Вершник без голови

^{ПІСЛЯМОВА}

_{Серед книжок для дітей та підлітків чимале місце посідає література пригод і подорожей. Сміливі й загартовані люди, про яких вона розповідає, стають улюбленцями молодого читача. Мандруючи разом з ними, він потрапляє в далекі країни й знайомиться з життям інших народів. Історія, географія, зоологія, ботаніка оживають перед ним у яскравих картинах, тим більш хвилюючих, що кожна з них пов'язана з долею людей, уже любих його читацькому серцю.}

_{Із спогадів відомих учених і мандрівників ми знаємо, яка велика виховна роль таких книжок, коли їх написано автором, що його надихали високі, гуманні почуття. До числа славних творців роману пригод і подорожей, разом з Даніелем Дефо, Фенімором Купером та Жюлем Верном, належить і Томас Майн Рід (1818–1883), який любив називати себе «капітаном Майн Рідом».}

_{Його книжки приваблювали й приваблюють своєю романтикою. Це – романтика боротьби за справедливу справу, романтика подвигу в ім'я високої ідеї, романтика мужнього подолання перешкод, що їх зводять люди й природа на шляху відважного героя. Романтичні характери, виведені в цих книжках; романтична незвичайна природа Америки, Африки, Гімалаїв, змальована з любов'ю і знанням справи, романтична й манера оповіді, багата на барвисті картини, напружені діалоги, несподівані повороти захопливого сюжету.}

_{Як багато обіцяють уже самі назви романів та повістей Майн Ріда! «Мисливці за скальпами», «Вершник без голови», «Стежка війни», «Морське вовченя», «Сигнал лиха», «Смертельний постріл» – у кожній з цих назв уже приховано натяк на зміст роману. Як не прочитати книжку з такою принадною назвою!}

_{Незвичайне обличчя дивиться з портретів Майн Ріда: сміливе розкрилля брів, широко поставлені веселі й молоді очі, вперте підборіддя, довгі вуса, лев'яча грива волосся. Відвага, розум, благородство – ось про що говорить це обличчя. Людина з таким розумним і енергійним обличчям мала прожити цікаве життя, сповнене пригод, їй було про що розповісти.}

_{Томас Майн Рід народився 1818 року в Ірландії, в сім'ї священика. Батько хотів прилучити сина до свого діла, проте юнака не вабила духовна кар'єра. Взаємини з батьком зіпсувалися. Покинувши осоружну школу, Томас поїхав з батьківщини, вірячи, що сам виб'ється в люди і знайде собі діло до душі.}

_{Це було 1840 року. Майбутній письменник вирушив до Америки, куди масами виселялись його знедолені співвітчизники ірландці, гнані голодом і утисками англійців, що порядкували в Ірландії.}

_{Батьківщина Майн Ріда давно перебувала під англійським пануванням. Ірландію називали першою колонією Англії. Але ірландці не припиняли боротьби за свободу. Багато хто з них загинув, багато хто мусив назавжди залишити рідний Смарагдовий острів, як навивали вони його в своїх переказах і піснях. Та навіть ті, кому довелося здобувати собі гіркий хліб на чужині, до кінця життя лишалися патріотами, допомагали таємним ірландським організаціям, що провадили далі боротьбу проти англійського ярма.}

_{Тяжка доля батьківщини, страждання та надії ірландського народу, його література хвилювала й тривожила юнака.}

_{Від'їжджаючи до Америки, він ніс у своєму серці ненависть до гноблення й насильства, любов і повагу до тих, хто боровся проти них.}

_{Один з його ранніх віршів дає уявлення про те, з якими почуттями залишав він батьківщину:}

_{В Новому Світі молодий Майн Рід сподівався знайти свою долю, здобути багатство. Про це мріяли в ті роки багато наївних молодих людей, які вірили поголосу, що Америка – золоте дно.}

_{То був час бурхливого економічного розвитку США. Американські капіталісти й плантатори прагнули захоплювати нові землі, нові ринки. Вони заволоділи Луїзіаною і Флорідою, які донедавна належали Іспанії й Франції. Тепер кордон США впритул підступив до Мексіки, територія якої на той час майже вдвічі перевищувала її теперішні межі.}

