Друзі за листуванням

РОЗДІЛ 14. Родинне вогнище

Якось після вечері вожаті Дарина та Софі організували “Родинне вогнище”.

Вони простелили величезне простирадло посеред кімнати, розмістили колом зручні подушечки замість крісел і принесли з їдальні чай та солодке.

- Ми розуміємо, що ви сумуєте за своїми рідними, - почала Дарина, - але в таборі товариші по загону - це наразі найближчі для вас люди. Щодня ми занурені в безліч цікавих та веселих справ, які так щедро пропонує нам цей гостинний “далекоморський” край, і складно знайти хвилинку, щоб зупинитися й поговорити. Тож давайте цей вечір присвятимо ближчому знайомству одне з одним!

- А тим більше, у нашому загоні представлено так багато різних культур! - підхопила Софі. - Було б дуже шкода провести стільки часу разом і не дізнатись про інші країни! Давайте кожна розповість щось цікаве, притаманне тільки вашому народу. Що скажете? На ваш вибір. Хочете - казку розкажіть; хочете - пісню заспівайте!

Першою почала Йорі.

- У Південній Африці вірять, що історії варто розповідати тільки в темряві. Саме тоді вони оживають. Звичайно, у це можна вірити або не вірити... Але давайте будемо дотримуватись традиції! - І Йорі вимкнула світло та сіла ближче до центру кола. - Бабуся розповідала, що наш світ складається з трьох частин: лісу, підземного й підводного світів. Найкращий із них - підводний. Той, у свою чергу, поділяється ще на кілька. А править ним сама королева дощів Муджа-джі, - Йорі підвелася на повний зріст, підійняла руки вгору, торкнулася закрученого цупкого волоссячка, перевела погляд на стелю й почала притупувати ногами. - У нас є багато богів, але легенди розповідають, що світ створило божество на ім’я Нана-Булуку. Ніхто його не бачив... Але кажуть, що згодом воно народило двох близнюків: Маву й Лізі. Мава - то місяць, що керує світом уночі, і Мава - то є мудрість, - притупувала далі в такт оповіді Йорі. - Лізі - то сонце, себто сила! У нас є багато різних легенд, однак, на жаль, усіх не охопити. їх знає тільки королева дощів, вона всі земні сили в кишеню складає. А коли потрібно, застосовує!

- А ти бачила ту королеву? - хтось прошепотів ледь чутно.

- Ні! Вона десь у племенах живе! А ми -в місті! Тож ми, як тато стверджує, надто ур-банізовані... Але ці повір’я передаюся в нашій родині з покоління в покоління. А ще я вмію на мові племені Масай говорити. Отак: цок-цок-цок-цок, - зацокотіла швидко язиком по піднебінню Йорі.

- І що це означає?

- І гадки не маю, - вона увімкнула світло, -але моя бабуся знає. Вона дуже пишається, що ми родом із племен Масай - найвищих і найповажніших племен Кенії.

Дівчинка дістала з валізи в’язку прикрас, зроблених із різних зерен та трав, і почала роздаровувати.

- Цок-цок-цок! - повторила Лолі. - Так можна дякувати?

- Еге! - засміялася Йорі.

- А я буду наступною... - почала Каталіна. -Розповім вам про смачну мексиканську страву. Було б гарно й пригостити вас, але не зараз...

Отож, кожного квітня на мексиканських фермах збирають урожай кактусів.

- Навіщо? - здивувалася Ксеня.

- Я так і знала, що хтось запитає. Ви теж думаєте, що кактуси тільки для краси?! Помиляєтеся! У Мексиці їдять кактуси в таких кількостях, як у вас капусту, - пирхнула Каталі-на. - Вони, до речі, смакують навіть сирі!

- Але ж то, певно, не кожен кактус, а тільки спеціальний вид? - втрутилась Софі, непокоячись, що дівчата надумають поласувати першим ліпшим кактусом.

