Требізон. Літній семестр

Розділ восьмий

— До нас навіть з неба навідалися! — повідомила Тіш іншим, коли вони спустилися на пляж о дев’ятій. — Прилетів янгол-охоронець!

Пролунав захоплений сміх. Макс був членом дельтапланерного клубу в Малберрі, але ніхто до сьогодні не бачив його у повітрі. Це стало добрим, веселим початком чудового ранку.

Шестеро серферок прийшли раніше та перевдягнулися в гідрокостюми. Навколо великого плаката зібралися дівчата зі школи, одразу за якими йшов персонал, а незабаром і місцеві разом з ранніми відпочивальниками пляжу Требізон. Усі вони чекали.

У Мари було із собою кілька зайвих бланків, тож Ребекка з компанією дівчат підійшли до глядачів на пляжі, збираючи більше підписів.

— Як довго ти займаєшся серфінгом? — запитав гарний хлопець, якого Ребекка іноді помічала в місті. Він приготувався підписати її бланк, відкривши ручку підборіддям.

— Менше трьох тижнів, — відповіла вона.

— І все? Тоді, закладаюся, ти не протримаєшся більше трьох проїздів. — Він засміявся. — Я спонсорую тебе — три пенні за проїзд.

— Дякую, — сказала Ребекка стримано, адже вирішила його здивувати.

Вона знайшла ще сімох спонсорів, готових заплатити по пенні за проїзд, що разом з підрахованим раніше становило п’ятдесят пенні за проїзд. Який стимул упоратися добре! Джосс зуміла в цілому отримати вісімдесят пенні за проїзд.

Все підготували. Мара та префект Делла Томас сиділи на стільцях для арбітрів, які принесли з тенісних кортів. Стільці твердо стояли на піску, повернуті до моря. Немов розпорядники, дівчата тримали блакитні картки, на яких відмічали кількість проїздів, зроблену кожною серферкою. Джоан Гісап особисто прийшла контролювати металевий ящик для грошей, тож їх швидко змогли збирати у спонсорів, тільки-но дізнавалися рахунок дівчинки.

— Усе готово? — Гаррі засвистів у свій свисток. — Уперед!

Шестеро дівчат забігли у воду, бризкаючись, сміючись, тримаючи дошки для серфінгу в руках. Зайшовши у воду по пояс, вони плазом лягли на свої дошки та шалено загребли руками, щоб пересікти лінію буйків.

— Сьогодні хвилі завдовжки в милі! — зітхнула Ребекка до Сью, яка знаходилася поруч із нею та виглядала інакше без окулярів. — Чекаємо на наступну!

— Довше триватиме проїзд! — нетерпляче констатувала Сью.

— Також досить довго, щоб впасти! — закричала Ребекка, з якимось хвилюванням. Вона подумала про всіх людей, які дивилися з берега. Зараз настала хвилина, коли вона боялася показатися дурепою. Вони думають, що вона впаде на першому проїзді? Тоді їй доведеться залишити гру і не принести ТСД жодного пенні. — Подивись на цих трьох!

Маргот, Тіш і Джосс виривалися вперед. Вони вже майже вийшли за буйки. Ельф не дуже відставала від них. Ребекка подвоїла зусилля, воюючи з хвилями. Найважчою частиною буде щоразу виходити за буйки.

Ребекка підвелася тільки-но з’явилася можливість. Тіш, Маргот і Джосс зробили неймовірний проїзд усі разом однією лінією. Їх підтримали оплесками. Сью, Ельф і Ребекка прослідували за ними трохи пізніше, не так професійно і трохи незграбно. Ребекка змогла! Ще одні оплески супроводили їх! Ельф підняла руку, щоб відповісти на підтримку, та впала з дошки для серфінгу у воду, але ніхто не сприйняв це за падіння.

«Я заробила п’ятдесят пенні! — з полегшенням подумала Ребекка, розвертаючись та йдучи назад до моря. — Повторимо!»

