Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни

15 червня 2015 року

Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

ВІКТОР СТЕФАНОВИЧ («ВІК») (10.05.1987 — 15.06.2015). ДУК «Правий Сектор»

Вони йшли в бій червневим, рясно всіяним маковим полем. Це були околиці Широкиного — «Аратта» отримала наказ висунутися на бойове завдання. Але один непевний крок, доля секунди чи хвилини — і вояки втрапляють у засідку. Хтось звів із запобіжника, хлопок, постріл і глухе падіння чогось тяжчого, хоча не артилерії; можливо, працював гранатометник. Почався бій. Безкінечне поле вмить потемніло від диму, забруднивши спокійне світло-голубе небо, а червоні пелюстки маків — то мовби краплі крові, ще зовсім свіжої. Друг «Вік» поглядав, як пориви вітру посмикують пухнасті стеблинки, і маківки одну за одною затоптують берці.

— Де ті серветки з аптечки? Дай мені ті серветки! — ніби з труби чувся чийсь знайомий голос.

— На, тримай, але то мало! — крикнув інший знайомий голос.

— Я рукою тримаю! Все давай, що є! — відповідав знову перший, так само глухо.

— На ще бандану! — знову горланив той, хто передавав зі старої, але добротної американської аптечки усіляке кровоспинне. — Треба розщепнути кітель, і може вище його, щоб він кров’ю не захлинувся. Осколок!

Зі словами «друже, тримайся», тулуб «Віка» підійняли градусів на 45, він виплюнув кров, йому ставало важче дихати. Але тепер, мабуть, він бачив не тільки голівки маку знизу, а міг розгледіти усе макове поле, посеред якого він лежав. Його погляд міг зупинитися на двох стовпах диму — один більший, другий — трохи менший: то влучала ворожа артилерія.

— Чорт, під ним ціла калюжа крові, — скрикнув хтось із хлопців, як почувся постріл із ворожого боку.

Невідомо звідки узявши сили, «Вік» перезарядив свого автомата й оперся на праву руку, спробувавши встати. Кров бризнула вбік: побратим, що тримав його за шию, мимволі відпустив її.

— Друже, стоп, ти куди? — гримнув хтось із його хлопців.

— Норм... — слабо, але впевнено мовив «Вік», кивнувши головою.

— Вік, у тебе артерія сонна перебита! — гаркнув суворий високий «правосєк», закинувши на плече автомата й силою посадивши «Віка» знову на землю.

— Мене... не потягнете... — ледь зміг вимовити Віктор, як знову закашлявся кров’ю і стиснув усі м’язи на обличчі від несамовитого болю. — Я сам...

— Друже, ні, — наказово крикнув суворий.

Віктор мовчав — він уже просто не міг говорити від болю і постійного пульсування артерії. Він був міцним і великим чоловіком, його називали «Горою».

— Лишіть тут... мене, — Віктор кволо припідняв догори свого автомата.

— Вітя, ти нас прикривав, а ми тебе тут лишимо? О, ні, друже, — заперечував один із вояків, які намагалися впоратися з «Віковою» кров’ю серветками, бинтами, хустинками, банданами та навіть футболками; інший підпихав щось під спину — то були ноші. — Так, хлопці, — підняли на «три-чотири». Три-чотири!

— Я сам...

Та хлопці таки підійняли його на сірі польові ноші й тягнули з поля бою.

— Друже, ти головне — живи! — підбадьорював один із «Вікових» побратимів і прискорив ходу, перетворивши її в біг.

Хлопці бігли, тримаючи руками чорні потерті петлі нош; вони несли свого друга «Віка». Він все тяжче дихав, хрипів, кашляв і час до часу закидав голову, яку йому намагався притримувати однією рукою хтось із побратимів. Віктор ніби під водою бачив каламутне сонце й небо, які падали на ті червоні маки — вони поступово зливалися і перетворювалися на велику червону калюжу. Дихати ставало важче, у грудях спирало повітря. Гуп-гуп-гуп, — вояки вже несли «Вікове» тіло: неподалік епіцентру бою польові медики констатували смерть.

Зведення новин

За минулу добу бойовики майже 100 разів обстрілювали позиції українських військ і мирні населені пункти.

Про це повідомляє пресцентр штабу АТО.

У Кримському в ході мінометного обстрілу загинув військовий. Про це повідомляє керівник Луганської області Геннадій Москаль.

За останню добу в зоні проведення антитерористичної операції загинули двоє бійців, ще 20 дістали поранення.

Про це розповів речник АП з питань АТО Андрій Лисенко.

За його словами, у зоні АТО зберігається негативна тенденція до розширення географії бойових дій.