Книжка для дорослих: Як старшати, але не старіти

5.1. Наріжний камінь добробуту

Мій семирічний син регулярно знаходить якусь зраду і до неї чіпляється. Какао надто гаряче. Сонце надто яскраве. «Страшне!» — як кажуть на Телебаченні Торонто. Мене це подекуди виводить із себе, а подекуди лякає, бо є така штука, як схильність до негативної афектації, тобто прикрих переживань на рівному місці. Людям з такою рисою загрожує депресивний розлад, оскільки вони викривлено сприймають дійсність і йдуть шляхом страждань. Ні, я не знецінюю страждання і незадоволеність, часто вони бувають виправданими. Схильність до негативної афектації — це коли людина є антиподом Поліанни, героїні Елеонор Портер, і «грає в нещастя».

Дуже прикро жити довго, але при цьому не тішитися життям і злитися на всіх довкола — справедливо чи ні. Натомість люди, здатні відчувати радше хороші, ніж погані емоції та не дуже переймаються дрібницями, живуть довше і якісніше за тих, хто часто засмучується і постійно зосереджує­ться на прикрощах. Це можна спростити до чорного жарту: «Його життя було нещасливе, зате коротке». Нині я мала нагоду тісно поспілкуватися з іншим хлопчиком, добре вихованим і з репутацією милої дитини. Так от, він реагує на все так само, як мій син. Тож тепер сподіваюся, що пхинькання і наполягання на своєму є таким еволюційним мемом, що сприяв виживанню дитинчат. Може, й не буде в мого хлопця депресивного розладу.

Та поговорімо про психічний добробут. Люди, які радо спілкуються з родичами, сусідами, колегами, друзями, продавцями на ринку та офіціантами, активні члени суспільства, які зважають на те, що відбувається, і мають власну думку, волонтери у вільний час, які не вигорають при цьому, також живуть довше та якісніше за відлюдьків. І навпаки: психічні розлади на кшталт депресивного чи тривожного, як і невротичність[45], часто є наслідком або однією з причин хронічних захворювань, а водночас — провісниками чи обставинами, що обтяжують нейродегенеративні хвороби. Де причина, а де наслідок — важко сказати. Все взаємопов’язано: здорові люди, в яких менше гризот, мають ресурси спілкуватися й волонтерити [ 130, 131, 132].

Ймовірно, ми не винуваті у власній похмурості й невротичності — ці риси значною мірою залежать від нашого оточення, тих моделей поведінки і навіть виразів обличчя, що ми їх змалечку спостерігали. Однак варто усвідомлювати, що вірогідність нашого потрапляння в стресові ситуації залежить не лише від ступеня ворожості та безглуздості світу довкола. Згідно з теорією породження стресу й приказкою, люди, які вважають себе молотками, всюди натрапляють на гвіздки. Інакше кажучи, буває й так, що прикрощі в житті виникають на рівному місці, бо справа в нас [133].

В Україні є надто сприятливі обставини для розвитку психічних розладів та практично немає поширених і доступних інструментів для запобігання й лікування розладів. Це звучить трагічно, але так воно і є. Інколи, коли ми хочемо, щоб людина опанувала себе й привела життя до ладу, кажемо: «Зберися, не пий, шануйся». Або даємо гроші на нагальні потреби. Часом навіть створюємо можливості для облаштування нового життя, але далеко не завжди це допомагає. Наче зліпили глиняного Адама, та не вдихнули в нього життя — руки-­ноги є, але чомусь не ходить! Вдихнути життя (образно) — це допомогти мозкові впоратися і виборсатися з ями психічного розладу. Усім нам потрібні не лише гроші та можливості, а й сили, щоб рушити далі. Є вислів «від серця до серця». Мені здається, варто ще запровадити й інший — «від мозку до мозку».

Люди з психічними розладами можуть відводити дітей в садочок, усміхатися на фотографіях і бути донорами крові, тобто поводитися як всі, але при цьому помирати всередині від тривоги чи нездатності відчувати радість. «Настоящих буйных мало»[46]. Можливо, та вічна втома і небажання будь-­кого бачити, що супроводжують когось із вас останні роки, це не «лінь» і не «зіпсований характер», а депресія, яка поволі руйнує не тільки стосунки та роботу, а й здоров’я. І ось в Україні такі люди — а їх багато — не знають про свій стан і ризики, а якщо й дізнаються, то не мають можливостей для лікування. У більшості ситуацій тут потрібна комбінація психотерапії та медикаментів, а не ув’язнення в психоневрологічному диспансері. Тож не треба лякатися скерування до психіатра. Якщо сімейний лікар звернув увагу на ваш стан — це хороший лікар.

Організації з громадського здоров’я можуть скільки завгодно закликати людей не пити алкоголь і споживати п’ять порцій овочів і фруктів на день, ще й борщ не солити, але допоки психічні розлади не стануть видимими для лікарів, пацієнтів і бюджету нашої системи охорони здоров’я — діла не буде. Тобто зміни відбуватимуться, але точкові, а не системні. Щоб українці менше хворіли й жили довше та якісніше, слід спрямувати зусилля на лікування психічного здоров’я, а не лише погрожувати пальчиком із соціальної реклами тим, хто від здорового способу життя, як Земля від астероїда Ultima Thule.

Задля справедливості скажу, що в Україні з 2018 року таки діє програма зі збільшення обізнаності лікарів первинної ланки про психічне здоров’я — Mental Health Gap Action Plan (mhGAP) від ВООЗ. Це частина стратегії, спрямованої на полегшення тягаря хронічних хвороб в Україні. Колись буде перемога [134].

Що нам лишається робити? Усвідомити проблему. Люди часто обурюються, коли чують ці слова, але я не збагну, як можна щось змінити, якщо проблему не визнавати. Не пропонуватиму вам «зменшити кількість стресу» чи «почати тішитися життям». Це нереалістичні, навіть токсичні поради. А ось реалістичні. Фактично це одна й та сама порада: прагніть бути окей психічно і шукайте фахової допомоги — проте вона уквіт­чана аргументацією.

• Звертайте увагу на зміни своєї працездатності та вміння давати раду емоціям.

• Не змушуйте себе сміятися крізь сльози чи робити обличчя цеглиною.

• Якщо ви не окей, то зверніться до психотерапевта чи бодай до сімейного лікаря. Навчіться казати собі «стоп», а іншим — «ні». Не беріть на себе надто багато.

Так ви не гаятимете час і не запускатимете психічний розлад. Це незвично для нас, однак ефективніше і дешевше, ніж страждати й потім хворіти.

• Зверніться до психотерапевта, якщо пережили втрату, травму, хворобу.

• Пам’ятайте, що важкий стан після травматичної події очікуваний, проте це не вирок на решту життя. Його можливо пережити, даючи собі час перегорювати, але при цьому дивитися вперед, не зациклюватися на своїй втраті.

Психотерапія допоможе інтегрувати травматичний досвід, тобто зробити його минулим, а не перебувати в ньому постійно.

• Якщо у вас чи у вашої близької людини важка хвороба або пережитий інсульт / інфаркт / складний перелом, або в дитини важка хвороба / травма / особливість розвитку (як-­от порушення аутичного спектра чи гіпер­активний розлад із дефіцитом уважності), зверніться до психіатра та / або психотерапевта.

