Dyvovyzhni pryhody Natalky v krayini Chasu

Глава восьма, в якій Годинник розповідає про таємницю королеви Хаосу

Наталка обережно вийняла Годинника з клітки. Він лежав на її долоні й стогнав:

- Невже я ще живий? Я так перехвилювався! Я зупинюся, таки зупинюся!

Аж тут із кишені виповзла Мапа.

- Ага, - мовила вона. - Ми знову в підземеллі. Цього треба було чекати. Я завжди казала: не варто зв’язуватися з Годинником! Куди йому до мене, Мапи. Сиджу тихенько й не випадаю з кишені!

- Мапо, люба Мапо, не гнівайся, - почав благати Годинник. - Я у всьому винен. Це через мою цікавість і Наталчине падіння. Краще підкажи, чи є вихід із цієї темниці?

- Вихід? - перепитала Мапа. - Ви тільки подивіться на цього нахабу! Я працюю без відпочинку, щоб вивести нас на велику дорогу, а він лише все псує. Ні, вони обоє все псують... А тепер: «Мапо, люба, порятуй!» - Мапа закопилила губу й відвернулася. Але лише на хвилинку. - Гаразд, умовили. Вихід тут, звичайно, є. Треба стати посередині й добряче тупнути. А-а-а! Дівчинко, знову ти не дослухала! Тупати треба, якщо хочеш потрапити в дзеркальну кімнату, а вихід назовні - ліворуч від східців. А-а-а!

Вони сковзали вниз вузьким жолобом, доки не потрапили в абсолютно круглу кімнату. Всі її стіни, підлога й стеля були дзеркалами.

- А ось як вибратися із дзеркальної кімнати, я не знаю, - підсумувала Мапа.

Наталка її вже не слухала. Вона розгублено озиралася й мало не плакала: Петрик загубився, а вони замість того, щоб його шукати, замкнені у дзеркальній пастці!

Лише Годинник не занепадав духом. Навпаки, він радісно стрибав по кімнаті й щось весело бурмотів собі під ніс. Мапа не стрималася.

- Друзі пізнаються в біді, - скривилась вона. – Ми ускочили в халепу, а він радіє...

- Ви не розумієте, - схвильовано сказав Годинник. - Це не пастка. Це наші ключі до порятунку! Від коли я випав із Наталчиної кишені, я встиг трошки поблукати будинком і... підслухати, як королева говорила сама до себе: «Я скоро стану наймогутнішою в країні Часу. Нарешті чарівний годинник потрапив мені до рук, тепер залишається лише поцупити ключ у Володаря Часу і його завести. Я вже підіслала в палац своїх шпигунів. Скоро жаданий ключ буде в мене. А поки що чарівний годинник почекає в надійному місці - у дзеркальній кімнаті. Про її існування знаю лише я!» - Потім вона засміялася й закружляла по кімнаті.

Мапа зиркнула на Годинника спідлоба: «Тепер він буде героєм дня, а на мене ніхто не звертатиме уваги». Вона вимушена була з цим змиритися і лише гордо зауважила:

- Я теж знаю про існування дзеркальної кімнати!

- Але ти не знала, що тут сховано чарівного годинника, - вигукнула Наталка. - Годинничку, нумо пригадай, може, королева щось казала про те, як його дістати?

- Про це не турбуйся, - усміхнувся Годинник. - Щойно ми розгадаємо шифр, як дзеркала відчиняться.

- Який шифр?

- Бачите, в дзеркалах відображаються годинники. Якщо правильно визначити час, який вони показують, і записати його на дзеркалі, спрацює потайний замок!

- Чудово! - заплескала в долоні Наталка. - Хто це має зробити? Мапа?

Мапа перелякано глянула на дівчинку. Хоч вона й прожила в країні Часу все життя, але не мала жодного уявлення про те, як визначати час.

- Ні, - сказав Годинник, - не Мапа, а той, хто віддав чарівного годинника королеві...

Наталка позадкувала.

- Я можу не впоратися...

- Мусиш ризикнути. Ми маємо забрати чарівного годинника, доки королева не накоїла лиха. І пам’ятай: одна помилка - і ми залишимося тут назавжди, - попередив Годинник. - Подивися на мене уважно й запам’ятай, котра година. Я буду стояти поруч із тобою, коли ти розв’язуватимеш цю задачу. Можливо, це тобі допоможе.

Наталка рушила до першого дзеркала. Якщо ви, друзі, хочете себе перевірити, спробуйте виконати завдання разом із Наталкою.

Моб стояв посеред брудної кімнати підземелля й репетирував:

- Ваша Величносте! Я радий прислужитися вам як ваш...

