Аліса в Дивокраї

Розділ Х. Рачача кадриль

Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і витерла очі ластом. Вона не зводила очей з Аліси і намагалася заговорити, але хвилину чи дві давилася від сліз.

— Може, у неї кістка в горлі? — сказав Грифон і почав трусити її та бити по спині.

Зрештою Фальшива Черепаха оволоділа собою і, хоч сльози котилися у неї по щоках, розповідала далі:

— Тобі, мабуть, не доводилося довго жити на дні моря, — («Справді, не доводилося», — промовила Аліса), — і ти, може, навіть не знайома з раками-омарами. — (Аліса було почала: «Я одного разу куштувала...» — але швиденько прикусила язика і погодилася: «Ні, не знайома».) — Тоді ти навіть уявити собі не можеш, яка це чарівна річ — рачача кадриль!

— Правду кажете, — погодилася Аліса. — А що це за танець?

— Ну, — сказав Грифон, — спочатку стають у ряд на березі моря...

— У два ряди! — вигукнула Фальшива Черепаха. — Тюлені, черепахи, лососі й так далі. Потім, коли приберуть з дороги всіх медуз...

— На це завжди потрібен певний час, — перебив Грифон.

— Роблять два кроки вперед...

— У кожного за партнера омар! — закричав Грифон.

— Неодмінно, — сказала Фальшива Черепаха. — Роблять два кроки вперед, беруть партнерів...

— Міняють омарів і роблять два кроки назад, — підхопив Грифон.

— Потім, розумієш, — продовжувала Фальшива Черепаха, — кидають...

— Омарів! — вигукнув Грифон і аж підскочив.

— Далеко в море...

— Пливуть за ними! — верещав Грифон.

— Перекидаються у воді! — кричала Фальшива Черепаха, несамовито стрибаючи.

— Знову міняють омарів! — репетував Грифон на весь голос.

— Повертаються на берег, і... на цьому кінчається перша фігура, — сказала Фальшива Черепаха зразу ослаблим голосом. І двоє створінь, які щойно стрибали, мов несамовиті, знову посідали, сумні та принишклі, і дивилися на Алісу.

— Це, мабуть, дуже гарний танець, — несміло зауважила Аліса.

— Хочеш подивитися? — запитала Фальшива Черепаха.

— О, дуже хочу! — сказала Аліса.

— Слухай, давай спробуємо першу фігуру! — звернулася Фальшива Черепаха до Грифона. — Ми можемо обійтися без омарів, розумієш? Хто буде співати?

— О, ви співайте, — сказав Грифон, — я забув слова.

І ось вони почали поважно танцювати навколо Аліси. Вони раз у раз, коли підходили дуже близько до неї, наступали їй на ноги, розмахували в такт передніми лапами, а Фальшива Черепаха дуже повільно і сумно наспівувала при цьому таку пісню:

— Трошки швидше, трошки швидше, — каже равлику тріска, —

Бо дельфін іде за нами, дуже ззаду натиска.

А омари й черепахи насувають звідусіль,

Всі на березі гуляють, всі чекають на кадриль.

Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?

Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?

— Ох же й радощів нам буде, ох же й жару ми дамо!

За омарами у море ми й самі полетимо!

Равлик каже: — Я боюся мандрувать по волі хвиль,

Дуже дякую, рибусю, не для мене ця кадриль!

Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!

Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!

— Яка не буде хвиля, до берега приб’є,

Ти ж знаєш — по тім боці ще другий берег є.

Від Англії до Франції по морю двадцять миль,

Не бійся, любий равлику, станцюємо кадриль!

Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?

Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?

— Дякую. Дуже цікаво було дивитися на цей танець, — сказала Аліса, дуже задоволена з того, що вони нарешті скінчили. — І мені так подобається ця дивна пісня про тріску!

— Щодо тріски, — сказала Фальшива Черепаха, — вона... Ти, звичайно, бачила її?

