Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни

1 квітня 2016 року

Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

МИХАЙЛО СТАСІВ (21.11.1968 — 01.04.2016). 128 ОГПБр

Михайло Стасів із Тернополя помер за рік після виходу з Дебальцевого: раптова зупинка серця, наслідок пережитого на війні.

Побратими його називали «Ярославович». Михайло не мав позивного, але коли приїздили волонтери або побратими просили підписати прапор, то всюди підписувався — «Доктор». У свої 45 літ чоловік з власної волі полишив посаду заступника головного лікаря одного з медзакладів Тернополя і подався на фронт. За плечима — 20 років хірургічного стажу. Майор медичної служби 128-ої бригади, старший ординатор медроти. Знав, що таке війна: замолоду пройшов рядовим Афганістан, тому так вболівав за те, аби в цій війні воювали зрілі чоловіки, а не хлопчиська.

А коли Михайла питали, яка різниця між війною в Афганістані й в Україні, то Ярославович не задумуючись відповідав, що Донбас страшніший.

Медиків на фронті бракувало, та й військово-лікарську евакуацію не завжди було кому проводити.

І Ярославович не зволікав. Бувало, сідає сам за кермо волонтерського джипа й вивозить поранених з пере­дової. Найбільше — під час боїв за Дебальцеве. Навіть в ефі­рі лунало — викликають «водителя на джипе». І всі зна­ли, що то по Ярославовича.

Чоловік про себе на війні ні слова не казав ні дружині, ні рідні, ні друзям: усю правду лиш по його смерті розповідали побратими.

— Михайлику, може б ти поспав? Ти півроку після «дембеля» майже не спиш, — тривожилася дружина Ольга.

— Не хочеться, не спиться... Увімкни телевізор, може там щось путнє буде.

Ольга присіла біля чоловіка на дивані, взяла пульт і почала перемикати канали, швидко минаючи безтолкові шоу, але раптом рука її ніби сама заклякла на одній із програм… На екрані танк… Зимові кадри 2015-го.

— Санжарівка... 307,5, — пополотнів Михайло.

Ольга не зводила очей з екрану й оговталася лише, коли почула, як чоловік підвівся і вийшов з кімнати. Михайло лиш місяць тому повернувся із зустрічі побратимів після дебальцівських роковин, і тут — знову спогади, знову пережитий жах. Вночі, передчувала вона, чоловікові сниться 307,5, сниться бій, сняться поранені й вбиті, сниться, як він сідає до свого джипа, перелаштованого на «таблетку»-позашляховик, і мчить із вимкненими фарами крізь блокпости. Він не раз мчав так навіть вдома, по мирній Тернопільщині, й Ольга спиняла його шалену швидкість, скрикувала, коли він вимикав фари, як сутеніло. «Ми там так їздимо, Олю... ми там так мчимо», — пояснював Михайло. Він був переповнений тривогою і спонтанністю.

Йому було тяжко адаптуватися, хоча перед друзями й рідними він усміхався і казав, що все добре, і на фронті все стабільно спокійно, і що ми впораємося, що він — впорається. Але його здоров’я не впоралося з пережитим.

Вранці першого квітня, після тієї тривожної ночі, він попросив дружину поміряти йому тиск — уперше за все довге спільне життя. А потім зібрався на роботу, звично поцілував Ольгу, а вона його благословила на гарний день. На порозі Михайло схопився рукою за одвірок і повернувся до дружини: чомусь він спитав, скільки років тому помер тато... а скільки — мама? Того дня помер і Михайло. До «срібного весілля» не дожив кілька місяців...

Зведення новин

Бойовики посилили обстріли, застосували заборонену зброю

Про це пресцентр штабу АТО повідомляє на сторінці в Фейсбук.

За добу в зоні проведення антитерористичної операції один військовий загинув, ще 8 зазнали поранень.

Про це розповів речник Адміністрації президента з питань АТО Андрій Лисенко.