Зниклий герой

XL ПАЙПЕР

Пайпер прокинулася за столиком на відкритій терасі кав’ярні.

На мить їй здалось, що вона досі бачить сон. Був сонячний ранок. Трохи вітряний, але сидіти на вулиці було приємно. За іншими столиками, балакаючи та попиваючи каву, сиділи велосипедисти, ділові люди та студенти.

Пайпер відчула запах евкаліпта. Потоки пішоходів минали повз витіюваті крамнички. Уздовж вулиці тягнулися вічнозелені кущі та квітучі азалії, наче про зиму тут нічого й не чули.

Інакше кажучи, вона була в Каліфорнії.

Друзі сиділи на стільцях навколо неї і вдоволено дрімали, склавши руки на грудях. На кожному був новий одяг. Пайпер подивилася на себе, і їй перехопило подих.

— Матінко!

Вона крикнула голосніше, ніж хотіла. Джейсон здригнувся, ударившись колінами об стіл, і всі прокинулися.

— Що? — випалив Хедж. — Кого відлупцювати? Де?

— Падаю! — Лео схопився за стіл. — Ні ... не падаю. Де ми?

Джейсон кліпнув очима, намагаючись збагнути, що відбувається. Він втупив очі на Пайпер і видав такий звук, наче захлинувся.

— У що ти вдягнена?

Пайпер, певно, зашарілась. Вона була вдягнена в бірюзову сукню, яку бачила уві сні, чорні легінси і чорні шкіряні черевики. На руці був її улюблений браслет з підвісками, хоч вона і залишила його вдома в Лос-Анджелесі, а на плечах — лижна куртка, яку подарував тато. І все це дивним чином чудово пасувало одне до одного. Вона дістала Катоптріс: судячи з відображення в лезі, над її волоссям теж хтось попрацював.

— Це нічого. Це моя... — вона пригадала застереження Афродіти не згадувати, що вони говорили. — Це нічого.

Лео посміхнувся.

— Афродіта нападає знову, га? Ти будеш найкраще вдягненим воїном у місті, королево краси.

— Агов, Лео. — Джейсон підштовхнув його ліктем. — Ти на себе давно дивився?

— Що? Ох...

Кожному з них наче створили новий імідж. На Лео були штани в тонку смужку, чорні шкіряні туфлі, біла сорочка без комірців, підтяжки, пояс для інструментів, сонцезахисні окуляри від «Рей-Бен» та м’який капелюх із загнутими догори краями.

— Боже, Лео. — Пайпер намагалася не сміятись. — Здається, мій тато одягався так само на останню прем’єру, тільки без пояса.

— Агов, замовкни!

— Як на мене, він виглядає чудово, — сказав тренер Хедж. — Та я, авжеж, виглядаю краще.

Сатир був жахом у пастельних тонах. Афродіта обдарувала його ясно-жовтим мішкуватим костюмом 40-х років і двокольоровими туфлями, пристосованими для копит. Ще на ньому були крисатий капелюх, підібраний під колір костюма, рожева сорочка, ясно-блакитна краватка і синя гвоздика в лацкані, яку він понюхав, а потім з’їв.

— Ну, — сказав Джейсон, — принаймні мене твоя мама оминула.

Пайпер знала, що це зовсім не так. Коли вона глянула на нього, її серце тихенько відбило чечітку. Джейсон був одягнений просто: у джинси і чисту пурпурову футболку, схожу на ту, що була на ньому у Великому каньйоні. А його очі кольору неба.... Натяк Афродіти був ясним: «Цьому не потрібні вдосконалення».

І Пайпер була згодна.

— Що б не було, — ніяковіючи промовила вона, — як ми тут опинились?

— О, це, напевно, Меллі, — сказав Хедж, щасливо жуючи гвоздику. — Гадаю, ті вітри шпурнули нас ледве не крізь усю країну. Нас би розчавило при зіткненні, та останній подарунок Меллі — чудовий ніжний бриз — пом’якшив удар.

