Аліса в Дивокраї

Розділ ІХ. Історія Фальшивої Черепахи

— Ти навіть уявити собі не можеш, як я рада бачити тебе знов, — сказала Герцогиня, палко потискуючи Алісі руку. І вони пішли собі.

Аліса була дуже задоволена, що у Герцогині такий добрий настрій. Вона подумала, що, може, то лише через перець вона була така сердита під час їхньої першої зустрічі на кухні.

— Коли я буду Герцогинею, — сказала вона собі (хоч і не дуже впевнено), — у мене на кухні взагалі не буде перцю. Суп смачний і без нього. Може, саме перець робить людей запальними, — вела вона далі, дуже задоволена з того, що знайшла нове правило, — а оцет робить їх кислими, настій ромашки викликає гіркоту, а ячмінний цукор та інші солодощі роблять дітей лагідними. От якби дорослі знали про це, вони б не шкодували солодощів, розумієте...

Вона зовсім забула про Герцогиню і аж здригнулася, коли почула її голос над самісіньким вухом:

— Ти над чимось замислилась, моя люба, через це забуваєш розмовляти. Я зразу не можу сказати тобі, яка з цього мораль, але незабаром пригадаю.

— А може, й ніякої немає, — наважилася сказати Аліса.

— Ну-ну, дитино! — промовила Герцогиня. — Усе має мораль, тільки треба вміти знайти її, — говорячи це, вона міцніше притиснулася до Аліси.

Алісі зовсім не подобалося, що та так горнулася до неї. По-перше, Герцогиня була страшенно потворна, а по-друге, її підборіддя приходилося якраз на плече Алісі, а воно було таке гостре! Проте вона не хотіла ображати Герцогиню, тому терпляче зносила все це.

— Гра пішла краще, — промовила вона для того, щоб якось підтримувати розмову.

— Так, — погодилася Герцогиня, — а мораль з цього така: «О кохання! Кохання! Все на світі обертається навколо тебе!»

— Хтось казав, — прошепотіла Аліса, — що світ обертається завдяки тому, що кожен займається своїми справами.

— Ну що ж! Це майже те саме, — промовила Герцогиня, встромляючи своє маленьке гостре підборіддя в плече Алісі, і додала: — А мораль з цього така: аби зміст, а форма буде.

— Як вона любить у всьому відшукувати мораль! — подумала Аліса.

— Ти, мабуть, здивована, що я не обіймаю тебе за стан, — сказала Герцогиня після паузи. — Але я не знаю, який у тебе фламінго. Може, спробувати?

— Він може вкусити, — застерегла її Аліса, якій така спроба була зовсім не до вподоби.

— Це правда, — погодилася Герцогиня. — І фламінго кусається, і гірчиця кусається. А мораль з цього: видно птаха по польоту.

— Але гірчиця не птиця, — зауважила Аліса.

— Ти маєш рацію, як завжди, — промовила Герцогиня. — Ти завжди називаєш речі своїми іменами.

— Це мінерал, гадаю, — сказала Аліса.

— Ну звичайно, — підтвердила Герцогиня, яка, здавалося, ладна була погоджуватися з усім, що говорила Аліса. — Недалечко звідси є великі поклади гірчиці. А мораль з цього така: поклади більше собі, менше давай іншим.

— Ой, я знаю! — вигукнула Аліса, яка не прислухалася до останніх слів. — Це рослина. Вона не схожа на рослину, але це рослина.

— Я цілком згодна з тобою, — промовила Герцогиня. — А мораль з цього така: будь такою, якою ти здаєшся. Або, якщо хочеш, можна висловити це ясніше: ніколи не думай про себе інакше, ніж це може здатися іншим, щоб те, чим ти був або міг бути, не було чимсь іншим, ніж те, чим ти був або міг здаватися іншим, коли був іншим.

— Гадаю, що я зрозуміла б усе це краще, — дуже ввічливо промовила Аліса, — якби записала все це. А так, коли ви говорите, до мене не доходить.

— О, я ще й не так можу сказати! — відповіла Герцогиня задоволеним голосом.

— О, будь ласка, не турбуйтеся. Не треба висловлювати цю думку ще складніше, — сказала Аліса.

— Ну, яка ж тут турбота! — промовила Герцогиня. — Я дарую тобі все, що досі сказала.

«Дешевий подарунок, — подумала Аліса. — Добре, що вони не роблять таких подарунків на іменини!» — але не посміла висловити це вголос.

— Знову задумалася? — запитала Герцогиня, ще раз встромлюючи їй у плече своє маленьке гостре підборіддя.

— Я маю право думати, — роздратовано відповіла Аліса, бо їй починало все це набридати.

— Таке самісіньке право, — сказала Герцогиня, — як свиня літати, а м...

