Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни

1 лютого 2016 року

Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[Російська тюрма] МИ ВСІ ЄДИНІ

Минуло понад два роки з моменту мого арешту Федеральною службою безпеки в Сімферополі на параді, приуроченому до Дня Перемоги у Другій світовій війні. Йшов уже сімсот двадцять другий день перебування в тюрмах Російської Федерації. За моєю спиною накопичилося чимало подій, що трапилися за цей недовгий час: тортури, знущання, приниження, жахливі етапи, таргани, щури, блощиці, провокації, «прокладки» та «браві» хлопці з ФСБ. Я багато чого усвідомив і ще більшого навчився. Згадуючи минуле, будував нове життя на фундаменті майбутнього, де нема про що шкодувати, де не припустився помилок.

Нехай попереду і чекала мене тотальна невідомість, перспектива провести в одиночці ЄПКТ іще не менше ніж п’ять років, спостерігаючи день за днем однаковий сюжет, але все ж це було чимось дійсно гідним в історії однієї маленької людини на цій планеті.

Не забувалась і обіцянка слідчих, що коли я не поводитимуся на суді як слід, то в кінці терміну в мене легко може бути знайдений у кишені, наприклад, пакетик із наркотиками. Далі — чергова стаття, нова кримінальна справа і нескінченна низка днів, які належить провести на самоті.

У камері, яку зима давно огорнула своїм холодом, закреслюю дні в календарі записника, залишаю зарубки на стінах туалету. Я нічого не чекаю, роблю це просто від нудьги, для розваги та клинографічного пафосу. Млявоплинна меланхолія без жалю до себе. Серед укритої снігом території до самого горизонту. В самому серці російського ГУЛАГу. Все той же жіночий табір, кому розкажеш — не повірять. Набитий ув’язненими чоловіками, а також жінками, яких ніхто з нас жодного разу не бачив. Не дозволяється. Тут в одному місці зібрані найнебезпечніші злочинці з усієї Російської Федерації. Люди різних національностей, які чинять опір варварській країні окупантів. Грузини, чеченці, дагестанці, українці. Ми всі єдині. Вони проходять повз мою камеру і кричать: «Слава Україні!». А я їм відповідаю: «Героям слава!».

Той, хто потрапив сюди, вже не боїться смерті, віруючи лише в Бога і праведність своїх дій. Таких неможливо задавити, знищити. У кожного своя боротьба, свої цілі та завдання. У моєму серці жила надія, що моя війна зі системою придушення приведе до волі двох інших в’язнів сумління, тих, проти кого мені довелося ставити підписи, — Олександра Кольченка і Олега Сєнцова.

Мене вже не можна зламати, я відкинув страх і біль, навчився не боятися. За цей урок довелося заплатити дорогою ціною, але воно того варте. Більш того, тепер я сам жадав конфлікту і бою, коли екзекутори катуватимуть мене, не стримуючись і завдаючи ударів, демонструвати свою ненависть повною мірою. За мною стояла ціла країна, яка зможе використовувати все, що відбувається зі мною, мої страждання як страшну зброю проти тих, хто століттями творить беззаконня. Я, маленька людина, перетворювався на зброю, шпичку, рвану рану, створену ворогами власними руками. Єдність породжує перемогу. В глибині мого єства я вже був вільний. Але, по правді, за гучними словами стояли нелюдські зусилля, які звичайні люди називають божевіллям. Позаду чотирнадцять діб голодування. Боротьба за відстоювання громадянства України. Російський абсурд. Цілковита відсутність законів, честі та логіки. Умовляння адвокатів і правозахисників припинити голодування, берегти здоров’я. Моя згода, але тільки на три шматочки хліба в день, ті, що видають на сніданок, обід і вечерю. Великий піст. Тут людське почуття віри настільки загострюється, що біблійні обов’язки штовхають постити навіть після закінчення голодування. Лише в Бога бачилась єдина надія і захист від диявола, який щодня одягнений у плямисту камуфляжну форму співробітників Федеральної служби виконання покарання.

Я постійно сплю, бо мені дуже холодно. Лід на стінах при­гнічує і несе в серці тільки сум’яття. Ненависть до катів, які застосовують такі заходи покарання лише для того, щоб їх слухали. Голод не дає про себе забувати, він виснажує і випиває останні сили, які я намагаюся накопичити для наступного ривка. За останній місяць я втратив понад п’ятнадцять кілограмів ваги, можу промацати кожну кістку на своїй руці. Співкамерник, під час одноденних зустрічах між моїми відсидками у штрафному ізоляторі, побачивши мене, щоразу тільки все голосніше зітхає...

У той час я і не здогадувався, що наближався кінець цього безперервного жаху та болю. Будь-які зміни загрожували долучити в життя ще більше труднощів. Я майже дістався самого дна тюремного ланцюжка. Моя особиста справа зібрала практично всі можливі смуги і застереження. Червона — схильний до втечі. Зелена — терористична діяльність, особливо небезпечний. Синя — займається виготовленням заборонених виробів. Мене перетворили на ходячий зразок стовідсоткового правопорушника. На шляху до волі нічого не дається просто так. Коли пірнаєш, потрібно дістатися самого дна, щоб відштовхнутись і розпочати шлях нагору.

Зведення новин

Наші укріплення в районі Красногорівки та Зайцевого противник протягом доби обстрілював зі стрілецької зброї та мінометів калібру 82 та 120-мм. В районі Майорська бойовики застосували міномети та великокаліберні кулемети.

Про це пресцентр штабу АТО повідомляє на сторінці в Фейсбук.