Артеміс Фаул. Код вічності

Короткі зустрічі 3...

Батлером

Якщо чесно, Батлер мене пригнічує. Є в ньому щось таке. Важко навіть зрозуміти, що саме. Але по­тім стає ясно. Він же величезний. Говорити з ним — все одно що вийти на ринг проти професійного бор­ця. Це голова на могутніх плечах. Вона такої самої форми і кольору, що й велетенський кокосовий го­ріх. Чи чули ви, як кажуть, що на обличчі у людини відбивається все її життя? У Батлера воно відбилося буквально. Стільки ґуль та шрамів. Якось я про це йому сказав. «Якщо ти такий вправний,— сказав я,— як сталося, що тебе стільки били?» Він лише глянув на мене своїми маленькими пронизливими очима і сказав: «Нехай мене б’ють, але Артеміса навіть і пальцем не зачеплять».

Ці слова аж ніяк не можна вважати погрозою. Але чомусь у мене зникло бажання навіть по спині Арте­міса поплескати. Раптом Батлер щось не те подумає.