Але тут, на превеликий подив Аліси, голос Герцогині завмер якраз на її улюбленому слові «мораль» і рука, якою вона тримала Алісу, затремтіла. Аліса підняла очі. Напроти них стояла Королева, згорнувши руки і насупившись, мов хмара.

— Чудовий день, ваша величносте! — почала Герцогиня тихим, ледве чутним голосом.

— Послухай, я востаннє попереджаю тебе, — закричала Королева, тупаючи ногами, — або ти зникнеш, або прощайся з головою, і негайно! Вибирай!

Герцогиня вибрала і за мить зникла.

— Граймо далі, — звернулася Королева до Аліси.

Аліса з переляку не могла вимовити ні слова і попленталася за нею до крокетного майданчика.

Інші гості скористалися з відсутності Королеви і спочивали в холодку. Та ледве вони побачили її, як швиденько заходилися грати. Королева лише зауважила, що найменша затримка буде коштувати їм життя.

Протягом усієї гри Королева не припиняла сваритися з іншими учасниками і все гукала: «Відтяти йому голову!» або «Відтяти їй голову!»

Тих, кому вона виносила вирок, солдати негайно заарештовували. Ці солдати, певна річ, вже не могли правити за ворота. Через якісь півгодини не залишилося жодних воріт, а всіх учасників гри, крім Короля, Королеви та Аліси, було засуджено до страти і вони перебували під вартою.

Нарешті стомлена Королева облишила гру і звернулася до Аліси:

— Ти ще не бачила Фальшивої Черепахи?

— Ні, — сказала Аліса, — я навіть не знаю, що воно таке — Фальшива Черепаха.

— Це така штука, що з неї варять телячий суп, — пояснила Королева.

— Ні, я її зроду не бачила і навіть не чула про неї, — сказала Аліса.

— Тоді ходімо, — покликала її Королева. — Вона розповість тобі про себе.

Коли вони йшли, Аліса почула, як Король тихенько звернувся до всього товариства:

— Усіх вас помилували.

«Он як, це дуже добре!» — відзначила Аліса про себе. Усі ці смертні вироки тяжко гнітили її.

Незабаром вони підійшли до Грифона, що міцно спав, зігрівшись на сонці.

— Встань, ледацюго! — гримнула Королева. — Проведи цю панночку, хай подивиться на Фальшиву Черепаху і послухає історію її життя. Мені треба повернутися і прослідкувати за виконанням смертних вироків, які я винесла.

І вона пішла собі, залишивши Алісу віч-на-віч з Грифоном. Алісі не дуже подобався зовнішній вигляд цього створіння, але вона подумала, що хоч залишатися з ним, хоч іти за Королевою — однаково небезпечно. Отже, вона очікувала.

Грифон сів і протер очі. Він дивився вслід Королеві, доки та не зникла з очей, потім захихикав.

— Сміх та й годі! — сказав Грифон чи то сам собі, чи то Алісі.

— Що вас так смішить? — запитала Аліса.

— Як що? Вона, — пояснив Грифон. — Адже все це лише її вигадки: ніколи ще тут нікого не стратили, розумієш. Ну, ходімо!

«Кожен тут говорить “Ходімо!” — подумала Аліса. — Ніколи мною зроду так не командували. Ніколи!»

Вони пройшли невеличку відстань і здаля побачили Фальшиву Черепаху. Вона сиділа, сумна та самітна, на невеликому виступі скелі. Коли вони наблизилися до неї, Аліса почула, що Черепаха так зітхала, наче в неї серце розривалося.

— Яке в неї горе? — запитала Аліса у Грифона.

Той відповів майже тими словами, що і раніше:

— Це все її вигадки. Немає в неї ніякого горя, розумієш? Ну, ходімо!

Отже, вони підійшли до Фальшивої Черепахи, яка подивилася на них своїми величезними очима, але нічого не сказала.

— Ось ця панночка, — промовив Грифон, — вона хоче послухати історію вашого життя. Дуже хоче.

— Я розповім їй свою історію, — сказала Фальшива Черепаха проникливим, глухим голосом. — Сідайте обоє і не говоріть ні слова, доки я не скінчу.

Вони посідали, і всі мовчали кілька хвилин. Аліса подумала: «Не знаю, як їй вдасться коли-небудь скінчити, якщо вона не починає». Проте вона терпляче чекала.

— Колись, — почала нарешті Фальшива Черепаха, глибоко зітхаючи, — я була справжньою Черепахою.

За цими словами настала досить довга тиша. Грифон порушив тишу лише випадковими «х-к-р-р», а Фальшива Черепаха весь час тяжко зітхала. Аліса вже готова була підвестися і сказати: «Дякую, пані, за цікаву розповідь», — але мимоволі подумала, що обов’язково повинно бути щось далі. Тому вона сиділа мовчки і чекала.