_{На Півночі американські шукачі золота й хутра просувалися до Аляски. Шалена гонитва за наживою, нещадна експлуатація і знищення цілих народів, що вимирали від хвороб, непосильної праці й алкоголю, – ось чим було позначене просування американських колонізаторів уздовж берегів Атлантичного й Тихого океанів. Влада долара встановлювалась на всьому материку – від швидко зрослих міст промислової і торгової Півночі до жалюгідних селищ шукачів золота, що виникали там, куди ще недавно не ступала нога білої людини.}

_{У січні 1840 року Томас Майн Рід висадився в Новому Орлеані, гомінкому й багатому місті плантаторського Півдня, в цьому «американському Парижі», як часом називали його бундючні південці.}

_{Строкате й неспокійне було життя цього міста в ті роки. Тут ще доживали свій вік салони французьких поміщиків-колоністів, недавніх господарів Луїзіани. Галасливі компанії діловитих янкі, що насаджували в Луїзіані свої порядки – суд Лінча, револьверну стрілянину, пияцтво й гучні афери, – успішно вершили тут свої темні діла. Місто наводнювали юрби авантюристів усіх національностей, приваблені великими комерційними операціями південного порту й можливістю пристати до якоїсь ризикованої розбійницької експедиції проти індіанців чи мексіканців. Новий Орлеан був одним з найбільших центрів работоргівлі, одним з опорних пунктів американських спекулянтів, які жадібно прагнули дістатися до найвіддаленіших куточків Американського континенту й заволодіти всіма багатствами.}

_{Близько була й Мексіка. В Новому Орлеані жило багато мексіканців; серед них траплялись і політичні емігранти, що шукали в США притулку. В самій Мексіці точилася відчайдушна боротьба за владу між кількома партіями, з яких жодна не представляла на той час інтересів народу.}

_{У житті Нового Орлеана різко давалися взнаки політичні, економічні, класові й національні суперечності. Впадали в око контрасти кричущих злиднів і розкоші, цілковитої безправності «кольорових» і брутальної сваволі «білих». Мисливець або мандрівний торговець, що за довгі місяці, а то й роки, збив собі сякий-такий капітал, за хвилину втрачав свої заощадження в картярських кублах, де орудували шулери, які вигравали шалені гроші, а потім пускали їх за вітром у розпусній гульні.}

_{Двадцятидворічний юнак з глухої ірландської провінції, вихований у дусі англійської і французької романтичної літератури 30-х років XIX століття, опинився в самому вирі цього відчайдушного й небезпечного життя.}

_{Було з чого розгубитися. Й не такі досвідчені люди не витримували, кидалися навздогін за примарою багатства, марнували свої сили й гинули від випадкової кулі, від жовтої пропасниці, від алкоголю.}

_{Не так сталося з Майн Рідом. Він скоро зрозумів, що його надії на швидке збагачення сміховинні. Щоб жити, треба було працювати. Юнак пройшов сувору школу повсякденної, впертої боротьби за існування. До чого тільки не брався Майн Рід у ті роки – з 1840 до 1843-го! Він намагався стати торговцем, але, певна річ, швидко прогорів; служив на плантації, де міг навіч побачити страшне життя чорних невільників; був актором, шкільним учителем. До тих-таки років відносяться його далекі мандрівки по великих річках, пустелях і плоскогір'ях Південних штатів і Мексіки.}

_{Ось де відкрився перед ним величезний, багатобарвний, незвіданий світ, такий не схожий на салони й нетрі Нового Орлеана, ані на тихе ірландське містечко, де почалося його життя! Він побачив не займану людиною землю, де паслися стада бізонів і табуни диких коней – мустангів; побачив старі іспанські міста, колись неприступні й грізні для околишніх індіанців, а тепер майже безлюдні чи перетворені на руїни. Траплялись йому руїни й ще давніших індіанських городищ, зруйнованих за три століття до того іспанськими завойовниками, які кружляли по цих місцях, одержимі жадібною мрією знайти Ельдорадо – Країну Золота, і, не знайшовши її, піддавали вогню та мечу індіанські селища.}

