Третій рівень. Короткі історії

1

— Е, хлопче, ану, гальмуй!

Це прозвучало голосно, але той, хто покликав Юру Прища, не наказував і не погрожував. Його просто попросили зупинитися. Чита завмер на майданчику між першим і другим поверхами з піднятою ногою, не поставивши її на брудний бетон сходинки. Завмер, мотляючись на одній нозі, мов чапля.

Чита щось відчув.

Передчуття його не обдурили.

— А що та-аке? — якось навіть ображено протягнув Прищ. Чита послав його вперед, на розвідку. І якщо все чисто, розвідник мусив маякнути Читі на мобільний — шлях вільний. А потім спокійно, не привертаючи до себе уваги, йти до машини, залишеної у сусідньому дворі.

За стратегічним задумом, Чита з Тарзаном після цього підхоплюють вантаж, швиденько перетинають небезпечну ділянку двору, вантажаться, стрибають в автомобіль і швиденько валять звідси.

Нічого складного. Елементарний план, який вимагає лише дотримуватися елементарних засобів безпеки.

Крадене барахло швидко потоне в трясовині оптового базару, слідів не знайдеш. Читі та компанії за цей товар заплатять від сили третину справжньої вартості навіть вживаних речей. Крадений товар продадуть уже за половину цієї самої реальної ціни. Сільським споживачам, які переважно отоварюються на оптових, шукаючи імпортного і дешевого. Головне — швидкий прибуток, і тому, отримавши його, ані Чита, ані косоокий Тарзан, ані прищавий Юра Прищ не хвилювалися, взули їх перекупники чи ні.

Вони знали: будь-яка спроба отримати за крадене в інших людей трошки більше, ніж вони отримують завжди, швидко обернеться провалом. Читі цього не хотілося більше, ніж іншим. Він уже кілька разів опинявся в тюремній камері, звідки щораз виходив якимось дивом. Щось підказувало йому: невдовзі дива закінчаться.

Тим більше, сьогодні здобич виявилася особливою.

Про пару сотень баксів, знайдених Читою у якійсь книжці з віршами, вони, звісно, промовчать. Отримавши своє після реалізації вантажу, вони додадуть до суми ці дві сотні і куплять — Чита вже провів у голові швидкі математичні підрахунки! — таку кількість доз, яка дозволить їм протриматися три дні, не виходячи з хати. Ну, а якщо Тарзан придумає, як краще розбодяжити, то взагалі може вистачити на тиждень.

Частину цього вільного часу можна використати, аби надибати більш-менш пристойну хату, вирахувати, коли хазяїв немає вдома, і повторити вихід. У пристойних квартирах сьогодні є не один телевізор і один комп’ютер, а як мінімум по два-три комплекти різної апаратури. На яку завжди стабільний попит.

Але ж Бог сьогодні відвернувся від них! Скориставшись цим, чорт наслав на їхню компанію поліцейський патруль. Спальні райони, в яких вони так люблять промишляти, у вечірній час кишать патрулями. Хоча по телевізору поліція скаржиться: патрулів усе одно не вистачає. Аби, мовляв, повністю контролювати ситуацію, сьогодні треба ставити патрульного біля кожного будинку. Звичайно, це неможливо.

Ну чому, коли так, саме сьогодні і саме вони нарвалися тут на патрульних!

Чита опустив ногу, нервово стиснув кулак.

— Нічого такого, — втрутився тим часом ще один голос, а значить, подумав Чита, копів щонайменше двоє. Це додало йому впевненості: їх троє, у них чисельна перевага, вони готові в боротьбі гризти всіх довкола зубами.

— Нє, а що таке! — впирався між тим Юра Прищ.

Чита, закусивши губу, зрозумів — той точно влетів. Якраз Прищ і порожній, нема при ньому нічого, але в нього можуть здати гальма. Він і без того чел нервовий, а якщо три роки сидиш на системі — зовсім терпілка ні к чорту. Зірветься зараз, побіжить, і буде дуже добре, якщо цим відволіче весь патруль на себе, давши втекти іншим. Звісно, його зловлять, і ясно, що протримається в камері лише до ранку, коли почне скручувати в бублик — після того всіх здасть. За цей час треба скинути товар і поміняти хату…

Подавши Тарзану знак зупинитися, Чита поставив свою сумку на підлогу.

