Цегляні острови

ЧИЖІ

Сталося це так. Увечері прибіг Мишко. Він постукав, тому що побоювався Кещиної мами, постукав, просунув у двері голову, обвів кімнату очима і сказав:

— Кеш… Ти сам?

Кешка зіскочив з отоманки; він читав «Р. В. Р.».

— Сам.

Мишко був уже в кімнаті.

— Кешко, виручай до завтра!

— А як тебе виручити?

Мишко вийняв з-під пальта картонну коробку, в якій гвіздком було попротикано дірки.

— Потримай до ранку чижів, а то моя мамуня каже: «Вижену разом з чижами…» Я хочу їх завтра у школі випустити, завтра День птахів, розумієш?..

— Розумію.

— Як тільки я в матері не просив! — Мишко притиснув до грудей коробку і занив таким голосом, яким завжди випрошував що-небудь у своєї матері: «Важко тобі ще одну ніч потерпіти…»— потім стурбовано додав: — А раптом і твоя мати не захоче?

— Її немає дома, — заспокоїв друга Кешка. — Вона сьогодні на вечірній зміні. — Кешці дуже хотілося подивитися на чижів. Він заглядав у дірочки, але в коробці було темно й тихо. — Мишку, може, вони задихнулися?..

— В тім-то й річ, — серйозно сказав Мишко. — В коробці їм повітря мало, їх треба поміж рами пустити… А мою знаєш?..

— А моя нічого, — поспішив Кешка, — вона чижів любить. — йому дуже хотілося, щоб пташки побули в нього.

Мишко подумав трохи і пішов оглядати вікно. Відстань між шибками була велика, саме враз.

— Крупа в тебе є? — спитав він.

Кешка охоче поліз у буфет.

— Є, є… Яку треба?..

— Найкраще — пшоно.

Кешка дістав жерстяну банку з пшоном, зіскочив із стільця і подав її Мишкові. Мишко заглянув у розчинені дверці буфета.

— А в тих банках що?

— Рисова, гречана, манна, перлова…

— Ого, — Мишко похитав головою і посміхнувся. — Давай чижам асорті дамо.

— Такого нема, — сказав Кешка.

Мишко ніколи не сміявся і не сердився, якщо Кешка чого-небудь не знав.

— Такого окремо й не буває. Асорті — це коли всіх сортів потроху.

— Зрозумів, — закивав головою Кешка і поліз у буфет по інші банки.

Мишко насипав між рамами всіх круп по жменьці, додав навіть товстої різноколірної квасолі для краси. Потім щільно зачинив вікно, перевірив кватирки. Все було як слід. Мишко розв’язав нитку на коробці, трохи підняв кришку і засунув туди руку. Кешка, не спускаючи очей, затамувавши подих, стежив за ним. Мить — і з Мишкового кулака вже визирає здивована, скуйовджена голівка чижа.

Перший чиж опинився поміж рамами. Кешка кинувся розглядати його.

А Мишко вже діставав другого. Незабаром за шибками сиділи всі чотири чижі. Сіренькі, маленькі, із зеленкуватими грудьми. Вони пурхали вгору, вниз, здіймали куряву, що невідомо звідки взялася. Стрибали по круп’яному асорті, зовсім не звертаючи на нього уваги, ніби це був не корм, а вуличний пісок.

— Мишку, чого вони не їдять?

— Не голодні, — відповів Мишко. Вони ще кілька хвилин постояли біля вікна, подивилися, як пурхають і метушаться за вікном моторні чижі. Потім Мишко схопив шапку, заквапився додому. — Арифметику ще треба доробити, — сказав він на прощання. — Значить, до завтра… Я рано прийду, вдосвіта…

Коли Мишко пішов, Кешка поставив до вікна стілець і дивився на чижиків, аж поки вони не вгамувалися і не поснули, сховавши носи в пір’я. Пташки лягають спати значно раніше, ніж люди… Зате і встають вони… Але про це далі.

Кешка крізь дрімоту бачив, як прийшла з роботи мама, як лягла спати. Потім йому стало душно; він прокинувся, підвівся з постелі, хотів відчинити кватирку і згадав про чижів. Мама спала, ледь відкривши рота; щоки її зарум’яніли — мабуть, їй теж було душно. Але ж кватирку відчиняти не можна, — чижі розлетяться. Кешка подумав-подумав, що йому робити, і сів біля вікна, — вирішив стерегти кватирку до ранку. Хтозна, засне він, а мама встане й відчинить. Що тоді Мишко скаже? Кешка довго дивився на поснулих птахів, на сіре небо, на яскраву зеленкувату зірку Вегу. Потім усе це закружляло і вмить щезло, немов на вікно накинули темну штору. А над ранок Кешка побачив сон. Ніби йде він з Мишком у школу випускати чижів. Чижі співають пісні, Мишко теж співає, і він, Кешка, підспівує. Навколо весело так, і раптом мамин голос; «Неподобство!»

Кешка розплющив очі, В кімнаті видно, і стоїть такий гамір, що хоч вуха затикай. Чижі горланили в чотири глотки, і навіть дивно, — пташки маленькі, а галасують, наче цілий пташиний базар.

