Три таємниці Великого озера

* * *

Плентався неповороткий довгий поїзд. Жаркі вагони, що за день немилосердно нагрілися на сонці, розморили мобілізованих військових, і ті куняли. Голови хилиталися в такт поїзду. Тихо, так тихо.

Край неба вже починав світлішати: літня ніч коротка, несерйозна.

На сіро-синьому тлі далеко-далеко з’явилося декілька хрестиків. Вони помалу наблизилися. Разом із ними насунулося глухе дзижчання.

Хрестики потовщали й посунули на поїзд. Ось вони вже зовсім поряд, ось зависли над колією, і раптом чорне черево одного з них розверзлось, і з нього вивалилося щось довгасте й важке, яке стрімко падало на землю.

До першого хрестика приєдналася решта, і на мить машиністові поїзда здалося, що то Бог послав на землю камінний дощ.

Гах, гах! - вчули розморені військові у вагонах і сторопіли. Колеса скреготнули й захлинулись, один вагон, у який влучив жахливий камінь, став дибки, інший наповз на нього, заборсався безпомічно.

Поїзд стугонів і трясся, щось лускало й ламалося, хряскотіло загрозливо. Вагони один по одному зривалися з рейок, падали набік, крутилися по землі, мов підстрелені зайці, а з неба продовжувало валитися страшне каміння. Грім, гуркіт, виск заліза.

І раптом - тиша. Хрестики почали віддалятися, тоді шугнули за небокрай.

…Попід високим насипом, де пролягли рейки, звивається понівечений поїзд. Горять вагони, лиже полум’я їхні боки. Перекидається вогонь із вагона на вагон, не випускає з обіймів. За годину лишиться від поїзда тільки чорний обгорілий кістяк, а ще - жовта валіза, яка дивом вилетіла з вікна крізь потрощену шибку, покотилась униз по насипу і тепер лежить, роззяпивши рота.