Вершник без голови

Розділ LXXXVII НЕПРАВДИВИЙ СВІДОК

Мало хто з людей, що зібралися на суд, особисто знайомий з підсудним, але ще менше таких, що ніколи не чули про нього. А може, нема й жодного. Такої гучної слави він зажив лише останнім часом, бо до поєдинку з Колхауном його знали тільки як вправного ловця диких коней.

Усі вважали мустангера гожим і сміливим молодиком, добрим знавцем коней, що не минав нагоди помилуватися й гарненькою жінкою, прямодушним і в слові й на ділі, як більшість ірландців. Але ні в доброму, ні в поганому він не доходив до крайнощів. Його сміливість дуже рідко оберталася безрозсудністю, а балачка — пустопорожньою балаканиною. У всій своїй поведінці він знав чуття міри, і мова його також завжди була стримана й виважена, навіть за чаркою в колі друзів, — що серед його співвітчизників трапляється далеко не часто.

Ніхто не знав, звідки він приїхав, чому оселився в Техасі й прилучився до такого незвичайного «ремесла», як лови диких коней, — діла, що не викликало до себе особливої поваги. Тим більше дивувало це тих, хто мав нагоду переконатися, що він людина не тільки освічена, але й, судячи з усього, «вроджений джентльмен», хоч на кордонах Техасу майже ніхто не надає цьому ніякої ваги. Та нікого там і не здивуєш високим походженням, бо перед очима в тамтешнього люду чимало прикладів, коли «благородні» вихідці з Франції чи Німеччини в поті чола здобувають свій чесний хліб щоденний.

Тож начхати на всякі там «печаті благородства», окрім тих, що накладені самою природою! Ось як міркують у цьому далекому краю.

Саме таку печать, мов знак на чолі, має на собі й молодий ірландець. Ніхто не прийме його за дурня чи негідника.

А проте він стоїть перед усім тим збориськом, що дивиться на нього як на вбивцю, лиходія, що глупої ночі пролив невинну кров і позбавив життя таку ж, як і сам, людину.

Невже це звинувачення справедливе? Коли так, то Моріс Джеральд почує сьогодні свій смертний вирок!

Отакі думки перебігають у глядачів, що стоять, не відводячи від нього очей, і чекають, коли розпочнеться суд. Хто дивиться на підсудного просто з цікавістю, хто з подивом, але погляди більшості палають гнівом і жадобою помсти.

Та одна пара очей дивиться на мустангера зовсім не так, як усі інші: у їхньому лагідному, але твердому погляді дивовижно поєдналися страх і любов. Багато хто з присутніх уже помітив цю жінку, чиє бліде обличчя, визираючи із-за завісок карети, впадає в око своєю красою. Але зрозуміти її погляд можуть лише кілька людей.

Один із цих кількох — сам підсудний. Побачивши ту жінку та її погляд, звернений на нього, він відчуває приплив гордості. Той погляд ніби винагороджує його за приниження, які випали йому на долю, і він на хвилину забуває про своє жахливе становище.

Усього на хвилину, але яка то втішна хвилина! Йому відкривається дещо з того, що пройшло повз його свідомість у темні години гарячкового марення. Тепер він знає: те, що уявлялось йому тільки прекрасним небесним привиддям, було насправді куди прекраснішою земною реальністю. І оте жіноче обличчя, яке, мов уві сні, майнуло тоді над його ложем, видніється зараз між завісками «каріоли», і його вираз говорить бідолашному страдникові, що серед усього цього ворожого натовпу в нього є друг, який лишиться вірним йому до кінця, нехай би то була і смерть.

Суд починається.

Ніяких особливих церемоній немає. Суддя скидає капелюха, черкає сірником і запалює згаслу сигару. Затягтись кілька разів, виймає її з рота, кладе на край столу й каже:

— Панове присяжні! Ми зібралися тут, щоб розглянути справу, суть якої, я гадаю, всім вам відома. Вбито людину, сина одного з найшанованіших наших громадян, і в цьому злочині обвинувачується заарештований, якого ви бачите перед собою. Мій обов'язок — скеровувати вас згідно з правилами судової процедури, а ваш — вислухати свідчення та докази і дійти висновку, чи вважаєте ви за можливе підтримати звинувачення.

Далі підсудному ставлять звичайне запитання:

— Чи визнаєте ви себе винним?

— Ні, не визнаю, — твердо, але стримано відказує той.

Кассій Колхаун і декілька горлорізів коло нього глузливо посміхаються.

Суддя бере свою сигару і мовчки курить.

Прокурор виголошує коротке вступне слово й починає допитувати свідків.

Першого викликають Франца Обердоффера. Йому ставлять кілька формальних запитань щодо його особи — хто він і таке інше, — а тоді просять сказати, що він знає про цю справу. Така звичайна процедура техаського суду.

Свідчення Обердоффера повторюють те, що він уже розповідав раніше. Тієї ночі, коли пропав молодий Пойндекстер, Моріс Джеральд виїхав з готелю пізньої години, десь після півночі. Перед від'їздом він розплатився за рахунком і мав при собі багато грошей — стільки готівки Обердоффер у нього ще не бачив. Від'їжджав він начебто додому, кудись на Нуесес чи де він там живе. Сам він не сказав, куди їде. Свідок ніколи не мав з ним приязних стосунків і тільки припускав, що він їде туди, бо напередодні його слуга забрав речі, повантажив на мула й повіз — усе, крім того, що взяв із собою тоді сам мустангер.

Що ж він узяв із собою?

