Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни

22 листопада 2016 року

Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

МАР’ЯН КАПТОВАНЕЦЬ («МОЛОДИЙ») (29.06.1989 — 22.11.2016). ДУК «Правий сектор», 74 ОРБ

Того лихого пізнього листопадового дня пан Роман звично повертався з роботи. Минув прохідну, й охоронник сказав чоловікові, аби не сідав на міжміський автобус, а зачекав, поки за ним приїде шваґро. Роман дістав з кишені пачку міцних цигарок і запалив одну. Почав зніматися сильний вітер, і чоловік лиш охопив себе руками і защепнув куртку до самої шиї, щоб зігрітися. Як тут до прохідної під’їздить невеличкий бус. «О, нарешті, шваґро... тільки що то за машина в нього?» — подумав про себе Роман. Пригледівся — військкомат? І рушив до автобуса, затягуючись цигаркою. На зустріч з авта вийшов комісар.

— Були на завданні втрьох, у розвідці. Між Широкиним і Водяним. Снайпер був, — почав воєнком, стиснувши долоні в кулаки й опустивши погляд до землі. — Двоє чудом вийшли, а Мар’ян...

— У полоні? — одразу з надією перебив комісара стривожений батько. — Його забрали в полон, так?

— Мар’ян не вийшов... — комісар не знав, які підібрати слова, аби тільки не сказати «загинув».

— Була зачистка? — тримаючи себе в руках розпитував пан Роман, тим часом цигарка, яка догорала, доходила до чоловікових пальців, навіть трохи мабуть обпікала їх, але він навіть не звертав на це уваги.

— Зачистка була... — знову тяжко протягував ко­місар.

— І? — гримнув батько.

— Мар’янового тіла не знайшли.

— Тіла нема, значить треба шукати.

Вони чекали Мар’яна вісім довгих днів і навіть у церкві батьки ставили свічку «за здоров’я». Хлопці-побратими Мар’яна часто дзвонили й підтримували пана Романа. Але надія щодня згасала.

— Вранці 30-го... листопада я тільки як встав, то чогось відразу побіг до вікна. От чогось так потягнуло. Бачу: йдуть хлопці, його побратими, воєнком — сумні, сірі. Як той мокрий листопад. І я вже зрозумів, що це кінець. Що буде похорон у моїй хаті. Воєнком сказав, що тіло вже везуть. Вони не хотіли нам казати з вечора, щоб ми ще ту ніч в спокою переночували. Добу везли його, і того дня під вечір, десь біля 5-ої, він вже був у хаті. Дорогою прощалися у Львові, у Миколаєві. А з Миколаєва до хати — люди виходили на трасу зі свічками, клякали на коліна й прощалися із ним. А 1 грудня, на Романа, ми його похоронили.

Зведення новин

За добу, що минула, внаслідок бойових дій жоден український військовий не загинув і не був поранений».

Про це повідомив речник Міністерства оборони з питань АТО Олександр Мотузяник.