Зниклий герой

L ДЖЕЙСОН

На Джейсона кинувся вовк. Він зробив крок назад і з приємним ляскотом ударив навідліг своєю деревинкою по звіриній морді. Мабуть, убити чудовисько могло тільки срібло, але хороша старомодна дошка була здатна забезпечити добрячий головний біль.

Він повернувся на звук копит і побачив грозового духа-коня, що нісся на нього. Та перш ніж дух встиг затоптати Джейсона, той стрибнув угору, вхопився за димну шию і піруетом приземлився на конячу спину.

Грозовий дух став на диби. Він спробував струсити Джейсона, а потім розчинився в серпанок, щоб звільнитися від вершника, але якимсь чином Джейсон утримався верхи. Хлопець наказав коню залишатись у твердій формі, і той, здавалось, не зміг відмовитися. Джейсон відчував, як створіння бореться із ним. Він відчував його бурхливі думки — цілковитий хаос, що рвався назовні. Знадобилась уся воля, щоб нав’язати коню власні бажання й утримати його під своєю владою. Джейсон подумав про Еола, що наглядав за тисячами духів, схожих на цього або навіть гірших. Не дивно, що володар вітрів трошки збожеволів після століть такого тиску. Але Джейсон мусив підкорити лише одного духа і просто не міг не перемогти.

— Тепер ти мій, — сказав Джейсон.

Кінь брикнувся, але хлопець міцно тримався. Грива створіння спалахувала, поки він кружляв навколо порожнього басейну, а копита залишали мініатюрні грози — бурі, — куди б вони не ступали.

— Буря? — запитав Джейсон. — Так тебе звуть?

Кінь потряс гривою, очевидно, задоволений тим, що його впізнали.

— Добре, — сказав Джейсон. — А зараз у бій!

Він кинувся в битву, розмахуючи скрижанілим шматком дерева, відбиваючись від вовків і пролітаючи крізь інших венті. Буря виявився сильним духом, і щоразу, коли він пролітав крізь одного зі своїх побратимів, то випускав таку потужну блискавку, що інший дух перетворювався на безпорадну туманну хмару.

У хаосі Джейсон мигцем побачив друзів. Пайпер оточили земленароджені, але вона начебто давала собі раду. У розпалі битви вона мала настільки вражаючий вигляд, майже випромінювала красу, що земленароджені з благоговінням витріщались на неї і забували, що насправді повинні її вбити. Вони опускали палиці та ошелешено дивились, як вона з посмішкою нападає на них. Вони усміхались у відповідь — поки Пайпер не розрізала їх на частини кинджалом, і від них залишались тільки купки бруду.

Лео взяв на себе саму Хіону. За звичних обставин битись із богинею було б самогубством, але Лео якнайкраще підходив для такої роботи. Вона не припиняла викликати крижані кинджали, щоб кидати в нього, шквали пронизливого вітру, сніжні урагани. Лео пропалив усе. Його тіло цілком охопили червоні язики полум’я, наче його облили бензином. Він рушив на богиню, тримаючи в руках два молотки із срібними кінцями, щоб здихатись від будь-якого чудовиська, що трапиться йому на шляху.

Джейсон зрозумів, що Лео був єдиною причиною, чому вони досі живі. Його вогняна аура підігрівала весь внутрішній двір, протидіючи зимовому чаклунству Хіони. Без нього вони б давно скрижаніли, як мисливиці. Куди б не ступав Лео, крига танула на каміннях. Навіть Талія почала потроху танути, коли Лео пройшов поряд.

У Джейсона кінчалися вороги. Вовки лежали безсилими купками. Деякі вислизнули в руїни, повискуючи через рани. Пайпер заколола останнього земленародженого, і той звалився на землю купою бруду. Джейсон проскакав на Бурі крізь останнього вентуса і перетворив його на пару. А потім він розвернувся і побачив, як Лео мчить на сніжну богиню.

— Ви запізнилися, — гаркнула Хіона. — Він пробудився! І не думайте, що ви чогось тут досягли, напівбоги! План Гери нізащо не спрацює. Ви роздерете одне одному горлянки, перш ніж отримаєте змогу зупинити нас.

Лео запалив свої молотки і кинув їх у богиню, але вона перетворилась на сніг — білу розсипчасту подобу самої себе. Молоти влетіли в снігову жінку і перетворили її на паруючу купку сльоти.

Пайпер ледве не задихалася, однак усміхнулась до Джейсона.

— Гарний кінь.

