Требізон. Літній семестр

Розділ п’ятий

Середа видалася вдалою. Після перерви у дівчат була німецька з містером Фішером. Ніхто з них не вивчав німецьку до другого курсу, тож Ребекка мала такий самий рівень, як і решта. Наступною була пара французької з мадемуазель Жискар, яка завжди проводила цікаві уроки. Коли, звісно, могла згадати, де саме вони проходитимуть.

Обід виявився задовільним. Соус був кращий, ніж зазвичай, а пудинг — з прошарком з патоки та заварним кремом — дуже смачний. Добре, що Джосс Вайнінг знову повернулася на чільне місце за їхнім столом. Вона розповіла Ребецці про атлетичний гурток, який збирався щосуботи цілий літній семестр.

— Я вступлю до нього! — швидко сказала Ребекка.

Вона знала, що бігає швидко, але наскільки швидко? Вона ніколи не змагалася зі справжніми супротивниками. Ось і з’явилася можливість дізнатися.

По обіді у них була хімія з містером Дугласом, у лабораторії на горішньому поверсі сучасної будівлі, у якій знаходилися їдальня та зала для Асамблеї. Ребекка сиділа на лавці біля вікна й уважно спостерігала за погодою. Сонце сховалося, і подув легкий вітерець. Вона сподівалася, що дощ не почнеться, адже останнім уроком була пара з ігор. Щосереди у літньому семестрі це було заняття з тенісу.

Дощ не почався, тож дівчата у спортивних костюмах змогли вийти на корти. Ребекка любила теніс: переглядала його по телевізору і, власне, грала в нього. Але іноді гра доводила її до відчаю.

— Ти давно граєш? — запитала міс Вілліс, учителька з ігор. Вона об’єднала гравців у четвірки. — Тебе взагалі коли-небудь навчали цього?

— Я грала тільки у парку з друзями в Лондоні.

Ребекку об’єднали у четвірку з трьома дівчатами з Другого Гамма — Сьюзан Мактевіш, Енн Брет і Джейн О’Хара. Вони пішли до дев’ятого корту й почали кидати м’яч одна одній. Ребекка швидко зрозуміла, що її поставили у «слабку» групу. Адже хоча вона ніколи не могла спрямувати м’яч туди, куди хотіла, подавала значно сильніше, ніж троє інших дівчат. Сьюзан Мактевіш кидала м’яч високо у повітря, а Джейн О’Хара взагалі не могла перекинути його через сітку.

Все це було дуже весело, але за двадцять хвилин гри знання Ребекки анітрохи не поліпшилися. Ситуація змінилася, коли міс Вілліс перейшла до них з восьмого корту, де вчила чотирьох дівчат удару ліворуч.

— Ви троє — безнадійні, — сказала вона Сьюзан, Джейн та Енн. — Ви забули все, чого навчилися минулого літа. Що до тебе, Ребекко... — вона підійшла до дівчини, — ніхто ніколи не вчив тебе удару праворуч? — Вчителька простягла руку. — Потисни мені руку.

Здивована, Ребекка так і зробила, а трійця захихотіла. Потім міс Вілліс забрала у неї ракетку, схопила її за голову та простягнула рукояткою до Ребекки.

— А тепер потисни ручку своїй ракетці. Хай це буде гарне, міцне, суворе рукостискання.

Коли Ребекка послухалася, міс Вілліс задоволено кивнула.

— Ось так. Це хватка праворуч. З цим ми закінчили. Тепер, дозволь, я покажу тобі, як ставити ноги, коли хочеш завдати такого удару. Ви троє, тихо, та дивіться, можливо, чогось навчитеся.

За десять хвилин щоразу, коли міс Вілліс подавала Ребецці м’яч, вона давала гарні нижні та праві подачі через сітку. Це було неймовірно! Це було немов справжня магія! Просто треба було робити все правильно.

— Мені час іти далі, — пізніше сказала міс Вілліс. — Шостий курс проводить тренування з тенісу для юніорів протягом усього літнього семестру. Я пропоную тобі записатися, Ребекко.