— Так, — промовила Аліса, — я часто бачила її на обі... — тут вона прикусила язика.

— Я не знаю, де знаходиться Об, — заявила Фальшива Черепаха, — але, якщо ти так часто бачила її, ти, звичайно, знаєш, яка вона з себе.

— Та ніби знаю, — сказала Аліса замислено. — У неї хвіст у зубах і вона обсипана сухариками.

— Щодо сухариків, ти помиляєшся, — заперечила Фальшива Черепаха. — Адже в морі їх змиє водою. Але ті риби дійсно тримаються за хвіст зубами. Це тому... — Тут Фальшива Черепаха позіхнула і заплющила очі. — Розкажи їй, чому це, і все інше, — звернулася вона до Грифона.

— Це тому, — пояснив Грифон, — що їм трап­лялося танцювати з омарами, їх кидали в море і їм доводилося летіти на далеку відстань. Тому вони міцно чіплялися зубами за хвоста і не змогли відчепитися. От і все.

— Дякую, — мовила Аліса. — Це дуже цікаво. Я ніколи не знала так багато про тріску.

— Я можу ще багато чого розповісти тобі, якщо хочеш, — сказав Грифон. — Ти, наприклад, знаєш, чому тріску називають тріскою?

— Я ніколи не задумувалася над цим, — сказала Аліса. — А чому?

— Тому, що її використовують для черевиків, — дуже поважно відповів Грифон.

Аліса зовсім розгубилася.

— Використовують для черевиків? — повторила вона спантеличено.

— Ну як же, що використовується для твоїх черевиків? — запитав Грифон. — Тобто я хочу сказати, чому вони такі чорні та блискучі, чому вони не тріскаються?

Аліса поглянула на свої черевички, подумала, потім відповіла:

— Тому, гадаю, що їх мажуть ваксою.

— Черевики на дні моря, — продовжував Грифон, — мажуть трісковим смальцем.

— А з чого їх роблять? — запитала страшенно зацікавлена Аліса.

— З морських свинок і бичків, звичайно, — дещо роздратовано відповів Грифон. — Це знає кожне раченя.

— Якби я була тріскою, — міркувала Аліса, голова якої ще була зайнята піснею, — я б сказала дельфінові: «Іди звідси, будь ласка, ти нам не потрібний».

— Вони не можуть обійтися без нього, — заперечила Фальшива Черепаха. — Жодна розумна риба нікуди не попливе без дельфіна.

— Справді? — надзвичайно здивувалась Аліса.

— Авжеж ні, — промовила Фальшива Черепаха. — Якби до мене прийшла риба і сказала, що вона збирається в дорогу, я б спитала її: «А дельфін?»

— Ви сказали: «А де він»? — перепитала Аліса.

— Я сказала те, що сказала, — відповіла Фальшива Черепаха ображено.

Грифон додав:

— Слухай, розкажи нам про свої пригоди.

— Я можу розповісти про свої пригоди... починаючи з сьогоднішнього ранку, — несміливо погодилась Аліса. — Про вчорашній день розповідати не варто, бо тоді я була зовсім іншою.

— Як це так? Поясни! — сказала Фальшива Черепаха.

— Ні-ні! Спочатку пригоди, — промовив Грифон нетерплячим голосом. — Пояснення забирають надто багато часу.

Таким чином, Аліса заходилася розповідати їм про свої пригоди, починаючи з того як вона вперше побачила Білого Кролика. Спершу вона трошки хвилювалася, бо двоє створінь дуже близько присунулися до неї з обох боків, повитріщали очі й занадто вже широко роззявили роти. Та що далі вона розповідала, то сміливіше себе почувала. Її слухачі сиділи зовсім тихенько, доки вона не дійшла до того, як розповідала Гусениці «Ти старий, любий діду» і як виходили зовсім не ті слова.

Тут Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і промовила:

— Це дуже дивно!

