Dyvovyzhni pryhody Natalky v krayini Chasu

Глава десята, в якій з'являється Іржа

Наталка бігла так швидко, як лише могла.

- Стій, навіжена! - кричала Мапа, яка не встигла застрибнути дівчинці до кишені. - Ти ж без мене пропадеш!

Наталка на мить зупинилася, підхопила Мапу й сказала:

- Ми мусимо попередити Володаря Часу про те, яке лихо насувається на його країну, - й припустила щодуху.

Десь у глибині душі вона ще сподівалася, що Хвиля - не шпигунка королеви, яка виманила в неї чарівного годинника. Може, вона просто заблукала в полях і тепер шукає її, Наталку. Тому мимохідь дівчинка пильно роздивлялася навколо. Проте ніде не було видно жодної живої душі. Аж раптом:

- Рятуйте! Допоможіть!

Це був голос Хвилі. Наталка зупинилась так різко, що Мапа з Годинником вилетіли з її кишень.

- Мені почулося, що Хвиля кличе на допомогу, - сказала Наталка.

- І мені, - підтримав її Годинник.

Мапа лише скривила губи:

- Звідки їй тут узятися, вашій Хвилі. Вона вже давно плазує перед королевою й вихваляється, як спритно обвела нас довкола пальця.

Утрьох вони підійшли до краю яруги, звідки чулися крики. На дні сиділа... Хвиля!

- Ой, Наталочко! Де ти була? - накинулася Хвилина, щойно побачила Наталчине обличчя вгорі. - Покинула мене напризволяще! Я ще мушу за собою й цього важелезного годинника тягати.

Спочатку Наталка страшенно зраділа. Отже, Хвиля й справді заблукала! Але потім пригадала історію з Метеликом бажань...

- Не може бути! - вигукнула Хвилина, коли почула, що Метелик зовсім не здійснює бажань. - Вибач, Наталю, мене ввели в оману. А я так у це вірила і хотіла тобі допомогти!

Хвиля сказала це нібито щиро, тож Наталка, не довго думаючи, вхопила велику палицю й простягнула новій подрузі.

- Дякую, - сказала Хвилина. - Я вже думала, що змарную в цій ямі решту життя. Тримай свого годинника.

Після цього Хвиля обняла Наталку за шию. Дівчинка не чекала цього й відступила на крок до краю яруги. Піщаний край обвалився. Наталка відчула, що земля тікає з-під ніг. З переляку вона випустила чарівного годинника. Той упав на дно яруги.

- Ой! Він розбився! - закричала Наталка.

- Ні! - заспокоїла її Хвиля. - Там м’яко, як на перині. Лише брудно й вогко. Тримай руку, бо й ти впадеш!

Та було пізно. Край яруги обвалився. Наталка сторчака полетіла вниз. Хвиля не встигла висмикнути своєї руки з Наталчиної і полетіла слідом.

- Оце так подруга! - криво всміхнулася Хвиля. - І мене за собою потягла.

- Вибач!

- Дарма. Якось виберемося! Скажи лишень своїм приятелям, щоб чекали нас нагорі й шукали довгу мотузку або щось подібне.

Мапа з Годинником дивилися згори. У них і в думках не було кудись лізти!

- Ми на вас зачекаємо. Ми щось знайдемо і вас витягнемо!

Наталка, оговтавшись, кинулась шукати чарівного годинника. Але його мов корова язиком злизала.

Знову обнишпорили дно яруги, і знову марно. Годинник мов крізь землю провалився. Несподівано у схилі Наталка помітила велику чорну діру. Хвиля ретельно її обстежила і сказала:

- Тепер я розумію, куди подівся годинник. Це слуги Іржі. Бачиш той рудий слід на піску - це вони тягнули нашого годинника

- Хто така Іржа? І навіщо їй годинник? - не могла збагнути Наталка.

- Це їй на обід, а може, на вечерю, хіба я знаю! - розвела руками Хвиля. - У будь-якому разі мусимо поспішати: перед тим як подати годинника на стіл, його розберуть на деталі!

- О ні! - жахнулася дівчинка. Вона забула про свій страх і ступила під чорне склепіння підземного ходу.

Щойно денне світло поступилося печерному мороку, як їх миттю оточили невеличкі кулькоподібні істоти й войовниче вищирили зуби.

- Тікаймо! Це слуги Іржі! - прошепотіла Хвиля, але тікати було запізно. Істот було дуже багато і що хвилини ставало все більше.

- В’яжіть їх! - пролунало в печері. Миттю дівчат оплутали міцними мотузками, вклали на візок і потягнули кудись у глибину печери.

- Не бійся, - прошепотіла Хвиля, намагаючись підбадьорити Наталку. - Іржа у добрих стосунках із королевою. Отже, доки я звуся Улюбленою Хвилиною королеви - нам нічого не загрожує.

Заграли сурми, і в печеру врочисто занесли великий фотель. У фотелі солодко дрімало руде кудлате створіння неймовірних розмірів. Це була Іржа.

- Ваша Рудавосте, - улесливо мовив головний охоронець, - чи не зволите ви розплющити очі й глянути на наших, тобто на ваших, - звісно, коли буде на це ваша ласка, - гостей.

Іржа розплющила очі:

- Обід? Уже накрили стіл?

- Ваша Рудавосте! Це не обід, це гості...

- Гості? Я не потребую гостей на обід. Але якщо це якийсь пузатенький годинничок... - очиці Іржі зблиснули, та за мить вона знову задрімала. На дівчат вона й не глянула.

І тут озвалася Хвиля:

- Ваша Рудавосте! Її Величність королева Хаосу передала вам кілька дуже апетитних цвяхів!