— Я запишуся! — задоволено сказала дівчинка.

П’ятьма хвилинами пізніше припустився дощ, тож вони повернулися до Будинку Джуніпер.

Щоб згаяти час до чаювання, вона, Тіш і Сью пішли до бібліотеки у старій школі, щоб виконати домашнє завдання з англійської. Вони помітили, що Мара прийшла туди раніше за них. Вона читала деякі довідкові книги та робила нотатки.

— Це для проекту з історії, який ми обрали. — У класі Бета вже пройшов перший урок історії цього семестру. — Я хочу отримати п’ятірку.

— Ти справді взялася за голову, чи не так? — захоплено сказала Тіш. — Можливо, добре, що ти не займаєшся серфінгом. Це хоча б не відволікатиме тебе!

Серфінг! Кожне згадування про нього викликало в Ребекки захват. Вона підійшла до високих витончених вікон. Бібліотека розташовувалася на першому поверсі, а вікна виходили на передній майданчик старої школи. Колись тут була вітальня великого будинку. Дощ бив по склу, здіймався вітер.

— Цього вечора ніякого серфінгу не буде.

Тіш і Сью приєдналися до подруги, щоб подивитися на дощ.

— Дивіться, хіба це не дівчина Макса? — запитала Ребекка. — У тій червоній спортивній машині, припаркованій біля стіни? Пам’ятаєте її на пляжі минулого вечора? Виглядає неймовірно, еге ж?

— Вона приїхала забрати його після роботи! — сказала Сью.

— Вона не гає часу, — зауважила Тіш, подивившись на годинник у бібліотеці. — Але уроки ще не закінчилися...

Поки вона говорила, на вулиці почувся дзвоник, повідомляючи про закінчення уроків. Ледве він стихнув, як з головної будівлі школи вийшла фігура з піднятим комірцем, щоб захиститися від дощу, та з товстим портфелем попідруч. Дівчина миттєво відчинила пасажирські двері спортивної машини.

— Макс також не гає часу! — засміялася Сью.

— Дивіться! — вигукнула Ребекка. — Це Роберта!

Роберта Джонс з’явилася нізвідки та швидко перегородила Максові шлях просто перед тим, як він збирався сісти в машину. Вона сунула йому до рук конверт, щось нетерпляче говорила, а краплі дощу стікали по її обличчю. Макс вислухав її, усміхнувся, кивнув і заховав конверт у внутрішню кишеню піджака. Його дівчина Кейт голосно посигналила, тож Макс швидко підштовхнув Роберту в напрямку школи, а сам сів у машину.

Поки Кейт від’їжджала, він помахав дівчинці, а вона йому. Роберта виглядала жалюгідно та навряд чи помічала дощ.

— Вона чекала на нього! — захихотіла Сью.

— Цікаво, що у конверті? — запитала Ребекка.

— Гадаю, пристрасний вірш, — хихонула Тіш. — Господи, він донесхочу буде ситий нею, якщо вона поводитиметься так.

Вони підійшли до довгого столу, за яким працювала Мара, підсіли до неї та розгорнули книжки з англійської. Англійська була улюбленим предметом Ребекки, але зараз вона не могла зосередитись на домашньому завданні. Дівчинка важко зітхнула.

— У чому справа? — запитала Тіш, яка завжди хотіла та була готова відволіктись.

— Все ще не розумію теми з двійковими числами. А він перевірить мене завтра.

Ребекка цілий день читала підручник з математики, навіть на хімії. Вона хотіла вивчити тему і забути про неї, особливо сподіваючись після чаювання зайнятися серфінгом.

— Ох, я сподівалася, що ти скажеш щось новеньке! — нарікнула Тіш.

— Це бібліотека! — сказала префект, увійшовши. — Не галасуйте.

