Багровы цень

koli oczneszsie okutany u żudki son

zahlań u prohłubku svojye duszу

siahni do samoho jadra matczynoji ślozy

i orosi svuoj tvar

jaki sztodnia obołokajesz na sebe

czuży jak słovy

szto zaklinajut dobrobyt

na czużuoj movi

a deśka tam

u tryeszczynach staroji chaty

dryemle movy diyedovoji ruoj

zatruty szopotom czużyсh kadił

kob żarom jich

śviatuju pamet’ okutati u dym

wneśti pud kupoły czużyje słovy

i zbywsie by czużynciuw son vikovy

no ja vernuś

nebo naścież odczyniu

tam pamet’ pradiduw najdu

wnesu u chram

de tron terniovy

ukojit stomlamnu duszu

słovom

diyedovoji movy

пакінуты ў неабсяжнай імгле

сляпы на праўду

глухі да роднага слова

жыцця свайго

блытаеш янычараву вязь

і раніш звонам чужой балбатні

часапрастор

адведзены тваёй сям’і

у святыні роду

дзе продкі

пакінуўшы зямную мітусню

глядзяць

як з рэшата твайго лёсу

асыпаецца бліскучае нішто

калі душа твая

абвітая чужым радном

зляканым моршчыцца сорамам

pokinuty u neobsiażnuj mhlye

ślipy na prawdu

hłuchi na ruodny słova

życia

brentajesz svoho janczarny wzuor

i ranisz zvonom czużoji bołtowniye

czasoprostuor

odvediany tvojuoj simjye

w śviatyni rodu

de prodki

pokinuwszy ziemnuju sujetu

hlidiat

jak z reszeta tvojoho losu

osypajećcie bliskucze nic

zbutviyełym porochom w nebyt

koli dusza tvoja

okutana czużym radnom

laklivym morszczyćcie wstydom

я ўчаплюся ў чупрыну планеты

крутануся вакол сонца

у бездані цемры

у пошуках людской дабрыні

што на крылах птушак

уцякла праз прабітае неба

ад віртуальных сноў

ілгуноў

што слова апранаюць у вэлюм імглы

і сватаюць чалавечай душы

дурман

змалочаны ў жорнах хлусні

каб ты забыўся

пра першы сон

дзе свет і ты адно

каб страх саткаў

мазгам капкан

гэтаму чугай бяды

таму кальчугу зла

тады

казюркаю з мышыных нор

выпаўзеш у новапрастор

а я ўчаплюся ў чупрыну планеты

крутануся ўслед людской дабрыні

што можа дзесьці

у цемры галактык

сее зародкі свету

без іх

ja wcapiyeruś w czuprynu planety

krutonu na wkuoł soncia

u bezdonnu t’mu

u poszukach ludźkoji dobrynі

szto na kryłach ptaszok

wtekła czerez probite nebo

od virtualnych snuow

łhunuow

szto słova odiahajut w velon mhły

i svatajut ludźkuoj duszy

durman

promołoty u żornach łży

kob ty zabyw pro perszy son

de śviyet i ty odno

kob strach utkaw

mozgam kapkan

siomu czuhaj bidy

tomu kolczugu zła

tohdy

kuzakoju z myszynych nuor

vypowzesz w novoprostuor

a ja

wcapieruś w czuprynu planety

krutonu u ślyed ludźkoji dobryni

szto może deś

u temry galaktyk

siyeje zarodyszy śviyetu

bez jich