Duty free

[2000, жовтень]

From: elijah.melnyk@yahoo.com

To: lwanda@yahoo.com

Tue, October 1, 2000

Subject: the most important lyst ever

Ja shche kilka tyzhniv nosytymu na plechakh ves Atlantichnyj ocean jakyj nas teper rozdiliaje.

Khocha jak by ja inakshe zrozumiv jakyj velykyj vin je? Оtse j vazhlyvo.

U nas mohlo by buty inshe zhyttia. Ne krashche, ne hirshe — prosto inshe. Zdajetsia, ja joho todi j prozhyv, prolitajuchy nad Atlanticoju.

Tvij Elijah.

Що змінилося в її житті? Хіба відрізняються її дні тепер від тих, що протікали собі тиждень, місяць, рік тому? Яка різниця, чи є він у цьому місці, все давно закінчилося, вони навіть устигли вжитися в цей новий режим — десь перетинатися, не накидуючись один на одного за першої можливості, бути поруч, але без пристрасті, вони звикли до спокою. Чи має вона чим йому дорікнути? Що цьому американському хлопцеві тут ловити? Це ж насправді його світ починається за цим темним і непривітним кордоном за кілька десятків кілометрів від Львова — той, у якому все відбувається, а не лише обговорюється, той, з якого до неї долітають лише відгуки, відблиски, відбитки, завжди щось, що могло би бути її, але вже ніколи не буде.

Ванда зробила те, що робила завжди: найбільший біль перетворювала на іронію, судоми в горлі — на елеґантний жарт, кидала біль під ноги, розпорошувала на дотепи. А коли звук на моніторах був особливо потужним, видихала і давала болю себе розчавити. Якщо глибоко вдихнути, біль легше витерпіти на видиху, її Формалін навчив.

Елайджа зробив усе, що міг. Він був усіма її мріями. Її орґіями, які не відбулися і вже не відбудуться. Він був її кокаїновими польотами та божевільними алкогольними ночами, яких вона ніколи не знала: вона, звичайно, фіґова мати, але не настільки, щоб уже зовсім пускатися берега. Він був її невідіграними концертами і неподоланими шляхами, фестивалями, на які її не запросили, туманними дорогами, якими вона ніколи не їздила, величезними містами, які їй уже ніколи не підкорити, вогнями мотоциклів, які не світитимуть їй уночі, і вогнями стадіонів у далеких краях, вогнями феєрверків на її честь і вогнями злітних смуг в усіх найбільших аеропортах, її славою на усіх материках, зорями, під якими вона грала, і зорями, які її не бачили, запахами екзотичних країн, любов’ю і вдячністю цілого світу. А це не так уже й мало.