Третій рівень. Короткі історії

1

За зв’язки головного столичного поліцейського управління з пресою відповідав підполковник Недоля.

Як офіцерові, котрий очолює цей ненависний «великою» поліцією, та все ж таки необхідний для її роботи підрозділ, підполковникові Недолі подзвонив на мобільний телефон особисто начальник МУВС вже о восьмій ранку. З досвіду Недоля знав: трапилося щось надзвичайне.

Щоденного керівного пістона за традиційно погану роботу він уже третій рік звик отримувати щопонеділка о дев’ятій тридцять, максимум — о десятій. Після чого цілий тиждень займався своєю основною роботою: докладав надлюдських зусиль, аби обмежити доступ будь-якої живої, цікавої, оперативної та корисної інформації до журналістів. А журналістів, відповідно, не пускати в «кухню» МВС ні з парадного, ні з чорного ходів. У тому, що керівництво особисто дзвонить йому серед тижня, та ще й о такій порі, Недоля нічого доброго не бачив.

Підозри досвідченої людини негайно підтвердилися.

Якщо перекласти потік почутих матюків на пристойну мову і значно скоротити обурену начальницьку тираду, а також опустити всі двозначності, що мають сексуальний підтекст, то виходило таке. Він, підполковник Недоля, зовсім втратив страх, розслабився, зажерся від нічого робити в своєму відремонтованому кабінеті. Тому пропускає в пресу інформацію, як поганий воротар — голи у ворота власної команди. Через те Недоля повинен, по-перше, готувати власну задницю до серйозної інтимної розмови з керівництвом, а, по-друге, негайно виявити або балакуна, або — шпигуна, який зливає журналюгам несанкціоновану інформацію, та показово покарати поганця.

Про шпигуна керівник міліцейської прес-служби поки що нічого не зрозумів. Його більше стурбувала сумна перспектива власної задниці. Аби прояснити ситуацію, він, усупереч правилам, не дочекавшись, поки йому принесуть новини, сам зайшов на сайт «Газети по-українськи». Заголовок на першій сторінці хльоснув по очах.

«В Києві з ’явився чорний маніяк»

Далі ошелешений підполковник прочитав таке:

«Уже кілька днів у столичному житловому масиві Троєщина безкарно діє сексуальний маніяк. Цю інформацію кореспондентові „Газети…“ підтвердило наше джерело в МВС. Зі зрозумілих причин, ця людина не бажає називати своє прізвище та посаду.

Маніяк підстерігає свої жертви пізно вночі у безлюдних місцях. На сьогодні його жертвами стали вже четверо жінок віком від 17 до 46 років. Психопата приваблюють жінки, які не носять головних уборів та брюк. Правда, фізично жодна з жертв нападника не постраждала: кожен раз потерпілі починали кричати, тим самим лякаючи маніяка.

Головна особливість ситуації в тому, що цей нападник — чорношкірий. Ця обставина допомагає йому не надто ховатися в темряві. Досить вдягти чорний одяг, аби розчинитися в мороці. Але саме тому поліція відмовляється приймати заяви в потерпілих. Як коментує наше джерело в МВС, київська поліція дуже легко може спіймати ґвалтівника із такою характерною особливою прикметою, як чорний колір шкіри. „У нас дуже бояться влізти в конфлікти на національному ґрунті і бути звинуваченими в расизмі“, — пояснює співробітник поліції. Тому, бажаючи отримати офіційний коментар від поліцейського керівництва, ми наперед упевнені: існування чорношкірого маніяка на Троєщині буде заперечене».

Підпис — Валентина Яровенко.

Перетравивши прочитане і навіть перекуривши його, підполковник Недоля, застосувавши весь свій дедуктивний талант, зробив кілька попередніх висновків.

Перше: журналістка на ім’я Валентина Яровенко справді існувала. Він добре знав її, хоча це знайомство нічого хорошого не віщувало. Вродлива та гостра на язик дівиця, очевидно, запрограмувала себе на послідовну критику роботи поліції і, відверто кажучи, домагалася в цьому певних успіхів. Коли бути ще відвертішим, то більшість її закидів таки були справедливими. Отже, звинуватити Яровенко в тому, що історію про чорношкірого маніяка вона вигадала, не вийде. Надто серйозна журналістка, аби народжувати такі теми в хворій уяві.

Друге випливає з першого: пронирливій Вальці хтось поінформований справді злив інформацію. Недоля чітко знав, що подібні історії стоять першими в списку заборонених для розголошення. Їх навіть не коментують, інакше доведеться так чи інак визнати власну безпорадність. Це вам не наркоманів на тій же Троєщині ловити… Одначе парадоксальність ситуації полягала ось у чому: відомості про появу сексуально стурбованого чорношкірого не потрапляли найближчим часом у жодне міліцейське зведення. Теоретично це неможливо, бо, коли вірити Вальчиному «джерелу в МВС», подібних епізодів сталося вже чотири.