Хвороба, своя чи когось із рідних, або навіть особливість поведінки дитини — це великий стрес. Дуже часто він призводить до психічних розладів. Щоб цей стрес пережити, дати собі раду, допомогти близькій людині й не зіпсувати здоров’я собі, треба знати, що робити. У цьому допоможе фахівець.

• Вчіться говорити про свої емоції, страхи, бажання і небажання. Без агресії, образи, але й не соромлячись. «Я не люблю, коли на мене кричать». «Я не хочу це обговорювати». «Такий вчинок мене обурив, і зараз я відчуваю образу та гнів».

• Не мовчіть і не пускайтеся манівцями пасивної агресії («А можна було б здогадатися, що мені зле!», «Ну звісно, ти знову в телефоні!..»).

Це зменшить тривалість конфліктів, а може, навіть запобігатиме їхньому розвитку в майбутньому, адже ви зробите свої кордони очевидними. Це також не дозволить непорозумінням ставати хронічними, а вам «варитися у власному соку», тобто допоможе уникнути румінації неприємних думок.

• Розв’язуйте проблеми конструктивно, а не завдяки алкоголю чи іншим способам забуття.

• Конструктивно, себто відновлюючи сили, щоб мати змогу думати та діяти, а також знайти те, що можна змінити, й спробувати це зробити. Наприклад, якщо у вашому місті погано з роботою, то варто думати про переїзд чи зміну фаху. Так, для цього потрібні сили. Але алкоголь і нарікання їх точно не дадуть.

Ви не матимете залежності й інших розладів, що від неї походять: тривожності, безсоння, браку вітамінів групи В, «туману в голові» й алкогольного психозу.

Натомість отримаєте шанс поліпшити свою життєву ситуацію.

• Дотримуйтеся здорового способу життя: спіть не менше ніж сім з половиною годин, їжте переважно продукти рослинного походження, обмежте солодке, не куріть і будьте завжди фізично активними.

Це не панацея, проте значною мірою знижує ризик розвитку психічних розладів і допомагає їх долати. Спосіб життя, протилежний здоровому, обрубує молекулярні механізми, що підтримують мозок активним, спокійним, зосередженим і здатним до відновлення. Всі медичні настанови починаються саме з цього.

5.2. П’ятдесят відтінків деменції

Я народилася в 1984 році, тому добре пам’ятаю манси про «дєдушку Лєніна», хоча кривавому тирану Володимиру Ульянову (Лєніну) було тільки 54, коли він помер. Звісно, що мем про дєдушку існував з метою пропаганди, але все ж 54 — це надто рано, аби скидатися на світлинах на живий труп із божевільним поглядом.

Восени 2020 року президентом США обрали 77-річного Джо Байдена, який далеко не молодик, та тримається бадьоро. Він потужно гнув свою лінію на дебатах із конкурентом Дональдом Трампом. А Трамп у свої 74 роки, хоч і не є взірцем ґречності, на дєдушку чи живу мумію зовсім не тягне. Обидва кандидати на пост президента США проходили незалежний медичний огляд, який підтвердив, що з великою імовірністю і той, і той дожили б до кінця каденції в доброму здоров’ї та ясному розумі. У Джо Байдена та Дональда Трампа немає деменції, тобто вікового занепаду роботи мозку. А от в Ульянова вона була, причому, цілком достовірно, до неї призвело поєднання нейросифілісу і порушення мозкового кровообігу. Шкода лишень, що деменція не вбила його на десять років раніше [135].

Тож нині мова йтиме про деменцію, її різновиди та, найголовніше, — чи можна щось із цим вдіяти. Всесвітня організація охорони здоров’я визначає деменцію як загальний термін для кількох хвороб, що зачіпають пам’ять й інші когнітивні здібності, а також поведінку, стаючи на заваді виконання буденних справ. Вік є головним фактором ризику появи деменції, однак деменція не є неодмінним атрибутом старшого віку.

Пригадуєте показник DALYs (disability adjusted life years)? Тобто роки життя, проведені у хворобі? У світовому масштабі деменція зумовлює понад 11 % від усіх років у сильному нездужанні. Показник інсультів — 9,5 %, а раку — 2,4 %. Ми не знаємо достеменно, яка поширеність деменції в Україні, бо в нас традиційно причиною смерті записують серцево-­судинні хвороби і далеко не завжди звертають увагу на психічний стан пацієнта.

З віком практично в усіх людей, і навіть у домашніх тварин, які живуть значно довше, ніж у дикій природі, погіршується робота мозку. Людям стає важче мислити логічно, складно згадувати, обчислювати, добирати слова, тримати в «оперативній пам’яті» інформацію. Коти й собаки можуть забувати, як правильно ходити в туалет, починають видавати багато звуків, немов говорять самі до себе, втрачають апетит чи нав­паки — постійно просять їсти, бо забули, що вже це зробили.

Помірне когнітивне погіршення означає, що в здатності міркувати людина дещо відстає від однолітків того самого рівня освіти, проте це не заважає робити побутові справи. Зниження рівня розумових здібностей може перерости в деменцію. Так стається упродовж двох років у 11–33 % випадків. Подальший прогноз залежить від типу деменції. Та зверніть увагу: в більшості випадків розумові здібності далі не погіршуються і до деменції не доходить [195]. Мене щоразу це тішить, коли забуваю потрібне ім’я в прямому радіоетері.

Погіршення розумових здібностей може розпочатися через те, що нейрони гинуть і гірше спілкуються між собою, тобто через дегенерацію нейронів та втрату нейропластичності, а може — через травму, брак кисню (ішемію), депресію чи зловживання алкоголем. Нам важливо знати можливі причини, бо деяким з них можна завадити. А деяким — ні [136]. Протидія деменції всіх типів зводиться до спільної формули:

Ведіть здоровий спосіб життя — це не дає нейронам псуватися і допомагає їм виживати.

Може, ви засмучені, мовляв: «Знову цей здоровий спосіб життя і речі, на які не вплинути! Ні, щоб сказати: „Британські вчені довели, що музика Моцарта і просеко рятують від деменції“». Розумію бажання це почути, але брехати в книзі не стану. А про просеко, до речі, ми ще поговоримо. Не кидайте читання.

Отже, вчасна діагностика і визнання пацієнтами та їхніми близькими діагнозу «деменція» дозволять підстелити соломи:

• подбати про безпеку близької людини, щоб не загубилася, не травмувалася або не спричинила аварії,

• вчасно оформити заповіт, поки людина є дієздатною,

• надати паліативну допомогу і забезпечити гідні умови останніх років життя,

• не витрачати час і гроші на лікування, що не має ефективності, «але треба ж бодай щось робити»,

• за можливості зробити прогрес деменції не таким травматичним для навколишніх.

