Друзі за листуванням

РОЗДІЛ 11. Танцювальний майданчик відкритий!

Зазвичай, коли планувалася танцювальна вечірка, діти вечеряли не в їдальні. Натомість їм розвозили до кают піцу з подвійною порцією сиру. Чергові їхали на невеликій легковій машині з відкритим верхом, зупинялися біля кожного будиночка та передавали по декілька гарячих коробок зі смакотою й кілька пляшок з напоями. Дівчатка сиділи надворі, при вході до каюти, жували піцу та обговорювали, звісно ж, хто у що планує одягнутись - адже кожна намагалася виглядати модно і святково!

- Що, красуні? - жартувала вожата Софі. -Позмагаєтесь на дискотеці?! Ви ж пам’ятаєте: хто найкраще танцюватиме, той отримає наклейку?!

А чим більше наклейок зберете протягом табірної зміни, тим кращий подарунок потім отримаєте в магазині!

- Знаємо! Я минулого року обміняла наклейки на симпатичний набір олівців! - хизувалася перед усіма Лолі.

Нарешті над табором залунав гудок, і гучномовці заговорили голосом Рони: “Танцювальний майданчик відкритий!”

- Ур-ра! - радісно заверещали дівчата та жвавенько зарухалися до розважальної частини табору.

Уздовж дороги було припарковано багато жовтих автобусів.

- Це шкільний транспорт! - розповідала Дарина. - Якщо хто не знає, усі учні в США їздять до школи саме такими автобусами. Водії підбирають їх зранку, а опісля занять відвозять додому. Ну, інколи батьки самі підкидають дітей до школи, але загалом цей вид транспорту досить таки популярний.

- А зараз до нас хлопців привезли! - втрутилась невгамовна й усезнаюча Лолі.

І на танцювальному майданчику, і навколо нього вже купчилися хлопчики - хто поодинці, хто з товаришами. Дехто вичепурений, у напрасованих штанах та сорочці. Переважна ж більшість натягнула, що трапилось під руку: зіжмакані футболки, шорти, кеди на босу ногу... Лунала запальна музика. Помітно було, що багато хто вже відпочивав у цих таборах раніше (а може, у школі разом навчались?), бо знайомі бурхливо та голосно вітались, обіймалися та цілували одне одного в щічки. Ксені такий яскравий вияв емоцій видавався аж занадто чужим. Усе ж таки, в Україні не так. Дивишся, і ніби гарно. А от уявити, що й вона з таким вереском кидатиметься на шию Генику та Ваську... Ні, таке навіть уявити складно. Ти бач, різниця культур!

Лолі вже радісно підстрибувала в такт музиці та заохочувально махала рукою, зустрічаючись із Ксенею поглядом. Але та танцювати не хотіла й тому трималася осторонь - вона все розглядала натовп і мимоволі порівнювала своїх друзів та ровесників із цією різношерстою юрбою.

Зненацька вона відчула на собі чийсь погляд. Озирнулася й побачила худенького хлопчика -русяве волосся аж до плечей, на шиї пов’язаний шарфик. Загадковий...

- Привіт! Я б запросив тебе до танцю, - оговтався той, - але, - і він підійняв милицю, - ногу підвернув! Болить!

- Дуже?

- Та як тобі сказати...

- Ти художник?

- Ні! А чому ти так подумала?

- Та просто довге волосся, шарфик... літо ж надворі! То я так, не звертай уваги, - засоромилась Ксеня, - десь у кіно, напевне, побачила...

- А... Зрозуміло. Але я трохи малюю! Так що ти майже вгадала! Та більш за все я люблю грати в бейсбол, от, - він знову вказав на милиці, - і догрався!

- І надовго це?

- Не знаю, кажуть, кілька днів, але на ногу бажано не ставати. До речі, мене Ерік звати!

- А я - Ксеня!

- Приємно познайомитись! Шкода, Ксеню, що ми з тобою сьогодні не потанцюємо!

- А я й не хочу... Мені не подобається танцювати. Он, Лолі, то інша справа - у неї медалі...

- Ти її знаєш?! - здивувався Ерік. - Вона танцює в підтримку нашої команди!

- Не може бути!

- Ще й як може...

Якусь хвилину Ерік і Ксеня заворожено дивилися на Лолі, котра скакала вище за всіх, переверталася в сальто й сідала на шпагат.

- Ото дає! Акробатка! - засміявся Ерік. -Вона може! Слухай, Ксеню! Раз ти не танцюєш, то, може, до пірсу пройдемось?

- Давай!

Вони повільно йшли до пірсу, й Ерік натхненно розповідав про гру в бейсбол, про їхню чудову команду, про те, як він уже втретє виграє регіональні ігри й має золотий кубок. Ніби нічого дивного, але Ксеня слухала й дивувалася сама собі - ось вона, невпевнена та сором’язлива дівчинка з далекої країни, так швидко й легко познайомилася з цим хлопчиком на милицях (смішно вони, напевне, виглядають зі сторони?! Оленка бачила б - точно потім шпильками допікала б), і тепер він щось швидко лопоче своєю англійською, а вона його чудово розуміє. Не все, щоправда, до кінця зрозуміло про бейсбол, але тут уже, напевне, справа не в мові.

- Ось, ми й до самісінької середини річки дійшли! Удень тут на вітрильних човнах катаються. Ти вже пробувала?

-Ні!

- Сходи обов’язково!

Вони сіли на дерев’яні дошки й опустили ноги у воду.

- Що ти робиш - тобі ж не можна?

- То ж не гіпс, - засміявся хлопчик, - а просто пов’язка!

- А-а-а... - зашарілася Ксеня.

Ерік розповів, що живе в місті Нью-Берн, за годину їзди від табору; родом він із Польщі: його дідусь та бабуся емігрували багато років тому.

- Ну, а ти? Розкажи мені про себе...

І Ксеня розказала, як потрапила до Америки, згадала про своє містечко, про шкода, про батьків, за якими вже даже сумує, про друзів, які б теж страшенно хотіли бути тут з нею, у таборі. Поки говорила, помітила, що вода неподалік гучно хлюпнула.

- Змії? - злякалася Ксеня, коли вже біля ноги шубовснуло.

- Смішна ж ти, - Ерік вказав на щось рукою, - дивися туди, то летючі риби!

- Летючі риби? У них є крила?

- Ні, але вони аж вистрибують із води, ну майже як Лолі на дискотеці... - і вони зайшлися гучним сміхом. А коли замовкли, Ксеня перевела погляд на небо. Уже темніло, і зорі то тут, то там з’являлися поміж вечірніх хмар.

- Зірки тут, мов на американському прапорі, - в рядок! - сказала дівчинка.

- Порахуємо, а що, коли їх п’ятдесят? - пожартував Ерік.

Але Ксеня таки заходилася рахувати...

Гудок цього разу сповіщав про закінчення танців. Ксеня з Еріком помалу пішли до автобусів, де галасливі діти прощалися один з одним: табір “Далекоморський” проводжав табір “Чайка”, сподіваючись на швидку зустріч.

- Ну що, до салюту? - мовив Ерік, прощаючись із Ксенею.

- До якого?

- Тут незабаром буде “Інтернаціональний день”, а в честь нього - салют!

- А це скоро?

- За тиждень!

Водій гукнув хлопчика й закрив за ним двері жовтого автобуса. За мить Лолі підхопила Ксеню під руку й заторохкотіла, переказуючи, як гарно вони натанцювалися всім загоном.