А ось третє випливає з другого. Чудово знаючи міліцейську систему, підполковник Недоля давав собі звіт — троєщинські менти, у яких без маньяка роботи валом, просто могли завернути потерпілих і не прийняти в них заяви. Де-юре це незаконно. Де-факто подібні речі давно вже стали нормою не лише для Києва, а для будь-якого українського населеного пункту. Нема заяви — нема на що реагувати. Нема на що реагувати — нема проблеми. Нема проблеми — начальство по шапці не дасть. Тим більше, що полювання за чорношкірими, що підозрюються в нападах на жінок, неодмінно виллється в чергову зачистку на столичних речових базарах. Насамперед — на тому ж таки Троєщинському.

І ось цей факт аж ніяк від журналюг не приховаєш. В такому разі поліції точно доведеться вступати в небажані контакти з диктофонами, фотоапаратами й телекамерами. До того ж різні правозахисні організації та етнічні спільноти почнуть робити малоприємні заяви та влаштовувати демонстрації протесту. Отже, той, хто попрацював у поліції хоча б місяць, неодмінно навчився прораховувати ситуацію на кілька ходів уперед.

А значить, свідомо не даючи хід «справі чорного маніяка», правоохоронці займаються своєю прямою справою: стабілізують криміногенну ситуацію.

Докуривши до фільтра другу цигарку, підполковник Недоля погодився сам із собою: навіть якщо якийсь нелегальний мігрант із якоїсь причини лякає в темряві троєщинських тіток та панянок, про це краще мовчати. Та погодився він і з начальником МУВС — знайти підступне «джерело в МВС» і прищемити йому язика треба.

Протягом двох наступних годин інформацією про лиховісного троєщинського чорного маніяка заповнився весь Інтернет. Недоля як міг спокійно відмовив сімнадцяти журналістам у коментарях, своїм підлеглим теж заборонив спілкуватися з пресою на цю тему до особливого розпорядження і почав прораховувати варіанти. Крутив і так, і сяк, та зрештою дійшов лише одного висновку.

Зрадницьке «джерело в МВС» ймовірніше за все треба шукати серед працівників троєщинської міліцейської управи.

2

Йому пообіцяли, що справою негласно займеться управління внутрішньої безпеки поліції.

До того часу прес-служба повинна тримати оборону і мужньо та відважно відбивати атаки спраглих до сенсацій журналістів. Але, як переконався підполковник Недоля через два дні, успіхи працівників внутрішньої безпеки поліції виявилися марними.

«Від чорного ґвалтівника тридцятирічну жінку врятував таксист»

«Учора пізно ввечері мешканка вул. Драйзера Оксана Г. поверталася додому з театру. Як вона пізніше розповіла нашому джерелу в МВС, світла в під’їзді не було, що відразу насторожило молоду жінку. Адже напередодні її батько особисто поміняв лампочку. Все ж таки вона наважилася зайти. Побоювання виявилися не даремними: просто з темряви на неї наскочив чоловік. Він був весь у чорному і з чорним обличчям. Оксана Г. відштовхнула від себе нападника, повернулася і кинулася навтьоки. Чорний чоловік почав її переслідувати і, як стверджує потерпіла, гарчав їй у спину. На щастя, саме в цей момент неподалік зупинилося таксі. Побачивши, що відбувається, водій таксі Григорій Б. схопив розвідний ключ і кинувся на допомогу. Вгледівши таксиста, чорний чоловік утік. Наше джерело в МВС повідомляє: навіть за наявності свідка злочину поліція все одно відмовилася приймати в Оксани Г. заяву».

Підпис — Валентина Яровенко.

3

— Слухай, Валю, ми можемо домовитися по-людськи?

Підполковнику Недолі було гидко від самого себе.

Офіцер поліції просить якесь нахабне самовпевнене дівчисько! Добре, хоч ніхто з колег ніколи не дізнається. Він краще застрелиться, аніж скаже комусь, що принизився до особистого дзвінка журналістці. Та ніби відчула всі свої переваги: поводилася так, ніби повністю була господаркою становища.

Власне, так воно і було. Це визнали не лише в міській управі, а навіть у самому міністерстві.

— Ні, не можемо. Я не здаю джерела інформації. Жоден журналіст цього не зробить, — відрізала вона.

— Ти грамотна дівка, але не дуже. Журналіст, як і приватний детектив, згідно із законом зобов’язаний повідомити правоохоронні органи про відомий йому факт скоєння чи підготовки до скоєння кримінального злочину.

— Ой, тільки цього мені не треба грузити! — Недоля з огидою почув щирий жіночий сміх на тому боці дроту. — Я фактів не приховую. Це у вас у департаменті роблять все, аби робота поліції була непрозорою. Навпаки: маніяк є, потерпілі є, недобросовісні менти… вибачте… працівники поліції теж є. Ні, вам для чогось потрібне прізвище чесної людини, яка не може мовчати!

— Раз це ваше джерело в МВС таке чесне, якого дідька ховається? Хай чесно назве себе, скаже…

— Ага, і втратить роботу. Ні, шановний пане підполковнику, наше джерело в МВС далі планує вести партизанську війну проти вашої системи! Тільки так вас, тільки так!