Якщо не звертати уваги на те, що стан близької людини дедалі гіршає, чи міняти лікарів у сподіванні, що хтось дасть надію і пропише диво-­пігулки, чи побиватися, соромитися, докоряти собі, що близька людина перестала бути схожою на себе, можна опинитися в пастці справжньої депресії або в боргах і без роботи, бо довелося все покласти на вівтар марного порятунку родича. Чи навпаки — занапастити останні роки людини з деменцією докорами, психологічним і фізичним насильством, не надаючи необхідного піклування. Мабуть, вам доводилося спостерігати обидва варіанти. Нам властиво завчасу остерігатися можливої зради та водночас ігнорувати явні небезпеки. Краще робити навпаки [137].

Важливо розуміти, що люди в старшому, геть старшому віці — англійською їх називають seniors — не з власного вибору капризують, забувають, плутають імена чи плачуть без причини. Хоча дехто справді все життя мучить себе та інших власним ненаситним егоцентризмом. У середньому віці ми усвідомлюємо ризик того, що колись будемо іншими, але коли це стається, то вже ні. І заклики близьких заспокоїтися, згадати, зібратися тощо не діють, доводячи тих близьких то до відчаю, то до сказу. В медичних настановах щодо вікових змін у роботі мозку є три головні повідомлення.

1. Зважайте на тривожні сигнали в поведінці близької людини і вчасно звертайтеся до сімейного лікаря, геріатра, психіатра і невролога.

2. Збагніть, що людина з деменцією так поводиться не зумисне.

3. У старшому віці дійсно є значні ризики зміни особистості й роботи мозку, але це не є нормою старшання.

Тривожні сигнали в поведінці — це коли зненацька чи непомітно сталися зміни, й вони на гірше. Наведу приклади висловів, що описують такий сюжет.

• «Бабусю не впізнати, а коли ж вона так змінилася?»

• «Тітка стала геть нестерпною».

• «Заспокойтеся, тут немає нікого, крім нас».

• «Ляжте полежте нарешті, що ви ходите як заведена».

• «І буркоче, і буркоче собі щось під носа постійно».

• «Каже, Господь до себе кличе. Голоси якісь чуються».

• «Їсти перестала, в туалет не ходить. Може, так і треба в її віці».

У нас є всі шанси недогледіти депресію чи навіть шизофренію в людини старшого віку. Бо часто мозок, психічний стан і особистість руйнуються непомітно. Бо клінічна картина психічного розладу в старшому віці не така, як у середньому. Бо ми не чекаємо нічого хорошого від старшого віку. «Старість не радість», — казали мені в дитинстві люди, яким не було й шістдесяти, і я думала, як би ото померти в 40 і не мучитися. Але виросла і вирішила дослідити це питання, сподіваючись, що можна пропетляти. Надія наче є.

Що може відбутися з мозком, коли ми дедалі старшаємо? Знову наведу приклади, цього разу з реального життя.

Павло не може збагнути, як його мама, докторка наук, втратила ясність розуму. Виявилося, що це деменція.

Освіченість та інтелектуальна праця справді є певною мірою запобіжниками деменції, та не все залежить він нас. Павлові краще прийняти те, що сталося, не картати себе й не соромитися, а сприймати маму відокремлено від її теперішнього вимушеного стану.

Щоб вас заспокоїти, бо, мабуть, уже подумки почали обстеження всіх довкола чи себе: погіршення пам’яті або мислення не є достатнім діагностичним критерієм для деменції. Щоб виявити цю хворобу, користую­ться опитувальником для пацієнта і його рідних. За посиланням він англійською, але перекласти досить просто.

Деменція буває різна.

Хвороба Альцгеймера — це найпоширеніша форма деменції. На неї припадає 60–70 % усіх випадків. У цьому разі нейрони починають накопичувати нерозчинні поклади білків β-амілоїду і тау. Це має такий самий ефект, як від відра з ртуттю, яке ви почали тримати вдома. Нейрони поволі втрачають зв’язки один з одним і гинуть. Важко знайти «точку відліку» цього виду деменції — зміни відбуваються дуже непомітно, хоч і невпинно. Її «пізня» форма може початися наприкінці сьомого десятка або й пізніше. Рання форма дає про себе знати на четвертім десятку, та, на щастя, це буває в 1–5 % випадків.

Коли нейрон помирає, бо в ньому відклалося забагато зайвого, саме його вже не повернути. Тому можлива терапія хвороби Альцгеймера зводиться до того, щоб підтримувати збудження в решті нейронів кори й нейтралізувати проблемну поведінку, якщо вона є. Тобто вилікувати хворобу Альцгеймера наразі неможливо. Сповільнити і зробити менш травматичною для всіх — так.

Ознаки хвороби Альцгеймера на ранній стадії:

• Погіршення пам’яті.

• Проблеми з метикуванням і хибні рішення як наслідок.

• Втрата спонтанності й ініціативності.

• Надто довге виконання простих буденних справ.

• Повторення одних і тих самих запитань.

• Складнощі з обліком грошей та сплатою рахунків.

• Блукання і проблеми з орієнтацією.

• Сильні зміни настрою та поведінки.

• Збільшена тривожність та / чи агресія [138].

Цей перелік змусив мене замислитися, і я почала шукати симптоми в себе та знайомих. Мабуть, важко розпізнати ранню деменцію в людей, які все життя безініціативні та забудькуваті, бо їх мало що цікавить, окрім вузького кола питань. В будь-­якому разі, такі ознаки не є нейтральними — вони можуть свідчити, наприклад, про депресію.

Васкулярна деменція дослівно перекладається як «судинна». Це порушення мозкового кровообігу і загибель чи страждання через брак кисню й глюкози маленьких ділянок мозку. 20–30 % випадків деменції належать до цього типу. Якщо в людини різко падають когнітивні здібності, то, мабуть, стався ішемічний інсульт. Але коли зміни поступові, то кровопостачання погіршує­ться на мікроділянках. Васкулярна деменція є якраз тим різновидом цього стану, якому можна ефективно запобігти, якщо цукрового діабету немає чи він контрольований, людина не курить і споживає мало алкоголю, достатньо рухається та має здоровий індекс маси тіла. Якщо ви дотримуєтеся «банального ЗСЖ», то зменшуєте ризик серцево-­судинних захворювань. У широкому сенсі васкулярна деменція входить в цю категорію.

Деменція з тільцями Леві зачіпає передусім сіру речовину кори великих півкуль — вона атрофується, зменшується в об’ємі, бо нейрони гинуть. Як наслідок, погіршується хода і координація рухів, ноги шаркають, руки трусяться, потерпають розумові здібності, можливі візуальні та інші галюцинації, ходіння і дії уві сні, довге вдивляння в одну точку, депресія та апатія.

Фронтотемпоральна деменція — це збірна назва станів людини, викликаних загибеллю нейронів у ділянках мозку за чолом та скронями. Вона буває рідко, проте починається рано — в період від 40 до 65 років. Часто цю форму деменції плутають із психіатричним розладом, бо людина поводиться химерно, соціально неприйнятно або відлюдькувато, чи геть плутається мова. В Ребекки зі «Ста років самотності» була якраз фронтотемпоральна деменція — вона жила в зачиненому будинку і їла тиньк зі стін. Один з виявів хвороби — коли їдять неїстівне [ -1].

Бабуся Петра часто плаче і жаліється.

