Книги Якова

Бібліографічна нотатка

Добре, що до романів традиційно ставляться як до вигадки і не вимагають від авторів вказувати бібліографічні джерела. Тут, зокрема, це зайняло б забагато місця.

Всім зацікавленим історією, розказаною в цій книжці, варто звернутися насамперед до двотомної праці Александра Краусгара «Франк і польські франкісти (1726–1816). Історична монографія» (Frank і frankiści polscy 1726–1816. Monografia historyczna), яка вийшла 1895 року, а також до записів «оповідок» самого Франка, тобто до збірки «Книга слів Володаревих. Езотеричні лекції Якова Франка» (Księgę Słów Pańskich. Ezoteryczne wykłady Jakuba Franka), укладеної Яном Доктуром (1997).

Найширший історичний і політичний контекст, який дозволить краще зрозуміти явище франкізму в Польщі, представлено в праці Павела Мацейка «The Mixed Multitude: Jakub Frank and the Frankist Movement 1755–1816», опублікованій видавництвом університету Пенсильванії 2011 року, — в той час я вже писала цю книжку. Стаття про доктрину Шабтая Цві, написана тим самим автором, допомогла мені збагнути, чим у своїй найглибшій суті міг бути франкізм. Три парадокси, які розглядає сабатіанська теологія і про які дискутує Нахман на С. 224, були взяті з основоположної праці Павела Мацейка: Coitus interruptus in And I Came this Day unto the Fountain // R. Jonathan Eibeschütz’s And I Came this Day unto the Fountain. Critically Edited and Introduced by Paweł Maciejko. — Los Angeles: Cherub Press, 2014. — IX–LII (за доступ до цієї праці дякую Автору).

Фундаментальним джерелом, яке стало основою для всіх інших моїх розвідок, був, звісно, «Єврейський містицизм» (Mistycyzm żydowski) Ґершома Шолема, виданий польською 1997 року.

Детальний опис звинувачень у ритуальних убивствах у Марковій Волиці 1752 року, а також багато інших документів, які стосуються цієї справи, я знайшла в праці Казімежа Рудніцького «Єпископ Каєтан Солтик (1715–1788)» (Biskup Kajetan Sołtyk 1715–1788), виданій 1906 року в Кракові як п’ятий том «Монографії з історії Нового часу» за редакцією Шимона Ашкеназі. Промови під час львівського диспуту базуються на книжці Ґаудентія Пікульського «Єврейський суд у Львівському архікатедральному соборі 1759 року» (видання 4-те, 1906) (Sąd żydowski we lwowskim Kościele Archikatedralnym 1759 r.).

На психологічний портрет Катажини Коссаковської надихнув мене Юзеф Іґнацій Крашевський, який у «Мачусі» (Macosze) ввів її як епізодичну героїню, а ще — багата кореспонденція реальної Коссаковської. Постать Молівди, безперечно, багато чим завдячує Анджеєві Жулавському та його «Молівді» (Moliwda; 1994). А чимало інформації про Томаса фон Шенфельда я взяла з книжки Кшиштофа Рутковського «Костел святого Роха. Приповідки» (Kościół świętego Rocha. Przepowieści; 2001).

Чимало радості подарувала мені робота над образом ксьондза Бенедикта Хмельовського, рогатинського декана, а згодом — київського каноніка, який був першим польським енциклопедистом. Всім зацікавленим раджу почитати його працю «Нові Атени. Академія всієї науки» (Nowe Ateny albo Akademia Wszelkiej sciencyi pełna), яку чудово впорядкували і видали Марія та Ян Юзеф Ліпські 1968 року. До речі, цю прекрасну книжку варто перевидати. Зустріч ксьондза Хмельовського з блискучою, хоч сьогодні не надто відомою широкому загалові бароковою поеткою Ельжбетою Дружбацькою ніде не задокументована, але, з огляду на обставини, була цілком можлива, адже вони рухалися по орбітах, наближених у просторі й часі.

Метрикальні книги, що їх я знайшла в міському архіві Оффенбаха-на-Майні, дозволили мені відтворити склад товариства, яке до кінця супроводжувало Якова Франка на чужині, а також у загальних рисах простежити долі родин франкістів, які повернулися до Польщі.

Це могло б стати темою наступної книги.

Гравюри, використані як ілюстрації в книжці, походять переважно з зібрання бібліотеки Оссолінських у Вроцлаві.

Зворотна нумерація сторінок, застосована в цій книзі[161], — це жест поваги в бік книжок, написаних гебрайською, а також нагадування, що будь-який лад — то лише питання звички.

Я певна, що ксьондз Хмельовський зрадів би, якби довідався, що його ідея знання, доступного всім і повсякчас, втілилася через двісті п’ятдесят років після його смерті. Адже я багато чим завдячую інтернету, зокрема саме завдяки цьому пансофічному винаходові я натрапила на слід «дива» у печері в Королівці: йдеться про незвичайну історію порятунку кількох десятків осіб під час Голокосту. Цей сюжет показав мені, по-перше, як тісно бувають пов’язані речі в нашому світі, а по-друге, те, як ми, досліджуючи історію, намагаємося зрозуміти не лише події, що сталися, а й події, що могли статися.