_{І тепер там точилася нескінченна війна між колонізаторами й індіанськими племенами. Індіанці чинили мужній опір і тискові американських переселенців, і жорстокій сваволі мексіканських властей. У преріях кінні ватаги індіанців-команчів нападали на мексіканські селища та каравани, а за ними полювали загони мексіканської кінноти, погано озброєної, вбого спорядженої. Але дедалі помітніше ставало вперте просування вперед американських колоністів – мисливців, хліборобів, скотарів, що добувалися до найглухіших закутків цього краю, де було повно звірів, ще не відомих європейській науці. Адже то була середина минулого століття, і на карті світу, як і в інших галузях знань, лишалося ще безліч білих плям. Повільно зникали вони одна по одній, причому кожне відкриття коштувало неабияких зусиль мандрівникам і вченим, які нерідко знаходили загибель у своїх відважних походах.}

_{Це багате на враження життя дало Майн Рідові невичерпний матеріал у вигляді спостережень та нотаток, що їх він згодом використовував у своїх книжках. Невтомний мандрівник, любитель неходжених стежок, що не раз стикався віч-на-віч зі смертю, він сам був схожий у ті роки на героїв своїх майбутніх романів.}

_{Ніколи, ніколи не забуде Майн Рід тих вражень! Аромат техаських прерій, подих їхніх вітрів, зустрічі та спогади того часу знов і знов непокоїтимуть і хвилюватимуть його через багато років у суворій Англії, де він писатиме свої книжки, повертаючись у них до далекого минулого. Поблизу Лондона, серед типово англійської природи, Майн Рід збудує собі дім в іспано-американському стилі й назве його «гасієндою» – на спомин про іспанські садиби, які він знав у Мексіці й Техасі.}

_{З 1843 року, оселившись у великому на той час місті Фiлaдeльфії, Майн Рід береться за перо: він стає журналістом. Саме тоді він уперше зрозумів, що його справжнє покликання – живе слово. У Філадельфії молодий журналіст зблизився з літературними колами. Зав'язалася його дружба з визначним американським письменником і поетом Едгаром По, цінувальником і майстром пригодницького оповідання.}

_{Зближення з Едгаром По не було випадковістю. І Майн Рід і Едгар По були мрійниками. Світ поетичної мрії давав їм змогу бодай на час відійти від непривабливої і грубої американської дійсності. Але поетична фантазія По мала хворобливий, болісний характер, а Майн Рід уже в ранні роки своєї літературної діяльності любив змальовувати реальну дійсність, але таку, яка була не схожа на звичайні умови життя буржуазного суспільства. Прерії, лісові хащі й пустельні плоскогір'я, де відбувається дія творів Майн Ріда, були цілком реальні, проте вони лежали за кілька тисяч миль від курного Лондона й далеко від ділової Філадельфії. Життя в тих краях тільки починало підпадати під закони капіталізму, й ці закони ще не мали там такої цілковитої влади, яка мертвила душу й пригнічувала людей у великих містах США та країнах Західної Європи.}

_{У 1846 році Майн Рід був уже таким відомим журналістом, що його запросили співробітничати в одній з найбільших нью-йоркських газет. Та не довго тривала його робота там: почалася війна США з Мексікою (1846–1848), і молодий ірландець опинився в лавах американського війська, посланого на театр воєнних дій. Як видно, разом з тим він мав виконувати обов'язки військового кореспондента газети.}

_{Війну розв'язав уряд США для того, щоб остаточно відібрати в Мексіки величезні території Техасу та Каліфорнії, на які вже давно зазіхали американські купці, скотарі, фермери й шукачі золота. Американський уряд намагався зобразити свій розбійницький напад на Мексіку як виступ на захист її народу. Протягом кількох років перед тим у Мексіці точилася жорстока громадянська війна. Населення Мексіки – індіанські народи та креоли, нащадки іспанських завойовників, – не хотіло скоритися сваволі військових диктаторів, що змагалися один з одним за владу над доведеною до зубожіння країною. З цього складного внутрішнього становища й скористались американці, що вдерлися до Мексіки як «миротворці», «захисники свободи й справедливості».}

