Багровы цень

koli rodiszsie na śviyet

odiahnuty u nove tiyeło

i viyeroju bezsmert’ja

tvuoj byt

napowniany po horyzonty czasu

szcze tlyeje

radośt’ viyecznośti w tobiye

z kotoroju

javiwsie

w siuoj czasoprostuor

de od wse i skruoź

kipit

borba dobra i zła

bez peremirja i bez peredyszki

i tut od perszych dion

źbirajesz rany

szto dyraviat

lustro krynicznoji duszy

kudoju rvućcie siły t’my

kob źniszczyti wspomin żyvy

lubvi wselennoji śvitła

tohdy ne raz

perebihajesz u szerenhi zła

de nasytiwszyś dovoli

kajeszsie u snach

абы-як запісваеш чарговы дзень

і губіш думкі у прасторы

сон сцірае контур слоў

іх сэнс

насычае чуццём

якое дарма шукаеш спрасонку

у закутках душы

а дня

як бы зусім і не было

цешыш сябе

што шмат іх у тваёй калодзе

і кожны

напоўніць жыццё абыякавае дагэтуль

трачанае

у марнасці

штодзённага

хаосу

на купалах

заплюшчаных вачэй

крэсліш іскрамі надзей

гмах мараў

і верыш

што не збрыдлі Богу

твае пустыя абяцанні

aby jak zapisujesz czorhovy deń

i hubisz myśli u prostory

son śtiraje kontur słuow

ich sens

nasyczuje czut’jom

kotoroho darma szukajesz

sprosonia

w zakutkach duszy

a dnia

jak by zusiyem i ne było

łudisz sebe

szto mnuoho ich w tvojuoj kołodi

i każdy

napownit życie abyjakove do diś

trvoniane

u sujetiye

sztodionnoho

chaosu

na kupołach

zapluszczanych oczej

kreślisz iskrami nadiyej

gmach maruw

i viyerysz

szto ne zbrydli

Bohu

tvojye pustyje obitnici

калі дзень такі як сёння

што сыплецца ўсё з рук

што вецер у вочы

а мамона ў плечы

і халодны пот паўзе расою

за расхрыстаны каўнер

у засохлым горле нічога няма

каб сплюнуць на чорнага ката

а сэрца дыбіцца на адзін успамін

былога зла

затрымайся

прысядзь

глянь на свет

што быў ужо да цябе

і не знікне разам з табою

плюнь на страх

на ўсё махні рукою

у дзяцінства хоць на міг вярніся

вясёлкаю з яго накрый

свой чорна-белы сон

на рэшту дзён

koli deń taki jak diś

szto syplećcie wsio z ruk

szto viyetior w vuoczy

a mamona w pleczy

i zimny puot powze rosoju

za rozchrystany kowniyer

w zasochłum horli nic ne ma

kob splunuti na czornoho kota

a sercie dybićcie na sam wspomin

byłoho zła

zatrymajsie

prysiad’

wzhlani na śviyet

szto byw wże do tebe

i ne źnikne koli źniknesz ty

pluń na strach

na wsio machni

w ditiństvo chocz na mih verniś

raduhoju tam nakryj

svuoj czornobiyeły son

na resztu dion