— І через нас її звільнили, — промовив Лео. — Отакої, ми суцільна халепа.

— Ой, та з нею все буде добре, — відповів Хедж. — До того ж вона не здатна була переді мною встояти. Я, бачте, так впливаю на німф. Я відправлю їй повідомлення, коли із завданням буде скінчено, і разом ми щось вигадаємо. Мені здається, що це та сама аура, з якою я міг би осісти і виростити юрбу козенят.

— Мене зараз знудить, — промовила Пайпер. — Хтось ще бажає кави?

— Кава! — посмішку Хеджа вкривали сині плями від квітки. — Обожнюю каву!

— Е-е, — сказав Джейсон, — але ж — гроші? Наші рюкзаки?

Пайпер глянула вниз. Їхні рюкзаки лежали біля ніг, і всі речі, здавалось, були на місці. Вона сунула руку в кишеню куртки і намацала дві неочікувані речі. Одна з них була пачкою готівки. Інша — скляною пляшечкою — зіллям амнезії. Пляшечку вона залишила в кишені, а гроші дістала.

Лео присвиснув.

— О, кишенькові гроші? Пайпер, твоя мама просто надзвичайна!

— Офіціантко! — покликав Хедж. — Шість подвійних еспресо і будь-що, що замовлять ці діти. Запишіть усе на рахунок цієї дівчини.

На те щоб з’ясувати, де вони перебувають, пішло небагато часу. На меню було написано «Кав’ярня “Вогник”, Волнат-Крік, Каліфорнія». А від офіціантки вони дізнались, що була дев’ята ранку двадцять першого грудня, дня зимового сонцестояння, а отже, залишилося три години до кінцевого терміну Енцелада.

Шукати гору Діабло теж не було потреби. Вона виднілася за небокраєм, точнісінько в кінці вулиці. Після Скелястих гір вона вже здавалась не дуже великою. На ній не було снігу, а всю її вкривали сіро-зелені дерева. Складалось враження цілковито мирного місця. Та Пайпер знала, що розмір гір оманливий. Зблизька вона майже напевно значно більша. Оманливим був і зовнішній вигляд. От вона знову в Каліфорнії, начебто вдома, де сонячне небо, тепла погода, безтурботні люди, кава і тарілка булочок з шоколадною стружкою. А лише за декілька миль звідси, десь на спокійній горі, могутній і лихий велетень збирається з’їсти на обід її батька.

Лео дістав щось із кишені — старий малюнок крейдою, який йому дав Еол. Афродіта, певно, вирішила, що він важливий, якщо чарівним чином перенесла його в новий одяг.

— Що це? — запитала Пайпер.

Лео знову обережно його згорнув і поклав до кишені.

— Пусте. Навряд ти бажаєш дивитись на мій дитсадковий витвір мистецтва.

— Це ж не просто малюнок, — припустив Джейсон. — Еол сказав, що це ключ до нашого успіху.

Лео похитав головою.

— Не сьогодні. Він говорив про... майбутнє.

— Звідки ти знаєш? — запитала Пайпер.

— Повір мені, — відповів Лео. — Ну, то яка в нас стратегія?

Тренер Хедж відригнув. Він устиг проковтнути три еспресо і тарілку пончиків, разом із двома серветками і ще однією квіткою з вази на столі. Він з’їв би і столове срібло, коли б Пайпер не ляснула його по руці.

— Видертися на гору, — сказав Хедж. — Убити всіх, окрім татка Пайпер. Піти.

— Дякую, генерале Ейзенхауер, — буркнув Джейсон.

— Агов, це ж тільки приблизний план!

— Хлопці, — сказала Пайпер. — Вам ще дещо треба знати.

Їй не можна було згадувати про маму, тож це було нелегко, однак вона розповіла їм, що дещо з’ясувала уві сні. Розповіла про їх справжнього ворога: Гею.