— Коли ми були малими, — заговорила нарешті Фальшива Черепаха спокійніше, хоч і схлипувала час від часу, — ми ходили на дні моря до школи. Нашою вчителькою була стара Черепаха, ми звали її Премудрим Піскарем...

— Чому ви називали її піскарем, коли це була черепаха? — поцікавилася Аліса.

— Ми називали її Премудрим Піскарем, бо вона була мудрою і вчила нас, — сердито відповіла Фальшива Черепаха. — Яка ти, справді, нетямуща!

— Як тобі не сором запитувати про такі прості речі! — додав Грифон.

Після цього вони обоє замовкли і дивилися на бідолашну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися.

Нарешті Грифон звернувся до Фальшивої Черепахи:

— Кажіть далі, добродійко! Не сидіти ж нам тут цілий день!

Черепаха повела розповідь далі:

— Так, ми відвідували школу на дні моря, хоч ти, може, і не віриш...

— Я не говорила, що не вірю! — перебила Аліса.

— Ні, говорила, — сказала Фальшива Че­репаха.

— Прикуси язика! — додав Грифон, перш ніж Аліса встигла щось мовити.

— Ми здобули блискучу освіту, адже ходили до школи щодня...

— Я також відвідувала щоденну школу, — сказала Аліса. — Нема чого вам хвалитися цим.

— І у вас були додаткові уроки? — дещо стурбовано поцікавилася Фальшива Черепаха.

— Так, — промовила Аліса. — Французька мова і музика.

— І прання? — запитала Фальшива Черепаха.

— Ну, що ви! — обурено заперечила Аліса.

— Ага! Виходить, у тебе була не така вже хороша школа, — сказала Фальшива Черепаха з величезним полегшенням. — У нашій школі додаткові уроки були з французької мови, музики і прання.

— Воно, мабуть, було не дуже потрібне вам, — зауважила Аліса, — на дні моря.

— Я не могла вивчати його, — сказала Фальшива Черепаха, зітхаючи. — Я пройшла тільки обов’язкові предмети.

— Які саме? — допитувалася Аліса.

— Перш за все, звичайно, я навчилася чигати й кусати, — відповіла Фальшива Черепаха. — Потім ішли чотири дії арифметики: удавання, віджимання, втілення і вноження.

— Ніколи не чула про вноження, — насмілилася зауважити Аліса. — Що це таке?

Грифон здивовано розвів лапами.

— Ніколи не чула про вноження! Але ти знаєш хоча б, що означає слово «вручення»?

— Так, — не зовсім впевнено відповіла Аліса. — Це означає... передачу... чогось... комусь...

— Ну, тоді, — продовжував Грифон, — якщо ти не знаєш, що значить вноження, то ти справжнісінька незнайка.

Алісі не хотілося ставити інші запитання з цього приводу, тому вона звернулася до Фальшивої Черепахи:

— Що, крім цього, входило до обов’язкових предметів?

— Ну, була ще свисторія, — відповіла Фальшива Черепаха, загинаючи ласти та перелічуючи предмети, — свисторія стара й нова, географія, балювання. Викладачем балювання у нас був старий морський вугор. Він навчав нас також рисуватись і тушуватись.

— А як це робиться? — допитувалася Аліса.

— Бачиш, я не можу показати тобі цього сама, — промовила Фальшива Черепаха, — я надто неповоротка. А Грифон ніколи того не вчився.

— Я не мав часу, — сказав Грифон. — Але я вчився у класичній гімназії. Моїм учителем був старий краб, так, краб.

— Я ніколи не вчилася у нього, — зітхнула Фальшива Черепаха. — Він, казали, учив плутівської та грацької мови.

— Так, так, це правда, — підтвердив Грифон, також зітхаючи, і вони обоє затулилися лапами.

— А скільки годин на день тривали у вас уроки? — запитала Аліса, поспішаючи змінити розмову.

— У нас це називалося строки. Ми мали десять годин в перший день, — сказала Фальшива Черепаха, — потім дев’ять і так далі.

— Як дивно! — вигукнула Аліса.

— Саме тому вони й називалися строки, — зауважив Грифон, — бо вони щодня скорочувалися.

Це була зовсім нова для Аліси точка зору, і вона її обмірковувала деякий час, а потім зробила таке зауваження:

— Виходить, на одинадцятий день був вихідний?

— Ну звичайно, — погодилася Фальшива Черепаха.

— А як було на дванадцятий день? — жадібно допитувалася Аліса.

— Годі про навчання, — рішуче втрутився Грифон. — Розкажи їй що-небудь про розваги.