Третій рівень. Короткі історії

Все, як у Швеції

— Ух ти! — не стримався чоловік, побачивши, хто відчинив йому двері.

Він явно виявився не готовий до такого видовища, тому вкляк, ступивши за двері лише однією, правою ногою. Жінка ж, навпаки, точно чекала подібної реакції. Тому ледь окреслила посмішку, ширше прочинила двері.

— Так і будете стояти?

Зрозумівши, що в його ситуації стовбичити на порозі щонайменше кумедно, чоловік швидко навіть не зайшов — застрибнув усередину. Жінка старанно зачинила помешкання на два замки, для чогось накинула ще й ланцюжок, але візитера подібні засоби безпеки не здивували. Навпаки, будучи досвідченим у таких відвідинах, він усіляко вітав замкнені двері й щільно запнуті штори. Тепер, коли перший легкий шок минув, чоловік отримав змогу уважніше роздивитися свою нову знайому. А та навіть ступила на кілька кроків далі, аби показати себе, точніше — своє вбрання в усій красі.

На жінці була довга синя спідниця в талію, трошки схожа на багато разів бачений на картинах російський сарафан, фартушок стриманого жовтого кольору та яскраво-червоний ліф. Біле, очевидно фарбоване волосся, вона забрала в косу та вклала віночком, дуже схожим на український — але все ж таки чимось невловимо відмінний. Трошки виставивши вперед ногу, взуту в чорний черевик на грубому підборі, жінка взялася руки в боки, кокетливо нахилила голову:

— Подобається?

— Що це за костюмований бал? Гра така? — запитав візитер, навмисне додавши своєму тонові грубості — якщо з ним тут і хочуть погратися, то лиш у ту гру, яку він сам обере і за яку заплатить. Здається, жінка це зрозуміла, бо хутко прибрала зухвалу поставу, враз перетворившись на скромну селючку.

— Це — шведський національний костюм. Пошито на замовлення, ексклюзивна робота. Ручна, автентику відтворено майже один в один.

— Що відтворено? — перепитав чоловік, і жінка вирішила не морочити йому голову непотрібними поясненнями, відмахнулася.

— А, не беріть у голову. До речі, ми на «ви», на «ти»? Вам як зручніше?

— Логічно, якщо перестанемо «викати».

— Ясно, — легко погодилася вона. — Як тебе називати?

— Кирило.

— Швеція, — жінка навіть спробувала простягнути руку, та вчасно зупинилася, рука опустилася в русі, після короткої паузи вона повторила: — Швеція.

— Ага, точно — тут же все, як у Швеції, високий рівень життя й стандартів, — процитував Кирило прочитане в мережі оголошення. — Слухай, мені однаково, звичайно, Швеція ти чи Голландія, але чому аж такі вигадки?

— Тобі не подобається? — Швеція ворухнула бровою. — Тебе щось дратує, не задовольняє?

— Знаєш, — чоловік повів плечима, — все воно якось незвично…

— Це добре для тебе чи погано?

— Кажу ж — не знаю… ще. Не вирішив. Ну, а задовольняєш ти мене чи ні, ми, думаю, скоро дізнаємося.

— Можеш навіть не сумніватися. Швеція — високі стандарти. Проходь сюди.

Жінка в шведському національному костюмі провела Кирила в кімнату, єдину в цій квартирі. Килимок на підлозі, широке ліжко біля стіни, навпроти — вбудована шафа на всю стіну, із дзеркальними розсувними дверима. Кирило відразу побачив там своє відображення. Біля ліжка тумбочка, на ній — магнітофон. Єдине, що було тут і чого досвідчений Кирило в подібних квартирах не бачив ніколи — справжня шведська стінка. Знову легенько посміхнувшись, Швеція ввімкнула музику, відразу ж трошки стишила звук. Та Кирило все одно впізнав. Це не можна не впізнати — «АВВА», музика його молодості, естрадна і, як показав час, нестаріюча класика сімдесятих років минулого століття.

— Є інша шведська музика, — сказала жінка, — якщо тобі ця не подобається.

— Все нормально! — Кирило виставив руки перед собою на знак, аби Швеція заспокоїлася. — Ти краще скажи, а ось шведська сім’я передбачена, входить у, гм, послугу? Є пропозиція?

— По-перше, — мовила вона з інтонаціями шкільної класної дами, — міфи про шведську сім’ю як таку собі обитель розпусти в нас сильно перебільшені. Так, шведські чоловіки можуть за погодженням із дружинами чи подругами зустрічатися з іншими жінками, навіть лишатись у них на ніч. До речі, шведські жінки теж можуть займатися сексом не лише в подружніх ліжках, якщо їхні чоловіки не проти. А, по-друге, якщо клієнт хоче втілити в життя такий міф, нема нічого неможливого. — Швеція підійшла до дзеркальної стіни шафи. — Ось, бач, тепер нас двоє.

Кирило зиркнув на відображення.

— Ну, це вже аж зовсім фантазії…

— Коли ти серйозно, можу викликати подругу.

— Теж Швеція?