- Підлабузник!

Петрик уже кілька годин спостерігав за ним і лише хитав головою: це ж треба так себе не поважати. Хто б міг подумати, що мобільні телефони - такі ниці створіння! Тільки про власну шкуру й думають.

- Петрику, не жартуй так! - надувся Моб. - Її Величності не потрібні підлабузники, їй потрібні вірні слуги. А я створений для того, щоб служити...

- То служи моїй мамі. Як і раніше.

- Не можу. Твоєї мами тут-немає.

- То служи мені!

- Не хочу. Ти не забезпечиш мені належних умов утримання.

- Королева тобі їх забезпечить, - криво всміхнувся Петрик, - якраз тут, у підземеллі...

Моб закопилив губи:

- Вона не знає всіх моїх можливостей. А коли дізнається, відразу візьме жити до палацу.

- Гляди, гляди, - Петрик зрозумів, що марно витрачає час. Моб не хотів нічого слухати. Хлопчик перестав звертати увагу на його бурмотіння й узявся вкотре обстежувати стіни: може, десь знайдеться бодай якась зачіпка або натяк на вихід. Але стіни були вологими й гладкими - жодної дірочки чи тріщини.

Раптом страшенний гуркіт змусив склепіння кімнати здригнутися. Двері розчинилися, вартові увірвалися до в’язниці, схопили Петрика й Моба і поволокли довгим коридором нагору.

- Втеча! Втеча! - лунало підземеллям. – Дівчинка зникла! Годинник зник!

Глянувши на перелякані обличчя охоронців, Петрик зрозумів: трапилося щось дуже важливе. У глибині душі він сподівався, що це важливе безпосередньо стосується його або сестри.

Хлопчикові не довелося довго грати у здогадки, бо сама королева Хаосу вибігла назустріч вартовим, схопила Петрика за комір і почала трусити, як грушу.

- Куди вони могли піти? Кажи! Не скажеш? То я зітру тебе на порох!

Петрик мовчав. По-перше, він міг лише здогадуватися, що сталося з Наталкою відколи він загубив її біля мосту, а по-друге, навіть якби він щось і знав, однаково нічого б не сказав цій поганій королеві...

Хлопчик зціпив зуби.

- Вельможна пані, - раптом почув він улесливий Мобів голос. - Я радий прислужитися вам у скрутну хвилину. Я розповім усе, що знаю...

- А що ти знаєш? - королева пильно на нього подивилася.

- Майже нічого... Але я можу розважити Вашу Величність! У мене є гарні мелодії, ігри, інтернет - усе, чого забажає душа! - хвалився Моб.

- Нам не до розваг! - вона відкинула надокучливу істоту ногою.

Моб упав, але швидко підхопився:

- У мене є план, як спіймати Наталку, - випалив він.

Королева повернула до нього голову:

- Кажи!

- Вона неодмінно повернеться по свого брата, якщо дізнається, що йому тут непереливки... Треба лише, щоб хтось їй про це повідомив...

Королева усміхнулася. Справді, навіщо ганятися за дівчинкою по всьому королівству, якщо можна просто заманити її куди слід.

- Я бачу, ти справді можеш бути корисним, - сказала королева.

- Радий прислужитися Вашій Величності, - розцвів Моб.

- Зрадник! - проказав Петрик. Він поклявся, що обов’язково розкаже мамі про все, що тут сталося. Недарма мама хотіла позбутися цього телефона - постійно скаржилася, що він ненадійний.

Королева поманила Моба, підчепила його тонким пальцем із довгим нігтем.

- Ти можеш бути дуже, дуже корисним! - заворкотіла вона. - А-а-а! Що це? - раптом відкинула телефон у дальній куток. - Годинник? Знову мені підсунули годинника! Охороно! Викиньте його негайно звідси!

Аж тут Моб згадав, що на його дисплеї висвічувався час. Яка недбалість! Він забув вимкнути цю функцію! Моба огорнув такий великий смуток, що він...розрядився.

Королева побачила, що Моб лежить без руху, від кинула його ногою й сказала:

- Так йому й треба! Нехай усі добре запам’ятають, що годинникам тут не місце!

- Не місце! Не місце! - підхопили охоронці.

Доки всі кричали, а королева ходила, задерши носа від пихи, Петрик непомітно підняв Моба й сховав у кишені.

- Викиньте його на смітник! А хлопця замкніть! - наказала королева й вийшла.

- На смітник! На смітник! - підхопили охоронці, але як не шукали, так Моба і не знайшли. Спересердя вони схопили Петрика й зачинили його в темній коморі.