Цього свідок добре не пригадує. Чи була тоді при ньому рушниця, він не певен, хоч, здається, була — приторочена до сідла збоку, на мексиканський лад. А з певністю може сказати, що були револьвери в кобурах, а на поясі мисливський ніж. Одягнений мустангер був як звичайно: в мексиканський костюм, а зверху смугасте покривало. Перед тим як вирушити, він накинув його на плечі. Свідкові здалося дивним, що мустангер поїхав так пізно вночі, аж надто дивно, бо перед тим він сам казав свідкові, що збирається вирушити наступного ранку.

Перед тим його цілий вечір не було, але коня він не брав, той лишався у готельній стайні. А повернувшись, одразу й поїхав, затримався тільки, щоб розплатитись. Вигляд він мав збуджений і видимо поспішав, хоча й не був напідпитку. Тільки попрохав наповнити йому флягу кіршем,[77] але пити не пив. Свідок ладен запри-сягтися, що мустангер був тверезий. А що збуджений, видно було з його поведінки. Сідлаючи коня, він весь час говорив і начебто сердився. Але свідок не думає, що це стосувалося коня. Скоріш було схоже на те, що хтось йому допік до живого ще перед поверненням до готелю, ото він і сердився. Ні, свідок не знає, де був Джеральд перед тим, але потім чув, що хтось бачив, як він вийшов із селища й подався понад річкою в бік плантації містера Пойндекстера. Останні кілька днів, що він мешкав у готелі, його не раз бачили в тих місцях, і вдень, і поночі, верхи й пішки, як він ішов туди чи повертався назад.

Така головна суть свідчень Обердоффера про те, де був тієї ночі підсудний.

Його запитують про Генрі Пойндекстера. Він знав молодого плантатора мало, бо в готелі той майже не бував. А тієї ночі, коли його бачили востаннє, заїхав. Свідок навіть здивувався, побачивши його, — і тому, що він дуже рідко там показувався, і тому, що надто пізня була година.

Молодий Пойндекстер не зайшов до бару, а тільки зазирнув у двері, викликав свідка надвір і спитав, чи є містер Джеральд. Він також був на вигляд тверезий, але чимось збуджений. А коли почув, що мустангер поїхав, розхвилювався ще дужче. Сказав, що йому конче потрібно побачити містера Джеральда ще тієї ж таки ночі, й запитав, у який бік він поїхав. Свідок порадив йому рушити дорогою на Ріо-Гранде, бо вважав, що саме туди мустангер і подався. Молодий Пойндекстер сказав, що знає ту дорогу, і швидко поскакав туди, так ніби хотів наздогнати мустангера.

Ще кілька додаткових запитань — і Обердоффер залишає місце свідка.

Загалом його свідчення несприятливі для підсудного, а надто та обставина, що Джеральд змінив свій попередній намір виїхати вранці. І оте, що він, як сказав свідок, був збуджений і сердитий, — хоч власник готелю міг дещо й перебільшити, бо сам простодушно признався, що завжди дивився на мустангера скоса. Так чи ні, а це справляє особливо негативне враження, про що свідчить і гомін, який перебігає натовпом.

Але чому й Генрі Пойндекстер був такий збуджений? Чому він з таким гарячковим поспіхом поскакав слідом за мустангером, та ще й, усупереч своїй звичці, такої пізньої години?

Якби сталося навпаки, тобто якби Джеральд запитував про нього й подався навздогін, це було б зрозуміліше. Та навіть і тоді не виявилося б мотивів убивства. Хто ж пояснить їх присяжним?

Викликають ще кількох свідків, але їхні розповіді свідчать скоріш на користь підсудного. Майже всі ті люди твердять, що між ним і юнаком, в убивстві якого його звинувачують, завжди були добрі, приязні стосунки.

Нарешті перед присяжними стає людина, що дає цілком протилежні свідчення. Це капітан Кассій Колхаун.

Його розповідь круто змінює погляд на всю справу. Вона не тільки розкриває мотиви убивства, але й висвітлює його як стократ чорніше злочинство, ніж це могло здатися спершу.

Після хитро закрученої передмови, в якій відставний капітан висловлює свій жаль з того приводу, що йому доводиться говорити все, як воно було, він розказує і про побачення в саду, і про сварку між Генрі й мустангером, і про те, як мустангер пішов, ніби погрожуючи юнакові, і як той вирушив йому навздогін, — про все, крім справжньої причини, що спонукала Генрі поїхати за мустангером, і своєї власної ролі в усій тій історії. Ці два факти він завбачливо замовчує.

Це скандальне викриття вражає всіх — і суддю, й присяжних, і глядачів. Загальний подив виливається де в промовисте перешіптування, де в гнівні вигуки. Але цей обурений гомін спрямований не проти свідка, який щойно закінчив говорити, а проти того, хто стоїть перед ними, звинувачений тепер у подвійному злочині: він нібито не тільки вбив сина Пойндекстера, а й збезчестив його дочку.

Під час тих страхітливих свідчень усі почули тяжкий стогін. Він вихопився з грудей літнього чоловіка, смутного й пригніченого на вигляд, — усі знають, що це нещасний батько.

Але погляди натовпу на ньому не затримуються. Вони линуть далі, туди, де за завісками карети сидить жінка, що вже раніше привернула увагу всіх своєю красою. Ці погляди сповнені цікавості, але й не дивно: адже та жінка в кареті — Луїза Пойндекстер.

Чи вона сама сюди приїхала, зі своєї доброї волі? Це запитання у всіх на устах, і по натовпу знов перебігає гомін.

Гадати довго не доводиться. Вони чують відповідь від оповісника, що викликає наступного свідка:

— Луїза Пойндекстер!..

Колхаун справдив свою погрозу.