Вони били крильми, лущили крупу і довбали носами шибки.

Над будинками пропливали рожеві хмари; сонце, певно, ще тільки почало підніматися над землею.

Мама затулила вуха подушкою і просила, не розплющуючи очей:

— Кешко, прожени птахів з вікна… Чого це вони біля нашого вікна розкричалися?..

Кешка розгубився.

— Ма, їх не можна прогнати, — нарешті пробурмотів він, — сьогодні День птахів.

Мама сіла на ліжку і побачила, що постіль Кешки пуста.

— Знову твої фокуси?.. Треба мені відпочити чи ні?..

— Треба, — погодився Кешка.

— Тоді прожени пташок… Негайно!

— Але… не можна, — розгублено запротестував Кешка.

— Тоді я сама прожену!

— Мамо, — закричав Кешка, — вони чужі!..

Але мама потягнула до себе першу раму і одразу ж відскочила од вікна. Чижі, мов скажені, шугнули в кімнату. Вони сідали на абажур, на картини, стрибали по столу, пищали і співали.

— Жени їх! — кричала мама.

— Лови! — кричав Кешка.

Мама ганяла чижів рушником, як мух… Раптом в передпокої тихенько дзвякнув дзвоник. Мама запитливо глянула на Кешку і пішла відчиняти.

— Кого там ще несе так рано? — сердилася вона.

За дверима стояв Мишко.

— Доброго ранку, тітко Лізо… Я за чижами. — Мишко втупився в підлогу і додав пошепки, ледве чутно: — Проспав я трішки…

Мама мовчки одступила, пропустила Мишка в кімнату.

Чижі дещо вговталися; вони стрибали по шафі, по карнизу. А один розгойдувався на занавісці й тривожно чивікав.

— Проспав трішки, — ще раз пробурмотів Мишко. — Їх треба було сонними хапати.

— Ну, ну, хапай! — сказала мама.

Знову почали ловити чижів. Тільки тепер мама сиділа на ліжку і втомлено дивилася, як Мишко й Кешка підкрадаються до чижів.

Ті підпускають їх зовсім близько і раптом — пурх!..

— Чижі, чижі… чиженьки, — шепотів Мишко, хижо поглядаючи на птиць. — Куди ж ви одлітаєте?.. — Він кидався на якого-небудь чижа, перекидаючи при цьому стільці. Забивав собі коліна або лікті й погрожував нерозумним птахам:

— Дурила безтямні!.. Для чого ж я вас ловлю? Щоб випускати. Чижо, чижо… чиженько…

У Кешки була інша тактика. Він стояв на валику отоманки, кричав, розмахував руками, а коли переляканий птах пролітав мимо, кидався на нього, як воротар. Чижі шастали по кімнаті, немов божевільні, з розгону стукалися об шибки, падали, злітали знову і знову натикалися на невидиму перепону… В кімнаті стояла курява і кружляли легкі пір’їнки.

На дверях з’явилися заспані тітка Люся та шофер Василь Михайлович.

— Що трапилося? — злякано спитала сусідка.

— Птахи, — тямовито зауважив сусід. — Літають… Ти, Кешко, їх простирадлом лови.

Нарешті мама не витримала. Встала, відчинила другу раму. В кімнату одразу ж ударив струмінь свіжого весняного повітря. Чиж, який був найближче до вікна, стрибнув на підвіконня і випурхнув на вулицю.

— Держи! — заволав Мишко.

— Годі птахів мучити, — сказала мама. — Хай решта теж летять.

Зовсім зажурений, Мишко опустився на стілець.

— Тітко Лізо, що ви наробили!.. Мені ж сьогодні треба їх у школі випускати… Адже День птахів.

— От і хай летять.

— Еге, вони ж самі вилітають, а треба організовано…

Чижі, відчувши свіже вуличне повітря, шугнули до вікна.

Два вилетіли знизу, а один ударився об занавіску і заплутався у ній. Тут Мишко його й схопив.

— Не журися, — втішав друга Кешка. — Одного випустиш організовано.

— Еге, я їх спеціально ловив… — бубонів Мишко. А мама підійшла до вікна й одкинула занавіску.

— Он твої чижі на дереві сидять… Радіють… Приятеля чекають… А він, бідолашний…

Мишко глянув на Кешку, шукаючи в нього підтримки. Проте Кешка опустив очі.

— Мишку, давай і цього… Га, Мишку?..

Мишко гучно засопів, потім підійшов до Кещиної мами і сунув їй в руки чижа.

— Беріть… Випускайте… Все одно це не за правилами.

Мама подивилася на маленьку сіру пташку у своїй руці, подмухала їй на скуйовджене тім’я і розтулила долоню.

— Лети, чижику. Мишко дозволив.

Чижик стрепенувся, діловито поправив пір’я: йому хотілося летіти на волю гарним та охайним. Потім коротко чивікнув і полетів у небесну блакить, до рожевих хмар. Мама, Кешка і Мишко махали йому вслід. І це нічого, що птахи полетіли не за правилами.