— Швеція — одна, — вона багатозначно піднесла пальця догори. — Подругу ж можеш називати, як тобі заманеться. І оту легендарну шведську сім’ю ми тобі відтворимо так, як ти того захочеш. Підеш у душ?

Власне, це було не запитання — пропозиція. Маючи чималий досвід ходіння по повіях-індивідуалках, Кирило прекрасно знав, що вони дбають як про особисту гігієну, так і про гігієну клієнтів, випадкових незнайомих чужих чоловіків. Отримавши чистого рушника, тут же роздягнувся, зовсім нічого не відчуваючи до жінки, з якою познайомився лише хвилин п’ятнадцять тому, зник у ванній кімнаті, швидко сполоснувся теплою водою, обгорнувся використаним рушником і повернувся до кімнати.

Грала «АВВА». Жінка, що називала себе Швецією, далі стояла одягнена поруч із ліжком, яке навіть не було ще розстелене.

— Так, а… — Кирило затнувся. — Якісь проблеми? Чи це теж частина програми?

— Нема особливої програми, — знизала плечима жінка. — Просто я подумала, ти захочеш подивитись, як я роздягаюсь. Як знімаю оце, — вона посмикала руками за краї спідниці. — Або сам схочеш роздягти мене…

— Ага! — зрозумів візитер, після цих слів подивившись на Швецію по-новому. — Слухай, непогана ідея! Стриптиз під «АВВА», шведський стриптиз, вірно?

— Все, як у Швеції. Високі стандарти, — вкотре повторила жінка і повільно почала піднімати поділ спідниці.

Під нею не виявилося панчіх.

Ноги в жінки були стрункі та міцні, хоча, як на Кирилів смак, дещо повнуваті. Зараз він несподівано для себе переживав нові відчуття: сучасні дівчата й жінки на вулицях, особливо — тепер, улітку, коли спека, довгих спідниць не носять. Подібні фасони Кирило вважав старомодними. Ну, а дівчатка, з якими він до цього мав справу, завжди зустрічали його або в дуже коротких спідничках, або взагалі — в самій білизні та панчохах у сітку, таке видовище його заводило. Проте тут, зараз, коли жінка звільнялася від одягу, та ще й такого незвичного, речі знімала одна по одній, Кирило збудився, як ніколи раніше. Стримуватися більше не хотілося, та Швеція впевненим мовчазним жестом дала зрозуміти — ще слід потерпіти, почекати, вони тут самі, і те, заради чого чоловік прийшов, таки станеться.

Неквапом роздягнувшись під музику, стоячи посеред купи одягу, жінка, лишившись у самій білизні та розпустивши волосся, раптом зупинилася:

— Давай відразу розрахуємося. Такий порядок.

— Знаю я порядок, — стрепенувся Кирило. — Скільки? А, так, так…

Швеція посміхнулася, тепер уже — ширше. Вираз її обличчя якось непомітно змінився, і щось у цих змінах Кирилові не сподобалось.

— Ти чого?

— Нічого. Дивлюся, звідки ти гроші діставатимеш.

— 3 гаманця. Гаманець у барсетці, барсетка ось, на тумбочці.

— Вона маленька.

— Хто?

— Барсетка твоя. Там не вміститься стільки грошей.

— Скільки — «стільки»?

— А ти мені сам це скажеш, дорогий, — Швеція підійшла до тумбочки, вимкнула музику, тоді перемістилася до шафи, взяла звідти легенький халат, вдягнула, туго затягнула пасок. — Не зрозумів? Сам скажи, скільки заплатиш за відео.

— За яке відео? — Кирило враз похолов.

— Ти ж одружений? Одружений, — жінка сама відповіла на своє запитання. — В оголошенні я чітко вказала: дозвілля лише для одружених чоловіків. Як думаєш, скільки мені років? Можеш навіть не ламати голову, я не набагато старша за тебе. А ось мою доньку такі моральні потвори, як ти… — жінка рвучким жестом відкинула волосся з лоба. — А, надто жирно для тебе чути сумні історії, моєї доньки та мою, — вона зітхнула. — Мені завжди вистачає часу перевірити ваші телефони, коли ви йдете в душ. Номери своїх законних дружин ви, мов змовившись, підписуєте: «Дружина». Ніби в них ніколи не було своїх імен і ви ніколи не називали їх пестливо, лагідно, ніжно. Але жоден із вас не готовий до того, аби дружинам подзвонили, розказали про візити сюди, показали відео. Я ввімкнула камеру, саме зараз вона нас знімає.

— Нічого ж не…

— Мовчи. Сам же знаєш — дружині досить. Але я не шантажистка. У мене тут, як у Швеції, високі стандарти життя, забув? Якщо в Швеції зловлять повію та клієнта, карають того, хто платить. Такий закон, ясно тобі? Штрафи для тих, хто купує людину, в тій країні досить високі. Аби охоту відбити. То як, із якої суми почнемо? Ти ж забезпечений матеріально, малошановний клієнте. Теж моя умова, в оголошенні вказано… Так ми платимо штраф, як у Швеції, чи будемо голяка стояти? До речі, тобі варто б схуднути, сім’янин…