Зниклий герой

XX ДЖЕЙСОН

Коли вестибюль був просто холодним, то тронна зала нагадувала морозильне сховище.

У повітрі стояв туман. Джейсон тремтів і видихав пару. Уздовж стін висіли пурпурові гобелени із зображеннями пейзажів лісів, пустинних гір та льодовиків. Високо вгорі на стелі блимали стрічки різнокольорового світла — то було полярне сяйво. Підлогу вкривав шар снігу, тож ступати доводилось обережно. По всій кімнаті стояли крижані скульптури воїнів у натуральну величину — деякі в грецькій броні, деякі в середньовічних обладунках, деякі в сучасному камуфляжі — усі зображені в різних позах у момент нападу: зі здійнятими мечами та зарядженими рушницями.

Принаймні Джейсону здалося, що це скульптури. А потім він спробував ступити між двома грецькими списоносцями, і ті з вражаючою швидкістю, тріскочучи суглобами й розпорошуючи крижані кристалики, схрестили свої списи та загородили Джейсонові шлях.

З кінця зали пролунав чоловічий голос французькою мовою. Кімната була такою довгою та затуманеною, що іншого кінця Джейсон не бачив. Та що б не сказав той чоловік, а крижані вартові прибрали свої списи.

— Усе гаразд, — промовила Хіона. — Батько наказав їм поки що вас не вбивати.

— Чудово, — сказав Джейсон.

Зет кольнув його в спину мечем.

— Іди далі, Джейсоне молодший.

— Прошу, не називай мене так.

— Мій батько не любить чекати, — попередив Зет, — а вродлива Пайпер, на жаль, утрачає свою чарівну зачіску з кожним кроком. Потім, можливо, я позичу їй щось із мого широкого асортименту засобів для догляду за волоссям.

— Спасибі, — пробурчала Пайпер.

Вони пройшли далі, і туман розсіявся, відкривши чоловіка на крижаному троні. Він мав міцну статуру і був одягнений у стильний білий костюм, наче зітканий зі снігу. Обабіч розходилися темні пурпурові крила. Бурульки вкривали його довге волосся та кошлату бороду, тож Джейсон не міг сказати, чи вони сірі, чи просто білі від інею. Підняті брови робили вираз обличчя розлюченим, але в очах мерехтіло більше тепла, ніж у дочки, — наче десь там, під вічною мерзлотою, він зберіг почуття гумору. Джейсон на це сподівався.

— Bienvenu, — промовив цар. — Je suis Boreas le Roi. Et vous?[29]

Снігова богиня Хіона було розкрила рота, але Пайпер зробила крок уперед і вклонилася в реверансі.

— Votre Majestie, — промовила вона, — je suis Piper McLean. Et c’est Jason, fils de Zeus[30].

Цар усміхнувся, приємно вражений.

— Vous parlez francais? Tres Bien![31]

— Пайпер, ти говориш французькою? — запитав Джейсон.

Пайпер нахмурилася.

— Ні. А що?

— Ти щойно говорила французькою.

Пайпер кліпнула.

— Справді?

Цар знову щось сказав, і вона кивнула.

— Oui, Votre Majestie[32].

Цар розсміявся і поплескав руками, вочевидь, задоволений. Він промовив ще декілька речень, а потім змахнув рукою до своєї дочки, ніби проганяв її геть.

Хіона виглядала розсердженою.

— Цар каже...

— Він каже, що я дочка Афродіти, — перервала Пайпер, — тому французька, мова кохання, у мене в крові. Я й гадки не мала. А ще його величність каже, що тепер Хіоні не доведеться перекладати.

Позаду них пирхнув Зет, і Хіона вбивче зиркнула на нього. Вона силувано вклонилася батькові і відійшла назад. Цар змірив поглядом Джейсона, і хлопець вирішив, що було б непогано теж вклонитися.

— Ваша величносте, я — Джейсон Ірейс. Дякую вам, що не вбили нас. Можу я поцікавитися... чому грецький бог розмовляє французькою?

Пайпер знову обмінялася фразами з царем.

