Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни

18 грудня 2016 року

Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

АНДРІЙ ШИРОКОВ («СІМ’ЯНИН») (12.04.1970 — 18.12.2016).ДУК «Правий сектор», 54 ОМБр

Перед Миколаєм 2016-го бойовики активізували атаки в напрямку Світлодарської Дуги: навіть спостерігачі ОБСЄ зареєстрували близько трьох тисяч розривів великокаліберних.

Гатили зі східного боку. Далі — кіль­ка­годинні вогневі нальоти, але українські сили ефективно відбивали напади й навіть відтіснили ворога з позиції біля Луганського. Кровопролитні бої 17—20 грудня забрали життя наших вояків, але відбили у ворога важливі позиції: чотири опорні пункти в лісі, на висоті: «Кікімора», «Хрест», «Звєзда» і «5 пост». Це були важкі дні, особливо для вояків 54-ої бригади та 25-го батальйону «Київська Русь».

Близько п’ятої вечора 17 грудня, з початком масових атак бойовиків у районі Світлодарської дуги, телефон воїна з позивним «Сім’янин» вимкнувся: він ще встиг поговорити з дружиною Ганною і запевнити, що все тихо й він добре себе почуває.

Вранці Ганна прокинулася втомленою і безрадісною, та відганяла лихі думки, хоча це було вкрай складно. Ганна витягнула з комірки ялинкові іграшки й разом зі своїми п’ятьма малюками почала прикрашати ялинку. Діти тішилися, сміялися, співали й фотографувалися: так чекали Миколая.

Тим часом Ганна вже ретельно спакувала подарунка кожному: вона наче й тішилася з дітьми святу, але думками була ще в тій розмові з Андрієм, зі своїм чоловіком. «Як він тепер? Чому вимкнув телефон? Чергове завдання? Снайпер... він часто виходить сам... йому не холодно? Не страшно?» Безліч думок про нього заполонили її голову, і вона була десь далеко від святкового настрою. Лиш встигала час-до-часу оговтуватися, робити дітям фотографії біля ялинки й швидко надсилати Андрієві в надії, що він їх таки отримає і відчує святкову атмосферу, що йому стане там легше й тепліше на серці. Але Андрій уже був у бою. Бій почався на світанку, близько 6 ранку. Того дня, 18 грудня 2016-го, на Світлодарській дузі загинули шестеро бійців 54-ої бригади ЗСУ, серед яких і Андрій Широков — «Сім’янин».

Андрій не відповідав на дзвінки й повідомлення, тому Ганна наважилася близько обіду набрати дружину їхнього командира й спитала, у чому справа, чому хлопці не на зв’язку.

— Досі йде бій, Ганно... — відповів тихий жіночий голос, ніби стишуючись для повідомлення чогось тяжкого. — Андрій зник безвісти. Найвірогідніше, що він у полоні.

Найвірогідніше — полон... Ганна певна була: він би знайшов спосіб повідомити, що він цілий. Але нічний сон із його словами «треба повертатися до своїх» не давав їй спокою. Жінка була майже певна, що якби він потрапив до полону, то в сні сказав би «я повернуся до тебе», але він сказав — «до хлопців, до своїх». Вона втямила, що Андрій приходив попрощатися.

Три дні шукали «Сім’янина», тривали перемовини й трапилася навіть версія, що він у шпиталі Дебальцевого. На третій день хлопці його знайшли в лісочку: до того ліс прострілювався, і вони просто не могли туди піти, аби прочесати й перевірити, чи він, бува, не там.

РОМАН РАДІВІЛОВ («ГЮРЗА») (14.02.1984 — 18.12.2016). ДУК «Правий сектор» і 54 ОМБр

— Коли він був там, то ми зідзвонювалися по кілька разів на добу, тому він і не давав мені приводу за себе хвилюватися.

Аня затиснула в кулаці подарований Романом тризуб, вона ніби стримувала всі свої емоції в тому кулаці, ніби чекала від Роми підтримки зараз — звідти.

— Ну от уяви, що кожні кілька годин тобі людина дзвонить і каже «все в нас добре, тут тихо». Хоча, хвилювалася, звісно, ну бо я ж читала-бачила, що таке Світлодарська дуга. А одного дня він не подзвонив. Ні вранці, ні в обід. То був переддень Миколая — 18 грудня. По обіді я написала смс йому сама: просила його набрати мене, але Рома мовчав. А потім я знову написала смс, щоб він мене набрав, коли буде як. Але він знову не відповів. Рома вже був мертвий. Я весь вечір читала новини про страшні бої, про загострення на Світлодар­сь­кійдузі, і продовжувала йому дзвонити: «поза зоною». Вже тоді я зрозуміла, що з Ромою біда. А я читала новини й місця собі не знаходила. Він далі був поза зоною.

Вони ще 17-го встигли поговорити: Рома втомлений приїхав із навчань на полігоні вже на позицію. Про бій мовчав, про якісь напруження на тому відрізку — теж не казав. Він швидко ліг спати того вечора; Ані сказав, що хоче трохи відпочити. А 18-го вдосвіта вступив у бій — останній, з якого вже не вийшов.

Аня прокинулася ду­же рано й одразу кинулася читати нічні новини. Першим постом, який трапився, коли вона відкрила фейсбук, — була фотографія із загиблим вояком у «білузі» (зимовий білий маскхалат), який лежав навзнак на воєнних ношах. Його накрили червоно-чорним прапором. Над загиблим схилився побратим, поруч — військова «таблетка». Під час ранкового бою загинули «Сім’янин» і «Гюрза». Це фото того ранку облетіло весь інтернет. Цим фото ілюстрували той страшний бій.

Аня не могла стримати тремтіння рук, коли набирала номери телефонів усіх поспіль волонтерів, вояків, побратимів. Вона молилася, щоб почути «це ще не підтверджено». Але «Правий сектор» підтверджував, а згодом констатував і військкомат.

Зведення новин

В районі Світлодарської дуги бойовики намагалися вибити передові підрозділи ЗСУ із займаних позицій, під час бою зазнали поразки. Бойовики застосували заборонену Мінськими угодами артилерію калібром 122 мм і міномети.

Під час бою з боку ЗСУ загинули 5 військовослужбовців, шість зазнали поранень: 4 бійців отримали легкі поранення і двоє — середньої ступені тяжкості.