Друзі за листуванням

РОЗДІЛ 15. Скаути-невдахи, або аварійні ситуації

Дні в таборі на перший погляд схожі, немов близнюки: підйом, сніданок, активні години, обід, година тиші, творчі заняття, басейн, вечеря, приємні вечірні розмови... Але це так тільки на перший погляд. Майже щодня відбувається щось цікавеньке. Отож, як тільки котрась із дівчат сказала, що мріє потрапити до скаутів-ського табору, в Дарини відразу ж виникла ідея заночувати на природі. Домовилися з керівництвом, зібрали намети, харчі та інші необхідні речі й рушили до будинку на дереві.

Ще давним-давно якийсь захожий “робінзон крузо” збудував собі будиночок у гущавині, збоку від табору. Великі лози щільно перепліталися між собою, утворюючи міцні стіни. Сама ж оселя знаходилася поміж гілок, на розлогому дубі. До входу вела драбинка, збита з міцного паліччя. Таємничий будиночок вабив до себе, і не одна компанія час від часу шукала там пригод, вислизаючи з-під пильного нагляду інструкторів та вожатих. Утомившись кожної зміни вистежувати чергових любителів гострих відчуттів, офіс прийняв рішення загородити майно й офіційно заснувати ще одну табірну розвагу.

На шляху до будиночка голосно наспівували пісень - і добре, що навколо на багато миль ніхто не живе. Коли дійшли до місця ночівлі, сонце вже сідало, тому відразу ж взялися за вечерю - розвели вогнище й по черзі смажили сосиски. А апетит на свіжому повітрі ого-го! Доки їли, обговорювали плани на “Інтернаціональний день”: ідей було безліч, тут і різні постановки, і номери... Попоївши, почали мостити намети. А деяким везунчикам то взагалі пощастило ночувати в будиночку! Іншим натомість пообіцяли дати такий шанс наступного разу. Ніхто особливо не ображався й не сперечався - свіже повітря брало своє, і сон напливав неминуче. Цикади голосно цвірчали над головою, але дівчатка поснули вмить. Мирний сон, проте, тривав недовго -комарі дошкуляли безжально. Деякі, особливо твердошкірі, не відчували напасті й продовжували сопіти у своїх наметах, але більшість уже схопились на ноги, розчухуючи покусані місця. Ні Даринина мазь, ні спрей, який знайшовся у іншої вожатої, не допомагали. Комарі, здавалося, ще пристрасніше взялися до роботи. Ксеня й Лолі вимахували руками, ніби в танці.

- Що це за напасть? - вигукнула Ксеня. -Я таких “людожерів” бачу вперше! Вони ж велетенські!

- Ласкаво просимо до американського лісу! - відмахнула комара Лолі.

- Може, повернемося до каюти? - вже хтось почав скімлити.

- Але ж ніч... - невпевнено відповіла Дарина.

- Ми маємо ліхтарики!

- Боюся, що керівництво тоді дасть нам “походи”!

- То що, хай нас краще комарі з’їдять?

Дарина зібрала всіх вожатих і вирішено було повертатися до табору. Отож, о третій ночі скаути-невдахи рушили назад, мов привиди, через ліс.

На ранок чухалися всі. Дівчатка покрилися червоними плямами, а найбільш нетерплячі бігли до медпункту, бо попереду на них чекала зустріч із табором-побратимом.

Пані Енсон рятувала їх пахучими ліками, які втирала в шкіру.

- Отакими красунями тільки в круїз їхати! -нудила Ілона. - Хоча у круїз я в кожному випадку не поїхала б. У мене морська хвороба.

- А я маю знайому, Лізу, - сказала Ксеня, -їй у літаках стає зле!

- То що мені, мучитися? - пхинькала дівчинка.

- Не знаю...

Ілону вирішили не брати в подорож. Круїз планувався на цілий день, а тому ті, котрі почувалися погано на кораблі, мали змогу поїхати до міста. Для них спеціально влаштували похід до кінотеатру.

- Може, і нам не їхати в круїз? - задумалася Ксеня, бо їй дуже кортіло побачити місто Нью-Берн, що знаходилося неподалік.

- Та ти що? Там же будуть хлопці! - чепурилася Лолі.

Ксені не хотілося підтримувати розмову, а особливо ділитися з Лолі думками про Еріка. Отож, вона швиденько зібралася й сіла надворі, чекаючи на загін.

Ліниво розглядаючи все довкола, вона помітила щось блискуче в траві біля стежки, що вела до пірсу. Ксеня встала, наблизилася й умить залетіла назад до каюти.

- Змія! Змія! - верещала вона не своїм голосом.

Дівчата, хоч самі й не бачили того страхіття, теж почали пищати.

- Швиденько заспокойтесь! - скомандувала Дарина. - Що це за балаган? Ну змія, хіба вас не попереджали?

Вожата вийшла назовні, щоб самій глянути на причину переляку. Змія лежала зручно, вигріваючись на сонці. Але вона була така велика, що Дарина й сама відступила на крок. Дістала рацію й передала до офісу:

- Що робити? Адже змія лежить майже на стежці, на шляху до круїзного корабля?

- Чекайте! - передали їй з офісу. - Чи, краще, йдіть іншим шляхом!

- Ви ж забороняєте обхід території.

- Але ж це аварійна ситуація!

Софі та Дарина передали по рації про непередбачений випадок іншим загонам. Тож усі попрямували до пірсу, обходячи табір навкруг.

- А що, коли б вона мене вкусила? - запитала Ксеня медсестру Енсон.

- О-о-о! То нічого страшного, від цих укусів не помирають... Ну, звичайно, ти б могла хворіти довгий час, але ж то не страшно, чи не так?

- Угу, - кинула Ксеня, дивуючись такому позитиву.

Капітан корабля чекав на дівчат. Як тільки всі зійшли на борт, він привітав їх гучним гудком, завів двигуни, і вони повільно почали рухатися по річкових хвилях.

- Ця річка солона, - розповідав капітан, -бо знаходиться неподалік океану.

Кружляли чайки, віяв прохолодний вітерець. “Ото б до океану хоч разок торкнутися, - думала Ксеня. - Таки потрібно було їхати в місто. Що, коли їх і на узбережжя повезуть?..”

- Егей, “Далекомор’я”! - пронісся крик. Пролунав зустрічний гудок. І всі дівчатка кинулися махати хлопцям. Ксеня зустрілася поглядом з Еріком, котрий щиро усміхався їй. “О, таки добре, що поїхала в круїз”, - запевнила себе дівчинка, бо серце вже тьохкало, ніби вискакуючи назовні.

Кораблі пливли бік о бік, діти заспокоїлися й тепер чекали на час виходу до омріяної галявини, де планувався пікнік.