— Він розмовляє мовою своєї країни, — переклала Пайпер. — Він говорить, що всі боги так роблять. Більшість грецьких богів розмовляють англійською, оскільки живуть у Сполучених Штатах, однак на Борея там не чекають. Його володіння завжди знаходилися далеко на півночі. У ці часи йому подобається Квебек, тому він і розмовляє французькою.

Цар щось промовив, і Пайпер зблідла.

— Цар каже... — вона запнулась. — Він каже...

— Ох, дозволь мені, — промовила Хіона. — Мій батько каже, що він має наказ убити вас. Хіба я не згадувала про це раніше?

Джейсон напружився. Цар так само люб’язно посміхався, наче щойно передав чудову новину.

— Убити нас? — промовив Джейсон. — Чому?

— Тому що, — відповів цар англійською з жахливим акцентом, — мій господар Еол наказав.

Борей піднявся. Він зійшов зі свого трону і згорнув крила за спиною. Коли цар наблизився, Хіона та Зет уклонились. Джейсон і Пайпер повторили за ними.

— Я волію говорити вашою мовою, — сказав Борей, — оскільки Пайпер МакЛін удостоїла мене моєї. Toujours[33] мав слабкість до дітей Афродіти. А щодо тебе, Джейсоне Ірейс, мій володар не розраховує, що я вб’ю сина Зевса... не давши йому спочатку висловитися.

Джейсонова золота монета наче поважчала в кишені. Якщо й доведеться битися, то його положення не з найкращих. Дві секунди, щоб викликати меч. А тоді зустріч віч-на-віч з богом, двома його дітьми та військом заморожених воїнів.

— Еол — господар вітрів, так? — запитав Джейсон. — Навіщо йому бажати нашої смерті?

— Ви напівбоги, — відповів Борей, наче це все пояснювало. — Робота Еола полягає в стримуванні вітрів, а напівбоги завжди приносили йому купу неприємностей. Вони просять про послуги. Вони звільняють вітри і спричиняють хаос. Та останньою краплею стала битва з Тифоном минулого літа...

Борей змахнув рукою, і в повітрі з’явилась крижана пластина, що була наче плаский телевізор. На поверхні замерехтіло зображення битви — оповитий грозовими хмарами велетень просувався по річці в напрямку Мангеттена. Навколо нього роїлися, наче розлючені оси, крихітні сяючі постаті. «Боги», — припустив Джейсон. Вони обстрілювали чудовисько блискавками й вогнем.

Нарешті посеред ріки розверзнувся величезний вир, і димна постать зникла під водою.

— Грозовий велетень, Тифон, — пояснив Борей. — Коли боги перемогли його вперше, вічність тому, він не просто помер. Його смерть визволила сонму грозових духів — диких вітрів, що не підкорялись нікому. І саме Еолу довелось усіх їх вислідити та ув’язнити у своїй фортеці. Щодо інших богів... вони не допомагали. Навіть не перепросили за незручності. Минули століття, перш ніж Еол вислідив усіх грозових духів, і це, звісно, його дратувало. І ось, минулого літа, Тифона знову перемогли...

— І його смерть визволила ще одну хвилю вентусів, — здогадався Джейсон. — Через що Еол розлютився ще більше.

— C’est vrai[34], — погодився Борей.

— Але, ваша величносте, — промовила Пайпер, — боги не мали вибору, окрім як битися з Тифоном. Він би знищив Олімп! До того ж навіщо карати за це напівбогів?

Цар знизав плечима.

— Еол не може зганяти злість на богах. Вони його господарі, і дуже могутні. Тож він квитається за рахунок напівбогів, котрі допомагали їм під час війни. Еол віддав нам наказ — знищувати напівбогів, що приходять по допомогу. Ми повинні трощити ваші маленькі смертні личка.

Запанувала тривожна тиша.

— Звучить... радикально, — наважився Джейсон. — Однак ви поки що не станете трощити наші личка, чи не так? Спочатку ви нас вислухаєте, бо тільки-но ви почуєте про наше завдання...

— Так, так, — погодився цар. — Бачте, Еол також сказав, що син Зевса, можливо, буде шукати моєї допомоги, і якщо це станеться, я мушу тебе вислухати, перш ніж знищити, оскільки ти... як це він сказав... зробиш життя всіх нас дуже цікавим. Однак я зобов’язаний тільки вислухати. Після цього я вільний винести вирок такий, як визнаю за потрібне. І все ж, спочатку я вислухаю. Та й Хіона цього бажає. Можливо, ми вас і не вб’ємо.