_{Багато чесних людей у США повірили брехливим закликам американського уряду й вирушили до Мексіки з найблагороднішими намірами. Вони гадали, що справді допоможуть народам Мексіки позбутися продажного й жорстокого режиму, полегшити їхню долю.}

_{Деякі мексіканські емігранти, відступники своєї батьківщини, зацікавлені в американській інтервенції, сприяли поширенню цієї облуди. Серед тих, що піддалися їй, був і Майн Рід.}

_{Війна закінчилася перемогою США. Погано озброєні, керовані корисливими, продажними генералами, мексіканські війська не могли витримати тривалої боротьби з багатим і могутнім агресором. За мирною» угодою, США відірвали в Мексіки сорок відсотків території – ласий шматок для американських ділків.}

_{Молодший лейтенант нью-йоркського полку волонтерів Томас Майн Рід брав участь у перших боях. За відвагу та розпорядливість йому невдовзі надали чин капітана. У вересні 1847 року, під час штурму мексіканської столиці – міста Мехіко, – він був тяжко поранений у бою за Чапультепек – приміський район, де мексіканці особливо вперто захищалися. У вирішальну хвилину штурму Майн Рід повів за собою принишклих під вогнем солдатів, перший вибрався на вал, що прикривав мексіканську батарею, і там упав.}

_{Солдати вирішили, що їхній капітан загинув, і залишили його на полі бою. Минуло чимало часу, перш ніж його знайшли серед трупів коло взятої штурмом батареї і віднесли до госпіталю.}

_{Товариші допомогли Майн Рідові повернутись у США, дали йому притулок. У садибі одного з своїх друзів молодий офіцер одужував від ран і недуг. Саме в ті місяці, на початку 1848 року, він почав писати перший роман – «Вільні стрільці», – сповнений спогадів про мексіканський похід.}

_{Ця книжка Майн Ріда просякнута щирим співчуттям до мексіканського народу, і ми не помилимося, коли скажемо, що він ішов на війну, спонукуваний найблагороднішими пориваннями. Його передові погляди проявилися з цілковитою очевидністю в 1848 році, коли, залікувавши свої рани, він почав збиратися до Європи, щоб узяти участь у революційних подіях, які там розгорталися.}

_{Події 1848 року, сколихнувши майже всю Європу, відгукнулися грізною луною в цілому світі. Революційний рух поширювався, з небувалою силою охоплюючи країну за країною. Того року був опублікований «Маніфест Комуністичної партії», написаний Марксом і Енгельсом, – він кликав на боротьбу не лише проти старих монархічних урядів, не лише проти феодального ладу, а й проти панування буржуазії. Багатьом кращим людям світу здавалося в 1848 році, що настає нова доба в історії людства, що ця революція назавжди визволить народи Європи від гноблення й експлуатації, а за прикладом Європи підуть і інші народи. Вірив у це і Майн Рід.}

_{1849 року він разом з групою друзів – за деякими відомостями, навіть на чолі тієї групи – вирушив у Європу на допомогу революції. Він забарився тому, що був усе ще хворий і не міг зібрати потрібних на подорож грошей. Вирішальні події революції 1848–1849 рр. були на той час уже позаду, але революційна Угорщина ще провадила свою героїчну боротьбу проти імператорської Австрії та царської Росії; ще боролися захисники свободи в Італії; готувались нові революційні виступи в Німеччині, де озброєний народ намагався спинити наступ реакції.}

_{Капітан Майн Рід та його сміливі товариші, що поспішали на допомогу революції, спізнилися. Коли вони нарешті висадилися в Англії, революційні сили зазнали поразки всюди. Прусське військо придушило повстання в Бадені і Пфальці. Останні оплоти революції в Італії були захоплені австрійськими окупантами. У крові захлинулась Угорська республіка. Англійці придушили спробу повстання в Ірландії.}