Буря став дибки, і блискавка заіскрилась на його копитах. Той ще кривляка!

Тоді позаду пролунав тріск. Тала крига на клітці Гери осипалась, і богиня крикнула:

— О, не зважайте на мене! Тут усього лише вмирає цариця небес!

Джейсон спішився і наказав Бурі залишатись на місці. Усі троє напівбогів стрибнули в басейн і кинулись до шпиля.

Лео нахмурився.

— Е-е, тіє Каллідо, ви коротшаєте?

— Ні, йолопе! Мене поглинає земля. Покваптесь!

Хоч яку нелюбов відчував Джейсон до Гери, але те, що він побачив усередині клітки, його стривожило. Богиня не просто тонула — земля навколо неї здіймалась, наче вода в резервуарі. Рідке каміння вже дійшло їй до колін.

— Велетень прокидається! — сповістила Гера. — Ви маєте лише кілька секунд!

— Зрозуміло, — сказав Лео. — Пайпер, потрібна твоя допомога. Поговори з кліткою.

— Що?

— Поговори з нею. Використай усе, що маєш. Переконай Гею заснути. Заколисай її. Просто змусь її сповільнитись, постарайся зробити так, щоб завитки послабшали, поки я...

— Гаразд! — Пайпер прокашлялась і промовила: — Агов, Геє! Чудовий вечір, еге ж? Як же я втомлена. А ти? Бажаєш трошки подрімати?

Що довше вона говорила, то більш переконливою здавалась. Джейсон відчув, як тяжчають його повіки, і йому довелось змусити себе не слухати її. Слова начебто якось подіяли на клітку. Бруд піднімався повільніше. Завитки трохи пом’якшали і стали більш схожими на коріння дерева, ніж на камінь. Лео дістав круглу пилку із пояса. Як вона там помістилась, Джейсон не мав уявлення. А потім Лео глянув на шнур і буркнув у розпачі:

— Мені нікуди його встромити!

У яму стрибнула Буря і заіржала.

— Справді? — запитав Джейсон.

Буря нахилила голову і риссю кинулася до Лео. Лео вагався, але простягнув вилку, і її штовхнуло вітерцем у бік коня. Спалахнула блискавка, з’єдналась із зубцями вилки, і бензопила з шумом ожила.

— Чарівно! — Лео посміхнувся. — У твого коня є розетка перемінного струму!

Їхній гарний настрій протривав недовго. На другому кінці басейну обвалився величезний шпиль з таким шумом, наче дерево розломили навпіл. Зовнішня оболонка із за- витків почала вибухати зверху донизу, посипались каміння та дерев’яні уламки — їх струшував із себе велетень, що видирався із землі.

Джейсон не думав, що існує щось страшніше за Енцелада.

Він помилявся.

Порфіріон був вищим і більш м’язистим. Він не випромінював тепло і не проявляв жодних ознак вогнедишної здатності, однак у ньому було щось набагато моторошніше — така сила, навіть магнетизм, наче він був настільки величезним, що мав власне гравітаційне поле.

Як і Енцелад, вище пояса цар велетнів був людиноподібним, одягненим у бронзові обладунки, а нижче пояса мав лускаті драконячі ноги, однак його шкіра була кольору лімської квасолі. Волосся було зелене, наче листя влітку, зав’язане в довгі жмути і прикрашене зброєю: кинджалами, сокирами, і повнорозмірними мечами. Деякі з них були вигнутими і кривавими — можливо, трофеї, забрані у напівбогів вічність тому. Коли велетень розплющив очі, вони виявились білими, наче відполірований мармур. Він глибоко вдихнув.

— Живий! — проревів він. — Хвала Геї!

Джейсон героїчно заскиглив, чого, він сподівався, друзі не почули. Він був цілковито впевнений, що жоден напівбог не зможе впоратись із цим хлопчиною самотужки. Порфіріон був здатен піднімати гори. Він міг розчавити Джейсона одним пальцем.

— Лео, — промовив він.

— Га? — Лео стояв, роззявивши рота. Навіть Пайпер здавалась ошелешеною.

— Хлопці, продовжуйте, — сказав Джейсон. — Звільніть Геру!

— Що ти надумав робити? — запитала Пайпер. — Ти ж не маєш наміру...

— Розважити велетня? У мене немає вибору.

— Чудово! — проревів велетень, коли Джейсон наблизився. — Закуска! Хто ти — Гермес? Арес?

Джейсон думав скористатись цим припущенням, але щось його зупинило.

