Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни

29 грудня 2019 року

Ірина Вовк, Дар’я Бура «Ізоляція. Таємні в’язниці Донбасу в оповідях врятованих від тортур та смерті»

РОМАН ГІСЬ (1996 р. н.), цивільний, мешканець м. Донецьк.

До окупації бойовиками рідного Донецька ще зовсім юний Роман Гісь здобував середню освіту й мешкав разом із батьками. З початком бойових дій 18-річний Роман перебрався спершу до Харкова, а тоді до Дніпра, де працював на заводі.

Але просто споглядати за подіями в рідному місті, де залишалися батьки, він не міг, тому навідуючи їх, регулярно передавав інформацію про бойовиків українським силам: багато добровольців стали його друзями.

У серпні 2019 року блогер NecroMancer опублікував скріншот заяви так званого «МГБ ДНР», який підписав словами «черговий заручник». У цій заяві бойовики звинувачували 20-річного мешканця Донецька Романа Гіся в шпигунстві. Йшлося про те, що Романа буцімто в липні 2017 року «завербувало» СБУ й до осені 2017 року він передавав українським спецслужбам дані про пересування автомобілів бойовиків та ватажків «ДНР». Невдовзі вони навіть опублікували «відеозізнання» хлопця в допомозі українським силам.

Відтак за «шпигунство» Гісь «отримав» на «суді» само­проголошеної «ДНР» 11 років ув’язнення. Він став бранцем донецької «Ізоляції», а згодом — 97-ої та 32-ої колоній Донецької області.

Романа обміняли 29 грудня 2019 року. На обмін його везли тюремним автофургоном. Хлопець пробув у полоні 2 роки і 4 місяці.

27 грудня 2019 року до камери увійшли й сказали, що ми, мабуть, підемо на обмін. Тоді нас змусили писати на ім’я їхнього глави «республіки» Дениса Пушиліна прохання про помилування. Ми хотіли вийти звідти, тому мусили писати цю формальність, хоч і неприємну. А через день нас підірвали десь о 4-й ранку, вивели з камер на вулицю і змушували підписатися в листах про помилування. У кого були паспорти — віддали. У руках мали лише якісь невеличкі сумки з особистими речами. А тоді нас посадили на «воронки» (тюремні автофургони для перевезення в’язнів. — Авт.) й повезли. У цей момент мені не вірилося, що нас справді відвезуть на обмін, що це не буде якесь нове місце ув’язнення. А коли ми доїхали до КПВВ, я зрозумів, що сам то я їду в Україну, а скільки ще хлопців хороших так і зосталися в колонії. Ви б бачили їхні очі, які вони були розчаровані, як їм було боляче нас проводжати... Але вони надіються на обмін. І ми зараз навіть склали список по донецьких тюрмах, спільно з іншими звільненими полоненими, і в ньому близько 150 прізвищ — тих людей, які досі в полоні за те, що вони вважають себе українцями. І це тільки Донецька область. Я навіть хочу вам кількох назвати: Хараберюш Сергій і Дмитро, Матюшенко Валерій, Акінчин Дмитро, Ставцев Женя, Єна Артем, Сидоренко Андрій, Страхов Андрій, Ігнатьєв Геннадій, Дубровін Сергій, Парфенюк Дмитро, Москаленко Сергій — це ті, кого я знав, ті, з ким я сидів в камерах. Усі вони — цивільні, і їхня «вина» перед так званою «республікою» — така ж як у мене: «шпигунство», тобто передача українським силам якоїсь інформації і фото про бойовиків. Список журналіст Асєєв особисто передав Президентові Зеленському.

Як їх забрати? Думаю, це мав би бути обмін по-справжньому «всіх на всіх». Якщо цього не буде, то багато хлопців-дівчат ще довго сидітимуть в таких «Ізоляціях». «Всіх на всіх», а не те, що пропонує Росія — «усіх встановлених». Яких встановлених? Не всіх Україна змогла встановити. Ми тому й складаємо ті списки, щоб про бранців знали, щоб включили в обмін. Інше питання, що вони мало не щодня ловлять за українські погляди, часто ці підозри й обвинувачення дуже «натягнуті». Як з цим розібратися — не знаю, бо цих людей більшатиме, навіть якщо всіх відомих нам справді випустять. Я не державник і не юрист, мені важко щось запропонувати.

І є ще одна біда... їхні таємні тюрми, про які ми можемо просто не знати, навіть ті, хто був у полоні сам. Я чув не раз від наглядачів «Давай, быстрее, надо еще поехать на гаражи и там покормить людей». Так от там на території їхнього «міністерства державної безпеки» є кооперативні гаражі, де вони також людей тримали. Цю віддалену тюрму на кооперативі називали «звіринцем» і їм чітко наказували, кого туди відправляти. Але ми ні з ким звідти не бачилися, не знаю, кого саме там утримують. Знаю тільки, що там були вочевидь набагато гірші умови, ніж в самому «МГБ» та й «Ізоляції»: холод, певно, дикий, бо це ж гаражі, — яке там опалення, які туалети, вода? І їжу, як я зрозумів, туди несли «яка залишилася».

Зведення новин

На КПВВ «Майорське» почався обмін утримуваними особами між українською стороною і представниками ОРДЛО.

Про це повідомляє Офіс президента.

Україні передали 76 громадян, які утримувалися РФ та бойовиками ОРДЛО, у свою чергу Україна видала 127 осіб.