_{Так і не вдалося Майн Рідові стати капітаном армії свободи, взяти участь у революційних подіях. Але він назавжди запам'ятав ті роки – час великих надій і гірких розчарувань, які, проте, не згасили його віри в краще майбутнє. Не поривався його зв'язок і з іншими учасниками революційних подій 1848–1849 рр. Коли через сім років – у лютому 1855-го – в Лондоні було скликано мітинг у пам'ять «великого революційного руху 1848 року», серед запрошених був і Майн Рід. Його знали в колах учасників революції як однодумця.}

_{З 1850 року Майн Рід оселився в Англії – можливо, тому, що в Лондоні в ті роки жила велика різноплемінна колонія учасників революції 1848 року. Багатьом з них здавалося, що не все ще втрачено, що революція ось-ось спалахне в тому чи тому місці Європи – і тоді з Англії можна буде скоріше поспішити їй на допомогу, ніж із США, куди також емігрувало чимало революціонерів.}

_{У 1852 році Майн Рід познайомився й близько зійшовся з вождем угорської революції Лайошем Кошутом, який також жив на той час у Лондоні. Спонукуваний бажанням допомогти угорським борцям за свободу, Рід брав діяльну участь у нових задумах Кошута. Коли реакційні англійські газети почали цькувати Кошута, він виступив у пресі на захист угорського революціонера.}

_{Політична діяльність Майн Ріда на початку 50-х років не обмежувалася зв'язком з Кошутом. Він діяльно допомагав політичним емігрантам-полякам, що збирали сили для боротьби проти російського самодержавства. В одному з своїх прилюдних виступів Майн Рід таврував «таємну дипломатію» британського уряду, що несла лихо народам Європи, обдурювала англійський народ. В англійських газетах 50-х років Майн Ріда називали «червоним».}

_{У ті роки, ще сповнені надій, а не тільки розчарувань, починається професійна діяльність Майн Ріда – письменника. Виходять друком його перші твори, розпочаті 1848 року й відкладені через подорож до Європи: «Вільні стрільці» (1850), «Мисливці за скальпами» (1851). Але минали роки, і надії на нову революцію згасали. Багато хто з учасників революції 1848 року залишав своїх друзів, зраджував свої переконання, духовно занепадав, у гонитві за особистою користю ставав обивателем. Інші, відходячи від колишніх революційних настроїв, замикалися в собі, шукали застосування своїй енергії в науці, в мистецтві. Дедалі важче жилося в Лондоні тим романтикам революції, мрійникам і поетам, які, гребуючи долею відступників, не знаходили для себе міцного становища в англійському буржуазному суспільстві. Серед них був і Майн Рід. Єдиним засобом до існування для нього, хворої людини, закинутої на чужину – адже Лондон йому, ірландцеві, був особливо чужий, – лишалася літературна діяльність. Його книжки добре розходились, здобуваючи йому популярність; уже на початку 50-х років романи Майн Ріда перекладалися французькою мовою майже одразу після виходу в світ.}

_{В Англії Майн Рід прожив цього разу до 1867 року. Він не тільки писав книжки, але й намагався створити зразкове сільське господарство. Це починання Майн Ріда не мало нічого спільного з корисливими інтересами, не було «спекуляцією земельними ділянками», як зображують його деякі англійські й американські біографи письменника, – то була спроба створити таку собі трудову хліборобську колонію. Але, безпорадний у практичних справах, мрійник-капітан невдовзі остаточно збанкрутував і втратив ті невеликі гроші, що їх заощадив літературною працею.}

_{Невдачею закінчилась і його спроба заснувати газету – «Малу таймс», – цікаву своїм підкреслено гуманним спрямуванням. Великі англійські газети швидко витіснили конкурента.}

_{Справи Майн Ріда йшли дедалі гірше. Постарілий, хворий, він зважився ще раз на сміливий крок і знов вирушив до США, сподіваючись знайти там для себе пристойніші умови життя. Протягом усіх минулих років він не втрачав зв'язку із своїми американськими друзями. Уважно стежив і за війною 1861–1864 років між промисловою Північчю й рабовласницьким Півднем, радіючи з поразки здавна ненависних йому південних плантаторів.}