— Давай, Ребекко! — голос Тіш стишився до ледь чутного шепоту. Вона присунула стілець ближче до Ребекки та обійняла її за плече. — Дай мені свій зошит з англійської. — Вона обережно вирвала папірці з середини, взяла ручку та написала «1111». — Поговорімо про десяткові системи. Це звичайні чотири числа, зведені у ступінь — тисячі, сотні, десятки та одиниці, — прошепотіла вона. — Будь-яка одиниця помножується на десять. 1111 це 1 плюс 10¹ плюс 10² плюс 10³. Щодо двійкової системи, помножуй не на десять, а на два, все, окрім одиниць, — вона писала числа, поки говорила. — Тож 1111, якщо це двійкове число, стає 1 плюс 2¹ плюс 2² плюс 2³. Тепер вияви, яке це звичайне число.

Вона кинула ручку та папірець Ребецці, яка уважно намагалася збагнути те, що писала Тіш, та думала про те, що та казала. Вона щось рахувала, а потім надряпала відповідь. П’ятнадцять.

— Правильно! — вигукнула Тіш.

— Т-с-с-с! — сказала префект.

Тіш нахилилася та написала ще більше чисел.

— Тепер спробуй ці! — губами прошепотіла вона. Ребекка працювала у тиші. Щоразу, коли вона давала правильну відповідь, Тіш посміхалася та підіймала палець догори. Ребецці полегшало.

У книзі все здавалося таким важким. Але стало дуже легко, коли хтось правильно все пояснив. Це як з тенісними подачами!

Тільки-но вона закінчила, як пролунав дзвоник на чаювання.

Усі згорнули домашнє завдання в бібліотеці та поспішили на вихід. Вони повернуться закінчити його після чаювання. Просто зараз дівчата були голодні та щасливі, особливо Ребекка.

— Дякую! — сказала вона Тіш. — Я все ще не вірю, що це так легко! А навіщо нам їх знати?

— Не знаю, — всміхнулася Тіш. — А навіщо нам знати, як обчислити площу трапеції, чи як довести, що трикутники рівнобічні?

— Якщо ви акробат, — додала незворушно Сью, — дуже важливо знати площу трапеції.

— Б-р-р-р! — вони всі засміялися з такого жахливого жарту. Але на здивування, саме Мара відповіла на запитання Ребекки.

— Двійкові числа потрібні для комп’ютерів, — пояснила вона. — Це дає змогу перетворити будь-яке число на одиниці та нулі. Комп’ютерам так більше подобається!

«Взагалі будь-яке число?» — Ребекка на секунду задумалася про це. — Гадаю, тобі все вдасться, Маро, ти неймовірна! Тобі трансплантували мозок під час канікул?

Мара заверещала та жбурнула свій підручник з історії в Ребекку. Ребекка пригнулася, тому він поцілив у стіну саме тієї миті, коли з-за рогу з’явилася префект.

— Підніміть книгу та прямуйте на чаювання. Не біжіть, а йдіть!

«Так, цей день видався гарним», — вирішила Ребекка, ласуючи какао перед сном у кімнаті відпочинку. Вона мала неймовірних подруг, і багато цікавих подій чекало на неї попереду.

Дівчинка підійшла до дошки та подивилася на оголошення Роберти щодо п’єси. Записалися тільки троє дівчат — Деббі Рікард, Capa та Рут Нейтон. Було справді шкода. Бідолашна Роберта!

Роберта Джонс створила невелику сенсацію вранці четверга: вона прийшла на сніданок з розпущеним волоссям. Ребекка раніше не бачила ніякої іншої зачіски, окрім товстих, неохайних кіс. Зараз її волосся спадало на плечі — каштанове, блискуче та ретельно розчісане.

— Ти ба, — сказала Тіш, коли Роберта сіла за сусіднім столом.

— Математика першим уроком, — спокійно констатувала Сью.

Це задало дню веселий початок, хоча попереду на всіх чекав куди більший сюрприз від Роберти.

Цей день також виявився гарним для Ребекки, навіть ще більш неймовірним, бо саме у день четверга вона по-справжньому зацікавилася серфінгом.