- Звичайно! Я маю на увазі “Нопал Ґранде”. У нього дуже приємний смак. Листки потрібно збирати молодими, бо інакше вони стануть м’якими всередині, а кактус, як яблуко, має хрумтіти. Рецепт “Смаженого “Нопал Ґранде” по-вікторіанськи”: пагони ретельно почистити від колючок і дрібно посікти на прямокут-нички, як картоплю. Вмокнути в яйце, муку й обсмажити на олії. Усе! Ну, можна ще полити сальсою - перченим томатним соусом.

- А хто не любить перчене?

- У Мексиці таких немає! - розсміялася Ка-таліна. - Але вам я приготую помірну страву! -вона дістала з конверта по світлині й роздала дівчатам. - Ось він, величний “Нопал Ґранде”. Росте в моєму садку!

- А в Греції, - мовила Ілона, переводя увагу з кактуса на себе, - колись вірили у силу богів, в їхню красу та велич.

- Ага! Я люблю грецьку міфологію понад усе! - викрикнула Лолі.

- Але зараз уже не те. На зміну богам прийшли дракони, феї, магія... Ось я вам казку про пана Лазаруса перекажу. Слухайте, “Пан Лазарус і дракони”:

...Жив був собі кепський майстер на ім’я Лазарус. Одного дня, коли він працював над замовленням, до майстерні влетів рій мух. Майстер убив їх одним помахом, а натомість отримав силу. Він створив меча й написав на ньому: “Одним ударом я забрав сорок життів”.

З цим мечем він подався в подорож. А коли втомився йти, набрів на струмок і ліг спочити. Коло того струмка жили дракони. Доки Лазарус спав, його помітив один із драконів, що вийшов ковтнути водички, прочитав напис на мечі і, наляканий, швидко переказав новину своїм друзям. Ті порадилися й вирішили підійти до Лазаруса та запросити його приєднатися до них. Чоловік погодився і з того часу почав жити з драконами.

У родині драконів кожен час від часу повинен був приносити до печери воду зі струмка та деревину з лісу. Дійшла черга й до Лазаруса.

Щоб не ходити щоразу за водою, він запропонував принести всю одразу.

- Не роби того, - сказав старший дракон, -бо ми помремо від спеки!

Наступного разу, коли дійшла черга до Лазаруса принести деревину, він знову захотів захопити все відразу.

- Не варто! - попередив його дракон. - Нам не буде де взимку сховатися від холоду!

Та чоловікові не сподобалося виконувати їхні накази, а дракони, відчувши непокору, вирішили його вбити. Однак Лазарус підслухав їхні плани, утік назад до свого селища й наказав дітям виглядати дракона. Як тільки побачать летючого ящура, мають кричати: “Смачний обід летить!”

Так і трапилося. Дракон, зачувши про смачний обід, налякався та й повернув назад. На шляху він зустрів лиса.

- Лисе, ти боїшся дітей пана Лазаруса? -запитав дракон.

- Ні! Чого б це я їх боявся?! Я саме йду полювати на їхніх курей. Підеш зі мною?

Він прив’язав дракона до хвоста й вони почали підкрадатися. А пан Лазарус стояв із рушницею і, щойно побачив лиса, пальнув.

- Я наказав тобі усіх драконів привести, а ти? - мовив пан Лазарус роздратовано.

Дракон хотів утекти, але був міцно прив’язаний за хвоста. І від страху його зле серце зупинилося.

А інші дракони, налякані такою справою, назавжди залишили мудрого пана Лазаруса в спокої, - закінчила оповідь Ілона, і її підтримали оплесками.

Коли надійшла черга Лолі, дівчинка встала й зняла з шиї невелику торбинку та дістала з неї маленькі амулети.

- Ірландія - то древня кельтська культура. Я маю для вас багато різноманітних речей, ось, - вона простягла Йорі амулет, - це тріскель, має три спіралі: вогонь, вода й повітря. Символізує силу природи та мудрість. А це, - вона повернулась до Каталіни, - кішка, котру з давніх часів вважали символом вічного життя. Це для Ксені й Дарини, - вела далі Лолі, - кельтський морський орел. Маючи такого на шиї, людина відкриває своє серце добру, а з ним і успіху.