_{Отже, Майн Рід знов опинився в Америці. Доходили кінця 60-ті роки. В процесі бурхливого розвитку капіталізму дедалі гостріше й трагічніше виявлялися суперечності американської дійсності. Майн Рід міг спостерігати це зірким оком газетного кореспондента – робота в газетах 40-х років була для нього доброю школою; чимало про що довідався він і від своїх давніх друзів, серед яких були люди, розорені розвитком капіталізму.}

_{В романах 50-х років Майн Рід нерідко ідеалізував суспільний лад США – це виразно відчувається в «Квартеронці», у «Білому вожді». Змальовуючи немало страшних і ганебних фактів, що правдиво показували умови життя в Америці, письменник на той час ще не вмів узагальнити ці факти й вбачав у них випадкові вади.}

_{Тепер, удруге приїхавши до США, Майн Рід зрікається своїх ілюзій щодо американської буржуазної демократії.}

_{У Нью-Йорку він засновує журнал «Вперед», публікує нові романи. Але перші успіхи, що нелегко йому далися, скоро змінюються невдачами. Журнал не має попиту й припиняє своє існування; надсильна праця відбивається на здоров'ї письменника; 1869 року тяжка хвороба – наслідок погано залікованої чапультепекської рани – звалила його з ніг.}

_{Ледве уникнувши смерті, з підірваним здоров'ям, морально пригнічений, Майн Рід 1870 року остаточно повертається до Англії. Там і минають останні тринадцять років його життя, відносно благополучні, заповнені безнастанною роботою, цілком присвячені літературній діяльності. Щоправда, останні кілька років були затьмарені тяжкою хворобою внаслідок тієї ж таки занедбаної рани. Невтомний мандрівник, Майн Рід перетворився на каліку: він не міг пересуватися без костура.}

_{Така історія життя капітана Майн Ріда. З неї видно, що він належить до тих письменників, яких гнітило буржуазне суспільство і які намагалися знайти в ньому для себе особливе, незалежне місце, але так і не здійснили своєї мрії.}

_{Як і багато інших передових людей XIX століття, Майн Рід хоча й співчував визвольним рухам свого часу, хоча й перебував у певній опозиції щодо правлячих класів і панівних режимів, проте був усе-таки далекий від справді революційних сил тих років, не знайшов дороги до революційних народних мас, лишився самотній.}

_{Його самотня боротьба була, звичайно, приречена на поразку. Все життя капітана Майн Ріда складається, на перший погляд, із самих поразок. Він мріяв узяти участь у справедливій війні, вирушаючи в грабіжницький похід проти Мексіки; він спізнився 1849 року й побачив революцію не на піднесенні, а в тяжку годину поразки; йому так і не пощастило створити свій добрий, відповідний до його програми журнал, вільний від гонитви за наживою, що так обурювала його в буржуазній пресі; невдачею і банкрутством закінчились його сільськогосподарчі починання; не справдилась його мрія стати відомим мандрівником, відкривачем нових земель.}

_{І все ж таки, незважаючи на цей гіркий перелік невдач, капітан Майн Рід ніколи не нарікав, не занепадав духом і зрештою здобув найбільшу перемогу, про яку тільки може мріяти письменник, – перемогу над часом. І досі живе його славне ім'я, і досі його книжки хвилюють серця все нових і нових поколінь юних читачів, що називають ім'я Майн Ріда поряд з іменами інших, молодших своїх улюбленців-письменників.}

_{Причину сталої популярності кращих романів Майн Ріда слід шукати в душі його книжок, у загальному їх характері. Коли намагаєшся визначити враження, що лишається від творів письменника, разом узятих, то передусім думаєш про його героїв. Ці сміливі й скромні люди вміють прокладати свій нелегкий життєвий шлях серед безлічі небезпек, залишаючись гранично чесними, бездоганними в усьому. Моральне обличчя героїв Майн Ріда, незважаючи на деяку їхню однотипність і умовність, дуже привабливе. Вони підкоряють юні серця своїми прекрасними людськими якостями, своєю чуйністю, справедливістю, гуманністю.}

