Dyvovyzhni pryhody Natalky v krayini Chasu

Глава дванадцята, в якій Наталка з Петриком повертаються додому

- Мерщій біжімо, знайдемо Володаря Часу! - сказала Наталка, щойно вони ступили на тверду землю. Примарний міст зник, ніби його й не було.

Мапа й Годинник стрибали від радості. І лише Хвиля здавалася трохи стурбованою.

- Куди нам поспішати? - мовила вона лагідно. - У нас ще багато часу. Здається, аж 12 годин.

- 12 з половиною, - уточнив Годинник.

- Я й кажу, - залопотіла Хвиля. - Я так мріяла погуляти у садку біля палацу! Кажуть, тут є найдивовижніші рослини з усього світу. Проте ми, хвилини, потрапляємо сюди на такий короткий час, що не встигаємо нічого побачити. Наталочко, може, скористаємося нагодою й трохи тут походимо? Я тобі буду дуже вдячна!

Наталці стало шкода Хвилю. Це ж так сумно, коли мрії не здійснюються!

- Ходімо, - сказала вона, не зважаючи на те, що Мапа відчайдушно махала руками, а Годинник незадоволено хитав головою.

- Ти справжня подруга! - защебетала Хвиля. – Ти не пошкодуєш. Буде що розповісти, коли повернешся додому.

Улюблена Хвилина королеви зупинилася біля клумби з квітами, схожими на білі лілеї.

- Хіба не краса? Який аромат! Наталко, нахилися до них. Їхніх пахощів ти не забудеш ніколи!

Квіти й справді були дуже гарними. Їхній запах був дуже солодкий, і дівчинка, послухавшись Хвилю, нахилилася.

- Не треба... - тільки й почула вона Мамин голос, але вже нічого не могла вдіяти, бо солодкий аромат огорнув її мозок, повіки раптом стали злипатися, і сон важкою хвилею накрив її.

- Молодець, Хвилю! - сказала королева Хаосу, виходячи зі своєї схованки із-за куща. - Я знала, що ти впораєшся. Ти не заманила дівчисько назад у мій замок, але ти дістала чарівного годинника. Залишилося лише роздобути ключа.

Вона схопила одного годинника й закружляла з ним у вальсі. Другого годинника Хвиля передбачливо заховала під кущем. Про всяк випадок.

Мапа в цей час навкарачки відповзала якомога далі від того місця, а коли Її Величність була вже далеко, підхопилася й чимшвидше помчала до палацу.

- Наталко, прокидайся! Наталко, прокидайся! - почула дівчинка схвильований голос Годинника.

Вона розплющила очі:

- Де я? Що зі мною? - Ні садка. Ні лілей. Велика зала з височенною стелею і блискучою підлогою...

- Наталко, ти в палаці Володаря Часу! – сказав Годинник. - А про решту дізнаєшся згодом.

- Я така рада, що ти прокинулася! - це до зали вбігла Мапа.

- Мусимо поквапитися, - мовив Годинник. – На тебе чекає Володар Часу! Ходімо швиденько, адже в тебе зосталося зовсім мало часу.

- Невже? І скільки ж я спала?

Годинник похитав головою:

- Аж дванадцять годин!

- Не може бути! Я ніколи не була соньком!

- Це все через квіти, які ти нюхала, - пояснила дівчинці Мапа. - Вони називаються сонні лілеї.

Володар Часу дуже розгнівайся, коли побачив їх на клумбі у своєму парку. Хвиля згодом розповіла йому, що їх, за наказом королеви, принесла сюди одна із секунд. У винагороду королева обіцяла наблизити її до себе.

Коли Мапа вимовила ім’я Хвилі, Наталка відразу все згадала.

- Ні, - замахала вона руками, - навіть чути не хочу про Хвилю. Я їй так вірила, а вона...

- Гаразд, - зітхнула Мапа. - Але без неї ти ніколи не дізнаєшся, як опинилась у палаці й що сталося з королевою Хаосу!

- Нехай буде по-вашому, - не надто охоче погодилася Наталка.

Мапа радісно пискнула й вилетіла із зали. За кілька хвилин вона повернулася разом із Хвилею.

- Вибач мені, Наталко, - сказала Хвилина. - Я завинила перед тобою. Я багато разів обманювала тебе. Але я тебе дуже полюбила. Дозволь мені залишитися твоєю приятелькою.

Дівчинка мовчала.- Наталко, - втрутилася Мапа, - за ці дванадцять годин, які ти проспала, Хвиля зробила чимало доброго. Не гнівайся на неї. Хвилю, розкажи, як усе було, не приховуй нічого.

І Хвиля розповіла про те, як королева звеліла їй прикинутися Наталчиною подругою. Приспавши дівчинку, Її Величність за допомогою чаклунства хотіла видати Хвилю за Наталку. В образі Наталки Хвиля могла б вільно проникнути в палац і викрасти ключа від чарівного годинника! Та її наміри не здійснилися.

