Друзі за листуванням

РОЗДІЛ 10. Новоприбульці

- Новоприбульці! - заусміхалася невеликого зросту жіночка з рудим, туго стягнутим у хвіст волоссям. - Даринко! Дай-но я тебе обійму! - і міцно притисла дівчину до себе.

- Це Ксеня, наша розумниця! - черга дійшла й до дівчинки.

- О-о-о! - схвально закивала рудоволоса. Позаду неї вже виглядало кілька жінок. - Раді вітати! Познайомся! Це наша творча організаційна команда! - і почала знайомити Ксеню з присутніми. - Ось це - Рона. Саме до неї слід звертатися з усіма пропозиціями та скаргами щодо басейну, ігрових майданчиків та танцювального поля. А це - Доллі, - і висока струнка жінка виступила вперед, - вона відповідає за кінний спорт та гольф; ну і, нарешті, Ірена, психолог. Дуже гарний психолог! Коли якісь проблеми, усі біжать саме до неї. А я - Сінді, куратор усього табору.

- Приємно познайомитися! - дівчинка невпевнено кивнула головою.

- У нас якраз зараз вечеря. Ото ви вчасно! Ходімо до їдальні. Лолі! Де ж це дівча? - заози-ралася Сінді й пояснила. - Вона щойно забігала до офісу похизуватися медалями та грамотами зі спортивних змагань. А-а-а, ось ти! Лолі, це Ксеня з України. Будете друзями!

- Приємно познайомитись! - знову кивнула Ксеня, звертаючись уже до білявої стрункої дівчинки, що стояла дещо віддалік від організаційної команди. “І вона перемагає в змаганнях?” - перше, що спало Ксені на думку, бо Лолі була тонка й довга, як хитка лоза.

- Навзаєм! - Лолі широко усміхнулася у відповідь, підійшла ближче і простягла руку для привітання. - Я родом з Ірландії, але ми переїхали, і тепер живемо в CILLA уже понад п’ять років. А в цьому таборі я вже вдруге. Тут класно! Йдемо?

Вони йшли протоптаною доріжкою, що з обох боків поросла дивною пишною травою. Над головою кричали горласті чайки. Літали великі, незвичні для Ксені, метелики. Коли дісталися будиночків, Лолі показала рукою на перший, край великої сосни.

- Тут ми й житимемо! Ми з тобою в одному загоні.

- Так? Звідки ти знаєш?

- А в офісі говорили, і я випадково почула. Тут гарно! Біля сосни живе родина бурундучків. Вони такі смішні! І вночі голосно цокотять лапками, так що ти не лякайся, коли почуєш! А тут, - вони вже минали більший будинок, -крамничка, а далі - будинок для відпочинку.

- Ага, цікаво!

- Усі будиночки ми називаємо каютами або палубами...

- Чому?

- Атмосфера, кажуть, така! Отож, вітаю тебе, подруго, на кораблі! - Лолі щиро засміялася.

Раптом з будинку, чи то пак, каюти-їдальні, долинув гучний тупіт.

- Танцюють! - Лолі аж підстрибнула. -Швидше! Швидше!

Вони не вбігли, а влетіли до їдальні. Там відбувалося щось зовсім незвичайне: присутні дівчатка (а їх було чимало) стрибали на лавках та гучно співали-кричали пісню. А згодом одна з них вискочила на сцену посеред їдальні та затанцювала ламбада, і всі підтримали її бурхливими оплесками.

- Не лякайся! Це ми так розважаємося, аби підтримувати дух табору! - пояснила Лолі. - Тобі сподобається!

Ксеня кивнула, і вони наблизились до столу, закріпленого за їхнім дівчачим загоном.

- А тепер, - промовила голосно куратор Сінді, - час подякувати Богу за цю вечерю! Тож станемо в коло й візьмемося за руки, бо ми є єдиним цілим!

Жінка розпочала молитву, усі тихо повторювали за нею, а коли вимовили заключне “Амінь”, відразу ж кинулися до смачних страв. Хтось накладав собі м’ясця, а хтось - тільки салат підсипав на тарілку.

