Цегляні острови

ХТО НАГРІВ МОРЕ

Коли Кешка був зовсім малий, він їздив з мамою далеко на Чорне море, у Крим.

Його мама працювала на заводі і вчилася у вечірньому інституті. На заводі їй дали путівку, щоб вона відпочила як слід, загоріла. Мама вирішила взяти Кешку із собою. Усі ленінградські знайомі казали: Чорне море не таке, як наше — Балтійське. Воно величезне і дуже тепле. А ще вони казали, що по Чорному морю проходить державний кордон з Болгарією, Румунією і Турцією… Кешка був страшенно гордий з того, що побачить все це на власні очі.

Приїхав Кешка у Крим пізно ввечері і ледве дочекався ранку — надто вже хотілося йому побачити Чорне море.

Рано-вранці мама звеліла Кешці взути сандалі, і вони пішли на пляж. Море справді було дуже велике. По краях густо-синє, а посередині виблискувало золотим, і рожевим, і срібним. Кешка одразу ж захотів купатися. Він скинув сандалі, майку і навіть трусики. Але мама сказала:

— Зачекай, треба воду попробувати. — Вона походила краєчком моря, біля самого берега, і похитала головою. — Вода холодна, Кешко. Купатися ще не можна.

Кешка теж попробував воду ногою. Звичайно, мама трохи перебільшувала, але вода все-таки холодна. А от круглі камінці, що ними усипаний весь пляж, були теплі. Ці камінчики називалися кумедно — галька, Сонце висіло ще низько, там, де море з небом сходиться, біля обрію. Однак мама роздяглася, постелила свій халат і запропонувала Кешці:

— Лягай, загоряй: вранці загар найкращий.

Кешка лежати не схотів. Він ходив по пляжу і весь час дивився на море. Намагався побачити болгарський, румунський і турецький кордони. Але так нічого й не побачив, окрім білих лінивих чайок. Мама незабаром заснула, і Кешка заходився збирати гальку. Камінці були дуже гарні і всі як один теплі. «А що, — подумав Кешка, — як ці камінчики покидати в море?.. Воно нагріється, і тоді можна буде купатися». Він пішов до берега і кинув у море камінь. Потім ще і ще.

На пляж почали сходитися люди, всі дивилися на Кешку і думали, що він просто бавиться — пускає млинці. А Кешка нікому не казав, яке потрібне діло він робить.

Сонце піднімалося дедалі вище. Камінці ставали дедалі гарячіші. А Кешка кидав і кидав їх у воду один по одному.

Хвильки, які теж кумедно називалися — баранці,— забігали на берег, схвально шурчали: «П-ррравильно, хлопчч-чику».

Прокинулася мама, глянула на сонечко, підійшла до води.

— Ну от, — сказала вона, — тепер вода саме добра, можна купатися… Сонечко постаралося.

Кешка засміявся, але не сперечався з мамою. Мама спала і не бачила, хто нагрів море. От і може вона помилитися.