Свою Тарзан так само опустив.

На майданчику було напівтемно, світила одненька брудна лампочка. Чита спритно витягнув з-під поли куртки обріз двостволки, куплений випадково за абсолютно смішні гроші. Він ще жодного разу не застосовував зброю в ділі, навіть нікого полякати нагоди не випадало. Приклавши пальця до губів, він зробив крок назад, ковзнув по лампочці поглядом, приготувався.

— Нічого такого! Сюди йди, сказав! — тепер патрульний уже наказував, і нічого хорошого цей розвиток подій не віщував. — Живеш тут? Документи!

— Я до друга приходив, — почулося у відповідь.

— У якій квартирі живе друг? Пішли, познайомимося. Так є документи?

— Я… ну… у дівчини був…

— У друга чи в дівчини? Чи ти з дівчатами тільки дружиш? — короткий смішок. — Ні, ти щось таке крутиш, мутиш щось. Та йди сюди… Ану, стій, гад! Стояти!

«Добре, хоч стало розуму назад у під’їзд не тікати», — полегшено зітхнув Чита.

Але промовчати в Юри Прища розуму таки не стало.

— Пацани-и-и-и! Менти-и-и-и! — заволав він, здалося, на весь мікрорайон, і Чита, двома стрибками подолавши сходовий проліт, став поруч із Тарзаном на другому поверсі.

Приготував обріз. Завмер — йому справді не хотілося стріляти.

2

Крики Юри Прища злилися з лайкою патрульних.

Потім двоє в під’їзді почули переможний крик — значить, зловили. Чита клацнув затвором, шкодуючи, що не бачить себе в дзеркало. Саме перед дзеркалом він тренувався мало не щодня, уявляючи себе то ковбоєм, то Крутим Вокером, то Міцним Горішком. Йому недавно виповнилося дев’ятнадцять, тож він, наркоман зі стажем, ще міг собі дозволити погратися перед дзеркалом у крутого хлопця. Перехопивши запитальний погляд Тарзана, мовчки кивнув йому на тьмяну лампочку.

— Тримай цього, я під’їзд перевірю! — крикнув унизу патрульний. — Він комусь гукав, так що викликай підмогу! От же ж наркошів розвелося!

Від сильного удару розчахнулися двері.

— Алло, гараж! Хто там є — виходь по одному! Чи я сам піднімуся, когось дістану за яйця!

Чита не зрушив з місця. Тарзан переступив з ноги на ногу.

— Я йду!

Кроки внизу по сходах. Обережні, але впевнені.

Щойно чоловічий силует показався на майданчику між першим та другим поверхами, де залишилася клітчаста сумка із запакованим телевізором, Тарзан підстрибнув — прізвисько отримав саме за свою стрибучість, колись у спортивній школі вчився, — і тилом долоні вгатив по лампочці.

Стало зовсім темно. В темряві прогримів одинокий постріл.

Від гуркоту, здавалося, здригнувся під’їзд. Потім почувся крик болю, і Чита, стискаючи обріз у лівій руці, правим кулаком уже гатив у двері найближчої квартири:

— Поліція! Поліція Допоможіть! У нас поранений, відчиняйте!

Далі все закрутилося, мов американські гірки.

Обличчя доброї тітоньки, яка відчинила двері, бажаючи допомогти пораненому поліцейському, Чита не роздивився, та й для чого — відразу пхнув їй ствола в лице і навіть, здається, влучив по лобі. Не розбираючи дороги, рвонув через кімнату до балкону. Хтось кинувся назустріч, Чита не розібрав віку сміливця. Мабуть, дядечко цієї тітоньки, такий само немолодий. Він лише відштовхнув його, а Тарзан, який сунув позаду, стукнув чоловіка кулаком по голові.

