Друзі за листуванням

РОЗДІЛ 13. Печера кажанів

Аби якось урізноманітнити дитяче дозвілля, керівництво запланувало подорож до печер. Виділили автобус, необхідні харчі та знавців території штату.

Виїхали на світанку. Дорога передбачалася доволі тривала, але час промайнув на диво швидко: спочатку дівчатка співали, потім тихо споглядали схили, грали в ігри - і нестямились, як дісталися печер.

- Ми наближаємося до природного заповідника “Печера кажанів”! - залунало з мікрофона.

- Ой! Тільки не це! - хтось сполохано скрикнув із задніх сидінь. - У мене ж волосся світле!

- Дівчата, перед вашими очима відкриється цікава місцевість, один із гірських хребтів Аппалачі, - продовжувала інструктор, - з тваринами та рослинами, вам не відомими. Нам проведуть пішохідну екскурсію. Таку цікаву, що ви й у снах не бачили!

Екскурсоводи чекали на них на автобусній стоянці. Вони тримали компаси, підзорні труби, лічильники для виміру вологості. Кожній учасниці роздали по лупі, щоб при нагоді розглянути комаху чи рослину. Група почала підійматися вгору по схилу. Йти було досить важко, невеликі камінці щоразу потрапляли у взуття або ж летіли, осипаючись, додолу. Ноги ковзали, і дівчата хапалися одна за одну.

- Такі походи, - озвучила думку Дарина, -ще й здружують!

Лісова стежка все ніяк не закінчувалась. Але нарешті дісталися гірської річки. Там трохи перепочили та знову рушили.

- Ой, ще довго? - не витримала Йорі. - Така спека!

- Година ходьби! - обізвався один із екскурсоводів. - А ми по кілька екскурсій на день проводимо!

- Ото бі-да-ки! - повільно, крізь видих, мовила Йорі.

Коли дійшли до входу в печери, усім видали захисні шоломи, і діти, дотримуючись вказівок, зайшли всередину.

- Ця печера одна з найбільших, що утворилися внаслідок тріщини. Зазвичай, печери творяться вимиванням води. А тепер вмикайте ліхтарики!

Великі брили звисали, окреслюючи дивовижні фігури. Де-не-де вилискували водяні калюжі. Рудуваті стіни ніби стікали додолу. А над головою простягалося скелясте небо, котре виблискувало від світла ліхтариків. І куди не глянь - кажани, кажани! Вони висіли непорушно, міцно тримаючись за кам’яні глиби й були незвичного жовтого кольору.

- Вони тільки виглядають жовтими. Це від світла. Насправді вони сіруваті, - пояснив гід.

- А вони не полетять зараз? - спитав хтось перелякано.

- Якщо сильно галасувати, то можуть! Але ж ви, певно, знаєте, що вдень кажани дрімають... Ці красені дуже люблять поспати!

Екскурсія все спускалася й спускалася, час від часу повертаючи за чергову велику брилу. Почувся дивний писк. Раз по раз, раз по раз... Всі почали оглядатися.

- Кажани! - затремтіла білява дівчинка. -Я знала! Знала, що так трапиться! Рятуйте, я боюся! Кажани, ой! - білявка сховалася за спину гіда. І тут звук пролунав уже біля самого вуха наляканої дівчинки.

- Це моя фотокамера! - засміялася Лолі. -Такі звуки видає... Таке інколи трапляється...

- О, теж мені! - білявка роздратовано й засоромлено відпихнула Лолі й попрямувала вперед.

Вихід з печер нічим не відрізнявся від входу. Ті ж сталактити, що ніби скапують на землю, ті ж рудуваті стіни, а далі - кущі, дерева...

- Ну ось! Ви вже змогли оцінити красу наших печер! А на честь кажанів названо навіть район, де ми живемо! Наша місцевість взагалі надзвичайно цікава. І з року в рік сюди приїздять багато волонтерів, щоб допомагати та доглядати за цим заповідником. їм то велика честь, а нам додаткова робоча сила! Тут же цінних рослин, - ведучий провів рукою, ніби охоплюючи простір, - ого! Дорогою назад діставайте лупу й дивіться уважно. Нам зустрінуться справжні рослини-м’ясоїди.

- Такі, як у мультику “Мадагаскар”? - запитання долинуло так голосно, що луна ніби в печеру пішла.

- Ну, майже!

А навколо справді було даже цікаво. Час від часу пролітали великі метелики, та такі великі, що, коли вони змахували крилами, то здавалося, що це птахи. На схилах зустрічалися цілі зграйки плямистих гірських ящірок: жовто-чорні, сіро-білі - різні. Вони, ніби звиклі до туристів, сиділи й дивилися прямо в лупу чи об’єктив фотокамери.

- А ще тут росте жимолость, - чоловік показав трубчасті пахучі квіточки, - це спеціальний вид. Ми його оберігаємо.

Ще за кілька кроків з колючок вигулькнули дивні прямі рослини.

- Це і є рослини-м’ясоїди! Дивіться уважно!

Комаха, котра сіла на рослину, опинилась у відкритій пащі, що враз зімкнулася.

- Ой, яке жахіття! - прокоментував хтось із натовпу.

- На жаль чи на щастя, у природі все так: бджоли живляться нектаром квітів, ми забираємо їхній мед... - вів чоловік. - Ось і ці рослини харчуються комахами.

Вони ще трохи порозглядали ці, на перший погляд, симпатичні, але все ж таки хижі квіти, і гід повів їх до наступного вартого уваги краєвиду. На розлогій галявині росли гігантські дерева.

- Це секвої? Найбільші дерева у світі?

- Ні, не секвої. Це - каштанові дуби!

- Бачила каштани! Бачила дуби! - сміялася Дарина. - Але щоб дуби були каштанові?!

А потім усі розглядали квіти з дивною назвою кореопсис - ніби й ромашки, ніби й маргаритки - чудернацькі сині квіти, схожі на косарики.

Цікава видалась екскурсія. Шзнавальна. Зморені, дівчатка поверталися до “Далеко-мор’я”.