Федько прибулець з інтернету

Розділ 7

«Вставай, вставай, прокидайся!» — чулося крізь сон Біленькому.

«Мама до школи будить! — подумав хлопчик. — Ще би пару хвилинок поспати. Сашко хотів перевернутися на другий бік, але відчув себе ніби приклеєним до ліжка. Він різко розплющив очі і враз збаранів. Це була не його мила серцю, рідна кімната!

В якомусь темному, наче печера, льоху на стінах висіли ланцюги і канати. На підлозі валялися два здоровезних іржавих якорі і стояли невеличкі діжечки. У кутку насипом лежали шаблюки всіляких видів, чудернацькі шоломи та ще якесь залізяччя.

— Прокидайся! — знову почувся грубий голос зверху. Сашко перевів очі і побачив біля себе високого здорованя, що намірявся штрикнути його вістрям шпаги. На ньому був брудний та обдертий одяг, борода була заплетена у смішні кіски, у вусі висіла велика жовта сережка, а на шиї — чорний медальйон з білим черепом і перехрещеними кістками.

Біленький хотів скочити на ноги та зустріти небезпеку у вічі, але відчув, що його тіло міцно оповите мотузкою! Він ще кілька разів дриґнув нижніми кінцівками і вирішив поки що не прискорювати подій.

— Ну що, акулячий корм, прокинувся? — нахилився до нього Бородатий. — Хотіли вистежити, де ми ховаємо свою здобич, кляті нишпорки! Зараз з тобою буде розмовляти сам Великий Джек! Ну полежіть ще трошки, полежіть, поки можете, а то ще доведеться вам висіти на найвищій щоглі!

Пірат (а Сашко ні на мить не сумнівався, що це саме він) зло посміхнувся і почалапав до виходу, залишивши бранця лежати на підлозі.

Біленький, як міг високо, підняв голову й озирнувся навколо. Недалеко від себе він побачив такого ж зв’язаного Петрика, який солодко посапував, не звертаючи уваги на скручені руки та ноги.

„А де ж це наш приятель? — з тривогою подумав хлопчик і тут угледів велику дерев’яну клітку, що стояла на бочці. В ній відблискувало фіолетом і постогнувало уві сні вірусне нещастя, завдяки якому друзі вклепались у цю халепу.

Сунучись на спині, Сашко дотягнувся ногами до Професора і різко штовхнув його. Той розплющив очі, осоловіло подивився на товариша, чарівно усміхнувся якимсь своїм думкам та знову відкинувся, наче на м’якому ліжку, і захропів.

— Та що ж то таке! — крикнув Біленький і ще раз, уже сильніше, штурхнув друга в бік. Петрик нарешті підняв голову, широко відкрив очі, обдивився навколо і раптом голосно заплакав:

— Ой-ой-ой! А я ж думав, що це лише сон! Сподівався прокинутись вдома, попити чайку зі смачними маминими пиріжками та піти до тебе гратися на комп’ютері!

То все це таки правда. От клятий Вірус! Сидів би в своєму Інтернеті і носа звідти не витикав. Ні, понесло його!

Сашко здивовано витріщився на товариша. Він ще ніколи не бачив Професора в сльозах. Навіть тоді, коли того вжалила оса!.. Навіть коли хлопчаки з сусіднього двору добряче натовкли їм боки і вони обоє тиждень світили свіжими синцями!

Він розгубився і не знав, що йому тепер діяти. Але в цей момент Петрик закліпав очима, покрутив туди-сюди головою та ніби прокинувся після кошмару. Сльози його враз висохли, і Біленький з радістю впізнав свого давнього друга, якого нічим не злякаєш і який знайде вихід із будь— якої халепи.

— От же клята штукенція мене розібрала! — промимрив Професор. — Добре, хоч відпустило, а то плачу тут, як дівчисько!

— Фу-у-у-у! — з полегшенням видихнув Сашко. — А я вже розпереживався за тебе, подумав — зламався хлопець!

Професор оглянувся навколо, і його настрій знову занепав. Він здивовано і перелякано подивився на товариша та прошепотів:

— Оце влипли, як мухи в мед! Що ж робити будемо?

— Не бійся, друже, — бадьоро промовив Сашко, — що-небудь придумаємо, і не з такого викручувались!

