Федько прибулець з інтернету

Розділ 15

— Я би так на вашому місці не поспішав! — зненацька пролунав попереду чийсь добре знайомий голос. — От і зійшлися знову наші путі-доріженьки!

Під великим кущем, обік стежини, стояв ніхто інший, як Великий Джек, від якого друзі так вдало втекли "з допомогою" Гертруди. На обличчі його сяяла нібито щира радість, губи розтягнулися в усмішці, і тільки хижий блиск в очах видавав справжні почуття пірата. Вдягнений він був (незважаючи на дводенну гонитву), як завжди, охайно, тільки капелюха бракувало на його злегка розкуйовдженій шевелюрі.

— А ми за вами тут уже довгенько лісами бігаємо! Правда? — звернувся Великий Джек до своїх помічників, котрі четверо як один стояли за його спиною, міцно стискаючи в руках великі шаблюки та погрозливо витріщаючись на хлопців. Пірати не могли їм пробачити те, з якою легкістю вони, двоє хлопчаків, обкрутили їх, грозу морів та океанів, навколо пальця!

Зустріч ця не віщувала друзям нічого доброго, і вони це добре розуміли.

Джек дав знак рукою, і один із піратів став наближатися до трійці, що стояла, застигнувши на місці. Він водив лезом шаблі з боку в бік, шкірився в дикій усмішці та впевнено наступав на товаришів. Ті ще тісніше збилися в купу та з жахом чекали кінця.

Несподівано пірат зробив різкий випад. Шаблюка зачепила руку Біленького, і з неї потекла червона цівка. Великі краплі крові падали на землю і розпливалися рудою плямою. Всі, наче заворожено, дивились на них. Першим оговтався (чи ж не дивно?) Вірус.

— А! — закричав він. — Так ти на мого друга руку підняв! Ну все, тобі капець!

Пірат, який уже давно звик до вигляду крові, насмішкувато зиркнув на Федька.

— Ну ж бо, ховрашок! Ходи сюди! Я зроблю з тебе котлетку! — глузливо промовив він, піднімаючи зброю над головою.

Інші пірати оточили друзів і почали стискати коло. Відбиватися було марно, тож хлопці, завжди готові до жорстокої боротьби, тепер геть занепали духом.

Звірячі обличчя піратів та усміхнена пика Великого Джека наближалися. Враз нападники вражено зупинились і позадкували. Хлопці оглянулись і побачили над собою велику чорну хмару, яка щосекунди роздувалася.

— НАСТАВ І МІЙ ЧАС! — гриміла хмара голосом Віруса. — Зараз я покажу, як моїх друзів кривдити! Та я вам усі мізки відформатую! Дорогу в кібер-простір забудете!

Розлючений вірус перетворився на справжнього комп’ютерного монстра. Але пірати досить швидко оговтались і знову пішли в атаку. Звиклі до небезпек, вони безстрашно розмахували над головою шаблюками. Здавалося, от-от смертоносна зброя простромить когось із хлопчаків. Друзі заплющили очі та подумки попрощалися з життям.

Однак за секунду пролунав страшний вибух. Приголомшених хлопців підняло в повітря, кілька разів перевернуло і кинуло на землю…

…Біленький розплющив очі й потрусив головою. В ній задзвеніло, як у порожній бочці. Перед хлопчиком снували яскраві маленькі метелики, тому щось роздивитися було годі. Нарешті, потерши очі кулаками, Сашко побачив СВОЮ РІДНУ КІМНАТУ!!!!! Він сидів на підлозі біля комп’ютерного столу і ніяк не міг опам’ятатися від радості!

Повернувши голову, він побачив Про— фесора, який теж починав приходити до тями. Так само, як перед цим Біленький, він, наче коняка в селі, відганяючи мушву, крутив головешкою і пофиркував. Аж ось погляд його зафіксував Сашка, кімнату і комп’ютер, на екрані якого великими літерами миготів напис:

THE END

Петрик зірвався з підлоги і зарепетував:

— Ур-а-а-а-а-а! Ми вдома!!!!

— У-у-у-р-р-р-а-а-а! — і собі підхопив Сашко. — Вірусе! Ми пройшли гру! У-у-у-р-р-а-а-а!

Але прибулець з Інтернету щось не поспішав радіти. Обдивившись навкруги, Біленький не побачив Федька. І тут він пригадав своє поранення, незрозумілу чорну хмару з голосом Віруса та вибух, після якого вони так вдало опинилися вдома. Клаптики образів склалися в єдину картинку, і Сашко зрозумів, що це Вірус ціною свого життя врятував їх від піратів. Вірус, який усього боявся, весь час тремтів і скиглив!

Біленький, відвернувшись від столу, завалився на стілець. Петрик, який теж усе зрозумів, сидів на підлозі та мовчки дивився на Сашка. Радість кудись щезла, поступившись місцем тузі, від якої дивно щеміло серце та на очі набігали сльози.

— А де це мої обіцяні ковбаска та супчик? Ех, приємно бачити, що за тебе переживають! Так би і дивився на ваші сумні пики, але дуже вже їсти хочеться! Ми, віруси, після вірусної атаки такий апетит маємо, що нас легше вбити, ніж прогодувати! — проторохтіло у хлопців за спинами. Вони обернулись і побачили: прямо на клавіатурі, підперши лапою голову, спокійнісінько лежав живий Вірус. Виглядав він, правда, не дуже — був якийсь пом’ятий та блідий, але, що найголовніше, вони знову були разом!

— Ах ти, мавпо комп’ютерна! То ти собі тихенько лежиш і потішаєшся тим, як ми тут сльози за. тобою ллємо! — скочив та тикнув Віруса в бік кулаком. Той перекинувся на спину, гикнув і залементував:

— Де так тепер переможців шанують? Я їх з лап піратів вирвав, а за це — штурхани та ляпаси! Невдячні ви, люди, створіння!