- А мені? - запитала Софі.

- А тобі, Ілоні та Келі - витий хрестик, щоб завжди зберігати позитивне бачення світу та людини в ньому.

- Дуже гарно! - відразу ж начепила амулет на шию Софі. - А ви, дівчата, що українського нам привезли?

- Зачекай, - притримала її Дарина, - ми з

Ксенею пропустимо вперед найскромнішу дівчинку. Келі, просимо тебе...

Кучерява білява красуня з рудим, всипаним веснянками обличчям, сором’язливо опустила оченята.

- Я не знаю...

- Геть нічого?

- Ну, тобто не знаю нічого дуже цікавого, такого, як ось Ілона щойно розповіла... Бо ж часто повторюють, що в Австралії немає історії, немає традицій, немає легенд. Чому так? Кажуть, що все завезене іншими культурами. То виходить, що наші традиції, насправді, зібрані з ваших традицій...

- Точнісінько як в Америці! - підморгнула вожата Софі.

- Але ж у вас є індіанці, - соромливо продовжувала Келі, - а в нас...

- А у вас є туземні племена! - вигукнула Йорі.

- Але ж я їх ніколи не бачила!

- А ведмедики-коали? їх бачила?

- Отут я вас і впіймала! - засміялася Келі. - Бо коали, то зовсім не ведмедики, хоча й суто австралійські екзотичні тваринки. Вони живуть на евкаліптах. Коала в перекладі означає “той, хто не п’є води”, бо евкаліптові листки, котрими вони живляться, містять усі необхідні поживні речовини. А ще ці плюшеві тваринки сплять понад двадцять годин, і не тому, що сильно втомлюються, а через те, що евкаліптове листя має на них такий сонливий вплив. Але мені якось пощастило, і я застала коалу, котрий не спав. Такий кумедний! От! А в подарунок вам я привезла оці маленькі м’які іграшки. Натисніть на кнопку, отам, за вушком, - Келі підійняла іграшку, котра проговорила сонним голосом:

Коало Лу, тебе люблю,

Тебе любила й буду!

Коало Лу тебе люблю,

Довіку не забуду!

Кожна слухала своє власне смішне звірятко.

- А казала, нічого цікавого... - прокоментувала Софі. - Ну, а тепер ваша черга!

Дарина й Ксеня підхопилися, заховалися за шафою, пошаруділи там чимось і з’явилися перед компанією в українських віночках.

- А ми вам заспіваємо українську пісню! У всі часи Україна славилася як співоча нація. Тож прошу оплески. Ксеню, починай!

В саду гуляла, квіти збирала,

В саду гуляла, квіти збирала,

В саду гуляла, квіти збирала,

Кого любила, причарувала...

- А про що ця пісня?

- Про те, як дівчина причарувала хлопця, -переклала Дарина.

- То у вас теж магія присутня? - викрикнула Йорі.

- Не у всьому, звісно ж, але так, це невід’ємна частина нашого фольклору.

Ксеня роздарувала подругам своїх домовиків. “Власики” та “панасики” познаходили своїх нових хазяїв і вже сиділи поряд з коалами, разом з іншими дарунками.

Вечір видався на славу. Скільки всього нового!

Щоб не забути, Ксеня взялася відразу ж усе записувати до свого щоденника. Як же потім удома незвично звучатимуть історії й про дощову королеву, і про драконів, і про коал, і про кактуси!

- Ксеню? - вистромила голову з-під простирадла Лолі. - Вимикай вже нарешті ліхтарик... Спати хочеться, - і, позіхнувши, додала, - ледь не забула, я сьогодні перевіряла свою електронну скриньку - тобі вітання від Еріка.

- Правда? - здивовано прошепотіла дівчинка.

- А чого б мені обманювати? - Лолі повернулася на бік і засопіла.

Ксеня зробила ще кілька записів, але дамки вже вертілися навколо Еріка. Вона закрила очі, а в голові йшло кіно з Еріком у головній ролі. То він з драконами, то з племенами, то кенгуру з руки годує...