Розділ 26

Після тієї оргії взаємний жах утримував нас на відстані. Наш посередник Норман Мушарі-молодший повідав мені, що Еліза ще більш за мене розчавлена тією оргією.

— Мені мало не довелося знову помістити її до божевільні, — сказав він. — Тільки цього разу не без причини.

• • •

Мачу-Пікчу, столиця давніх інків на верхів’ях Анд у Перу, перетворювалася у той час на рятівну гавань для багатіїв і їхніх нахлібників, осіб, що втікали від соціальних реформ і економічних криз, не лише в Америці, а по всьому світу. Там були навіть китайці нормального розміру, які відмовилися піддавати своїх дітей мініатюризації.

І Еліза перебралася туди до кооперативного помешкання, аби тільки опинитися якомога далі від мене.

• • •

Мушарі прибув до мого будинку розповісти про майбутній переїзд Елізи до Перу, коли пройшов тиждень після тієї оргії. Він визнав, що й у нього самого щось серйозно змістилося в голові, поки він сидів прив’язаний до стільця в їдальні.

— Ви чимраз більше скидалися на монстрів Франкенштейна, — сказав він. — Я був упевнений, що десь в будинку є перемикач, який вами керує. Я навіть здогадався, який то був перемикач. Щойно я розв’язав свої пута, то миттю підбіг до нього і висмикнув з м’ясом.

Так, виходить, це Мушарі вирвав зі стіни термостат.

• • •

Щоб продемонструвати, як він перемінився, Мушарі зізнався, що керувався власними, суто егоїстичними інтересами, визволяючи Елізу.

— Я полював за зиском, — сказав він, — коли розшукував по божевільнях багатих людей, яких там тримали безпідставно, і визволяв їх. Бідних я залишав гнити у темницях.

— Все одно то була корисна послуга, — зауважив я.

— Господи Боже мій, я так не думаю, — відповів він. — Практично кожна психічно здорова людина, яку я витягав з лікарні, майже одразу божеволіла. Раптом я почувся дуже старим. Більше я цим займатися не можу.

Гей-го.

• • •

Потрясіння Мушарі від оргії було таке велике, що він передав ведення всіх Елізиних правових і фінансових справ до рук наших з матір’ю адвокатів.

Він потрапив мені на очі ще раз, двома роками пізніше, коли я закінчив медичний факультет, — до речі, з найгіршими результатами у групі. Він запатентував один свій власний винахід. На бізнес-сторінці «Нью-Йорк таймс» я побачив його фотографію й опис патенту.

У той час всю країну охопила манія танцювати чечітку. Мушарі винайшов набійки, що їх можна було приклеювати до підошов черевиків, а потім знову відклеювати. Людина могла носити ці набійки у пластиковому пакетику в кишені або портмоне, як твердив Мушарі, і чіпляти їх лише коли приходив час бити чечітку.

Загрузка...