Це може бути сенільна депресія. Цю хворобу часто нехтують, бо вважають, що в людей, які прожили життя і недобре себе почувають, є всі причини для суму, плачу й небажання виходити з дому. Це не так. Наявність причин для смутку не дорівнює зіпсутому життю. Сенільну депресію треба лікувати — і таблетками, і змінами в житті, і психотерапією. До речі, інколи потужна депресія маскується за чорним гумором [ -1]. Депресія — це тривала нездатність відчувати радість, а водночас байдужість, пасивність, почуття провини та приреченості. Симптоми цієї хвороби в старшому віці знерідка не такі, як у молодших людей, тому часто депресія лишається непоміченою.

Симптоми депресії:

• Соматизація: важкість у руках і ногах, закреп, слабкість, запаморочення.

• Іпохондрія, якої раніше не було.

• Химерна поведінка.

• Виражена тривожність.

• Пригальмованість (психомоторна ретардація).

• Психотичні прояви, навіть слухові галюцинації з нецензурними словами.

• Почуття провини і впевненість, що заслужили те, що відбувається.

• Відповідь «не знаю» в когнітивних тестах.

• Спроба суїциду (група ризику — самотні чоловіки з постійними болями та хронічною хворобою).

• Прихід онуків не тішить. Це ознака дуже важкої депресії. Без жартів.

Люди середнього віку й молодші можуть скористатися шкалою Бека для визначення депресії і тривожності.

Що може призвести до депресії?

• Хронічні хвороби, як-­от діабет, ревматоїдний артрит, ХОЗЛ, СПК та перенесені інфаркт чи інсульт, адже вони і погіршують якість життя, і діють на мозок через гормони, імунну систему та автономну нервову систему.

• Рак підшлункової залози чи легень.

• Гіпотиреоз (низький рівень гормонів щитоподібної залози).

• Брак вітамінів групи В чи вітаміну D.

• Порушення електролітного балансу.

• Залежність від інших.

• Скорбота за померлим партнером чи партнеркою, ба навіть домашньою твариною.

• Бідність.

• Деякі ліки (стероїди, антагоністи ацетилхоліну) та алкоголь.

Депресію в старших людей легко сплутати з деменцією, та, на відміну від деменції при хворобі Альцгеймера, вона є зворотною. Вважаю, це дуже важливе повідомлення: ви вже гадали, що у вашого родича чи родички прогресує «альцгеймер», а виявляється, це депресія, яку можна здолати ліками і психотерапією [141].

Якщо ви запідозрили в близької старшої людини депресію, не треба давати кінські дози вітаміну D, тироксину чи припиняти пити ліки. Навмання ми ніколи не діємо. Що в цьому разі робити?

• Антидепресанти (важливо ретельно дібрати препарати[47], зважаючи на побічні ефекти деяких із них, зокрема на гіпонатріємію, тобто надто низький рівень натрію в крові).

• Психотерапія.

• Електростимуляція мозку.

Як запобігти депресії?

• Лікувати хронічні хвороби, полегшувати хронічні стани.

• Керувати болем за допомогою ліків і когнітивно-­поведінкової терапії.

• Прагнути зберігати соціальну й фізичну активність.

• Звернутися по психологічну допомогу, щоб пережити втрату.

• Повноцінно і збалансовано харчуватися в будь-­якому віці.

Наведене вище знижує ризик, а не вберігає від депресії з гарантією. Варіант «просто бути заможними, здоровими і психічно стабільними» не пропоную.

У мами Дмитра трусяться руки.

Якщо в людини тремтять руки, слід оцінити твердість ходи, раціон і ліки, які людина зараз приймає. Просто так руки не трусяться. Тут потрібно не докоряти мамі за розлитий чай, а з’ясувати, в чому річ, і лікувати стан медикаментозно.

Це може бути хвороба Паркінсона, паркінсонізм (­кілька симптомів), деменція з тільцями Леві чи сильна нестача вітаміну В1.

Мама Ольги безперервно говорить і дуже знервована.

У старших людей деменція може мати психотичні прояви, як-­от ажитація, тобто збудження. В цьому разі допоможе ретельно дібрана терапія, яка зменшить симптоматику.

Дальня родичка Іри пішла з дому й загубилася.

Це схоже на деменцію з блуканням. Мабуть, нейродегенеративні процеси заторкнули ділянки мозку, що відповідають за пам’ять і орієнтацію. Таких людей не можна відпускати самих чи бодай без записки з контактами близьких.

До речі, що таке той психоз? З дитинства я чула це слово у вислові «психоз у етого меріна». Тепер я знаю, що це цитата з фільму 1938 року, а психоз — це наявність звукових, візуальних, нюхових чи тактильних галюцинацій, химерних переконань (делюзій) та збаламученості: оповідь перестрибує з теми на тему, нитка розмови втрачається, речення обриваються, людина торохтить і аж задихається [142]. До слова, тепер, у ретроспективі, я розумію, що в психозі мене звинувачували тоді, коли я починала злитися на пасивну агресію дорослих, і то був ніякий не психоз. У вас теж таке було?..

Бабуся Оксани вночі ходила в туалет, а потім вставала о п’ятій ранку і починала готувати собі сніданок, гучно та дуже несхоже на круасани з кавою. Потім нарікала на дітей та онучку, що вони довго сплять. Удень з її кімнати лунало хропіння.

Це безсоння. Люди старшого віку змінюють свій хронотип, тобто починають фізіологічно засинати і прокидатися в інший, ніж у середньому віці, час. Із часом вони стають так званими жайворонками, що і можна було колись спостерігати в громадському транспорті о пів на восьму ранку. Колись це було еволюційним пристосуванням до виживання племен людей в африканських саванах, повних диких звірів. Спершу пильнували молоді, а ближче до світанку прокидалися старші. Нині ж це втратило актуальність.

Які симптоми безсоння?

• Труднощі із засинанням.

• Людина прокидається серед ночі чи на світанку і більше не спить.

• Сон поверхневий, із частими пробудженнями і вставаннями.

• Наче спить всю ніч, але вдень куняє чи лягає спати, бо немає сил.

• Наслідки поганого сну — це хронічна втома, погіршення пам’яті та когнітивних здібностей, а також вищий ризик впасти або потрапити в аварію [143].

Хоча запитайте себе, чи був колись ваш сон хорошим. До чого призводить хронічне безсоння?

• Менше утворення гормону мелатоніну.

• Хронічний біль.

• Тривожність.

• Апное (зупинка дихання уві сні).

• Кашель.

• Ніктурія (бажання піти в туалет уночі).

• Хвороба Паркінсона.

• Денний сон і брак фізичної активності (коло замкнулося).

Що робити?

Наводжу в тому порядку, що й у протоколі.

• Налагодити гігієну сну, тобто спати в темній прохолодній тихій кімнаті під теплою, досить важкою ковдрою, лягати і вставати о тій самій порі щодня, а не як Бог дасть, запровадити ритуали перед сном, як-­от читання книги чи моціон, завчасу відкладати телефони й ноутбуки, а також не дивитися телевізор за три години до сну.

• Робити вдень аеробні вправи, щоб втомитися (і зменшити ризик проблем із серцем, кістками й суглобами).