Опинившись на балконі, Чита пожбурив під ноги непотрібний вже обріз — лупонув дуплетом, з обох стволів, а патронів більше й не було. Не думаючи довго, діючи виключно на адреналіні, схопився за балконні бильця, відзначивши про себе — добре, що не засклили, як у сусідів, значить, бідні люди тут живуть! — і перекинув через бильця тулуб. Політ із висоти другого поверху на м’яку після дощу березневу землю зайняв якісь секунди. Поруч приземлився спортсмен Тарзан.

Бігти до машини — пропаща справа. Тепер утікачі опинилися з тильного боку багатоповерхівки, і пробиратися в сусідній двір звідси було незручно: так чи інакше нарвешся на патрульних. Звичайно, тепер баланс сил все одно на їхньому боці — двоє проти одного. До того ж цей один навряд чи відпустить полоненого Прища, аби гнатися за тими, хто стріляв у його напарника. Але в нього є пістолет і рація. Кавалерія з’явиться за якихось пару хвилин. Прикинувши час, Чита вирішив рвати пішки, кружляти дворами, плутати сліди. Тарзан все ще сидів у багнюці, по-собачому злизуючи кров з руки, яку врізав скалками лампочки. Він явно гальмував, і Чита смикнув його за комір.

— Бігом! Не спи, замерзнеш!

Незграбно підвівшись, Тарзан почапав за Читою, і той зрозумів ще одну істину: вони, виваляні в грязюці і надто збуджені, нікуди непомітно не зникнуть. Особливо тепер, коли менти оголосили по всьому мікрорайону який-небудь план «Перехват». Та дійшло до нього ще дещо: якщо зараз вони почнуть ховатися від людей, на них звернуть увагу ще швидше. Лише одинадцята вечора, народу на вулицях вистачає. Звісно, люди в масі своїй боягузи, але саме боягузтво змусить їх повідомити, куди належить, про двох відчайдушних типчиків, які виділяються з загальної маси.

Тому, побачивши скраю тротуару оранжевий вогник таксі. Чита рішуче рушив до машини. Тарзан сунув за ним, повністю поклавшись на лідера.

Підійшовши до таксомотору, Чита рвонув на себе задні дверцята, блискавкою метнувся на заднє сидіння і перервав здивованого водія, який спробував вигукнути щось обурене:

— Будь тихо, козел, а то погашу!

Поруч із таксистом уже мостився Тарзан. Побачивши в його руці ножик-викидуху, водій остаточно втратив бажання щось говорити. В салоні запала лунка тиша. Здавалося, з вулиці не проникає жоден звук. Нарешті таксист з дивним спокоєм, який мимоволі викликав у Чити повагу, запитав:

— Вам куди?

— Яка різниця? Один хрін повезеш, — просичав Чита.

— Два хріни, — не стримав язика таксист.

— Глохни! — сіпнув озброєною рукою Тарзан. — Моргали виколю!

— Хто ж тоді вас повезе? — поцікавився водій, і Чита зробив несподіваний висновок: чоловік за кермом їх чомусь не боїться. Або не так: боїться, але не панічно, не до істерики.

— Правда, дядя — мовчи і крути бублика, — порадив він.

— Тому й запитую, куди везти. Бо мені і правда однаково.

Чита на мить замислився. А тоді назвав адресу. Все одно повертатися до свого барлогу тепер точно не можна. Він, очевидно, серйозно поранив, якщо взагалі не вбив поліцейського. Тому їхню адресу його колеги витрусять з Юри Прища там же, на місці. Для таких випадків у нього була резервна точка, де можна короткий час пересидіти першу хвилю небезпеки.

У них є гроші. Двісті баксів. За нинішнім курсом це не так вже й мало. Добу точно протримаються. Головне — відірватися від погоні.

Чита сказав, куди треба їхати. Інший кінець міста, глухий район. Звичайно туди підряджається везти пасажирів не кожен таксист. Якщо ж погоджується, то називає ціну, від якої нападає гикавка.

Тільки не сьогодні. Знизавши плечима, водій завів мотор.

З

Коли полонений таксист натиснув на гальма і промовив: «Приїхали», Тарзан, моргнувши Читі, знову витяг ножаку.

