Милися в ті часи кілька разів на рік і страшенно смерділи. Міською вулицею страшно було йти — на голову могли вилити помиї або нечистоти. Кохалися тільки для продовження роду. Більшість з нас десь так у підлітковому віці чула або читала щось подібне про середньовічну Європу, і відтоді образ страшної, огидної та незатишної доби в наших головах прийшов на зміну дитячим уявленням про «часи лицарів і прекрасних дам». Ще й Жадан, якого авторка цитує в епіграфі, підказує, що з культурного життя тоді мали хіба що хресну ходу:)
Стефанія Демчук у цій книжці виступає трохи адвокаткою середніх віків, трохи слідчою, яка зібрала товстезні томи доказів, і присяжною, яка споглядає відсторонено, але не відмовляється повністю від власних суб’єктивних оцінок. Останнє для мене — радше плюс, ніж мінус: рефлексії авторки, згадки персонального досвіду додають відчуття діалогу із середньовіччям.
Розповідь побудована за цілком логічним і доречним для цієї теми принципом: від народження людини до її смерті. Замість вступу в кожному розділі — тематична середньовічна мініатюра або картина з коментарями. Мистецтва в книжці взагалі багато — Стефанія, зрештою, спеціалізується на ньому як дослідниця. Тут могло бути трохи читацьких нарікань на чорно-білі ілюстрації, але у ХХІ столітті проблема вирішується пошуком потрібної картинки в мережі — розглядай скільки завгодно.
Для того щоб масовому читачеві не стало нудно, тема потребує періодичного додавання «перцю». Тут він є, згадати хоча б опис секс-іграшки XV століття або шокуючу сцену з мертвими тілами, що пливуть паризькою вулицею після того, як цвинтар розмило. Але «спеціями» авторка не зловживає (на відміну від середньовічних кухарів).
Європейці повсякденність середньовіччя вивчають доволі давно й написали чимало (не пам’ятаю, чи перекладалися їхні праці українською). В Україні це, здається, перша така праця. Добротно написана людиною «в темі» та цікава, сподіваюся, не лише шанувальникам епохи.
Едуард Андрющенко, історик, головний редактор Youtube-каналу WAS
Книжка, що ви її тримаєте в руках, по праву є новим словом у сегменті україномовного non-fiction. На хвилі масової популярності середньовічної тематики (чого лише вартує фан-база «Гри престолів») суттєво не вистачає якісних наукових і науково-популярних праць з медієвістики, тому поява професійного дослідження з питань історії середньовічного повсякдення абсолютно на часі.
Авторка — дослідниця середньовічної і ранньомодерної культури, наукова блогерка Стефанія Демчук, кандидатка історичних наук, асистентка кафедри історії мистецтв історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, запрошена наукова дослідниця Університету Масарика (Брно, Республіка Чехія), вже відома українському читачеві завдяки своїй праці «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» (2021), що здобула популярність на ринку української публіцистики. Нова її робота — «Доба постів і карнавалів: як жили, пили і кохалися у середньовіччі» — знайомить вітчизняного читача із «середньовічною людиною», з одного боку, такою далекою від нас та не схожою на нас, яка думає, говорить, мріє і діє не так, як ми, або не зовсім так, як ми, а з іншого боку, є насправді дуже схожою на сучасних людей, з тими самими проблемами, переживаннями, викликами та їх рішеннями; ця «середньовічна людина» так само, як і ми, народжується й народжує, грає в ігри, навчається, кохає, хворіє, їсть і п’є, святкує та відпочиває й відходить у засвіти.
Структура книжки відсилає нас до структури людського життя — від народження до смерті. Перший розділ присвячений дитинству: якої дієти дотримувалися вагітні та як годували немовлят, якими іграшками та в які ігри грали діти, як виховували середньовічних дітей? Авторка відповідає на ці та інші запитання, розвіюючи популярний міф про «відсутність дитинства» в епоху середніх віків. Останній розділ — про смерть уявну та реальну: як сприймали смерть, як готувалися до неї, як переживали її, на що чекали опісля? На окрему увагу заслуговує здійснений Стефанією Демчук аналіз іконографічних мотивів — славнозвісного «Danse macabre» та «Зустрічі трьох живих і трьох мертвих». Між цими двома розділами — все життя!
Цікаві кейси обрані для ілюстрації проблем, що їх порушує авторка у другому розділі своєї книжки — «У середньовіччі сексу не було? Кохання, шлюб і родинні взаємини»: судова справа зі звинувачення в лесбійстві, перипетії кохання, напевне, найвідомішої середньовічної пари Абеляра й Елоїзи, щасливий шлюб англійського короля Едварда І — поради від автора «П’ятнадцяти радощів шлюбу»…
Як надавали медичну допомогу й виконували діагностику хвороби, якими були середньовічні лікарі й чи були серед них шарлатани, чи діяли в епоху середніх віків правила гігієни, чи зверталися середньовічні люди до методів недоказової медицини, а також якими косметичними засобами користувалися, та й загалом чи був у середні віки туалетний папір — читач дізнається з третього розділу.
Четвертий розділ «Смачно їсти, смачно пити» ілюструє різноманіття середньовічних дієт, а п’ятий — реконструює траєкторію навчання та професійного шляху т. зв. «білих» і «синіх комірців». Шостий розділ «Різдво, Великдень і дурні. Історія середньовічних свят» не даремно має в назві «дурнів», адже саме свята якнайкраще розкривають «карнавальну» сміхову культуру середньовіччя і вводять нас в її таємничий «перевернутий низ». А ще пані Стефанія в цьому розділі відповідає на доволі актуальне для сучасних українців запитання: «Різдво. Чому 25 грудня?».
Вміло дібрані ілюстрації, що прикрашають кожен з розділів, чудовий літературний стиль авторки, манера подавати матеріал — легка й водночас науково-ґрунтовна — не можуть не тішити читача. Влучно дібраний епіграф — змальована Сергієм Жаданом картина середньовіччя — відразу пробуджує уяву читача. Під післямовою — переліком книжок «для майбутнього читання» — підпишеться кожен медієвіст.
Тож приємного читання та насолоди від «смачної книжки»…
Вадим Чепіженко, кандидат історичних наук, доцент кафедри археології, етнології та всесвітньої історії, керівник Центру антикознавства та медієвістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова