дивилася на нього з берега, а бризки летіли перед ним.

Рештою серферів виявилися дівчата з Требізону. Їх було близько дюжини. Це була величезна затока, з важким золотим піском на березі. Десь далеко обрушувалися хвилі та котилися довгою, здавалося, нерозривною лінією, ідеальною для серфінгу. У тому боці затоки, де ученицям дозволили зайнятися серфінгом цього вечора, хвилі накочувалися ближче до берега. Фактично вони були менші, але кататися на них було однаково дуже весело. Тут Гаррі міг пильно за всіма наглядати. Шкільні білі малібу[1] лежали на піску у ряд, ребрами догори, немов низка сплячих акул.

Коли Ребекка переодяглася у гідрокостюм, рятувальник обрав їй дошку та вивів на мілководдя. Він виявився міцним, засмаглим хлопцем, шкіра якого виглядала майже такою ж темною, як у Маргот. Особливо на фоні збляклих синіх джинсових шортів і футболки, в які був одягнений. Спочатку Ребекка намагалася кататися на хвилях, лежачи на дошці на животі, обіймаючи її з обох боків, — це було легко. Потім вона спробувала підвестися на хвильовому вітряному мілководді, натхненна підбадьорюваннями Тіш і Маргот, а потім і дівчатка пішли займатися справжнім серфінгом.

За кілька хвилин Ребекка вже добре балансувала та хотіла вийти з мілководдя. Плавник на кінці її дошки повсякчас терся об пісок, зупиняючи дівчинку. Вона бачила інших серферів. Тіш була вправною, так само, як і Маргот.

— Ходи сюди, Ребекко!

— Можна мені? — нетерпляче запитала вона у Гаррі. Він кивнув.

— Спробуй. Тобі час вийти за буйки.

Ребекка плазом лягла на дошку, подивившись, як це роблять інші, та відштовхнулася руками, щоб вийти за межу буйків. Їй подобалось підійматися на великі хвилі, відчувати бризки на щоках та солоний присмак моря на губах. Сонце на заході низко схилилося. Криваво-червоне, воно фарбувало хмари на горизонті в рожевий колір. Ребекка пливла, поки не опинилася за буйками поряд із Тіш.

— Візьми дошку ось так! — крикнула Тіш та продемонструвала. — І коли накотиться велика хвиля, просто підведися та злови її!

Ребекка чекала на наступну велику хвилю.

Коли та накотилася, Ребекка стрибнула на дошку й відчула, як підіймається високо у повітря. І вона помчала на швидкості.

— Фантастично! — заверещала вона і на тремтячих ногах піднялася із присіду. — Я підводжуся! — сама собі не вірячи, заволала вона. — Я дійсно...

Вона ризиковано балансувала на дошці, щосили намагаючись утримати рівновагу, набираючи швидкість на великій хвилі. Ребекка все ближче і ближче наближалася до берега. Дівчинка побачила, як Гаррі махає їй, і спробувала змінити позицію...

— О ні!

Ребекка втратила рівновагу та з голосним сплеском шубовснулася у воду. Велика хвиля прокотилася просто у неї над головою. Кількома секундами пізніше вона виринула на поверхню, сміючись та хапаючи повітря, не в змозі розплющити очі від солоної води.

Нарешті розплющивши їх, Ребекка намагалася схопити свою дошку для серфінгу. Неподалік до неї швидко наближався серфер, але дівчинка його не помітила. Він тримався дуже граціозно і не хотів псувати момент.

— Стережися! — крикнув він.

Ребекка все ще кліпала, витираючи воду з очей, і не могла зрозуміти, звідки лунає голос. Хтось упритул наблизився, зробив сальто просто над її дошкою й пірнув у море. Виринувши, хлопець хапав повітря та озирався.

Хлопчина поплив за своєю червоною, з малюнком риби, малібу. Вона лякала, плаваючи на воді ребром догори.

Він розміявся. Хлопець дійсно був красенем.

— Все добре, любий? — крикнула його дівчина з пляжу.

Він повернувся до Ребекки спиною та поплив разом із дошкою до берега. Ребекка повільно прослідувала за ним. Дівчина почула, як він крикнув:

— Я в порядку, Кеті! Деякі з цих дівчат не дуже добре катаються! Може, вип’ємо чогось?

Так відбулося перше знайомство Ребекки з Максом.

Хвилиною пізніше Гаррі просвистів, сигналізуючи про те, що їм усім уже час виходити з води.