— Я — Джейсон Грейс, — промовив він. — Син Юпітера.

Білі очі впились у нього. Позаду шуміла бензопила Лео, а Пайпер заспокійливим тоном говорила з кліткою, намагаючись не видавати голосом свій страх.

Порфіріон закинув голову назад і розсміявся.

— Неперевершено! — він глянув на туманне нічне небо. — Отже, Зевсе, ти приносиш мені в жертву сина? Я оцінив жест, однак він тебе не врятує.

Небо навіть не загуркотіло. Допомоги зверху не буде. Джейсон залишився сам.

Він відкинув свою тимчасову палицю. Руки були в скалках, але тепер це не мало значення. Він мусить відтягнути час для Лео і Пайпер, і йому це не вдасться без належної зброї.

Настав час поводитися значно впевненіше, ніж він почувався.

— Коли б ти знав, хто я, — закричав Джейсон до велетня, — то хвилювався б через мене, а не через мого батька. Сподіваюсь, ти насолодився двома з половиною хвилинами свого відродження, велетню, тому що я збираюсь відправити тебе назад, прямісінько в Тартар.

Очі велетня звузились. Він поставив одну ногу ззовні басейну і присів, щоб краще розгледіти супротивника.

— То... почнемо з хвастощів, га? Точнісінько як у старі часи! Дуже добре, напівбоже. Я — Порфіріон, цар велетнів, син Геї. У минулому я здійнявся з Тартару, прірви мого батька, щоб кинути виклик богам. Щоб почати війну, я викрав царицю Зевса. — Він ошкірився до клітки з богинею. — Привіт, Геро!

— Одного разу мій чоловік тебе вбив, чудовисько! — крикнула Гера. — Він зробить це знову!

— Але це неправда, мила! Зевсу не дістало могутності, щоб убити мене. Йому довелось покластися на допомогу кволого напівбога, і навіть тоді ми майже перемогли. Цього разу ми завершимо те, що почали. Гея прокидається. Вона забезпечила нас купою чудових слуг. Наша армія стрясе землю, і ми знищимо вас у самій основі.

— Ви не наважитесь, — сказала Гера, але вона слабшала. Джейсон зрозумів це з голосу. Пайпер не припиняла щось шепотіти клітці, а Лео продовжував пилити, однак земля всередині все одно піднімалась і вже вкривала Геру по пояс.

— О, так, — промовив велетень. — Титани намагалися напасти на ваш новий дім у Нью-Йорку. Сміливо, але неефективно. Гея мудріша і більш терпляча. А ми, її най- величніші діти, набагато сильніші за Кроноса. Ми знаємо, як убити вас, олімпійців, раз і назавжди. Вас треба цілковито відкопати, наче гнилі дерева, — розірвати і спалити найстаріші корені.

Велетень нахмурився, дивлячись на Лео і Пайпер, наче тільки помітив, що вони щось роблять біля клітки. Джейсон ступив уперед і загорланив, щоб знову привернути увагу Порфіріона.

— Ти сказав, що тебе вбив напівбог, — крикнув він. — Як, коли він був таким кволим?

— Га! Гадаєш, я тобі поясню? Мене створили на зміну Зевсу. Я народжений, щоб знищити володаря небес. Я заберу його трон. Заберу його дружину... або, якщо вона відмовиться, я дозволю землі поглинути її життєву силу. Те, що ти бачиш перед собою, дитино, — лише моя послаблена форма. Я буду сильнішати погодинно, поки не стану непереможним. Однак я і зараз цілком здатен розчавити тебе в жирну пляму!

Він став на повний зріст і простягнув руку. Із землі вилетів двадцятифутовий спис. Він схопив його, а потім ударив драконячою ногою об землю. Руїни затряслись. У відповідь на заклик царя велетнів з усіх кутків подвір’я почали збиратися чудовиська: грозові духи, вовки і земленароджені.

— Чудово, — пробурмотів Лео. — Нам бракувало ворогів.

— Покваптеся, — сказала Гера.

— Знаю! — обірвав Лео.

— Засинай, клітонько, — промовила Пайпер. — Гарна, сонна клітонько. Так, я розмовляю з пучком земляних завитків. Це зовсім не дивацтво.

Порфіріон змахнув списом над руїнами, розтрощивши димохід і розкидавши дерево та каміння по всьому подвір ю.

— Отже, сину Зевса! Я скінчив із хвастощами. Тепер твоя черга. Що ти там казав про те, щоб знищити мене?

