Dyvovyzhni pryhody Natalky v krayini Chasu

Глава п'ята, в якій Наталка і Петрик потрапляють у місто Мрій

Раптовий вихор підхопив їх і поніс. Коли політ за вершився, вони плюхнулися на щось м’яке й прохолодне. Розплющивши очі, побачили, що сидять на траві край дороги, а вдалині височать гострі шпилі.

Петрик хотів було заскиглити, що він, падаючи, забився, але суворий погляд Наталки змусив його пригадати обіцянку. Сльози, які вже готові були бризнути з очей, умить висохли.

- Ти знову стала колишньою Наталкою, - сказав хлопчик і раптом почав реготати.

- Чого ти? - спитала дівчинка.

- Ти б себе бачила! - аж хапався за живіт Петрик. - Ти стала такою, як раніше, але на тобі мамин одяг!

Так і є. Мамин спортивний костюм теліпався на ній, як на вішалці. Кросівки були величезними. Наталка спробувала зробити кілька кроків, але перечепилась і впала.

Петрик уже качався зо сміху на траві.

- Припини негайно! - закричала на брата Наталка. - Хіба ти не розумієш, що ми так далеко не зайдемо! А маємо лише 48 годин!

Малюк замовк. Він дістав із-за спини пакет:

- Я про всяк випадок прихопив твої речі, - винувато сказав він. - Коли ти читала про країну Часу, я побачив в книжці малюнок, де було зображено дівчинку у величезному светрі, й подумав, що чари там більше не діятимуть.

Наталка на радощах аж підстрибнула.

- Петрику, - обняла вона молодшого брата, - а ти молодець!

Вона швидко переодяглася. Мамині речі поклала в пакет і заховала під кущ.

- Коли повертатимемося додому - заберемо, - пояснила вона хлопчикові. - А тепер гайда шукати Володаря Часу!

І вони рушили до міста.

Довго йти не довелося.

Місто, шпилі якого вони бачили здалеку, оточував масивний кам’яний мур. Такий, які зазвичай захищали середньовічні фортеці. Наталка бачила їх на малюнках у книжці з історії. Але тут мур був не з сірого каменю, а із синього.

Наталка підвела голову, щоб краще все роздивитись, але тут її за рукав смикнув Петрик:

- Поглянь!

Наталка глянула собі під ноги й побачила, що бруківка на дорозі теж синя. Вони пройшли крізь від чинену блакитну браму й потрапили в абсолютно синє місто: будинки тут були із синьої цегли, двері й вікна пофарбовані в синє.

- Я такого ще не бачив! - сказав Петрик. Він не міг приховати свого захоплення. - Може, пошукаємо дитячий майданчик. Він тут має бути цікавенний!

Хлопчик почав навіть уявляти, як потім розповідатиме сусідським хлопцям про свою пригоду, й очі в нього загорілися ще дужче.

- Почалося, - повернув його до реальності Наталчин голос. - Хіба ти забув, навіщо ми тут? По-перше, нам треба зняти чари королеви Хаосу й повернути маму. А по-друге...

Наталка хотіла сказати, що добре було б, якби вони заодно звільнили країну Часу від підступної королеви Хаосу, але не встигла, бо Петрик її перебив.

- Хіба ти не зрозуміла, що чари давно зникли?

Певно, мама вже чекає нас удома, - сказав він. - А ми швиденько знайдемо гойдалку, погойдаємось - і гайда додому.

Наталка розгубилася. Може, й справді чари зникли, щойно вони сюди дісталися? Дідусь у мантії нічого про це не казав... Що робити? Був би тут хоч хтось із дорослих, у кого можна було спитати.

Але на вулицях міста не було нікого, лише вітер свистів поміж синіми будинками.

Раптом Наталці здалося, що в одному з вікон промайнула чиясь тінь. Дівчинка схопила брата за руку й поспішила до дверей.

Петрик уже розкрив рота, щоб прокричати звичне: «Не хочу!», як перед самісіньким їхнім носом сині двері розчинилися навстіж. На порозі стояла жінка у всьому білому. Наталка з несподіванки відсахнулася.

- О, нарешті, хоч одна хвилина припленталася, - сказала жінка. - Кличеш вас не докличешся! Нумо мерщій посуд мити і в оселі прибирати!

