Бунт моїх колишніх

Пролог

«Тойота» відчула під колесами рівний асфальт і з переможним ревом втисла водія в сидіння. Стрілка спідометра вперлася в обмежник на позначці 180. Багатокілометровий проспект промчали за три хвилини.

— Хто з мечем до нас прийшов, тому й пику з пліч, — безглуздо промурмотів Васько, згадуючи «Джип» переслідувачів з розбитим передком, залишений позаду.

Здається, вони відстали. Інші думки були менш актуальні, приходили поступово. Разом із холодним потом, запізнілим, а тому кумедним відчуттям страху, нудотним болем у животі та іншими свідченнями того, що Васько, який ще кілька хвилин тому почувався безстороннім роботом-водієм, знову перетворюється на людину. Підгонячи машину до заповітного гаража, хлопець марно силкувався заспокоїтися.

Серж, як і завше, терпляче очікував. Зарипіли ворота, назавжди закриваючи цей вечір непередбачених труднощів.

— Куриво є? — Васько досі ніяк не міг прийти в норму.

Серж простяг пачку.

— Що?

— Охоронці, блін, нікуди не їхали сьогодні. Інформаторові за таке писок натовкти. — Васько подумки наказував пальцям перестати тремтіти. — Працюємо навмання! Вічно все на волоску!!! Добре, що Метр сьогодні раніше пішов… Якби до кінця дня залишався на об'єкті, я б його, блін, і забрати не встиг…

Сергій співчутливо похитав головою, плюнув на долоні, потер одну об одну та подався працювати. Купа ганчір'я в куті заворушилася, і на світ виліз заспаний Інформатор.

— А чо я?! — обережно почав він. — Я що, типу, почув, те й…

Інформатор заходився докладно розповідати, з чого він узяв, що охоронці мали бути відсутні. Василь його не чув. У вухах, розриваючи перетинки, з надривом гуркотіли два мотори. Рівний гуркіт викраденої Василем «Тойоти» поглинав ненависний бас ворожого «Джипа»-переслідувача.

— Усе, проїхали, проїхали, — знову підійшов Сергій і поплескав товариша по плечі. — Надалі розумніші будемо.