Джейсон подивився на коло чудовиськ, які нетерпляче чекали наказу господаря розірвати ворогів на шматки. Бензопила Лео так само дзижчала, а Пайпер не припиняла розмовляти, однак усе здавалось марним. Клітка Гери майже цілком наповнилася землею.

— Я — син Юпітера! — крикнув він і просто заради ефекту викликав вітри, щоб вони здійняли його на декілька футів над землею. — Я дитина Риму, консул напівбогів, претор Першого Легіону.

Джейсон гадки не мав, про що говорить, однак слова вилітали так, наче він промовляв їх сотні разів у минулому. Він простягнув руки, показавши татуювання орла та SQPR, і, на його подив, велетень начебто впізнав символи.

На мить Порфіріон навіть здався стурбованим.

— Я вбив троянське морське чудовисько, — продовжив Джейсон. — Я знищив чорний трон Кроноса і титана Кріоса власноруч. А тепер я знищу тебе, Порфіріон, і згодую тебе твоїм власним вовкам.

— Овва, чуваче, — пробурмотів Лео. — Об’ївся сирого м’яса?

Джейсон кинувся на велетня, повний рішучості розірвати того на шмаття.

Ідея битися голіруч із тридцятифутовим безсмертним була настільки безглуздою, що навіть велетень, здавалось, розгубився. Напівлітаючи, напівстрибаючи, Джейсон дістався лускатого коліна велетня і видерся нагору по його руці, перш ніж Порфіріон навіть усвідомив, що трапилось.

— Як ти наважився? — проревів велетень.

Джейсон дістався до плечей і вирвав меч із наповнених зброєю кіс Порфіріона. Він крикнув «За Рим!» і встромив меч у найближче підхоже місце — величезне вухо велетня.

Небо прорізала блискавка і вдарила в меч, віджбурнувши Джейсона геть. Діставшись землі, він перекинувся, а коли підвів очі, то велетень хитався. Волосся Порфіріона охопив вогонь, а бік обличчя почорнів від блискавки. Із вуха стирчав меч. На підборіддя стікав золотистий іхор. Решта зброї іскрилась і диміла у волоссі.

Порфіріон ледве не впав. Коло чудовиськ видало спільний рев і рушило вперед — вовки й огри свердлили очима Джейсона.

— Ні! — закричав Порфіріон. Він повернув собі рівновагу і впився очима у Джейсона. — Я сам його вб’ю.

Велетень здійняв спис, і той засвітився.

— Хочеш погратись із блискавкою, малий? Ти забувся. Я — загибель Зевса. Мене створили, щоб знищити твого батька, а це означає, що я точно знаю, що тебе вб’є!

Щось у голосі Порфіріона підказало Джейсону, що той не блефує.

Джейсон і його друзі чудово попрацювали разом. Усі вони діяли приголомшливо. Еге ж, навіть героїчно. Та коли велетень здійняв спис, Джейсон був певен, що в жодному разі не зможе відбити удар.

Це був кінець.

— Зроблено! — закричав Лео.

— Спи! — промовила Пайпер з такою волею, що найближчі вовки впали на землю і захропіли.

Кам’яно-дерев’яна клітка розсипалася. Лео розпилив основу найтовстішого завитка і, вочевидь, обірвав зв’язок клітки з Геєю. Завитки перетворились на пил. Бруд навколо Гери розпався. Богиня збільшилась у розмірі. Вона випромінювала силу.

— Так! — вимовила богиня.

Вона скинула чорні одіяння і відкрила білу сукню та руки, прибрані золотими коштовностями. Її обличчя було водночас жахливим і прекрасним, у довгому чорному волоссі блищала золота корона.

— А зараз я помщуся!

Велетень Порфіріон позадкував. Він нічого не сказав, але наостанок кинув у бік Джейсона погляд, сповнений ненависті. Його натяк був зрозумілим: «Іншим разом». А потім він стукнув списом об землю і зник, наче звалився у прірву.

Чудовиська на подвір’ї запанікували і кинулись навтіки, та тікати було пізно.

Гера засяяла яскравіше. Вона крикнула:

— Заплющте очі, мої герої!

Але Джейсон був ошелешений. Він занадто пізно зрозумів її слова.

Джейсон побачив, як Гера перетворилася на наднову зірку і випромінювала коло такої потужної енергії, що миттєво розщепила всіх чудовиськ. Джейсон упав, світло спалювало мозок, і останньою його думкою було те, що його одяг палає.