Джейсон відчув, що знову може дихати.

— Чудово. Дякую.

— Не дякуй мені, — посміхнувся Борей. — Існує багато способів зробити наше життя цікавим. Іноді ми залишаємо напівбогів заради розваги, як бачиш.

Він вказав на крижані статуї, що стояли в залі.

Пайпер видала придушений звук.

— Тобто... усі вони напівбоги? Заморожені напівбоги? Вони живі?

— Цікаве запитання, — визнав Борей, наче це ніколи не спадало йому на думку. — Самі вони не рухаються, тільки коли я їм наказую. Решту часу вони просто заморожені. Хіба що вони розтануть... Ох, від цього було б стільки бруду.

Хіона підійшла ззаду до Джейсона й поклала свої холодні пальці йому на шию.

— Батько дарує мені такі чарівні подарунки, — прошепотіла вона йому у вухо. — Приєднуйся до нашого двору. І, можливо, я відпущу твоїх друзів.

— Що? — утрутився Зет. — Якщо Хіоні дістанеться цей, то я заслуговую на дівчину. Хіона завжди отримує більше подарунків!

— Діти! — грізно промовив Борей. — Наші гості вирішать, що ви розбещені! До того ж не кваптеся. Ми ще навіть не вислухали розповіді напівбога. Тоді й вирішимо, що з ними робити. Прошу, Джейсоне Ірейс, розваж нас!

Джейсон відчував, як втрачає здоровий глузд. Він не дивився на Пайпер через страх втратити його цілковито. Він утягнув її в це, і тепер вони загинуть... чи навіть гірше: стануть розвагами для дітей Борея і будуть повільно вмирати від обмороження, довіку скуті кригою в цій тронній залі.

Хіона заворкотіла й погладила його шию. Джейсон цього не хотів, але по його шкірі пройшли електричні іскри. Пролунав гучний тріск, і Хіона відлетіла назад, проковзавши по підлозі. Зет розреготався:

— Чудово! Я радий, що ти це зробив, хоч мені й доведеться тепер тебе вбити.

Якусь мить Хіона залишалася занадто ошелешеною, щоб відреагувати. А тоді в повітрі навколо неї звилась маленька хуртовина.

— Ти смів...

— Годі, — наказав Джейсон з набагато більшою силою, ніж розраховував. — Ви не вб’єте нас. І не залишите собі. Ми на завданні від самої цариці богів, тож, якщо не бажаєте, щоб Гера вломилась у ваші двері, ви нас відпустите.

Його голос був упевненішим, ніж він почувався насправді, але й це спрацювало. Хуртовина Хіони припинила звиватися. Зет опустив меч. І обидва з ваганням подивилися на свого батька.

— Гм, — мовив Борей. Його очі блиснули, але від злості чи подиву, Джейсон не міг сказати. — Син Зевса, якому сприяє Гера? Це точно щось новеньке. Розкажи нам свою історію.

Джейсон зрозумів, що зараз усе зіпсує. Він очікував на можливість висловитись, але тепер, коли випала така нагода, голос його зрадив.

Врятувала ситуацію Пайпер.

— Ваша величносте.

Вона знову зробила неймовірно граційний реверанс, з огляду на те, що на карту було поставлено її життя. Вона розповіла Борею все, починаючи з Великого каньйону і закінчуючи пророцтвом, значно краще і швидше, ніж зміг би Джейсон.

— Усе, чого ми просимо, — це вказівки, — закінчила Пайпер. — Ті грозові духи напали на нас, і вони служать якійсь лихій володарці. Відшукавши їх, ми, можливо, відшукаємо й Геру.

Цар погладив бурульки в бороді. За вікнами вже була ніч, і єдине світло йшло від північного сяйва, що заливало все навколо червоним та синім.

— Я знаю про цих грозових духів, — промовив Борей. — Знаю, де вони знаходяться, і про в’язня, якого вони захопили.

— Ви маєте на увазі тренера Хеджа? — запитав Джейсон. — Він живий?