Ребекка втомилася після восьми проїздів, але все ще не впала. Цього разу вона жахливо тремтіла на половині шляху до берега. Вона, немов вітряк, махала руками по колу, намагаючись утримати рівновагу на дошці, поки та набирала швидкість. Потім, нервово хитаючись, вона спіймала рівновагу та зуміла закінчити проїзд. Натовп з першокурсниць кричав і підтримував її.

На дев’ятому проїзді велика хвиля підійняла дівчинку раніше, ніж вона встигла спіймати баланс, та відкинула Ребекку в один бік, а дошку — в інший. Усе закінчилося! Вона витерла очі від води, а хвилиною пізніше йшла піщаним берегом з малібу на спині. Оплески перетворилися на повільні плескання в долоні. Вона вилетіла першою, але не осоромила себе аж ніяк. До неї підійшов той самий гарний хлопець.

— Присягаюся, що ти тренувалася довше, ніж три тижні, — посміхаючись, він засунув руку до кишені. — До речі, кому я маю віддати двадцять чотири пенні?

— Тій дівчинці з ящиком для грошей, будь ласка.

Попри сонце, Ребекка змерзла та поспішила до останнього пляжного будиночка, щоб переодягнутись. Вона не повинна пропустити решту змагання!

Коли вона вийшла, міс Морган принесла їй гарячий суп, який дівчинка вдячно з’їла. Ребекка у житті не куштувала нічого смачнішого.

— Молодець, Ребекко! Скільки ти заробила?

— Чотири фунти, — вона сяяла не лише через суп. — Цілих чотири фунти!

— Перші чотири фунти для тижня благодійності! — відмітила відповідальна за будинок, коли Ребекка повертала їй порожню картонну миску.

Змагання було цікавим. Ельф упала після дванадцяти проїздів, надто втомлена, щоб продовжувати. Потім після тринадцятого проїзду Сью схопила легка судома, через що одразу вийшла. Тепер, як усі й очікували, марафон тривав між Джосс, Тіш і Маргот. Джосс закінчувала проїзди швидше, ніж інші, адже першою виходила за буйки. Після шістнадцятого проїзду вона стояла на мілкоті, відновлюючи дихання та вигинаючи спину, тримаючи при цьому руки на стегнах.

— Виходь, Джосс! — закричала Джоан Гісап. — Цього досить!

Пролунало кілька вигуків через те, що Джосс вийшла, адже кілька місцевих хлопців почали робити ставки між собою — троє з них посперечалися, що виграє саме вона. Але, дивлячись на те, як Джосс йшла, Ребекка могла припустити, що її спина трохи напружилася. Минуло не так багато часу, відколи вона виписалася з лікарні.

— Я можу проїхати ще багато! — запротестувала вона.

— Ти можеш, але не будеш! — заперечила Джоан.

Тоді у змаганні залишилися тільки Маргот і Тіш. Незабаром вони перевершили рахунок Джосс у шістнадцять проїздів.

Сімнадцять... вісімнадцять... дев’ятнадцять...

— Звісно, вони зможуть кататися ще дуже довго! — сказала Ребекка Сью.

— Вони можуть! — погодилася Сью. — Подивись на їхні обличчя, жодна не прагне здаватися першою. У цих перегонах Гаррі доведеться лише просвистіти і... ох, Тіш!

Все закінчилося. Тіш на секунду втратила увагу на своєму двадцятому проїзді та впала з дошки. Маргот на швидкості пройшла повз неї з вереском перемоги.

— Я перемогла! — волала дівчинка.

Голосні крики «Ура!» лунали пляжем, і Гаррі справді просвистів. Настав час недільного обіду.

Після вечері Мара перевіряла всі спонсорські бланки, кількість проїздів та робила багато якихось підрахунків на клаптику паперу. Команда сонно лежала в кімнаті відпочинку, здебільшого на підлозі.

— Ми заробили сорок дев’ять фунтів та двадцять пенні! — оголосила вона. Всі вони аплодували. — Тепер я перевірю це за допомогою мого калькулятора.

— І? — спантеличено запитали вони, кола вона скінчила натискати кнопки.

— Однаково сорок дев’ять фунтів двадцять, — з насолодою сказала Мара. — Я зможу перейти до Третього Альфа наступного семестру, ось побачите. Тільки почекайте — і подивитесь.