_{У героїв Майн Ріда багато ворогів. Це, передусім, злочинці й негідники, яких ці герої викривають і карають. Але їм доводиться боротись і зі стихіями, з грізними силами природи, із світом хижих тварин, усе ще дуже небезпечних для людини минулого століття, – адже вона була так погано озброєна, такі недосконалі були її засоби пересування. Не випадково собака й кінь – вірні друзі героїв Майн Ріда: він жив у світі, де ще не було невичерпного багатства машинної техніки, що казково примножує силу людини.}

_{Закинутий у безкраї простори пустель, степів, у неозорі водні обшири, в дикі гори, герой Майн Ріда ладен прийти на допомогу тому, хто її потребує, навіть ціною власного життя. Він діяльний, він постійно бореться з грізними ворожими силами – і перемагає їх прямими й чесними засобами.}

_{Неважко виділити групу кращих романів Майн Ріда, що порушують важливі суспільні питання того часу й написані з великим співчуттям до народу. Це «Квартеронка» (1856), сильна своїм протестом проти расового гноблення; «Білий вождь» (1855), «Оцеола, вождь семінолів» (1858) і «Золотий браслет» (1875) – романи про боротьбу індіанців проти американських і іспанських колонізаторів; це й «Вершник без голови» (1866), де правдиво зображено грабіжницьке «освоєння» Техасу американцями.}

_{З перших сторінок цієї книжки читача захоплює майстерно побудований сюжет, що грунтується на розкритті загадкового злочину. Разом з тим, розвиваючи заплутаний сюжет, ведучи читача від епізоду до епізоду, Майн Рід змальовує досить правдиву картину життя Техасу 50-х років. І в цьому сильний бік роману. Зображуючи Техас, письменник дає відчути тяжку долю народів країни, загарбаної СІЛА. Американські колонізатори з презирством ставляться до мексіканців, вбачаючи в них істоти «нижчої раси».}

_{Нещадно винищують вони індіанців, витісняючи їх з територій, що споконвіку належали індіанським народам.}

_{Американські колонізатори Техасу – гордовитий плантатор Пойндекстер, п'яниця і дуелянт Колхаун – характерні постаті американського життя 40–50-х років. Явно осуджуючи старого Пойндекстера, Майн Рід з особливою антипатією зображує Колхауна – цього багатія, шантажиста, в минулому учасника розбійницького походу в Мексіку. Відставний капітан вірить у силу своїх капіталів; певний того, що все пройде йому безкарно, він ладен на будь-яку підлоту й зрештою стає злочинцем. Колхаун, цей ділок з нахилами гангстера, – цілком реальний тип американського авантюриста, не раз викритий на сторінках романів Майн Ріда.}

_{Юрба «регуляторів», готових учинити криваву розправу над будь-якою невгодною їм людиною, – ось взірець американської «демократії», яка панує в Техасі. Картину американського порядкування в країні доповнює група офіцерів, що нудяться гарнізонною службою і радіють з кожного скандалу як з розваги. Їхнє улюблене місце – пивниця, бар, де на вивісці зображено «славнозвісного героя тих країв, генерала Захарі Тейлора». Там-таки побачить читач і заповзятливого комерсанта Обердоффера, чиї інтереси захищає прапор Сполучених Штатів.}

_{Майн Рід показав, як під натиском американської колонізації гине старе життя Техасу. Руйнується колишній життєвий уклад, гинуть індіанські племена, убожіють і розоряються мексіканські селяни. Представниками приречених на загибель професій є й герої «Вершника без голови» – ловець диких коней Моріс Джеральд і старий мисливець Зеб Стамп. Скоро в Техасі не буде кого ловити й не буде на що полювати – письменник сам каже про це в романі.}