Борей відмахнувся від запитання.

— Поки що. Але той, хто керує цими грозовими духами... Було б божевіллям піти проти неї. Вам краще залишитися тут крижаними статуями.

— Гера в біді, — мовив Джейсон. — За три дні її... не знаю... поглинуть, знищать чи щось таке. І велетень повстане.

— Так, — погодився Борей (Джейсону здалося, чи цар кинув на Хіону розлючений погляд?). — Прокидається багато чого жахливого. Навіть мої діти не розповідають мені всіх новин, які слід розповідати. Велика навала чудовиськ, яка почалася з Кроноса... Твій батько, Зевс, наївно вірив, що це скінчиться після поразки титанів. Однак усе так само, як і було в минулому. Остання битва наближається, і той, хто прокинеться, — жахливіший за будь-якого титана. Грозові духи — це тільки початок. Земля народить ще багато жахів. Коли чудовиська більше не затримуються в Тартарі, а душі не ув’язнені Аїдом... В Олімпу є всі підстави боятися.

Джейсон не дуже розумів, що все це означало, але йому не подобалось, як посміхається Хіона... наче для неї це були просто веселощі.

— Отже, ви нам допоможете? — запитав царя Джейсон.

Борей нахмурився.

— Я такого не казав.

— Будь ласка, ваша величносте, — мовила Пайпер.

Очі всіх повернулись до неї. Вона, певно, була налякана до смерті, однак залишалася вродливою і впевненою — і це жодним чином не було пов’язано з благословенням Афродіти. Вона знову була схожа на себе, у пошарпаному дорожньому одязі з патлатим волоссям та без макіяжу. Проте вона ледве не випромінювала тепло в цій холодній тронній залі.

— Якщо ви скажете нам, де грозові духи, ми піймаємо їх та приведемо до Еола. Ви добре виглядатимете в очах свого господаря. А Еол, може, вибачить нам та іншим напівбогам. Можливо, ми навіть зможемо врятувати Глісона Хеджа. Усі будуть у виграші.

— Вона гарненька, — пробурмотів Зет. — Тобто має рацію.

— Батьку, не слухай її, — мовила Хіона. — Вона — дитина Афродіти. Як вона сміє заговорювати бога? Заморозь її негайно!

Борей замислився. Джейсон сунув руку в кишеню та приготувався дістати золоту монету. Якщо все піде шкереберть, він мусить діяти швидко.

Борей помітив цей рух.

— Що це на твоєму передпліччі, напівбоже?

Джейсон не помітив, що рукав його куртки задерся і відкрив край татуювання. Мимоволі він показав Борею позначки.

Богові очі розширилися. Хіона навіть зашипіла й відступила геть.

А тоді Борей зробив непередбачуване. Він зареготав так голосно, що від стелі відламалась бурулька й розбилась біля трону. Постать бога почала мерехтіти. Борода зникла. Він став вищим і стрункішим, а одяг змінився на римську тогу, обшиту пурпуром. На голові був крижаний лавровий вінок, а збоку висів гладіус — римський меч, як у Джейсона.

— Аквілон, — промовив Джейсон, хоч уявлення не мав, звідки знає римське ім’я бога.

Бог нахилив голову.

— У цій формі я тобі більш знайомий? Однак ти сказав, що прибув з Табору напівкровок?

Джейсон переступив з ноги на ногу.

— Е-е... так, ваша величносте.

— І сюди тебе послала Гера... — очі бога зими переповнювала радість. — Тепер я розумію. О, вона грає у небезпечну гру. Зухвалу і до біса небезпечну! Не дивно, що Олімп зачинений. Вони, певно, тремтять через авантюру, на яку вона наважилася.

— Джейсоне, — знервовано промовила Пайпер, — чому Борей змінив форму? Тога, вінок. Що відбувається?

— Це його римська подоба, — відповів Джейсон. — Але що відбувається... я не знаю.

Бог розсміявся.

— Авжеж, я певен, що не знаєш. За цим буде цікаво спостерігати.

— Це означає, що ви нас відпустите? — поцікавилась Пайпер.

