Ключ від Позасвіття

Розділ третій

Усе це тривало, можливо, секунду, а можливо — годину. Лінус і далі сидів на підлозі кімнати у вежі, тіло відмовлялося слухатися. Він не чув нічого, крім гупання власного серця. Нарешті йому якось вдалося встати. Ноги здавалися дерев’яними. Він позадкував до дверей, не відводячи очей від дірки в підлозі, куди сховалася рука. Коли його пальці нарешті намацали дверну ручку, він різко повернувся, вискочив з кімнати й кинувся вниз сходами. Перетнув бібліотеку. У їдальні мама й далі працювала, одначе Лінус навіть не зупинився — аж поки добіг до своєї кімнати. Він заскочив на ліжко, притиснувся спиною до бильця і завмер, стежачи за дверима й стіною, звідки вранці чувся стукіт.

У голові роїлися думки. Що ж це було? Це сталося насправді? А якщо він збожеволів?

Мама нізащо не повірить йому. Навіть якщо просто сказати їй, що був у вежі, вона розгнівається. Але якимось чином треба змусити її зрозуміти, що їм варто покинути Тракеборг. Негайно. У будинку є ще хтось, тепер він знає достеменно. Хоча рука й не схожа на людську. Мабуть, це воно й стукало в стінах?

Лінус натягнув на себе ковдру. Він почувався страшенно самотнім. Йому треба було з кимось поговорити. Не з Ліннеєю — навряд чи вона взагалі його чула. У кожному разі, вона йому не відповідала. Зателефонувати татові — теж не варіант. Він почує, що Лінус перелякався, й неодмінно захоче поговорити з мамою. А тоді чекай неприємностей!

Хлопчик аж зойкнув, коли в двері постукали.

— Лінусе, можна зайти?

Він зітхнув і спробував зосередитися. Мама ще не бачила, в якому він стані. Треба спершу розробити план.

— Угу! — мукнув він, і двері відчинилися.

Мама стала в дверях.

— Їжа майже готова. Допоможеш накрити стіл?

Він ковтнув слину.

— Я недобре себе почуваю. Думаю, я не їстиму.

На маминому обличчі з’явилася тривога.

— Ти ж не захворів?

Вона підійшла й поклала йому руку на лоба.

— Та ні, нічого страшного. Просто почуваюся втомленим, — Лінус заспокійливо усміхнувся, хоча насправді ледве стримувався, щоб не заплакати.

Востаннє він плакав ген-ген давно, а оце зараз клубок підкотився до самого горла. Йому було дуже-дуже страшно.

— Залишайся, полеж, — погладила мама Лінуса по голові. — Я принесу тобі бутербродів. Поїси, коли почуватимешся краще.

Мама вийшла, залишивши двері відчиненими. Лінус швидко витер долонею сльози з очей.

Треба поговорити з Ароном. Це була єдина рада. Ніхто, крім Арона, йому не повірить. А потім старий міг би поговорити з мамою і переконати її поїхати звідси.

Він глянув у вікно. Спадали сутінки. Гілки великого дерева гойдалися на вітрі, відкидаючи на землю чорні тіні. Зазвичай він не боявся вечірніх прогулянок. Але зараз страшно було навіть опустити ноги на підлогу — що, як сіра рука схопить і затягне його під ліжко?

Лінуса пересмикнуло.

Доведеться перечекати ніч і вийти на світанку.

Це був найдовший вечір у його житті. Кілька годин як на голках чекав, поки мама прийде побажати доброї ночі. Хлопець уже навіть взувся. Коли вона нарешті з’явилась, він вийшов з кімнати разом з нею, тішачись, що не треба йти самому коридором.

Лінус зачинився у ванній. Почистив зуби. Злив воду в туалеті. Звичайні звуки надавали йому впевненості. Він довго залишався у ванній, сподіваючись, що мама засне.

Він збирався чатувати. Хоч йому й було страшно, покинути маму й Ліннею напризволяще не міг. Він сів із засвіченою гасовою лампою в коридорі неподалік від їхньої спальні. Двері в обох спальнях залишив відчинені, щоб чути, якщо там щось станеться. Хлопчик тихенько сидів і прислухався. Здригався від найменшого шурхоту. Раз по раз піднімав лампу й освітлював коридор з кінця в кінець, щоразу боячись побачити в темряві блиск очей.

Він бачив кігтясті підсвічники на стінах. Тіні від них скидалися на руки з вузлуватими пальцями. Якби хоч можна було розважитися якоюсь грою на телефоні — але той був розряджений. І зарядити не було де, бо зарядний пристрій не підходив до єдиної в цьому клятому будинку робочої розетки — у кухні.

Лінус відчув, як сильно втомився. Він з’їв кілька Аронових булочок, сподіваючись, що це його збадьорить. Не допомогло. Повіки все важчали. Він щосили старався не заснути, але, зрештою, голова сама опустилася на коліна й хлопчик провалився у неспокійний сон.