Вона тицьнула Наталці в руки відро і щітку й хотіла вже йти.

- Я не хвилина! - запротестувала дівчинка. – Ви не маєте права мене примушувати працювати на вас...

- Що-о-о?

- Те, що чули, - закопилила губу Наталка. Досить із неї посуду й прибирання вдома. Не для того вона потрапила в країну Часу, щоб виконувати забаганки якоїсь тітоньки!

Біле обличчя жінки стало ще білішим.

- Як ти насмілилася...

- Облиш, День-та-Ніч, - раптом почувся голос позаду. - Хіба ти не бачиш, що вони не місцеві? Хіба хвилина, яка себе поважає, вбереться в такі штанці...

- Що вам до моїх штанів... - образилася дівчинка. - Пом’ялися трішки, то й що? - Вона зиркнула на Петрика, мовляв, пристойнішого одягу прихопити не міг?

Хлопчик винувато шморгнув носом: і за це дякуй!

- Так-так, пане Роче, - якось одразу пом’якшала жінка в білому. - Наші дівчатка завжди одягалися зі смаком. А це якесь опудало городнє, - вона висмикнула відро й щітку з Наталчиних рук і грюкнула дверима просто перед носом у дівчинки.

Наталка озирнулася. Вона побачила, що позаду них стояв стрункий чоловік у синьому костюмі й посміхався.

- Не ображайтеся, панно, вона дуже збентежена й ображена, тому погано себе контролює. Три доби тому від неї втекли останні хвилини. Відтоді День-та-Ніч мусить сама прати, куховарити й прибирати в домі. Це її дуже дратує, бо вона не звикла до такої роботи.

- Куди вони втекли? - спитав Петрик. Досі він ховався за спиною сестри, але тепер осмілів настільки, що наважився заговорити.

- Звісно, до королівства Хаосу. Якщо так буде на далі, доведеться й собі податися світ за очі, й місто Мрій залишиться геть порожнім, - забідкався пан Рік. - Якщо, звичайно, не знайдеться якийсь відчайдух, що порятує нашу країну від лихої королеви Хаосу.

Він глянув на Петрика й Наталку. В його очах спалахнули вогники надії.

- Нам додому треба, - ніби вибачаючись сказав Петрик. - Нас мама шукатиме...

- Ми тут лише для того, щоб чари зняти, - додала Наталка. - Чари зникли самі собою. Отже, робити нам тут нічого.

- То це ти ота дівчинка, яку зачаклувала королева Хаосу? - співчутливо похитав головою пан Рік. – Мушу тебе засмутити. Щойно ти повернешся додому, як чари діятимуть знову. Ось, поглянь, що говорить з цього приводу мудра книга Часу: «Чари королеви Хаосу, яка заморочила людину з реального світу, не мають сили в країні Часу. Та лише протягом 48 годин. Якщо за цей час людина не звільниться від цих чарів, вона назавжди залишиться в країні Часу рабом королеви Хаосу».

Наталка мало не розплакалася.

- Але як, як мені звільнитися від її чаклунства?

- Це знає лише Володар Часу. Отже, тобі слід поспішати до палацу! - сказав пан Рік. - Без чарівної мапи тут не обійтися. Ми, жителі країни Часу, отримуємо таку мапу лише тоді, коли нас викликають до палацу. День-та-Ніч єдина, у кого вона ще залишилася в цьому місті. Решту поцупили посіпаки королеви Хаосу. Отож, доведеться ще раз постукати у двері її будинку.

Доки Наталка роздумувала, Петрик підбіг і грюкнув кулаком у знайомі сині двері.

- Кого це лихий приніс? - почулося зсередини. День-та-Ніч відчинила двері й сердито глянула на Наталку. - Чого тобі ще?

- їй мапа потрібна, - миролюбно мовив Рік.

Обличчя, волосся і навіть одяг жінки помітно посірішали. Принаймні Наталці здалося, що вона вже не була такою сліпучо-білою, як раніше.

- Іще б пак, - криво усміхнулася, ніби відповідаючи на думки дівчинки, День-та-Ніч. - Я біла тільки опівдні. Уночі, - вона зблиснула очима, - я буду чорніша від смоли... Заходьте!