Недоля до болю закусив нижню губу — так хотілося виматюкатися. Замість цього сказав:

— Цей твій партизан тільки хоче почати війну, а дехто її вже реально починає. Чому ваша газета не пише про погроми на базарах? Під роздачу попадають не тільки чорношкірі. Луплять та калічать арабів, азіатів — всіх, у кого не білий колір шкіри. Бо всі кричать про Чорного маніяка!

— Ага! Поліція і тут безсила! — Валентина Яровенко явно торжествувала.

— Ти думаєш, — перейшов на обережний шепіт підполковник, — у нас цих інородців дуже люблять?

— Значить, у поліції квітне расова нетерпимість? — насторожилася журналістка, і переляканий Недоля легенько ляснув себе по губах — не стримався, чо-орт!

— Ми відволікаємося, — спішно поміняв він небезпечну тему. — Ти ж сама бачиш, до чого приводять подібні неузгоджені публікації. Соціальна напруга в суспільстві зростає, знайомий тобі такий вираз? Ви серйозно — або згортайте ці публікації, або давайте діяти разом, або…

— Або ловіть Чорного маніяка і давайте нам ексклюзивний коментар! — відрубала Валентина і дала зрозуміти — розмова на цьому скінчилася.

Поклавши слухавку, підполковник Недоля замислився над останніми словами журналістки. «Або ловіть… Або ловіть… Ловіть… Давайте ексклюзив…». У цьому щось є. Все ж таки він не дарма підполковник.

Зачинившись у кабінеті та вимкнувши всі телефони, Недоля близько години думав, міркував, малював різні схеми, а потім спалив помальовані папірці і, ввімкнувши телефон, набрав номер начальника МУВС.

4

За два дні свіжий номер «Газети по-українськи» кричав заголовком:

«Чорний маніяк виявився білим!»

Далі йшов такий текст:

«Учора вночі в результаті спланованої поліцейської операції було, нарешті, затримано злочинця, який тероризував Троєщину протягом останнього тижня. Нагадаю, що йдеться про так званого Чорного маніяка: чоловіка з чорним кольором обличчя. Так описували свого нападника всі жертви — і майже не помилилися. Виявляється, затриманий, вісімнадцятирічний Микола С., надягав на голову чорну жіночу панчоху для маскараду. Тепер цей „актор“ разом із своїм „маскарадним костюмом“ перебуває в слідчому ізоляторі. Подробиці поліцейської операції, а також пояснення, хто такий Микола С. і для чого він це робив, читайте у найближчих випусках „Газети…“».

Підпис — Валентина Яровенко.

Тепер підполковник Недоля охоче давав всім бажаючим однотипні коментарі про успіхи поліції. За потреби міг навіть показати і самого затриманого. Троєщинські колеги оперативно знайшли серед постійних клієнтів відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків зашуганого дрібного наркодилера, який готовий хоч убивство Кеннеді на себе взяти, аби відпустили. Його пообіцяли відпустити, тільки з умовою: наркотою більше не займається і їде з Києва надовго. Так надовго, аж поки людиною не стане. Коля погодився йти в армію контрактником, і такий розклад усіх влаштував.

Хоч один мужиком стане, втішено подумав підполковник Недоля. А решта… Нехай все заспокоїться. На цю маленьку брехню він уже отримав як «добро», так і індульгенцію. Нехай «їхнє джерело в МВС» лікті собі кусає…

5

— Хочеш правду?

— Аякже! А ти хочеш ще коньячку?

— Аякже!

Супутник Валентини Яровенко не любив поліцейської форми. Волів на людях частіше бувати в цивільному. Ніколи не скажеш, що відома журналістка сидить в тихому затишному кафе і п’є коньяк у компанії капітана поліції.

— Я думала, Ігоре, що ти мені брешеш. До вчорашнього дня думала. Ні, брехня була суперовою, все одно ніхто ніколи ні до чого не докопається. У вас же в ментурі кругова порука. Ну, а я маю своє джерело в МВС і свій ексклюзивчик. Але цього маніяка таки спіймали! Через прес-службу офіційно підтвердили!

— Тепер ти переконалася, що не всі менти — тупі, і я чогось вартий?

— Як джерело інформації ти безцінний, Ігорку!

— А як супутник по життю?

— Ти це все ж таки серйозно?

Валя давно подобалася Ігореві. Ще відколи вони були однокласниками. Королева класу, королева школи, вона крутила хлопцями, як їй заманеться. Правда, умова в неї завжди була одна: чоловік мусить бути їй чимось корисним. А яка користь із бідного мента?

Користь є, посміхнувся Ігор. Тепер ця горда красуня залежить від нього. Він — її джерело в МВС, її зіркові години, її гучне ім’я. Ну а те, що фантазія в нього ще працює — так у цьому Ігор і сам переконався.

Вона повірила в Чорного маніяка, бо хотіла в нього повірити. Довести, що його нема, ніхто не зможе. Простіше довести, що він є.

Що, до речі, і сталося.

В кафе грала музика. І хоча всі відвідувачі сиділи за столиками, капітан поліції галантно запросив журналістку провідного видання на повільний танець.