І знов єдина погана нотка була пов’язана з математикою. Ребекка чекала, коли її перевірять за темою двійкових чисел, адже вона нарешті зрозуміла їх. Але Макс цілковито про неї забув. Після того, як він повернув їм зошити, на якому у Ребекки стояв величезний червоний нуль, одразу почав говорити про факторизацію. Цього Ребекка також ніколи не робила. Макс пояснював усе настільки швидко, що коли Ребекка встигла зрозуміти лише половину, учитель уже написав на дошці завдання та наказав їм виконувати його.

Ребекка наполегливо підводила руку, але він відповідав на запитання Енн Фінч, Аби Аморі, Маргот Лоуренс — усіх, абсолютно ігноруючи її. Врешті-решт він почав новий тривалий сеанс із Робертою. Здавалося, ніби вони переживали щось разом. Ребекка гадала, що це були вчорашні двійкові числа, які дівчинка все ще не могла збагнути.

— Вона безнадійна, чи не так? — прошепотіла Сью. — Давай, я тобі допоможу.

Із допомогою Сью Ребекка змогла виконати чотири з десяти завдань. Потім пролунав дзвоник, і клас здав зошити на перевірку.

Перед обідом сонце пробилося крізь хмари, тому дівчата не могли говорити ні про що, окрім серфінгу. У них знов була пара з ігор ввечері. Тіш пояснила Ребецці про можливість самостійно обирати вид спорту, яким займатимешся щочетверга. Наприклад, можна піти на море, якщо є сертифікат на плавання, але тільки за умови теплої погоди та якщо Гаррі нагляне за ними.

Мара зуміла відпроситися з ігор, адже хотіла закінчити проект з історії («Вона захопилася!» — сказав хтось), а інші п’ятеро членів виконавчого комітету не могли дочекатися, коли побіжуть на пляж та перевдягнуться в гідрокостюми. Їм треба було багато практикуватися, якщо вони хотіли заробити купу грошей від спонсорованого серфінгу на тижні благодійності. Що до Ребекки, вона була сповнена рішучості вдосконалити свої вміння. Дівчинка хотіла отримати спонсорську підтримку та приєднатися до чотирьох подруг.

— Ельф, ти мене вражаєш! — закричала вона, коли пухка дівчинка прокотилася повз неї на дошці для серфінгу, виходячи на берег. Сама Ребекка ще гребла на своїй за буйки. Сью, Тіш і Маргот пройшли одразу після Ельф за наступним буйком. Вони вишикувалися на дошках у ряд, немов циркові жокеї без сідел, — всі дівчата були експертами!

— Ну ж бо, Ребекко!

Хапаючи повітря, із солоними краплями на обличчі, впритул лежачи на своїй дошці, Ребекка вийшла за буйки. Вона розвернулася, схопилася за малібу та чекала на велику хвилю. Коли та накотилася, Ребекка не встигла підвестися. Замість того, щоб прокотитися хвилею, опинилася під нею. Але Ребекка все ще тримала свою дошку. Вона спіймала наступну хвилю, хоча й не таку велику!

Чудово! Ребекка відчула, як її підняло високо у повітря. Немов канатоходець, вона намагалася набути правильної позиції. Руки витягнуті, ноги тремтять — вона розподіляла вагу, стоячи на дошці, рівномірно... Тепер все правильно! Вона минула буйок на швидкості, — це було неймовірно весело, цього разу вона не впаде! Справа — в рівновазі.

— Я зробила це! Я змогла! — кричала вона, ковзнувши на міль. Інші підняли дошки вгору, підбадьорюючи її. Гаррі, широко усміхаючись, зайшов у воду, щоб зустріти дівчинку.

— Ти справжній талант та тримаєшся дуже добре!

— Я змогла! — знов повторила Ребекка.

Це був момент її солодкого тріумфу.

А тріумф Роберти Джонс, на її здивування, ще був попереду.

Компанія з шостої кімнати, насолодившись серфінгом, зайшла за Марою та пішла до кімнати для хобі у Будинку Джуніпер.