— Люба моя, — відповів Борей, — немає жодних підстав мені вас убивати. Якщо план Гери провалиться, а я думаю, що саме так і станеться, ви роздерете одне одного на шмаття. Еолу більше ніколи не доведеться турбуватися про напівбогів.

Джейсон наче знову відчув крижані пальці Хіони на своїй шиї, але це були не вони — тільки відчуття, що Борей має рацію. Це відчуття неправильності, що турбувало Джейсона з моменту прибуття до Табору напівкровок, і слова Хірона щодо згубності його прибуття — Борей знав, що вони означають.

— Припускаю, ви не маєте наміру нічого пояснювати? — запитав Джейсон.

— Ох, навіть не сподівайся! Не мені втручатися в плани Гери. Не дивно, що вона забрала твою пам’ять. — Борей хіхікнув, вочевидь, досі веселився, уявляючи, як напівбоги рвуть одне одного на шмаття. — Бачте, я маю репутацію дружнього вітряного бога. На відміну від моїх братів, я навіть закохувався в смертних. От, наприклад, мої сини Зет та Калаїд спочатку були напівбогами...

— Що пояснює, чому вони ідіоти, — буркнула Хіона.

— Та годі тобі! — огризнувся Зет. — Тільки тому що ти одразу народилася богинею...

— Ви двоє, застигніть, — наказав Борей. Безсумнівно, це слово мало неабияку вагу в цій родині, бо брат і сестра цілковито завмерли. — Отже, як я говорив, що у мене гарна репутація, однак мало коли Бореї відіграють важливу роль у справах богів. Я сиджу тут у своєму палаці, на краю цивілізації, і так нечасто розважаюся. Ба! Навіть цей дурко Нот, Південний Вітер, їздить у весняну відпустку в Канкун. А куди їжджу я? На зимовий фестиваль з голими квебекцями, що валяються в снігу!

— Мені подобається зимовий фестиваль, — пробурмотів Зет.

— До чого я веду, — гаркнув Борей, — до того, що тепер я маю можливість опинитись у центрі. О, так, я відпущу вас на це завдання. Ви знайдете ваших грозових духів у місті вітрів, де ж іще. Чикаго...

— Батьку! — заперечила Хіона.

Борей проігнорував дочку.

— Якщо спіймаєте вітрів, можливо, отримаєте безпечний доступ до палацу Еола. І якщо якимось дивом ви досягнете мети, обов’язково скажіть йому, що піймали вітрів за моїм наказом.

— Гаразд, авжеж, — відповів Джейсон. — То в Чикаго ми знайдемо пані, що керує вітрами? Це вона ув’язнила Геру?

— А, — Борей вишкірився. — Це два різні запитання, сине Юпітера.

«Юпітер», — зауважив Джейсон. До цієї миті він називав його сином Зевса.

— Та, що керує вітрами, — продовжив Борей, — так, ви знайдете її в Чикаго. Але вона лише прислужниця — прислужниця, що, швидше за все, знищить вас. Якщо ви все ж таки вцілієте і схопите вітрів, можете піти до Еола. Тільки він володіє відомостями про всі вітри на світі. Усі таємниці врешті-решт потрапляють до його фортеці. Якщо хтось і здатен розказати вам, де ув’язнена Гера, то це Еол. А щодо того, кого ви зустрінете, коли врешті відшукаєте Геру... чесно кажучи, якщо я вам це розповім, ви благатимете мене вас заморозити.

— Батьку, — заперечила Хіона, — ти не можеш просто так дозволити їм...

— Я можу робити, що захочу, — промовив він суворим голосом. — Я поки що тут господар, чи ні?

З лютого погляду Борея, кинутого на дочку, було зрозуміло, що між ними якась тривала суперечка. Очі Хіони блиснули злістю, але вона стиснула щелепи.

— Ваша воля, батьку!

— А зараз ідіть, напівбоги, — промовив Борей, — доки я не передумав. Зете, проведи їх до виходу, і щоб без дурощів.

Вони всі вклонились, і бог північного вітру розчинився в тумані.

Кал і Лео чекали на них у вестибюлі. Лео начебто змерз, але виглядав неушкодженим. Він навіть причепурився: його одяг здавався свіжовипраним, наче він скористався послугами готельних працівників. Фестус знову був у звичній формі і фиркав вогнем на свої луски, щоб вони не вкривалися інеєм.