- Я не могла завдати тобі шкоди, - сказала Хвиля. - Якби я погодилася постати в твоїй подобі, ти б назавжди втратила своє обличчя.

Наталка вдячно усміхнулася. Мама таки мала рацію, коли говорила, що кожна добра справа буде винагороджена рано чи пізно. Ось і Хвиля завдяки її довірі стала добрішою.

- Далі, кажи, що було далі, - нетерпляче попросила Мапа.

- Якраз тієї миті з’явилися охоронці палацу. Королева дуже злякалася й утекла до Примарного мосту. Тоді опам’яталася, наблизилася до огорожі й сказала голосно, щоб усі почули:

- Чарівний годинник у мене. Якщо Володар Часу негайно не прийде сюди і не віддасть мені ключа, я розіб’ю його! Тоді прокинеться Дракон, який поглинає Час!

Охоронці нерішуче зупинилися.

- Я тут, - пролунав несподівано гучний голос. Алеєю до мосту крокував сам Володар Часу.

- Чого ти хочеш, Хаосе?

- Я хочу ключ!

- Навіщо він тобі? Адже годинник, який ти тримаєш у руках, зовсім не чарівний.

- Я не вірю тобі! - заверещала королева.

- Це навіть не той годинник, який ти виманила в Наталки. У твоїх руках годинник Іржі!

- Ні! Ні!

- Повір мені, - сказав Володар Часу. - Я сам колись подарував його бабусі цієї дівчинки. Щоправда, тоді вона була не бабусею, а звичайною маленькою дівчинкою, яка так поспішала додому, що забула взяти ключа. Тому годинник і простояв стільки років. А всі й подумали, що це саме той годинник, який оберігає сон Дракона. Справжній чарівний годинник захований у надійному місці!

- Ти брешеш! - королева з досадою жбурнула годинника об землю. Він розлетівся на друзки. Перелякані охоронці заплющили очі. І... нічого не сталося. Земля не здригнулася. Чорна тінь не вкрила землю. Дракон не прокинувся.

- Хвиля довела, що вона справді твоя вірна подруга, - сказав Годинник. - Коли королева люто тупотіла ногами на мосту, Хвиля закричала: «Ваша Величносте, міст хитається!»

Королева перелякано заметушилася. «Ой! Він зараз упаде!» - зарепетувала вона.

Міст і справді упав. Адже це був Примарний міст. Упала вниз і королева. Її забрала течія Часу.

- Тепер ніхто не знає, де вона, - мовила Хвиля. - Але в країні Часу її немає. Це точно! Чарівний годинник, який я заховала під кущем, я віддала Володареві Часу.

- То був справді чарівний годинник? – запитала Наталка.

- Так. На щастя, королева вирішила його розбити лише у крайньому випадку, інакше було б нам усім непереливки, - сказала Хвиля. - Добре, що я збила Її Величність із пантелику, підсунувши годинника Іржі.

Вона ще щось хотіла сказати, але в цей час заграли сурми, двері зали урочисто відчинилися й увійшов сам Володар Часу.

- Тобі час повертатися додому, Наталко, - урочисто сказав він.

І тут Наталка згадала про Петрика. Це добре, що королеви більше немає, але вона мусить знайти брата.

- Не турбуйся, - лагідно сказав Володар Часу, - доки ти спала, Хвиля встигла привести хлопчика із Замку Втраченого часу (тепер він знову має колишню назву).

До зали вбіг Петрик.

- Я більше ніколи не буду відставати від тебе, - закричав він із порога. - Тільки мамі не кажи!

- Гаразд, - мовила дівчинка. - Не скажу, якщо ти мене слухатимешся.

Володар Часу взяв дітей за руки, і вони пішли до ще більшої зали, де навпроти Сцени Життя стояло крісло, а поруч із ним - чарівний глобус.

- Раніше варто мені торкнутися цього глобуса, як завіса Сцени Життя піднімалася, і ми могли побачити, що зараз коїться у світі, - пояснив Володар Часу, побачивши, що дитячі погляди зупинилися на глобусі.

- І ми можемо поглянути, що діється у нас вдома?

- На жаль, глобус зламався. Королева Хаосу породила стільки непорозумінь, що мешканці країни Часу розгубилися: вони забули про звичний лад. Я думаю, що і в тебе вдома, і на всій Землі час зупинився!

- Невже нічого не можна зробити? – запитала Наталка.

- Чому ж не можна? - відповів Володар Часу. - Якщо знайдеться людина з реального світу, яка розташує мешканців нашої країни належним чином, час знову плинутиме своїм руслом. Чи зумієш ти це зробити?

Володар Часу сплеснув у долоні, й двоє охоронців занесли шкільну дошку. На ній крейдою було написано:

Хвилина, рік, вік, секунда, місяць, тиждень, доба, година, сезон. (Розташувати в порядку зростання, починаючи з найменшого.)