Лінус смикнувся і прокинувся. Розбудив його звук. Піднявши гасову лампу вище, Лінус освітив коридор. І наступної миті побачив, що двері обох спалень зачинені. Він підскочив. Щось вдарилося об підлогу, ніби він перекинув стілець. Якщо цей хтось або щось, яке ховається в будинку, було десь поряд, — тепер воно знало, що Лінус не спить. Серце шалено гупало.

Лінус підійшов до дверей маминої кімнати й обережно зазирнув. У спальні чулося лише її глибоке дихання. У світлі гасової лампи він бачив обриси її тіла під ковдрою. Підійшов до ліжка. Лінус відчув непереборне бажання розбудити її.

— Мамо, — промовив він і легенько поторсав її за плече.

Вона щось сонно пробурмотіла, але не прокинулася.

На тумбочці лежали її снодійні таблетки. Лінус зітхнув. І тут він побачив сліди білого порошку біля напівпорожньої склянки з водою. Ніби хтось роздушив таблетку й висипав у воду.

Хлопчик занепокоєно ще раз глянув на маму. Вона ніколи не робила такого. Лише пів таблетки й кілька ковтків води.

Він поторсав її ще раз, тепер сильніше. Мама не прокидалася.

Цієї миті він почув звук з кімнати Ліннеї. За кілька секунд він вискочив у коридор і добіг до її дверей.

На перший погляд усе було нормально. Ліннея лежала на спині у своєму ліжку.

А потім він побачив невеличку тінь біля її голови. Лінус підняв лампу й роздивився. Просто перед ним кліпав чорними очицями великий сірий щур. На його вусі щось зблиснуло. Золота сережка із зеленим камінцем! Саме та, яку шукала мама!

Щур подивився на Ліннею. На її шиї і щоках червоніли подряпини. Подряпини від кігтів! Увесь страх кудись подівся. Натомість Лінуса охопив гнів, і це було найсильніше з усіх почуттів, які він досі переживав. Це бридке мале чудовисько поранило Ліннею, його безпорадну сестричку, а брата не було поряд, щоб захистити! Його охопило непереборне бажання вбити клятого щура.

Його очі звузилися.

— Ніхто не сміє кривдити Ліннею! Ти чув?

Навіть не вагаючись, він швиргонув у щура книжку. Але той був спритніший і встиг відскочити. Бридка тварина стрибнула на підлогу. Лінус хотів ударити пацюка носаком, але гризун проскочив йому між ногами й зник за дверима.

Лінус — за ним.

Пацюкові кігті гучно дряпали підлогу, тож навіть у сутінках легко було визначити, куди він біжить. Вийшовши у передпокій, Лінус побачив, як щур біжить сходами на горішній поверх.

Хлопчик на мить зупинився, а потім побіг за гризуном. Щур, який уже, здається, повірив, що врятувався, вискнув і зник у темряві.

Лінус вибіг нагору й підняв лампу. Підлога вкрита товстим шаром пилу — прозорий натяк, що сюди ходити не можна. Але щурячі сліди чітко видно в пилюці — і Лінус пішов за тварюкою.

Сліди вели ліворуч і повертали в коридор. Там на стінах висіли такі самі свічники, як і внизу. Хлопчик проминув кілька зачинених дверей і повернув праворуч. Він уважно стежив за доріжкою слідів і прислухався до шкрябання кігтів по підлозі.

Зненацька щось гучно клацнуло. А через секунду почулося, як щось важке протягли по підлозі.

Лінус зупинився.

Він вдивлявся у темряву, намагався хоч щось розгледіти у світлі гасової лампи. Раптом підлога стала вгинатися, і хлопчик швидко ступив крок уперед. Під ним проламалася дошка, й він закричав. Нога по коліно провалилася під долівку. Хлопець перевів подих. Знову запала цілковита тиша. Лінус трохи вагався, чи безпечно спробувати вилізти, але потім потихеньку вибрався і звівся на ноги.

Подумав, що, може, варто повернутися. Але перед очима спливли подряпини на щоках Ліннеї, і гнів знову охопив його.

Тримаючись за стіну, Лінус потихеньку просувався вздовж коридору, в кінці якого побачив книжкову шафу. Пил і павутина ковдрою лежали на книжках і якихось невідомих штуках. Лінус глянув на підлогу й застиг від подиву. Сліди доріжкою тяглися аж до шафи, але вони змінилися. Стали більші, набули іншої форми. Чотири відбитки стали двома. Лапи стали ногами — великі ступні з чотирма пальцями. Лінус чітко бачив борозни від кігтів.

У ньому знову ворухнувся страх, аж тут дещо привернуло його увагу. В одному з кутків на шарі пилу залишився слід, ніби шафу відсували. Лінус бачив чимало пригодницьких фільмів і миттю зрозумів, що це означає. Він потягнув за кілька книжок, але нічого не сталося.

Хлопчик роззирнувся. Біля шафи стояла фігура ангела. І на одному крилі не було пилу. Очевидно, хтось нещодавно його торкався. Лінус затамував подих і натиснув на крило. Щось клацнуло. Шафа з книжками відсунулася від стіни. Лінус несміливо зазирнув у темний отвір.