- У кожного свої смаки! - зауважила Лолі. - А ти що любиш?

- Хліб з маслом!

- З маслом? Ну тут вершкове масло тільки до картоплі подають. Однак є ще арахісове. Спробуєш?

Ксеня вслід за Лолі підійшла до великої таці з нарізаним хлібом. Поруч прилаштувалися ще дві тарілки: одна з виноградним джемом, а інша - з арахісовим маслом. Лолі вхопила шматочок хліба й густо намастила його, спочатку маслом, а далі варенням.

- На, скуштуй!

Ксеня відкусила шматочок.

- Солодко? Солоно?

- Нам усім страшенно подобається! - лаштуючи й собі шматок хліба до рота, видала Лолі, -це райська насолода!

Вони повернулися до столу, де залишився тільки порожній посуд.

- Час подякувати за смачний обід, - знову підвелася директор табору, - заспіваємо пісню!

Дівчатка знову вискочили на лавки і затупотіли, наспівуючи:

Жив та був Шибайголова із лісистого дикого Заходу,

Він носив сомбреро і рушницю через плече, Поїхав він якось на Схід, щоб спокій залишити Заходу,

Та куди б він не йшов - викрикував, ніби його пече:

Високим був Шибайголова,

З Нерівної Затоки,

Самого Колорадо,

Він нісся по шляхах собі, немов страшний торнадо.

І куди б він не їхав, всіх лякав не на втіху...

- Це смішна пісня! - крикнула Лолі в саме вухо. - У таборах її з року в рік наспівують! Хочеш, слова тобі дам? У мене є в пісеннику!

- Хочу! - махнула головою Ксеня.

Діти востаннє плеснули гучно в долоні та почали прибирати зі столу.

- Ми чергуємо за днями, - серйозно повідомила повненька дівчинка в спортивному костюмі. - А ті, що не чергують, йдуть до кабіни-палу-би, тобто нашого будиночка, відпочивати!

Ксеня уважно слухала, але Лолі вже тягнула її на вихід.

- Що ти слухаєш? Вона, мов той опеньок, нічого до ладу не скаже.

- А мені вона видалася ввічливою.

- Ага, ще й занудою! Не дай Боже тобі з нею на чергування потрапити - до останньої крихти местимеш підлогу...

По вечері увесь загін зібрався в будинку-каюті. До них приєдналися вожаті. На щастя, Дарина була закріплена саме за загоном “Білокрилі”, а тому Ксеня почувалася набагато впевненіше, маючи не тільки знайому, але й перекладачку при потребі.

Дарина нагадала, що загін “Білокрилі” налічує шестеро дівчат і двоє вожатих. Окрім Лолі з Ірландії та Ксені з України, у їхньому загоні були дівчатка з Австралії, Південної Африки, Мексики та Греції. Всього ж у таборі десять загонів. Дарина радила потоваришувати з усіма - така чудова нагода глибше довідатись про різні культури!

- Завтра вечірка! - втомившись слухати старших, прошепотіла Лолі. - Приїдуть хлопці з табору “Чайка”! Вони, щоправда, не дуже люблять танцювати! Але буває, що й танцюють... Різні є...

- Ну-ну, - кивнула заради уваги Ксеня.

- Я тебе познайомлю з кимось, - вела далі своєї Лолі, - але ти маєш причепуритися.

- Ага...

Дарина тим часом закінчила говорити про події, що чекали на загін попереду, і закрила блокнот. Ксеня, дякуючи Лолі, прослухала добрячу частину й тепер хвилювалася.

- Не хвилюйся! Я тобі все розкажу! Тут з року в рік те саме! Йди-но, сюди! - дівчинка тягла Ксеню до шкатулки. - Я тобі намисто африканське покажу. Мені його Йорі подарувала... - вона показала на темношкіру приємну дівчинку. - Як думаєш, підійде воно до моєї сукні?!

І Лолі заходилася демонструвати різні прикраси, готуючись до жаданого вечора.