Рік =. . . сезони

Вік =... років

Тиждень =. . . днів

Рік =. . . місяців

Година =. . . хвилин

Рік =. . . днів

Доба =. . . години

Сезон =. . . місяців

Хвилина =. . . секунд

(Вписати пропущену цифру.)

Квітень, червень, листопад, жовтень, березень, серпень, липень, грудень, травень, лютий, вересень, січень. (Розташувати по порядку, починаючи з початку року.)

Вівторок, четвер, субота, понеділок, середа, неділя, п’ятниця. (Розташувати по порядку, починаючи з початку тижня.)

Наталка швидко впоралася з цими завданнями (хто з вас, друзі, хоче себе випробувати, може приєднатися до неї), і вони з Петриком вирушили додому. Їх проводжала Хвиля. Бо сталося це точно о дванадцятій годині, а Хвиля була найпершою хвилиною після дванадцятої! На прощання Володар Часу подарував Наталці бабусиного годинника разом із ключиком.

- Я зрозумів, - сказав він, - що не можна довіряти великої таємниці, від якої залежить доля всього живого, звичайній речі. Силу Дракона віднині буде сховано у більш надійному місці. А годинник тепер - це просто годинник, який показуватиме, котра година. Тож біжіть на Сцену. Хвиля покаже вам дорогу додому.

- Наталко, прокинься, - почула дівчинка крізь сон матусин голос. - Час збиратися до школи.

«Матусю, я ще хоч хвилинку подрімаю!» - хотіла звично проскиглити Наталка, та раптом її осяяло: вона знову вдома! І не лише вона! Петрик і мама теж удома!

Дівчинка заплескала в долоні.

- Люба, що це з тобою? - здивувалася мама. Вона не могла пригадати, щоб Наталка так раділа з того, що пора збиратися до школи.

- Матусю, я радію, бо ти знову з нами!

- Я завжди була з вами, - здивовано глянула на Наталку мама.

- І нікуди ніколи не зникала?

- Звісно, ні, моя люба.

- Петрику, хіба ми з тобою не були в країні Часу? - смикнула вона за рукав піжами брата. - Ти ще казав, що лише там дізнався, який підступний мамин новий мобільний телефон...

Мама насупила брови: вона не дозволяла дітям бавитися зі своею мобілкою!

- Мамусю, я не торкався твого телефону, - завів Петрик. - Яка країна Часу? Наталці щось наснилося!

Наталка зітхнула. Отже, і вона ніде не була, не існує ніякої країни Часу! Це був лише сон!

І дівчинка попленталася у ванну.

- Наталко, поглянь, - почула вона мамин голос, - старий бабусин годинник іде. Справжнісіньке диво!

Із зубною щіткою в роті Наталка забігла у свою кімнату. Мама стояла і притуляла годинника до вуха.

- Цокає, - сказала вона. - Неймовірно, але він таки йде!

Наталка усміхнулася: і зовсім воно їй не наснилося. Все було насправді. Бо як іще пояснити, чому бабусин годинник почав іти? Як потрапив до її кишені цей маленький блискучий ключик? Певно, Володар Часу влаштував так, щоб ніхто нічого не пам’ятав.

Крім неї, звісно.

- Зараз зателефоную татові й розкажу йому. - Мама заходилася шукати свій мобільний телефон.

Той без ознак життя лежав на комоді.

- Ти бач, знову розрядився! Щось із цим телефоном негаразд. Треба віднести його в магазин і поміняти! - рішуче сказала мама.

- Прощавай, Мобе! - тихенько прошепотів щасливий Петрик.

- Що-що? - не розчула мама.

- Я кажу, щось ґудзик не застібається, - голосно вимовив хлопчик.

Того дня Наталка зібралася до школи дуже швидко. А знаєте, чому? Бо їй не хотілося марнувати час. Щоб мешканці країни Часу не потрапляли до замку Втраченого Часу. Тоді королеві Часу не буде ким командувати, якщо вона раптом знову повернеться, і королівство Хаосу зникне само собою.

Мама здивувалася:

- Наталю, тебе немов хтось підмінив! Ти стала зовсім дорослою!

- Як, знову? - перелякалася дівчинка й кинулася до дзеркала. На щастя, звідти на неї дивилася звичайна дівчинка.

Мама засміялася:

- Про дорослість не судять із зовнішнього вигляду. Можна мати десять років, а бути дорослим. А можна дожити до старості - й залишитися дитиною. Бо дорослість - міра відповідальності за себе й за інших, яку ти здатна на себе взяти. Зрозуміла?

Наталка кивнула. Про всяк випадок вона вирішила не розповідати мамі про все, що з нею трапилося. Мама ж однаково не повірить. Дорослі чомусь вважають, що чарівних країн не буває. Але ми з вами знаємо, що це не так.

Правда ж?