Отже, нас з Елізою протестували наново, але цього разу в парі. Ми сиділи за столом з нержавійки в їдальні з кахляними стінами.
Ми були дуже щасливі!
Позбавлена індивідуальності д-р Корделія Свейн Кординер проводила тести, як робот, а наші батьки спостерігали. Вона дала нам нові тести, щоб усі проблеми були незнайомі.
До того, як ми розпочали, Еліза сказала матері й батькові:
— Ми обіцяємо відповідати на кожне питання правильно.
Що ми і зробили.
Які то були питання? Ну, от вчора я копирсався на руїнах школи на Сорок шостій вулиці і мені поталанило знайти цілу пачку тестів на розумові здібності, готові до використання.
Цитую:
«Чоловік придбав 100 акцій пайового капіталу ціною п’ять доларів кожна. Якщо кожна акція зросла на десять відсотків першого місяця, знецінилася на вісім відсотків другого місяця і набрала три відсотки третього місяця, яким стало інвестування цього чоловіка наприкінці третього місяця?»
Або от:
«Скільки цифр стоїть ліворуч від коми у квадратному корені від 692038,42753?»
Або от:
«Який колір має жовтий тюльпан, якщо дивитися на нього крізь синє скельце?»
Або от:
«Чому здається, що Мала Ведмедиця обертається навколо Полярної зірки раз на день?»
Або от:
«Астрономія належить до геології, як верхолаз — до кого?»
І все таке решта.
Гей-го.
Ми виконали Елізину обіцянку про досконалість, як я вже казав.
Єдиною проблемою було те, що ми двоє під час невинного процесу перевірки й переперевірки наших відповідей, зрештою, опинилися під столом, охопивши ногами шиї одне одного, як ножицями, пихкаючи і сопучи одне одному в пах.
Коли ми знову всілися на стільці, д-р Корделія Свейн Кординер лежала непритомна, а наші батьки давно пішли геть.
О десятій годині наступного ранку мене відвезли на автомобілі на Кейп Код, до школи для дефективних дітей.