— А про мене ніхто не хоче поговорити? — почули хлопці розгніваний голос. Це Вірус повернувся від солодких снів до жорстокої реальності та жадав посиленої уваги до себе. Він намагався просунути рильце між пруттям клітки, ображено сопів і смикав дверцята, сподіваючись їх відчинити.

Не встигли хлопці відповісти, як біля входу до їхньої в’язниці почувся гомін розмови, бряжчання та голосний сміх, що перемежовувався якимись незрозумілими скриками. До печери вдерлись четверо здорованів, чий одяг, зброя та поведінка не залишали сумнівів у тому, чим саме вони промишляють.

— А-а-а-а-а! Пірати! — заголосив Федько, закрив голову лапками і став оранжево-жовтим.

Слідом за здорованями тупотів хтось невисокий, схожий здалеку на хлопчака, і ніс на плечі великого птаха, який гортанним голосом вигукував незрозумілі слова.

— Тікай, хлопчику, тікай! — закричав Біленький, щоб попередити невідомого про небезпеку.

— Га-га-га! — розреготалися пірати. — Тікай, Джеку! Біжи від нас! А то ми можемо навчити негарним речам, і мама буде сварити тебе!

— Ану, стуліть пельки! — неочікувано густим басом вилаявся коротун. І пірати одразу замовкли, наче захлинулися своїми словами. Тепер вони стояли, тихо покашлюючи, і з повагою дивились на смішного карлика.

На відміну від інших, на ньому все було чисте та охайне. Костюм був гаптований кольоровими нитками, а голову прикрашав великий капелюх з пером на маківці. На правому плечі в нього сидів зелений папуга солідного розміру і щось шепотів хазяїну на вухо. На поясі висіла коротка шпага та невеликий ніж у піхвах, прикрашених якимись камінцями. На руках були білі рукавички, а довершувала картину розкішна чорна борода, яка доводила, що її власник давно вийшов із дитячого віку.

— Я вам дозволив сміятися, шановні панове пірати? — промовив бородань і так подивився на своїх компаньйонів, що ті зіщулилися, повтягували голови в плечі та стали ніби вдвоє нижчими. — Мені, напевне, доведеться повчити вас добрим манерам! Що будемо з ними робити, Гертрудо? — звернувся він до папуги, яка мирно скубала пір’ячко у себе на хвості.

— Вішати і стріляти, ядро до ніг та в воду!!! — несподівано голосно заверещала папуга, вирячила очі, відстовбурчила крила і зашипіла на піратів, як поламана скороварка.

Ті здригнулися, попадали на коліна і стали благати пробачення. Великий Джек посміхнувся собі в бороду.

— Ну це вже ти трохи переборщила! — сказав він, звертаючись до Гертруди. — Але провчити таки потрібно. А чи не посадити їх у великі міцні бочки та не скинути з високої гори, щоб вони трохи покатались!? Ото буде чудова розвага! Ну що ж, хлопчики, ходімо. Татко навчить вас, як себе поводити! А ти, моя мила помічнице, залишишся тут та постежиш за нашими бранцями. Спочатку побавлюсь, а потім і справами займемося!

Старий пірат неквапом пішов до виходу. За ним, як на шворці, мовчазно посунули чотири постаті. Вони були майже вдвічі вищими від свого ватажка, але боялися навіть слово сказати впоперек!

Як тільки процесія вийшла з печери, Гертруда підлетіла до Професора, всілась йому на груди та боляче дзьобнула в ніс.

— Ой-ой-ой! — заволав хлопчик. — За що? Я ж нічого не зробив!

Папуга скосила на нього одне око та захихотіла:

— А що мені з вами церемонії тут розводити?

— Ану не чіпай його, курко обскубана! — закричав Біленький, намагаючись дотягнутися до птахи та копнути її ногою.

Гертруда розпростерла крила, загрозливо поглянула на хлопця, злетіла і, наче літак-винищувач, спікірувала на Сашка. Хлопчик інстинктивно підняв зв’язані ноги і сильно штовхнув ними пташку. Та кілька разів перекинулася в повітрі, вдарилася об стіну та впала на бочку, на якій мирно стояла клітка з Федьком.

Вірус, який зачаровано спостерігав за тим, що діялося, з несподіванки голосно заверещав та спробував встромити голову в дно клітки, як страус у пісок. Однак тверде днище не піддалось і приголомшений Федько сів, готуючись прийняти люту смерть від хижого пташиного дзьоба…