Диявол у Білому місті

Подяки

Це моя третя книжка у видавництві «Crown Publishers» і за редакцією Бетті Прашкер, яка знову виявила себе однією з найкращих редакторів Нью-Йорка — упевненою, ненав’язливо вольовою, завжди готовою підтримати. Кожному письменнику необхідна підтримка, і вона ненастанно її надає.

Кожній книжці підтримка потрібна теж, і тут, знов-таки, видавництво керує командою вірних своїй справі людей, завдяки яким книжка знаходить дорогу до читача щонайшвидше.

Тут я дякую Стівові Россу — видавцю, Ендрю Мартінові, Джоан ДеМайо й Тіні Констебль — чародіям маркетингу; Пенні Саймон — людині з таких ветеранів публіцистики, які потрібні більшості письменників, але меншість удостоюється їхньої уваги.

Благословенням для мене видався збіса жвавий агент — Девід Блек, людина, чиє чуття гарної оповіді (і добрих вин) є неперевершеним. Також він виявляє себе як пречудова людина.

На домашньому фронті моя сім’я допомагала мені зберігати глузд. Я б не зміг написати цю книжку без підтримки моєї дружини Крістіни Ґлісон, медика за професією, але з дивовижним природним чуттям мови. Її впевненість була маяком для мене. Мої троє дочок давали мені зрозуміти, що в житті головне. Мій собака показував мені, що нема нічого важливішого на світі, як поїсти.

Двоє моїх друзів, теж письменників, шляхетно погодилися прочитати весь рукопис і зробили мудрі зауваження. Робін Маранц Геніґ надіслав мені з десяток тонких порад, до більшості з яких я дослухався. Керрі Доулен, одна з найкращих і найвеселіших письменниць, відомих мені, висловлювала свої критичні зауваження так, що вони звучали просто як компліменти. Такого таланту бракує багатьом редакторам.

Також щиро дякую доктору Джеймсові Рейні — сіетлському психіатру й судовому консультанту, який прочитав рукопис і поставив діагноз, який, імовірно, керував діями Голмса. Ґанні Гарбоу, чиказький архітектор, який проводив реставрацію двох будинків Бьорнема й Рута, які залишилися в місті — «Reliance» і «Рукері» — провів для мене екскурсію обома та показав бібліотеку Бьорнема, відновлену в її первісному затишному вигляді.

І, нарешті, два слова про Чикаго: я мало знав про це місто, доки почав працювати над цією книжкою. Місце завжди мало для мене велике значення, і сьогоднішній Чикаго, як і 1893 року, випромінює відчуття місця. Я закохався в це місто, полюбив тих, кого там зустрів, а особливо — озеро та його настрої, які змінюються з порами року, з кожним днем і годиною.

І поділюся з вами сороміцьким секретом: найдужче я люблю Чикаго, коли холодно.