Іржа стрепенулася:

- У моїй печері сторонні? Головний охоронцю, хто вони?! - було видно, що Іржа розлютилася не на жарт. - Кажеш, вони від королеви? Розв’яжіть їх, нехай підійдуть ближче!

Хвиля підштовхнула Наталку вперед. Іржа застигла з розкритим ротом, коли побачила дівчинку.

Отямившись, вона лагідно усміхнулася:

- Ой, яка краса! Яке чудове руде волосся! Дівчинко, як тебе звати?

- Я - Наталка.

- Наталка! Як гарно! Що привело тебе в мою печеру?

- Ваша Рудавосте, - озвалася Хвиля, - дозвольте, я розповім.

Іржа зиркнула на Хвилю. Вона врешті остаточно прокинулася:

- Яка приємна несподіванка! Сама Улюблена Хвилина королеви! Я рада, що мене не забувають. Разом і пообідаємо! Скажу вам по секрету, що мої лайдаки добули десь гарненького годинника! Мені навіть шкода його їсти.

- Ваша Рудавосте, - перебила її Хвиля. – Саме про цього годинника я й хочу з вами поговорити. Його не можна їсти!

- Хвилю, я поважаю королеву, але невже ти хочеш залишити нас без обіду?!

- Ваша Рудавосте, коли ви дізнаєтеся те, що знаю я, ви самі не захочете його їсти.

Іржа нашорошила вуха.

- Це годинник-убивця! Володар Часу підкинув його, щоб він на безлюдних стежках чатував на самотніх мандрівців, які йдуть у королівство Хаосу, - випалила Хвиля. - Тому, хто знайде годинника, Її Величність обіцяє винагороду: 100 порцій найсмачнішого в королівстві морозива! Ми з Наталкою давно йдемо по його сліду. Нарешті вистежили в тій ярузі. Та, на жаль, ваші слуги поцупили годинника просто перед нашим носом.

Наталка здивовано дивилася на Хвилю й не розуміла, навіщо та верзе таку нісенітницю.

- Усього лише? - Іржа була розчарована. Вона чекала на щось більш неймовірне. - Ні, мабуть, я його таки з’їм.

- Це розгніває королеву, - завважила Хвиля.

- Ти так гадаєш? - сумно зітхнула Іржа, - гаразд, забирайте вашого годинника. Гей, слуги, принесіть сюди мою здобич!

Ніхто не обізвався. Іржа знову зітхнула:

- Мало того що зосталася без обіду, та ще й слуг не докличешся!

- Ваша Рудавосте, - улесливо сказала Хвиля, - нехай Наталка сходить по годинника.

Іржа махнула рукою: робіть, мовляв, що хочете.

Наталка миттю пірнула в один із отворів печери, де, за словами Хвилі, була кухня. Щойно дівчинка пішла, як Хвиля схилилася до вуха Іржі й щось зашепотіла.

Наталка побачила, що чарівний годинник стоїть на столі цілісінький і неушкоджений. Вона, не тямлячи себе на радощах, схопила його й притиснула до грудей.

Коли ж повернулася в печеру, то побачила, що настрій Іржі значно поліпшився. Перед нею лежали великі цвяхи.

- Хвилю, серденько, зроби мені ласку! Віднеси їх на кухню і скажи, щоб негайно приготували обід! Я вже гину з голоду.

Щойно Хвиля вийшла, Іржа сказала:

- Наталко, я багато чула про твої пригоди. І не вірю Хвилі: королева не доручала вам вистежити годинника! Гадаю, що ти не надто прагнеш зустрітися з королевою. Я допоможу тобі. Адже я вперше бачу таку гарну РУДУ дівчинку! Хочеш годинника - забирай. Не хочеш казати, навіщо він тобі, - то й не кажи! Я зовсім не така погана, як про мене пліткують. Просто я - слабка! - Вона нахилилася й прошепотіла дівчинці на вухо: - Обожнюю годинники. Особливо з підливою із зеленої плісняви. Королева Хаосу про це довідалась і тепер мене використовує. Так, я служу Її поганій Величності за годинники, які вона мені надсилає на обід. Але такій РУДІЙ дівчинці я не можу не допомогти.

- Дякую, Ваша Рудавосте! - зніяковіла Наталка. - Як же ви мені допоможете? У мене майже не залишилося часу...

Іржа продовжувала:

- Я покажу тобі найкоротший шлях до палацу Володаря Часу.

- Не може бути!

- Слухай уважно. Коли вийдеш із моєї печери он тим виходом, - Іржа показала, яким саме, - побачиш пагорб. Там і починається Примарний міст, - сказала вона таємниче.

Наталка була впевнена, що знає, про який пагорб ідеться, але ніякого мосту там не було!

- Я ж тобі людською мовою кажу: міст Примарний. Тобто він ніби є, а насправді його немає. Або навпаки, його ніби немає, а насправді він є. Зрозуміла? – почала сердитись Іржа. Наталка кивнула, але вона так нічого й не зрозуміла. - Щойно ти повіриш, що міст існує, як він насправді з’явиться. Засумніваєшся - пропаде, і тебе підхопить течія Часу. Дійшло? - І буркнула собі під ніс: - Сподіваюся, вона знає, що час тече... – Потім додала: - А тепер іди, бо Хвиля повертається! - І наостанок прошепотіла: - Не вір їй, дівчинко. Її таки послала королева.

Іржа підштовхнула Наталку до виходу. Дівчинка рушила туди, де вдалині ледь пробивався крізь темряву сонячний промінчик.