Вона почовгала коридором до великої зали. Рік жестом показав дітям, щоб вони йшли за нею.

- Чарівну мапу хочете отримати? - бурчала День-та-Ніч. - Нічого не маю проти. Але спочатку маєте розв’язати задачу.

Наталка з Петриком перезирнулися.

- Я ще й до школи не ходжу, - випалив Петрик.

Наталка насупила брови: вирішувати задачі вона не надто полюбляла.

- Без цього не обійтися, - розвів руками пан Рік. - Чарівні мапи задарма не даються.

День-та-Ніч тим часом звідкись дістала листок паперу й почала читати:

- Усі знають, що Земля кругла і що вона обертається навколо своєї осі. Повний оберт навколо осі Земля здійснює за 24 години, тобто за добу. Сонце увесь цей час практично перебуває в одному й тому ж місці, Земля повертається до нього то одним боком, то іншим. Ось, наприклад, Земля повернулася так, що Сонце осяює Америку. Там - день. Зате протилежний бік Землі (той, де Азія) в цей час у тіні. Там - ніч. Таке відбувається постійно: Земля обертається, і скрізь день змінює ніч, а ніч - день.

У кожній частині Землі зміна дня й ночі відбувається у різний час. Люди, щоб було зручніше, розділили нашу планету на 24 частини. Кожна з них називається часовим поясом. Якщо переміщуватися з одного часового поясу в інший, час буде щоразу змінюватися на одну годину. Коли рухаєшся на захід, він буде зменшуватися, коли на схід - збільшуватиметься. Існує на віть лінія, яку називають лінією зміни дат. На захід від неї ще день учорашній, а на схід - уже сьогоднішній.

А тепер задача. Є двоє міст: Синє й Жовте. Ви, приміром, мешкаєте в Синьому і дуже любите дивитися мультики. Але сталося так, що у вашому місті зіпсувалися всі телевізори. Ви надумали полетіти до Жовтого міста, де живе ваш приятель. Мультики в Жовтому місті починаються о шостій вечора. Синє місто розташоване за два часові пояси на схід від Жовтого. Час, протягом якого літак із Синього міста долітає до Жовтого, - 1 година. А ось розклад польотів: десята година ранку, друга година дня і сьома година вечора. Коли потрібно вилетіти, щоб устигнути якраз на початок?

Наталка довго думала. Вона взяла шматочок крейди й почала малювати схему розташування міст на підлозі. День-та-Ніч лише стогнала: «Ой, хто ж після тебе прибиратиме», але мужньо стримувалася, щоб не кинутись на дівчинку з кулаками. Години за дві Наталка із задачею впоралася.

- О сьомій вечора, - нарешті випалила вона й помітила, що в цей час Петрик звів очі до неба й покрутив указівним пальчиком біля скроні.

Друзі, хто хоче, може повірити Наталці на слово, а хто сумнівається - може її перевірити і сам розв’язати задачу.

Напівпритомна День-та-Ніч, опираючись на руку пана Рока, підійшла до старовинної шафи. Щойно Наталка знайшла розв’язку, шафа відсунулася вбік, відкриваючи невелику нішу в стіні. Там лежала згорнута у рулон мапа, перев’язана рожевою стрічкою.

- Бери, - ледь чутно сказала День-та-Ніч, - і мерщій забирайтеся звідси. Бо я ще мушу випрати килим, на якому залишилися брудні відбитки ваших ніг, а тоді вимити від крейди підлогу й протерти всі ручки дверей, яких ви торкались брудними руками. Геть!

Наталка і Петрик кулею вилетіли з будинку й побігли, аж курява здійнялася. Аж біля міської брами їх наздогнав Рік.

- Добре бігаєте, - сказав він, відхекуючись. - Я маю вас попередити про одну дуже важливу річ: хоч що б з вами не трапилося, не звертайте з дороги. Зрозуміло?

- Атож! - кивнув Петрик. - Не хвилюйтеся, дядечку. Ми вже не маленькі.

І малюк рішуче закрокував назустріч пригодам. Країна Часу починала йому подобатися. Наталка поспішила слідом за братом, і невдовзі місто Мрій розтануло вдалині синім маревом.