Поки їхали, він прибрав холодну зброю назад у кишеню. Не те щоб йому не хотілося далі почуватися шаленим гангстером. Просто, побачивши, що його ніж справив на водія належне враження, відчув своє самолюбство цілковито потішеним.

Але тепер, заїхавши на хвацько, мов у американському кіно, викраденій машині в темне безлюдне місце, колишня спортивна надія школи знову згадав, що він — небезпечний та озброєний бандит. Вістря ножа притулилося до шиї полоненого.

— Зараз ти віддаси нам всю виручку і своє особисте бабло! — тоном американського «поганого хлопця» проскреготів він.

Чита хотів зробити так само, але ж не пальця свого водієві до голови приставляти… Навряд чи денна виручка таксиста компенсує їм усі сьогоднішні втрати. Та відтепер обоє змушені перейти на нелегальне становище, а отже будь-яка додаткова кількість грошей стане в пригоді.

— Машина твоя? — поцікавився він.

— Є різниця? — озвався водій.

— Раз я запитую, значить є! — підніс голос Чита, даючи зрозуміти цьому недолугому чоловікові, хто тут зараз насправді банкує.

— Фірма на борту написана. Читати вмієш? — огризнувся водій і для чогось додав: — Я її викупаю. Викуплю — моя буде.

— Частину грошей, мабуть, уже виплатив? — з несподіваною для себе ввічливою ядучістю поцікавився Чита. — Поспішив ти, брате. Час такий — ризиковий. Не ясно тепер, чия тачка. Половина твоя, половина — фірми? Застрахована хоч?

— Застрахована, — підтвердив полонений.

— Ну і кому страховку платити будуть? Тобі чи фірмі? І коли виплатять, як бабло ділити почнете? Навпіл?

— Я так зрозумів, машина вам теж потрібна, — промовив водій. — Хто водити вміє?

— Тобі не однаково? — здивувався Чита.

Справді, дивний дядько. На вигляд — років сорок чи трохи більше. Чита машинально відзначив — полонений годиться йому в батьки, і тут же пригадав свого татуся: такого ж старанного в справах і правильного по саме не можу. Головне — такий само нешкідливий. Справді, яка йому різниця, хто з них поведе його машину, коли все одно не він кермуватиме.

Е-е-ех!

Чита, відчувши себе в повній безпеці, не стримався і потягнувся. Смачно, до хрускоту в суглобах. Який він хлопець-молодець: і від бабусі втік, і від діда втік, і від зайця втік, і від вовка втік, і від ведмедя втік… Хто там ще залишився? А, пусте, він, справжній Колобок, втече від будь-кого.

Лишалося вирішити, що робити з таксистом. До сьогодні він, Чита, ще нікого не вбивав. Так само, як і Тарзан: не кожен, хто погрожує ножем, легко готовий пустити його в діло. І навіть той факт, що Чита стріляв у поліцейського, ще не означає, що він, Чита, готовий різати своїми руками живу і старшу від себе людину. Все ж таки стрельнути з відстані і вдарити ножем впритул — дві різні речі.

Але треба ж колись починати. Сьогодні вони з Тарзаном пройдуть справжнє бойове хрещення, вирішив Чита. Машина їм потрібна, а живий таксист при першій же нагоді назве поліції марку і номер викраденої ними машини. Це означає, що далеко вони не заїдуть. Правда, в цього дядька напевне є родичі, і вони знають, на якій машині їздив потерпілий… Ось тільки поки шукатимуть труп, втікачі матимуть більше фори. Н-да, вирок остаточний, оскарженню не підлягає.

— Виходь, — уривчасто наказав Чита.

Водій кивнув. Як здалося його викрадачам — приречено, покірно приймаючи свою долю.

А потім для чогось три рази просигналив.

Чита з Тарзаном не встигли зрозуміти, для чого він це зробив, а таксист тим часом уже виходив на свіже повітря. Далі, навіть не намагаючись скористатися нагодою, що вони ще в машині, і спробувати втекти, чоловік повернувся, кинув через плече:

— Ну? Якого дідька сидите? Гайда.