• А ось медикаменти, коли йдеться про людей старшого віку, — це питання слизьке. Терапія має початися лише в тому разі, якщо гігієна сну і тренування не дали належного ефекту. Перелік препаратів обмежений, а курс не має тривати понад 4 тижні. Я вважаю, це цінна інформація, бо ж рука так і тягнеться купити ліки. Та що старший вік, то більші ризики з цим снодійним чи заспокійливим [144, 145].

Про те, що робити з ніктурією та іншими проблемами із сечовипусканням, ітиметься в Розділі 6.7.

Одна пані на сьомому десятку почала бачити довкола себе страшні пики, що шкірилися до неї. Родичі вирішили покликати панотця виганяти бісів.

Але виявилося, що це галюцинації, характерні при синдромі Шарля Бонне. Сітківка очей стала гинути, і зорова кора мозку почала самостимуляцію, яка дала про себе знати у вигляді складних галюцинацій. Цю історію я прочитала [146].

Тітка Катя не спить уночі та сильно переймається за всю родину. В неї високий тиск і, схоже, сенільний тривожний розлад.

Тривожні розлади лікуються не тотальним контролем дітей і не корвалолом, а психотерапією, ліками і фізичною активністю.

До них належать обсесивно-­компульсивний розлад, розлад тривоги за здоров’я (відомий раніше як іпохондрія), посттравматичний стресовий розлад, параноя та генералізований тривожний розлад. Тривожність не виникає зненацька — у старшому віці вона зазвичай супроводжує депресію чи деменцію. Поява тривожності, паніки, параної — це привід для обстеження, й починати треба з походу до сімейного лікаря.

Які симптоми?

• Погіршення сну (про сон буде далі).

• Втрата спокою — «не знайти собі місця».

• «На серці камінь, на душі кішки шкребуть».

• Відчуття, ніби «от-­от щось станеться».

Що до цього призводить?

• Пережитий мовчазний чи помічений інфаркт.

• Аритмія.

• Порушення роботи щитоподібної залози (зокрема, гіпертиреоз).

• Депресія чи деменція.

Як не дивно, складність і непередбачуваність життя не є причиною тривожності в старших людей. У цьому вся сіль. Якщо ваші бабця чи дідусь раптом втратили спокій, це не через новини або перипетії вашого життя. Їм дійсно щось муляє, тільки воно має органічну природу, а не «духовну».

Що в цьому разі робити?

Добирати антидепресанти, а якщо два препарати не мають ефективності, продовжувати діагностику. Це може бути рак чи деменція, на жаль.

Чи можна не допустити тривожності?

І так, і ні. Універсальними запобіжниками є загальне здоров’я, добробут, фізична та соціальна активність, повноцінний сон.

Саме вони й бувають проблемними в старшому віці.

Тому лишається тільки управляти власними ризиками, себто поліпшувати сон, зменшувати біль та рухатися, шукати можливості спілкуватися і не миритися з тим, що на душі неспокій.

Якщо ви щасливо одружені й вірні, а ваша самотня літня сусідка вважає вас повією, яка приймає клієнтів удома, то вам таки не здається — в неї поїхав дах.

Це — пізня шизофренія.

Пізня шизофренія справді існує, але трапляється рідко. Найбільш вразливими до неї є жінки, які ні з ким не спілкуються і мають проблеми із зором чи слухом. Мене вразила фраза з медичної статті: «Люди з химерною поведінкою, які уникали спілкування все життя». Ох, знаю я таких.

Які симптоми?

• Слухові, нюхові, зорові чи тактильні галюцинації. (Але тут треба бути уважними, бо галюцинації також супроводжують і маячіння, і деякі види деменції.)

• Є нав’язлива ідея, довкола якої обертаються сюжети (неґречна поведінка сусідів, проникнення в дім).

• Якщо є порушення мислення і мотивованості чи кататонія (коли людина завмирає в химерній позі, робить амплітудні рухи або стоїть у ступорі тривалий час), то підозрюють деменцію або пухлину мозку. До слова, за описами, напади кататонії були властиві Каміллі Клодель, авторці скульптури «Зрілий вік», яку так доречно згадати в контексті нашої теми старшання і втрати молодості.

З одного боку, кваліфікований лікар, насамперед терапевт, збагне, у чому річ, дивлячись на пацієнта чи пацієнтку з такими симптомами. З другого боку, химерна поведінка людей старшого віку в нас сприймається як належне, тож до лікаря не кожен потрапить. Або ж вважають, що це біси захопили людину, та викликають батюшку, а не йдуть до психіатра. Тому я нагадаю: між старшим віком і божевіллям нема знаку рівності, до того ж такі речі непогано лікуються медикаментами.

Що робити?

• Встановити точний діагноз, зокрема пересвідчитися, чи ці видіння не є виявом уже згаданого синдрому Шарля Бонне, коли псується зір, чи це не побічний ефект лікування паркінсонізму, чи не делірій (особливо, коли видіння страшні), чи не деменція з тільцями Леві. Мені здається, краще знати точний, хай і страшний діагноз, аніж не розуміти, що ж відбувається, і пити ліки навмання.

• Приймати препарати згідно з призначенням лікаря. Що саме, писати, звісно, не буду.

Після інсульту, в лікарні, наша сусідка немов згасла. Спала, не могла оговтатися, казала щось незв’язне. Лікарі й родичі заспокоювали: «Ну, хоч не буйна у вас бабця, а то бувають і такі, що й ударити можуть!» За кілька місяців вона померла.

Це був не просто інсульт, а ще й марення (делірій) як наслідок госпіталізації і травми. Делірій — це клінічний синдром, а не хвороба. При госпіталізації він і справді буває «овочеподібний» або «активний», а ще трапляється, що ці стани чергуються. Його треба вчасно розпізнати та медикаментозно лікувати. Тоді є шанс на поліпшення [147].

Які симптоми?

• Втрата відчуття часу, дезорієнтація.

• Значні складнощі зі звичними діями, як-­от увімкнути телефон.

• Галюцинації, зокрема страшні (ввижаються змії, чорти).

• Запаморочення.

• Повна апатія і відстороненість.

Що до цього призводить?

• Гостра інфекція, зокрема COVID-19.

• Травма голови.

• Інсульт.

• Зневоднення чи тривалий голод.

• Закреп.

• Деменція (делірій у 30 разів частіше буває в людей із деменцією).

• Високі дози алкоголю чи малі / середні (в разі нездатності його знешкоджувати).

Що робити?

• Знайти причину делірію і виправити (відновити водний баланс, знизити температуру).

• Інколи прописують медикаменти (назв тут не згадуватиму).

Колишня колега Наталки зібрала у квартирі з дюжину котів. Такий персонаж ще був у мультфільмі про Сімпсонів.

У цьому разі медицина каже про обсесивно-­компульсивний розлад із нагромадженням речей. Буває, люди збирають в домі сміття. Буває, тварин. Це також потребує лікування. Котів краще прилаштувати в добрі руки, поки всі живі. Людина, яка живе в захаращеній оселі, не лише створює проблеми сусідам, які відчувають сморід. Вона може перечепитися, впасти і вже не встати, або спричинити пожежу, яка поглине все. Разом із людиною і сусідськими квартирами.