Коли Хіона вела їх униз сходами, Джейсон помітив, що очі Лео стежать за нею. Лео почав зачісувати руками своє волосся. «Ох», — подумав Джейсон. Він відзначив, що пізніше слід застерегти свого друга від зустрічей зі сніговою богинею. Вона не з тих дівчат, через яких слід втрачати голову.

На останній сходинці Хіона повернулась до Пайпер.

— Ти надурила мого батька, дівчинко! Але не мене. Це ще не кінець. А щодо тебе, Джейсоне Грейс, досить швидко ти станеш статуєю в моїй тронній залі.

— Борей має рацію, — відповів Джейсон. — Ти — розбещене дитятко. Ще побачимося, крижана царівно!

Очі Хіони спалахнули скаженою білістю. Дівчина, здається, уперше в житті не знайшлася, що відповісти. Вона, у прямому сенсі цього слова, вихором знеслась сходами нагору. На півдорозі вона перетворилась на хуртовину і щезла.

— Обережніше, — застеріг Зет. — Вона ніколи не забуває образ.

Кал рохнув на знак згоди:

— Зла сестра.

— Вона — снігова богиня, — промовив Джейсон. — Що вона зробить, жбурне в нас сніжкою?

Проте щойно він це сказав, то відчув, що Хіона здатна на значно гірші речі.

Лео виглядав спустошеним.

— Що там нагорі трапилося? Ви її розлютили? А на мене вона теж гнівається? Народе, я хотів запросити її на побачення!

— Потім пояснимо, — пообіцяла Пайпер і зиркнула на Джейсона. Він зрозумів: пояснення чекають від нього.

Що трапилося там нагорі? Джейсон і сам не знав. Борей перетворився на Аквілона, його римську подобу, наче присутність Джейсона спричинила у бога шизофренію.

Думка про те, що Джейсона відправили до Табору напівкровок, бога розважила, але Борей/Аквілон відпустив їх не з добрими намірами. У його очах полохало безжалісне збудження, наче він щойно зробив ставку на собачих боях.

«Ви розірвете одне одного на шмаття, — говорив він із захопленням. — Еолу більше ніколи не доведеться турбуватися про напівбогів».

Джейсон відвів очі від Пайпер, намагаючись не виказувати своєї стурбованості.

— Авжеж, — погодився він,,— потім пояснимо.

— Будь обережна, гарненька дівчино, — мовив Зет. — Вітри звідси до Чикаго дуже дратівливі. Заворушилося багато інших лихих створінь. Прикро, що ти не залишишся. З тебе вийшла б чарівна крижана статуя, у якій я міг би роздивлятися своє відображення.

— Дякую, — відповіла Пайпер. — Але я б радше пограла в хокей із Калом.

— Хокей? — очі Кала засяяли.

— Жартую, — усміхнулася Пайпер. — І грозові вітри — не гірша з наших неприємностей, еге ж?

— О, ні, — погодився Зет. — Буде дещо інше. Дещо гірше.

— Гірше, — луною повторив Кал.

— Розкажете мені? — Пайпер усміхнулась до них.

Цього разу чари не спрацювали. Пурпуровокрилі Бореади в унісон захитали головами. Двері ангара відчинились у морозну зоряну ніч, і дракон Фестус грюкнув ногою на знак готовності летіти.

— Запитайте Еола, що гірше, — похмуро промовив Зет. — Він знає. Щасти!

Він промовив це так, наче дійсно переймався за їхнє майбутнє, хоч декілька хвилин тому й хотів перетворити Пайпер на крижану скульптуру.

Кал поплескав Лео по плечу.

— Не вбийся! Іншим разом — хокей. Піца, — сказав він. Це, ймовірно, було найдовшим реченням, що він коли-небудь вимовляв.

— Нумо, друзі! — Джейсон втупив очі в темряву. Йому кортіло швидше забратися з цього крижаного пентхаусу. Хоч і здавалось, що це місце стане найбільш гостинним серед усіх, що їм ще доведеться побачити. — Вирушаймо до Чикаго і спробуймо не вбитися.