І раптом Чита зловив себе ще на одній несподіваній думці: поки вони їхали, він не особливо стежив за дорогою. Наче машина рухалася туди, куди було сказано. Пізно ввечері глухі міські околиці схожі одна на одну. Він упізнавав місце — і в той же час не впізнавав його. Все стандартно, тихо, мокро і похмуро. Тільки… чомусь тут якось по-особливому незатишно.

Чому — Чита не міг пояснити навіть сам собі. Не горів жоден із вуличних ліхтарів. Освітлені прямокутники вікон довколишніх багатоповерхівок гаснули одне за одним, наче зірки, в які космічний хуліган прицільно стріляє з космічної рогатки маленькими уламками метеориту. А головне — довкола вгадувалися обриси якихось чагарів. Там, куди вони планували приїхати, Чита чагарників не пригадував.

Усе ще не знаходячи пояснення своїм підозрам, Чита вискочив з машини, голосно хряснувши дверцятами, і крикнув водієві в спину:

— Ти, мурло, куди нас завіз?

Зі свого боку на повітря вже вибрався, сопучи, Тарзан. Тримаючи жало ножа в витягнутій руці, він з лиховісним буркотінням посунув на водія.

Та раптом у нього за спиною матеріалізувався, наче вийшов з паралельного світу, чоловік у короткій шкірянці та спортивних штанях.

Читі він видався велетенським.

Хоча цей чоловік насправді був лише десь на півголови вищим за нього.

Вловивши за спиною рух, косоокий Тарзан почав розвертатися. Ще в повороті він дістав сильний удар чимось довгастим і, як зрозумів Чита, важким по плечах, не втримався на ногах і повалився таксистові під ноги.

4

Зрозумівши, що невідомо як потрапив у дивну та несподівану пастку, Чита спробував бігти. Але шлях до відступу заступив ще один чоловік, невисокий, кремезний і з вигляду дуже сильний. У руці він стискав таку саму зброю. Хоча йому ніхто не наказував так робити, Чита поволі почав піднімати руки догори.

— Ви чого, чели… Ми… ми не…

— Забоялися? — з підкресленою турботливістю поцікавився таксист, ступив крок до лежачого Тарзана і з видимою огидою торкнувся його носаком. — Вставай… Розлігся тут… Ігорку, — звернувся він до кремезного, — якщо цей шустрик все ж таки вирішить хвицатися, ні в чому себе не обмежуй.

Розпоряджався водій втомлено і буденно, наче виконував якісь давно набридлі, остогидлі і разом із тим — життєво необхідні функції. Читані очі остаточно призвичаїлися до темряви, і він, нарешті, розгледів, чим ці двоє озброєні.

Бейсбольні бити.

Тарзанові й Читі звеліли підійти до машини, спертися на неї руками і широко розставити ноги. Потім спритні руки обшукали полонених. Крім ножа, забраного в косоокого, при них нічого не було. Двісті баксів Чита заховав подалі у внутрішню кишеню куртки, і дуже зрадів, коли купюри навіть не хруснули. Нехай ситуація помінялася, але основні правила гри навряд чи міняються. Двісті доларів США — це двісті доларів США навіть тут, на темній околиці. Можна спробувати відкупитися. Звісно, відлупцюють, але, принаймні, залишать живими. Та навіть якщо не віддавати їм гроші і перетерпіти екзекуцію, якої точно не уникнути, потім долари тим більше стануть у пригоді.

Таксист став у них за спинами, схрестив руки на грудях.

— Тепер я хочу, аби ви послухали одну історію, — пауза тягнулась, здавалося, цілу вічність. — Історію про мою доньку, яка померла півтора року тому. І про її подругу, яка більше ніколи не святкуватиме свій день народження. Бо саме в цей день загинула моя Оксанка.

— Для чого… — почав Тарзан, але один із хлопців сильно вдарив його по попереку битою.