_{На сотні й сотні миль від міст і гаваней заходили перші поселенці нових штатів Америки в пошуках вільного життя, в пошуках засобів існування, які дали б їм змогу прожити, не потрапляючи в кабалу до купців і промисловців. Але за часів Майн Ріда американський купець, промисловець, великий землевласник уже скрізь спостигали й підкорювали собі цих колись вільних трудівників та їхніх нащадків. Старий Зеб, змальований у романі з особливою теплотою, прийшов у Техас із Кентуккі – як видно, жити там йому стало несила. А втім, і тут він змушений перебиватися продажем дичини багатим поміщикам. І Зеб, і його молодий друг Моріс-мустангер з погляду американських колонізаторів нікчеми, бо вони бідняки. Цих-от людей, невибагливих, простодушних, чужих жадобі наживи, що нікого не гноблять і не користуються чужою працею, Майн Рід наділяє справжніми людськими почуттями. Вони непідкупні, чесні, сповнені власної гідності. Це виразно виявляється у сварці Моріса Джеральда з Колхауном, який намагається образити мустангера.}

_{У романі немає героїчних образів, подібних до Оцеоли – безстрашного захисника свободи індіанців. Але ірландець Джеральд стає на захист честі свого народу, коли Колхаун її ображає.}

_{Джеральд протистоїть у романі й Колхаунові та його прихвосням, і старому Пойндекстерові та іншим американським колонізаторам.}

_{Дійових осіб у «Вершнику без голови» змальовано в дещо умовній, зовні ефектній манері. Годі шукати в творі глибокого аналізу їхніх почуттів, зображення їхніх душевних суперечностей. Це було понад можливості письменника та й не входило до плану його оповіді, де найголовніше – події, а не почуття персонажів. Але яскраві, хоч часом і наївні портрети героїв Майн Ріда запам'ятовуються. Переважно це пояснюється конкретністю, з якою письменник розповідає про реальні умови життя своїх героїв, про їхні звички та діла, про їхнє вбрання та оселі. У книжці є майже етнографічні описи звичаїв і костюмів екзотичного Техасу, де химерно змішалися європейські й індіанські начала.}

_{Старий Пойндекстер особливо типовий на тлі багатої садиби, серед натовпу своїх невільників. Образ мустангера з особливою виразністю вимальовується на тлі прерії та в його скромній оселі. Неодмінне тло для Колхауна – бар, де відбувається його сварка з Джеральдом і дуель.}

_{Характери дійових осіб багато в чому змальовані через діалог, досить багатий у романах Майн Ріда. Драматичний сюжет «Вершника без голови» дає чимало нагод для гострих діалогів, що пожвавлюють оповідь.}

_{Виявилася в романі й притаманна Майн Рідові майстерність письменника-пейзажиста. Описи природи Техасу, характерні кліматичні явища утворюють живе тло дії. Роман і починається з картини нічної прерії, якою їде загадковий вершник. Ці сторінки написано рукою талановитого художника.}

_{У «Вершнику без голови», як і в інших романах Майн Ріда, чимало умовного, надуманого, багато літературних штампів того часу (це особливо стосується любовних епізодів). Близький до життєвої правди на кращих сторінках книжки, письменник нерідко відходить від неї, викликаючи посмішку й навіть досаду читача. Штучним видається «щасливий» кінець роману: бідняк мустангер несподівано виявляється багатим баронетом, що робить можливим його шлюб з дочкою Пойндекстера. Не розвинута сюжетна лінія молодої мексіканки, закоханої в Джеральда.}

_{Проте, незважаючи на ці вади, «Вершник без голови» – жива книжка. В ній засуджено жорстокі звичаї буржуазної Америки, вона просякнута вірою в силу чесних і сміливих людей. Один з них – Зеб Стамп – викриває злочин Колхауна, рятує і виправдує невинно засудженого Джеральда.}

_{В цьому романі знайшли свій вираз притаманна Майн Рідові любов до справедливості, критичне ставлення до вовчих законів капіталізму, симпатія до людей, які страждають від них. Ці почуття зігрівають собою найкращі книжки письменника, серед них – і «Вершник без голови», що його по праву вважають одним з найхарактерніших творів Майн Ріда.}

_{Р. М. САМАРІН}