Пізніше цього вечора Тіш і Мара разом із Сюзанною Скелхорн заходилися у кімнаті для хобі готувати газету «Джуніпер». Постійна рубрика Ребекки «Чи знаєте ви?..» не знадобилася, адже тижневий випуск знов був заповнений новинами про тиждень благодійності. Тож вона, Сью та Ельф провели кінець неділі, збираючи спонсорські гроші з металевих ящиків.

Знайти людей було легко, адже в Будинку Джуніпер були молодші та старші дівчата, які хотіли підтримати перший день тижня благодійності. На стойці з випічкою продавали печиво, а у кімнаті відпочинку першого курсу зчинився галас: дехто грав у дартс, дехто — в орла і решку, а Веріті Вільямс з блискавичною швидкістю писала портрети по десять пенні за штуку.

Багато спонсорів дивувалися тому, як багато грошей вони були винні, особливо ті, які, не подумавши, поставили пенні чи два за проїзд Тіш або Маргот. Роберта Джонс не йняла віри, що винна тридцять вісім пенні! Декілька першокурсниць виглядали стривоженими, особливо Шейла Камінгс та її подруга Елеонора Кітінг.

— Я можу заплатити половину зараз, а половину наступної неділі? Коли Моргі заплатить нашу тижневу виплату? — плакалася Шейла. — Якщо я заплачу повну суму зараз, то у мене більше ні на що не залишиться грошей!

— Ми навіть не зможемо сходити переглянути п’єсу в п’ятницю! — додала Елеонор.

— Звісно, — посміхнулася Ребекка. — Багато дівчат так роблять. Якщо ви справді залишитесь без гроша у кишені, то можете все виплатити наступної неділі. Не переймайтеся!

Увечері подруги зібрали майже двадцять чотири пенні — це разом з тим, що їм обіцяли принести наступного тижня. Ящик виглядав гарним, великим. Ребекка зазирнула у двері кімнати для хобі та сказала Тіш:

— Останні новини! Ми вже зібрали двадцять чотири фунти. До речі, та стійка з випічкою розпродала все і заробила чотирнадцять фунтів та шістнадцять пенні.

— Неймовірно! — сказала Тіш. — Я зараз втисну це у кінець випуску.

До п’ятниці жодна група не зібрала так багато, як виконавчий комітет, хоча група зі спонсорованою прогулянкою і наблизилися, заробивши сорок один фунт та шістнадцять пенні. Так чи інакше, виграш Ребекки та її подруг дуже сильно залежав від п’єси.

Вона мала відбутися у п’ятницю після чаювання, тож стане гарною кульмінацією тижня благодійності. Погода була прихильною з минулої суботи. Було важко сказати, чи сприяв цьому гарний травневий вечір, чи ніжний вітерець у повітрі, чи, може, лише цікавість, або все разом, але цілий натовп прийшов на п’єсу. Ряд за рядом дівчата сиділи на зеленій траві перед південною терасою та чекали на початок п’єси. Кожна з них заплатила по тридцять пенні за такий привілей.

Комедія почалася без акторів, тільки з веселої гри на скрипці поміж дерев, позаду тераси. Потім з’явилася фігура Ніколи Ходжес, одягненої, як бременський музика з інструментом, затиснутим під підборіддям, та смичком, який танцював зверху-вниз по струпах. Двері музичної школи відчинили, і з них вийшло справжнє «асорті» з «лісового народу» та почало комічно танцювати під музику. Сцена перетворилася на п’ятнадцять хвилин нестримних веселощів.

Наприкінці глядачі аплодували акторам стоячи, а Ребекка плескала найголосніше. Макс узяв незрозумілу, «дерев’яну» п’єсу Роберти та перетворив на щось світле та магічне.

Були гучні вигуки, коли ельфи та гобліни витягнули Макса на сцену для поклону. Він у свою чергу щез у музичній школі та з’явився знову хвилиною пізніше. Він тягнув Роберту Джонс уперед, тримаючи щось за спиною.