— Гея? — Лео похитав головою. — Хіба це не Матінка-Природа? Вона ж начебто мусить мати квіточки у волоссі, співучих пташок навколо себе і кроленят, що перуть їй одяг.

— Лео, це Білосніжка, — сказала Пайпер.

— Нехай, але ж...

— Слухай, пиріжку. — Тренер Хедж струсив еспресо зі своєї борідки. — Пайпер зараз зовсім не дурню розповідає. Гея тобі не якась тюхтійка. Непевен, що навіть я зможу з нею впоратись.

Лео присвиснув.

— Та не кажіть, справді?

Хедж кивнув.

— Ця земляна жіночка — вона і її старий, небо, були кепськими суб’єктами.

— Уран, — промовила Пайпер. Вона не могла припинити дивитись на синє небо, гадаючи, чи є в нього очі.

— Еге ж, — сказав Хедж. — Той Уран — не кращий татко. Він кидав своїх перших дітей, циклопів, у Тартар. Гея розлютилася, але вирішила дочекатись слушної нагоди. Потім вони народжують ще дітей — дванадцятьох титанів, — і Гея боїться, що їх теж кинуть у в’язницю. Тож вона йде до свого сина Кроноса...

— Головного поганця, — сказав Лео. — Того, якого перемогли минулого літа.

— Еге. Отже, Гея дає йому косу і каже: «Агов, чому б тобі не покликати татка сюди вниз? І поки я відволікатиму його розмовою, ти зможеш порізати його на шматки. А потім захопиш владу над світом. Хіба не чудово вийде?»

Ніхто нічого не говорив. Булочка з шоколадною стружкою більше не здавалась Пайпер апетитною. І хоч вона вже чула цю історію раніше, все одно не могла в неї повірити. Вона спробувала уявити підлітка, настільки відбитого, що він убив би власного татка тільки заради влади. А потім уявила маму, настільки відбиту, що вона переконала сина таке зробити.

— Точно не Білосніжка, — вирішила вона.

— Та Кронос і сам по собі був поганцем, — сказав Хедж. — Однак Гея, без перебільшень, матір усіх поганців. Вона настільки стара і могутня, настільки величезна, що їй важко бути цілковито притомною. Більшість часу вона спить.

— Але ж вона говорила зі мною, — сказав Лео. — Як вона може спати?

Глісон вичищав крихти зі своїх ясно-жовтих лацканів. Він знаходився під дією вже шостого еспресо, і його зіниці були не менші за чверть долара[49].

— Навіть уві сні частина її свідомості активна — бачить сни, спостерігає, виробляє маленькі капості, на кшталт виверження вулкана або відродження чудовиськ. Навіть зараз вона не повністю прокинулась. Повірте мені, побачити її пробудженою ви б не хотіли.

— Але вона могутнішає, — сказала Пайпер. — Через неї перероджуються велетні. І якщо повернеться їхній цар — цей тип Порфіріон...

— Він збере військо, щоб знищити богів, — втрутився Джейсон. — Усе почнеться з Гери. Буде ще одна війна. І Гея повністю прокинеться.

Глісон кивнув.

— Саме тому нам краще триматись подалі від землі якомога довше.

Лео збентежено подивився на гору Діабло.

— Отже... підніматись на гору. Це не краща думка.

У Пайпер стиснуло серце. Спочатку її просять зрадити друзів. А зараз вони намагаються допомогти врятувати її тата, хоч і знають, що йдуть у пастку. Сама думка про бій з велетнем уже достатньо лякала. Але те, що за всім цим стояла Гея — сила, могутніша за бога чи титана...

— Хлопці, ви не мусите це робити, — сказала Пайпер. — Це занадто небезпечно.

— Знущаєшся? — Глісон відригнув і блиснув своєю усмішкою. — Хто готовий товкти пики?