Лікарі знають випадки, коли проблемна поведінка була нас­лідком тривалого закрепу чи прихованої інфекційної хвороби (тобто немає симптомів). Про закрепи й інфекційні хвороби будуть окремі розділи, тож не кидайте читання цього трилера.

Імена всі змінено, але такі історії зазвичай завершуються фразою: «Не дай Боже нам такими стати!». Ніхто не хотів таким бути. Але так стається. Так, я досі пам’ятаю, що в нас серія книжок «Оптимістично про здоров’я», а не «Напиймося з горя!». Що робити — читайте в наступному підрозділі.

5.3. Але що ж робити?..

У 1997 році мені подарували касету гурту «Агата Крісті», й це було страшенно круто для Запоріжжя тих часів. Я цілими днями її слухала, і якось на пісні про казкову тайгу бабуся увірвалася до моєї кімнати зі словами: «Что? Ты слушаешь про ямщика?..» (з рос.: «Що? Ти слухаєш про хурмана?»[48]) — і в сльозах спробувала награти на піаніно та наспівати якусь дуже стару пісню, з якої хлопці з «Агати Крісті» взяли перший рядок. У бабусі небагато що, крім їжі, викликало пожвавлення — вона пережила Голодомор і потім, коли захворіла на деменцію, це стало для неї нав’язливою ідеєю. Аж тут сіла і заграла — а я й не знала, що вона вміє. Ми насправді багато про неї не знали. Одного разу рано-­вранці, коли тато був на роботі, а мама на дачі, я побачила, як майже вісімдесятирічна бабуся курить на кухні татові цигарки, поставивши ногу на табуретку і високо закидаючи голову на затяжках. Але це інша історія. Чи, може, та сама — про речі, які при деменції повертають мозок у стан «як було».

Зовсім «як було» не буває ніколи, тим паче якщо нейрони померли і зв’язки з ними втратилися. Проте в ділянках, де живе пам’ять, під дією стимулів з минулого можуть виникати спалахи активності. П’ять чуттів: слух, нюх, смак, дотик і зір — це те, на що в разі деменції можна спертися, щоб достукатися до пам’яті та підтримати лелітку ясності розуму.

Ми знаємо про так званий ефект Пруста, коли запахи пробуджують яскраві деталізовані спогади. Так буває і з музикою чи іншими речами, які гукають наш гіпокамп. Тож у разі деменції справді помічним є сентиментальний ретро-стиль: музична терапія творами часів юності чи бодай середнього віку людини, давно знайомі предмети інтер’єру, перегляд світлин і листівок, запах пудри, парфумів чи одеколону, якими користувалися роки тому, й оповіді про минувшину або й написання мемуарів, дотик до весільної сукні чи фетрового капелюха. Без жартів: «згадати бабці, як дівкою була» — корисно. Не слухайте Марі Кондо — не викидайте з квартири ще живих бабусі й дідуся пудру «Балет», крепдешинову блузку та флакон з-­під одеколону «Карпати». Цікаво, який аромат буде ностальгійним для поколінь міленіалів і зумерів?..[49] Раніше я вважала, що кави та вейпу, бо косметика нині різноманітна, а тепер думаю, що спиртового санітайзера. Дякую, ковіде. До речі, нещодавно я перехворіла на COVID-19, і писати про деменцію стало легше: тепер мені знайомий стан розпачу, коли не можеш згадати слово чи ім’я, а піднятися сходами — це виклик [148].

І про розпач від забуття. Мугикання пісні може стати терапевтичною дією для людей з хворобою Альцгеймера чи іншими формами деменції, якщо раптом у голові — цілковите провалля, порожнеча, і це викликає паніку. Отже, людям, які мають таку проблему, радять наспівувати щось замість лякатися — це повертає мозок до тями. Співати добре знайомі пісні радять і поза критичними ситуаціями, просто для підтримки мозку. Не те щоб я любила все традиційне і споконвічне, але практика робити щось руками (хоч квасолю лущити) та співати чи, як кажуть на Сквирщині, «цегокати»[50] — корисна річ. Та й медичні настанови радять робити щось руками та балакати про життя [149, 150]. Усе збігається.

Сто пудів, через 30–50 років у резиденціях для людей старшого віку співатимуть про «неї»: «вона мені сьогодні подзвонила», «лиш вона, лиш вона сидітиме сумна», і про «нову тьолку барабанщика». А може, навіть про «молоду вовчицю». Чому навіть — звісно.

Ви зараз подумали, напевно, що підтримка людини з деменцією — суцільний нафталін у переносному і прямому значенні. Мовляв, не могли чогось технологічнішого придумати. А ось і змогли: нині вдосконалюють терапевтичних роботів-­собак (живому песику потрібен догляд і добробут, а хвора людина це дати не завжди зуміє) та віртуальну реальність із напівзануренням для стимуляції мозку при когнітивному занепаді й деменції. Маю надію, що — аби триматися в капцях — колись буду не ностальгійно плівку на касету олівцем накручувати, а літати фантастичними світами. Чи бодай намотувати плівку на віртуальну касету віртуальним олівцем [151].

«Віртуальна реальність — це добре, — подумали ви, — але що зараз зробити, щоб бабуся до тями прийшла?» Перше, що спадає на думку, це вітаміни. І дійсно, коли немає вітамінів групи В, немає і нейромедіаторів, тож нейронам буквально немає чим один з одним «спілкуватися». А при деменції часто буває одночасний брак вітаміну В1, чи їх усіх — В1, В6, В9 та В12, та високий рівень гомоцистеїну[51] як наслідок.

Чому так? Люди з віком їдять менше, бо мають поганий апетит, не завжди можуть собі дозволити щось дороге вітамінне, або їм це не доступне через стан кишківника. І засвоюються ті вітаміни в кишківнику погано, і до нейронів не доходять. Логіка підказує, що треба попити мультивітамінів, і стане окей. На жаль, ні. Інакше не було б людей із деменцією. Дослідження свідчать, що тим, кому сильно бракує вітаміну В12 чи В1, допоможуть уколи з вітамінами. Саме уколи, бо кишківник, який не здатен впоратися зі своїм завданням, слід обійти. Але ідеального стану все ж не досягти, бо є ще інші причини прогресу деменції [152].

Базові знання фізіології підказують, що, можливо, треба подбати про кишкову мікробіоту, і тоді вітаміни почнуть засвоюватися. На жаль, знову ні. Приймання пробіотиків поліпшує різні біохімічні показники, як-­от баланс жирів у крові, але на деменцію не впливає [153].

Є досить обмежений перелік препаратів, які мають прописати в разі хвороби Альцгеймера чи інших форм деменції, однак вони сповільнять процес, та не повернуть мозок у стан, що був 20 років тому. Більшість медикаментів при деменції спрямована на пом’якшення симптомів, серед яких — ажитація і психоз, безсоння, нетримання чи закреп, депресія, тривожність і біль. Про БАДи з «омегою», женьшенем, холіном та іншими коренями мандрагори в протоколах лікування мови взагалі нема. Важливо також подивитися, що пацієнт приймає, бо є такі ліки, які викликають погіршення когнітивних здібностей — «не ми тупі, то такі таблетки». Мабуть, це звучить безнадійно та непрофесійно, бо що це за книга, де не кажуть, як зробити добре одним махом, ну, може, двома? Але насправді навпаки. Професіоналізм — це не розводити пацієнтів на гроші, не давати марної надії родичам, а натомість подбати про належний догляд і дотримання прав людини.