— Допоможи зі спонсорським бланком, Маро, — попросила Тіш. — Адже ти будеш керівницею. Скажи, як ти хочеш, щоб він виглядав, та я надрукую його на машинці. А копії можемо розтиражувати пізніше, одразу після чаювання.

— Та почати шукати спонсорів! — нетерпляче вигукнула Ребекка. Вона шість раз успішно прокотилася на дошці для серфінгу. Тепер дівчинка була впевнена, що зможе брати участь. — Деякі з першокурсниць планують улаштувати спонсоровану прогулянку.

— Тоді нам краще поквапитися! — сказала Маргот. — Якщо ми не хочемо, щоб усі гроші віддали їм!

Коли дівчата ввійшли до кімнати для хобі, то побачили Роберту Джонс за друкарською машинкою: Capa Нейтон начитувала рукопис, а Роберта друкувала його на машинці. Вона вже зробила чотири трафарети, цей був п’ятий. Рут Нейтон клала перший у копіювальний апарат, а Деббі Рікард тинялася поряд, спостерігаючи. Атмосфера була сповнена хвилювання.

— Вони пробули тут цілий вечір, — сказала їм Веріті Вільямс пошепки. Вона малювала аквареллю у куточку для мистецтва. — Міс Морган відпустила їх з ігор, щоб вони могли займатися цим.

— Як довго тобі ще потрібна друкарська машинка? — запитала Тіш, підійшовши до Роберти. — Ми також хочемо використати її для дечого.

— Щонайменше годину, — радісно відповіла Роберта. — Ми друкуємо мою п’єсу. Міс Морган дозволила.

— Ходімо, — сказала Ребекка, беручи Тіш попідруч. — Надрукуємо спонсорський бланк іншим разом. Ми можемо скопіювати його завтра.

— Однаково вже майже час чаювання, — сказала Сью. — Я помираю з голоду.

— У нас збори з питань журналу після чаювання, — нагадала Маргот.

— Заради всього святого, навіщо друкувати її п’єсу? — обурилася Тіш, тільки-но вони вийшли у коридор. — У неї вже купа копій, які вона надрукувала протягом канікул. Тепер вона дублює її на копіювальному апараті. Однаково ніхто не захоче грати у ній.

— Можливо, вона гадає, що хтось захоче, якщо надрукувати її? — засміялася Мара.

Ребекка дуже здивувалася, коли пізніше Роберта не з’явилася на зборах з питань журналу. Джені була там з металевим відром, збирала матеріал для журналу «Требізон», який принесли дівчата. Вона сказала першо- та другокурсницям, які зібралися там, що ті мають ще два тижні, щоб принести щось, та їм краще постаратися, адже це буде останнє видання Одрі Максвелл. Роберта Джонс прийшла вже наприкінці зборів.

— Привіт, — сказала Джені засмучено. — Ти щось принесла?

Зазвичай Роберта першою клала щось у металеве відро. Щосеместру вона намагалася потрапити до журналу «Требізон», але цього разу дівчинка лише безтурботно помахала рукою.

— Вибач, Джені. Багато справ. Я навіть не була впевнена, чи встигну зробити швидке оголошення. Поки тут багато людей...

— Давай.

— Що ж, — сказала Роберта, глибоко зітхаючи. — Це щодо моєї п’єси, — дівчата почали соватися, але Роберта підвищила голос. — Я знаю, що багато з вас не встигли записатися на завтрашні проби, — всі захихотіли через слово «проби». — Що ж, не соромтесь записуватися, просто підходьте. До речі... — вона попрямувала до дверей кімнати відпочинку, але зупинилася, щоб сказати своє драматичне прощальне слово: — Якщо ви все ще гадаєте, що п’єса недостатньо гарна, то вам буде цікаво дізнатися, що містеру Максвеллу вона дуже сподобалася. Він погодився стати продюсером. Фактично він проводитиме завтрашні збори.

Вона лишила по собі цілковиту тишу.

На пляжі Требізон тріумф Ребекки був солодкий, але момент слави Роберти був солодший.