— Можливо, я і продюсував п’єсу, — закричав він, — але ось людина, яка написала її, чиїм дітищем є вся ця розвага — Боббі Джонс.

Пролунали ввічливі оплески, а Роберта стояла червоніючи. Далі почувся глибокий подих, коли Макс дістав з-за спини величезний букет квітів, загорнутих у целофан. Ребекка бачила такі, дуже дорогі, у квіткових магазинах у місті.

— За всі ті веселощі, які ти нам надала, — сказав Макс, низко вклоняючись.

Усі піддалися атмосфері та голосно зааплодували. Роберта взяла букет незграбно, ледь його не впустивши, зі скляними очима. Вона не могла повірити, що це справді відбувалося з нею. Потім глядачі, неспокійні з приводу того, що веселощі закінчилися, розійшлися хто куди. Але Роберта так і залишилася стояти там, притиснувши букет до грудей, дивлячись на своє віддзеркалення у воді. Чи це вона там, внизу? Це справді вона?

— Макс справді все робить зі смаком, — шанобливо сказала Сью, коли вони уходили. — Та Джені розповіла мені, що опісля він пригощатиме весь акторський склад газованими напоями у «Моффатті».

Веселощі тривали у «Моффатті» і за годину. Троє подруг хотіли сходити туди, купити гарбузових напоїв, але зрозуміли, що не зможуть пропхнутися у двері. Там співали пісні, баритон Макса чітко виділявся.

Поки вони, посміхаючись, ішли, Ребекка почула машину, що заїжджала на парковку навпроти магазину. Вони озирнулися й побачили червоне спортивне авто, яке завжди забирало Макса з роботи. Дах було опущено, а за кермом, як завжди, сиділа гламурна дівчина на ім’я Кеті.

Вона виглядала розлюченою. Почувши співи, вона зробила дещо дивне. Просто поклала руку на гудок та тримала її там. Бі-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-іп! Макс вибіг на вулицю. Вона відпустила гудок.

— Заради всього святого! — заверещала вона. — Ми повинні вести Мюллінерів на вечерю! Вони чекають на нас!

— Мюллінери! — Макс сполотнів. — Я думав, що це наступного тижня!

— Що ж, це не так. Це півгодини тому. Заради Бога, збирайся!

— Мої речі у викладацькій, дай мені п'ять хвилин!

Коли Ребекка з подругами підіймалися сходами старої будівлі трохи пізніше, то побачили Макса, який вилітав звідти. Неперевірені зошити стирчали з його кейсу, немов ось-ось випадуть. Кеті під’їхала до нього, та він застрибнув у машину.

— Бувай, Боббі! — закричав він, коли вони від’їжджали.

Ребекка побачила Роберту Джонс, яка стояла під великим кедровим деревом на дальньому кінці переднього майданчика школи. Вона все ще притискала квіти до себе. Ребекка підійшла до неї й зазирнула до її вражених очей.

— Хіба не краще поставити їх у воду? — люб’язно спитала вона. — Ходімо, віднесімо їх до Будинку Джуніпер, вони стануть гарною прикрасою.

Тоді Роберта отямилася.

На шляху до гуртожитку вона задумливо запитала:

— Але п’єса була веселою, чи не так?

— Неймовірною, — сказала Сью.

— Весь тиждень благодійності виявився веселим, — раптово сказала Тіш.

Це було правдою. Тиждень виявився чудовим. Настільки, що ніхто з них не засмутився, коли директриса вранці неділі оголосила, що група Роберти виграла. П’єса зібрала шістдесят фунтів. Значно важливішим стало те, що для фонду «Тваринам потрібна справжня доброта» в цілому заробили 292 фунти.

Хтось викрав гроші за серфінг.

Ребекка прямувала до викладацької вранці неділі, щоб забрати ящик із грошима. Зараз у ньому лежало тридцять фунтів, тож вони хотіли зібрати борги та здати всю суму міс Морган.

Десь у четвер вона, як завжди, залишила ящик місіс Девеншир, яка попросила поставити його на стіл біля дверей.

Його не було на столі. Його не було ніде у кабінеті. Він зник.