Тепер, коли вам стало остаточно лячно, перейдімо до оптимістичнішої частини. Що зробити, щоб деменції не було? Або була, але вже після 85-ти чи, краще, 90-та. Якщо доживемо.

Пригадаймо SWOT-аналіз: щоби запобігти деяким негараздам, треба знати свої ризики та можливості й використовувати власні сильні сторони. Це нам дозволить поглянути в майбутнє оптимістичніше, ніж воно виходить, коли без розуміння суті проблеми дивишся на своїх родичів чи сусідів і молишся, аби не уподібнитися їм за пару десятиліть.

Наведу приклад. Уявна Валентина Сергіївна настраждалася в житті. Працювала інженеркою на заводі. Виховала дітей майже сама, бо чоловік тільки дратував. Пережила 90-ті, буквально зчепивши зуби. Уже й плакати не могла. Овдовіла. Видихнула з полегшенням, хоча й сумно. Діабет з’явився на шостому десятку. Зараз Валентина Сергіївна на пенсії, живе в невеликому місті, діти в Києві. Боїться «впасти в маразм», тобто деменції, і помирати серед чужих людей або обтяжувати дітей. Читає багато на медичну тематику. Уже збагнула, що мала епізоди депресії в минулому.

Потенційна загроза в житті Валентини Сергіївни — це депресія, яка була і може з’явитися на тлі діабету. Вона дійсно сприяє деменції.

Слабкі сторони: соціальна ізоляція через відсутність спілкування на роботі та з родиною, наявний діабет. Через цю хворобу людина стає вразливою до інших негараздів, якщо не намагатися долати недугу.

Сильні сторони: хороша освіта та досвід інтелектуальної роботи (один із запобіжників деменції, хоч і не універсальний), свідоме ставлення до себе, бажання зберегти ясність розуму. Валентина Сергіївна вже знає, що таке депресія, і якщо виникне потреба, піде до психіатра.

Можливість — це невелике місто. При всіх його ґанджах, як-­от пліткарство і корупція, тут досить просто підтримувати коло спілкування: сусіди, продавці, листоноші. Перекинутися парою слів — це досить цінно. Ще одна перевага — відносна чистота повітря (уявімо, що це Вінниця) і наявність парків, де можна гуляти чи кататися на велосипеді (або Мукачево). Фізична активність потужно запобігає депресії, тривожності й прогресові хронічних хвороб.

Як ми зрозуміли з прикладу, віковим змінам у мозку та розладам настрою певною мірою можна запобігти, а можна сповільнити зміни, які почалися. Не втомлююся нагадувати і не соромлюся повторюватися: ми не можемо звести ризик нанівець чи знайти універсальне рішення. Зменшити — так. Жодного популізму, як бачите, хоч завдяки йому книжки стають бестселерами. Інколи досить усвідомити, що з нами діється, і прийняти це.

Чи станеться когнітивне погіршення і як швидко воно прогресуватиме у деменцію, залежить від низки чинників. Я зібрала їх у таблицю разом із діями, які можуть сповільнити прикрі зміни.

Чинник

Спадковість

Як він діє

• Актуальний для ранньої стадії хвороби Альцгеймера та деяких випадків лобово-­скроневої деменції.

• Алель переносника холестерину АроЕ4 не завжди є маркером пізньої хвороби Альцгеймера.

Як можна зменшити ризик

• Зведення ризику серцево-­судинних хвороб до мінімуму нейтралізує «погану генетику»: не курити, бути фізично активними, лікувати діабет і гіпертензію, харчуватися збалансовано.

Чинник

Освіта

Як він діє

• Навчання в молодому віці збільшує так званий когнітивний резерв, тобто кількість нейронів, що живі й мережуються (взаємодіють).

• Освіта в старшому віці підтримує в доброму стані мову і дає знання, але не здатність метикувати.

• Добра освіта (принаймні в інших країнах) передбачає вищі заробітки і кращі умови праці, а отже — ліпше здоров’я загалом.

Як можна зменшити ризик

• В Україні більшість людей мають не те що середню, а вищу освіту. Навіть дві чи три. Але питання тут не в наявності диплома, а в тривалості часу активного здобування знань і навчання мозку складних речей.

• Не купуйте дипломи і наукові ступені!

• Робіть домашні завдання в школі!

• Вчіть іноземні мови та мови програмування в старшому віці.

Чинник

Фізична активність

Як він діє

• Зниження ризику хвороб судин та розвитку васкулярної деменції.

• Утримання здорової ваги, запобігання цукровому діабету і серцево-­судинним хворобам.

• Підтримка нейропластичності та стимуляція утворення фактора росту нервів.

Як можна зменшити ризик

• В середньому і старшому віці — тренуватися, ходити пішки, гуляти.

• Із нашим уявленням про тілесність і вік — «кому вже я треба» — це може здатися контрінтуїтивним. Але тренуватися треба все життя, а не лише в молодості заради інстаграму.

• Є люди, яким фізичні вправи, виконувані для запобігання деменції, користі не приносять.

Чинник

Цукровий діабет другого типу

Як він діє

• Діабет на 73 % збільшує ризик будь-­якого типу деменції.

• Порушення обміну глюкози сприяє розвитку деменції різними шляхами — через засмічення нейронів білками, які спричиняють їх загибель, розвиток запалення і оксидативного стресу, порушення кровообігу в мозку.

Як можна зменшити ризик

• Лікування діабету препаратами на 38 % зменшує ризик розвитку деменції.

• Варто моніторити рівень глюкози натщесерце щороку.

• Головне — бути фізично активними.

Чинник

Раціон

Як він діє

• Брак вітамінів групи В та погіршення їхнього засвоєння в кишківнику означає проблеми з утворенням нейромедіаторів. Нейронам важко спілкуватися і думати.

• Брак клітковини призводить до проблем з кишківником, а це — хронічне запалення, що «б’є» і по нейронах.

• Прості вуглеводи, продукти глікації в смаженому — більший ризик діабету, а отже, деменції.

Як можна зменшити ризик

• Жирна риба, фіолетові ягоди, всіляке насіння та рослинні олії, яйця, каші, запечені м’ясо і картопля, цільнозернові злаки й бобові.

• Якщо є СПК або запальні хвороби кишківника, варто змінити раціон відповідно до обмежень і компенсувати те, чого бракує, добавками, а ще краще — уколами.

Чинник

Споживання алкоголю

Як він діє

• Є деменція, зумовлена зловживанням алкоголю. Ключовими чинниками тут виступають порушення засвоєння вітаміну В1 (і брак ацетилхоліну як наслідок), оксидативний стрес нейронів та порушення бар’єра між мозком і кров’ю, що зумовлює потрапляння неорганічного заліза в нейрони.

