Енола Голмс. Справа про таємничі букети

КВІТЕНЬ, 1889

— Флора Гарріс, — пояснює видатний детектив містер Шерлок Голмс своєму другові та колезі доктору Ватсону. Вони саме відпочивають після вишуканої вечері в ресторані. — Точніше, у її прізвищі не варто вимовляти «Г», адже вона безперечно належить до лав тих, хто народився під звуки дзвонів церкви Сент-Мері.　

Із невеликою затримкою Ватсон киває.　

— Маєте на увазі, що вона — кокні.　

— Саме так. Флора Гарріс та її сестра, Френсіс, на п’ять років старша. Флора не була заміжня. Однак Френсіс вийшла за чоловіка, вищого за статусом. Подружжя відкрило крамничку «Шантеклер» на Голівелл-стріт. І Френсіс вигадала, що зватиметься Пертелотою.　

— Розумно, — зауважує Ватсон, милуючись гаванською сигарою, яку він із насолодою палитиме наступні кілька хвилин. — Але трохи дивно.　

— Все їхнє сімейство, здається, було «трохи дивним», якщо не гірше, як ви вже встигли переконатися.

— Я встиг? Мушу визнати, я не розумію, до чого ви все це говорите.　

— Чоловіка старшої сестри звали Август Кіпперсолт.　

— Он як! — Сигара Ватсона падає на скатертину, але він уже не підбирає її.　

— Молодша сестра його дружини жила з ними. Скажу лише, що це чудернацьке рішення. Врешті Август Кіпперсолт запроторив її до психлікарні через жоржсандизм[21].　

Ватсон різко випрямляється в кріслі від несподіваного осяяння й збудження:　

— Згадав! Справа не лише в тому, що та жінка вдягалася в чоловічий одяг. Були й інші тривожні ознаки, що її потрібно ізолювати від суспільства, щоб вона не сіяла смути. Між сестрами були нездорові стосунки, а нещасний випадок, що призвів до спотворення обличчя, настільки озлобив молодшу, що дійсно до мономанії…　

— Флора Гарріс і справді божевільна, це безсумнівно. Ніхто не сперечається з вашим діагнозом, докторе.　

— То ви кажете, що це вона… це вона була тим чоловіком, який прийшов до мене в клуб? — Здається, доктор Ватсон не на жарт вражений.　

— Саме так. I через неї ви провели цілий тиждень у «Колні Гетч».　

Далі Голмс пояснює, як місіс Пертелота Кіпперсолт, яка теж, мабуть, трохи божевільна, пристала на бік сестри, а не чоловіка, й витягнула сестру з психлікарні, за що чоловік поплатився життям. Вочевидь, убивство засмутило старшу сестру, яка відтоді непохитно контролювала молодшу. Та врешті Пертелота Кіпперсолт втратила пильність, і Флора Гарріс змогла помститися лікареві, який підписав медичний висновок.　

— Але все це звучить сміховинно просто, — спокійно відповідає Ватсон, знову розслабившись у кріслі, бо тепер усе стало на свої місця.　

— Тепер, коли ми про це знаємо, звісно. Але тоді… — На обличчя видатного детектива набігла дивна тінь. Шерлок Голмс дістає з внутрішньої кишені свого жакета люльку й капшучок тютюну, ніби бажаючи заспокоїтися. — Але тоді, — визнає він тихо й напружено, — я навіть не подумав про це.　

— Усе добре, що на добре виходить.　

— Це у вас надто добре серце, щоб докоряти мені, любий Ватсоне. Та я сам себе картаю, що відкинув такий очевидний шлях, який міг би навести на відповідь. Ви б і далі сиділи в «Колні Гетч», якби не моя сестра.　

Голмсові добре відомо, що Ватсон знає про його сестру: вони ж обидва були того вечора в домі Ватсона, коли Енола, вбрана у чернечий одяг, увірвалася із ледве живою леді, яка потребувала допомоги. І попри те, що не раз траплялася нагода, та це вперше видатний детектив із власної волі заговорив про свою сестру із близьким другом Ватсоном. І зрозумівши, що ця тема вкрай делікатна, доктор стримується, щоб не відреагувати хибним чином, навіть не моргає.　

— Он як, ваша сестра, — каже він так, ніби вони з Голмсом обговорюють Енолу так само часто, як і Голмсову монографію про різновиди попелу від сигар. — А якої ви думки про сестру, Голмсе?　

На кілька хвилин у кімнаті западає тиша, а видатний детектив дивиться поперед себе, ніби крізь простір чоловічої зали ресторану. Вираз його обличчя вкрай складно розтлумачити.　

— Дуже прикро, — врешті каже він, — що вона не довіряє мені.