— Заткнися! — зірвався на крик водій, але швидко опанував себе. — Стояти і слухати! Подруга моєї доньки живе саме там, куди ви хотіли поїхати і наказали мені відвезти вас. Жити там небезпечно. Але ще небезпечніше гуляти одній по вечорах. Особливо це стосується дівчаток, котрим виповнилося шістнадцять років. Моїй Оксанці вже на той час виповнилося шістнадцять. Її подруга відзначала цю дату трьома місяцями пізніше. Для дівчини шістнадцять років — дуже важлива дата. І я відпустив Оксанку в гості. Вона пообіцяла, що подзвонить мені, коли буде збиратися додому, і я заїду по неї. Так спокійніше та безпечніше. Оксана тоді подзвонила мені, як ми й домовлялися, сказала, що виходить і де чекатиме на мене, і попросила: «Не запізнюйся, тату».

Він знову замовк, а Чита ніяк не міг прогнати від себе нав’язливу картинку: самотні дівчатка, які або чекають на когось, або йдуть додому самі в темний час доби, і хвацькі хлопці, обов’язково під кайфом, котрим належить трошки побешкетувати…

— Я запізнився, — глухо промовив таксист. — Не розрахував час. Попросив Оксану трошки почекати, і вона чекала неподалік від будинку подруги, на автобусній зупинці. Я запізнився хвилин на двадцять… Так, точно на двадцять хвилин, — знову пауза. — Коли я приїхав, її вже не було. Я покричав — вона не відгукнулася. Мобільник не відповідав. Подружка підтвердила — Оксана не поверталася. Я не зволікав, викликав копів, і мою дівчинку знайшли вже за півгодини після того, як поліція приїхала. Вона лежала в скверику… За лавкою… Там скверик є… Покидькам вистачило часу, аби зробити свою справу. Ви, подонки, робите свої чорні справи дуже швидко. Але, — знову пауза, — Оксана все ж таки могла б лишитися живою. Слідчий потім пояснив мені: аби я не бігав і не гукав її, все б обійшлося. Ну, вони б зробили, що хотіли, і відпустили її. Та почувши чоловічий голос… мій голос… покидьки з переляку вдарили мою дівчинку головою об край лавки — щоб замовкла. Вони не хотіли її вбивати, просто перестаралися, — пауза, вдих. — Мене мало хвилювало, що той район неблагополучний, що там цілодобово товчуться наркомани мало не з усього міста, такі ось, як ви. Наче мені легше від того, що моя Оксанка — не перша і не остання жертва. Я всього лише запізнився…

Замовчавши, таксист дістав з кишені пачку дешевих цигарок, закурив. Чита, скориставшись черговою паузою, вигукнув:

— Слухай, це по-любому не ми! Ми не вбивали твоєї…

— ВАШОЇ! — знову гаркнув таксист. — Вашої! Пора перейти на «ви»! Уже рік я ловлю на дорогах таких покидьків, як ви! Тим більше, коли називають той район, у мене нема жодних сумнівів, хто ці люди. І я жодного разу не помилявся! Довбаних наркош я впізнаю за будь-якого освітлення! Чи у вас є заперечення?

Влипли.

Тепер остаточно влипли, дійшло до Чити. Із вогню та в полум’я. Від баби втік, від діда втік, від усіх звірів утік.

Тільки ось від лисиці… Цей псих не хоче слухати жодних пояснень, чорт забирай…

— Мовчите? — водій випустив струмінь диму. — Правильно. Нема що казати. Познайомтеся, це — Ігор і Петро, Оксанчині старші брати. Спочатку мої сини вполювали першого-ліпшого наркомана самі, зробили з ним те, що такі самі скоти зробили з їхньою сестрою, і тільки тоді призналися мені. Хочете правду? Мені плювати, що ані той, кого покарали хлопці, ані ви не вбивали моєї доньки. Ви точно зробили сьогодні щось погане. Може, навіть убили людину. Не зробили сьогодні — зробили вчора. Але завтра ви не зможете нікому заподіяти лиха. До речі, ми з синами виходимо на таке полювання щотижня.

Водій щиглем послав недопалок у потилицю Читі.

— Я все сказав. Починайте, дітки.