— І все взагалі надзвичайно дивне, — додав Грифон.

— Зовсім не ті слова! — замислено повторила Фальшива Черепаха. — Хай вона спробує прочитати що-небудь. Скажи їй, хай починає. — Вона так поглянула на Грифона, ніби вважала, що той має якийсь вплив на Алісу.

— Вставай і розкажи вірш «Обізвався комар», — звелів Грифон.

«Ой, як ці створіння командують і примушують повторювати уроки! — подумала Аліса. — Точнісінько так, наче я зараз у школі». Проте вона підвелася і почала читати вірша, але голова в неї була так забита тріскою та омарами, що вона сама не знала, що говорила. І, звичайно, слова вийшли зовсім дивні:

Обізвався омар: «Хтось мене перепік,

Я обсиплюся цукром, щоб сік не потік».

І, як качка носок підтягає вуском,

Так він п’ятки свої вивертає носком.

— У нас у школі цей вірш розказували інакше, — сказав Грифон.

— А я ніколи не чула цього вірша раніше, — зауважила Фальшива Черепаха, — але мені здається, що це якась нісенітниця.

Аліса нічого не сказала. Вона сіла, затуливши обличчя долонями, і роздумувала, чи буде коли-небудь усе іти своїм звичаєм.

— Я хочу, щоб вона дала пояснення, — промовила Фальшива Черепаха.

— Вона не зуміє пояснити, — швидко сказав Грифон. — Переходь до другого куплета.

— Як там було сказано про п’ятки? — не вгамовувалася Фальшива Черепаха. — Як він міг вивертати їх носком?

— Це перша позиція в танці, — пояснила Аліса. Але загалом вона була страшенно спантеличена і жадала змінити тему розмови.

— Переходь до другого куплета, — нетерпляче повторив Грифон. — Він починається зі слів «Враз побачила я…».

Аліса побоялася не послухатись, хоч була певна, що все буде неправильно. Вона продовжувала вірша тремтячим голосом:

Враз побачила я, завернувши за ріг,

Як рачиха з совою ділили пиріг...

— Нащо читати всю цю нісенітницю, — перебила Фальшива Черепаха, — якщо ти неспроможна пояснити те, що говориш? Зроду я ще не чула такої плутанини.

— Справді, гадаю, що краще облишити, — сказав Грифон.

Аліса охоче погодилася.

— Може, протанцювати іншу фігуру рачачої кадрилі? — продовжував Грифон. — Чи, може, ти хочеш, щоб Фальшива Черепаха заспівала?

— О, пісню, будь ласка, якщо Фальшива Черепаха згодна, — відповіла Аліса так нетерпляче, що Грифон зауважив дещо ображено:

— Гм! У кожного свій смак! Заспівайте їй «Черепаховий суп». Згодні, добродійко?

Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і почала співати, хоч час від часу вона захлиналася від сліз:

Ідіть усі, старі й малі,

Вже суп парує на столі.

Ну хто тут не оближе губ?

Ох же й смачний черепаховий суп,

ах який суп,

страх який суп, —

Ох же й смачний черепаховий суп,

суп,

суп!

Ну, що та риба, дичина,

Садовина й городина?

Мені обід тоді тільки люб,

Як є на столі черепаховий суп,

ах який суп,

страх який суп, —

Ох же й смачний черепаховий суп,

суп,

суп!

— Тут приспів повторюється, — закричав Грифон.

Щойно Фальшива Черепаха почала повторювати, коли здаля донісся крик: «Суд починається!»

— Ходімо, — гукнув Грифон, схопив Алісу за руку і побіг, не чекаючи закінчення пісні.

— Який суд? — ледве переводячи подих, запитала Аліса на ходу. Але у відповідь Грифон лише повторив: «Ходімо!» — і побіг ще швидше, а легкий вітерець усе тихіше і тихіше доносив сумні слова:

...черепаховий суп,

ах який суп,

страх який суп…