• Водночас люди, які регулярно й потроху п’ють червоне сухе, рідше мають деменцію.

Як можна зменшити ризик

• Пити червоне сухе чи пиво.

• Знати свою норму (це дуже мало; детальніше — в Розділі 2.3).

• Пити в закладах, де багато не випити, і в товаристві.

• Лікувати залежність медикаментами й психотерапією.

Чинник

Куріння

Як він діє

• Куріння погіршує стан судин, зокрема в мозку. Так розвивається васкулярна деменція.

• Призводить до збільшення оксидативного стресу в усьому тілі.

Як можна зменшити ризик

• Якщо кинути курити, через 3 роки ризик розвитку деменції знизиться до рівня некурців.

• Не пізно покинути звичку навіть у 65 років (якщо інші чинники, зумовлені курінням, не вб’ють раніше).

• Кальян та електронні сигарети — таке саме куріння, не обманюйтеся і не куріть це.

Чинник

Травми голови

Як він діє

• Черепно-­мозкові травми середнього та важкого ступеня збільшують ризик деменції у 2–4 рази.

Як можна зменшити ризик

• Знайдіть інші розваги, ніж мотокрос чи бокс.

• Пристібайтеся в автомобілі на будь-­якому сидінні.

• Вимагайте в муніципалітету організації безпечної велоінфраструктури.

• На війні будьте завжди в кевларовому шоломі (і бронежилеті).

Чинник

Спілкування

Як він діє

• Жваве соціальне життя після 60 років на 12–50 % зменшує ризик деменції.

• Що більше коло спілкування людини, то менший ризик деменції.

• Мозок отримує стимуляцію, відчуває співпричетність та інтепретує поведінку інших. Це збільшує когнітивний резерв і зменшує стрес.

• Перебування «на людях» змушує нас піклуватися про свій вигляд і одяг, дотримуватися гігієни. Така собі поведінкова активація.

• Їсти разом корисно, особливо в старшому віці.

Як можна зменшити ризик

• Спілкуйтеся з сусідами.

• Зустрічайтеся з друзями.

• Пліткуйте на здоров’я (не думала, що писатиму це).

• Телефонуйте батькам і навідуйте їх.

Чинник

Повітря

Як він діє

• Зважені часточки PM2.5 та оксид азоту викликають загибель нейронів.

Як можна зменшити ризик

• Проблему забруднення повітря слід вирішувати на законодавчому рівні та втілювати зусиллями бізнесу і місцевої влади.

• Тут мало що залежить від власного вибору.

• Хіба якщо ви живете в приватному секторі, не надто часто користуйтеся відкритим вогнем.

Інші чинники, які впливають на розвиток деменції: сон — ви має­те лягти і заснути, почути будильник і бадьоро встати; вага — щоб ані замало, ані забагато; слух — якщо ви перестали чути, негайно ставте слуховий апарат. Мозок потребує стимулів.

Бачте, приклад з вигаданою Валентиною Сергіївною був невипадковим. Є такий сумний анекдот про те, що б у Росії не робили, вийде ГУЛАГ. А в нас тут навпаки — хоч би що ми хотіли досягнути: чи то здоров’я серця, чи ясного розуму, чи хорошого вигляду — потрібен комфортний, розважливий, цікавий, здоровий спосіб життя і піклування про себе [154].

«А як же нейропротектори, — запитаєте ви, — які мають захищати нейрони від оксидативного стресу, важких металів, алкоголю та інших негараздів?» Зараз я вам зекономлю купу грошей! Нейропротектори не діють. Це тільки така назва. Маркетинг. Жодні пігулки чи крапельки не сформують довкола нейрончиків захисний шар, що змусить ворожі молекули відстрибувати, наче горох від стіни, як це зображають у рекламі. Єдині наразі нейропротекторні заходи, що мають ефективність, стосуються народження й смерті. Перший — це призначення сульфату магнію жінкам на 33-му тижні вагітності й пізніше. В разі передчасного народження дитини він знижує ризик дитячого церебрального паралічу [155]. Інший випадок стосується введення пацієнта, в якого спинилося серце, в стан гіпотермії (тобто охолодження до 34 градусів), допоки серце не запустять. От і все.

Ой ні, не все! Кілька років тому фейсбуком прокотилася хвиля постів новини про те, що нібито просеко захищає від хвороби Альцгеймера, і закликів захищатися. Себто пити. Для людей, які читають науково-­популярні книжки, така новина, звісно, виглядає фейком та псевдонаукою. Але все цікавіше. Дійсно, те дослідження, що «підірвало мережу», проведено, як то кажуть, на трьох щурах, тобто можна не брати цієї інформації близько до серця. Навіть британська служба здоров’я написала, що, мовляв, не покладайтеся на поліфеноли ігристого, краще з’їжте петрушку або арахіс. Там все те саме.

Але я згадала про королеву Єлизавету ІІ, «хай береже її Гос­подь». Вона щовечора п’є шампанське, і це таки шампанське, а не те, що ми ним називаємо. А на підвечірок вживає коктейль Дюбонне на основі джину й пряної настоянки на вині. (Що там той апероль!) Може випити по обіді вина зі шматочком шоколаду. Щодня з’їдає скибку шоколадного пирога. І править Об’єднаним Королівством понад 60 років, а численні світлини різного періоду зафіксували її переважно то з келихом, то верхи, і незмінно в капелюшку чи хустці. Може, справді ігристе корисне?

Королева Британії як-­не-­як соціально захищена людина з найвищої верстви суспільства. Тож фактор бідності відкидаємо.

Усе своє життя вона активно спілкується — ще мінус один чинник розвитку деменції.

Раціон Королеви простий, а порції малі.

Її Величність водить автомобіль і тим самим постійно прокачує свій гіпокамп, а ще їздить верхи і гуляє з собаками. Тобто фізично активна.

Не курить, добре чує (сама чи за допомогою пристрою, це не важливо насправді).

Живе у закритій зеленій території, а отже, не наражається на вихлопні та виробничі гази.

Вага монаршої особи в нормі.

Її матір, Королева Єлизавета, яку після смерті чоловіка називали Королева-мати, прожила 101 рік, тобто генетика теж в порядку.

А шампанське, настоянка Дюбонне і шоколад у випічці та шматком — це все джерела поліфенолів.

Бінго!

Коли я жила і бувала в Європі, бачила багато людей віку якщо не королеви, то її сина Чарльза і другої невістки Каміли (спочивай з миром, Леді Діано), які по обіді пили ігристе чи їли пиріг на терасах ресторанів. Виделкою, ясна річ. Скидалося на те, що деменція їм теж не дуже загрожує. І річ не в чудодійній силі просеко — адже якщо ви спроможні доїхати чи дійти до ресторану, ще й не самі, та можете собі це дозволити з огляду на фінанси, то, либонь, ви не в групі ризику. Ігристе на восьмім чи дев’ятім десятку — це наслідок, а не причина довгого життя і ясного розуму. За що й вип’ємо.

Ви можете ознайомитися з канадськими настановами з діагностування і лікування делірію та депресивного розладу в людей старшого віку, а також із варіантами запобігання суїцидам.