Конституція України. Науково-практичний коментар

Розділ XV Перехідні положення

1. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

2. Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією.

Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться у березні 1998 року.

3. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня 1999 року.

4. Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

5. Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності.

6. Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. До створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України.

7. Голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності цією Конституцією набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій згідно зі статтею 118 цієї Конституції, а після обрання голів відповідних рад складають повноваження голів цих рад.

8. Сільські, селищні, міські ради та голови цих рад після набуття чинності Конституцією України здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 року.

Районні та обласні ради, обрані до набуття чинності цією Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до Конституції України.

Районні в містах ради та голови цих рад після набуття чинності цією Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно до закону.

9. Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

10. До прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно до статті 118 цієї Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації.

11. Частина перша статті 99 цієї Конституції вводиться в дію після введення національної грошової одиниці — гривні.

12. Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України здійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування системи судів загальної юрисдикції в Україні відповідно до статті 125 цієї Конституції, але не довше ніж п’ять років.

Судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.

Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного року.

13. Протягом пэяти років після набуття чинності цією Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

14. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

15. Чергові вибори до Верховної Ради України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року за Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю жовтня 2012 року.

(Розділ XV доповнено пунктом 15 згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011)

16. Чергові вибори Президента України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року за Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю березня 2015 року.

(Розділ XV доповнено пунктом 16 згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011)

Завершальним елементом структури Конституції України є її Перехідні положення, визначені в шістнадцяти пунктах розд. XV, більшість із яких нині втратили чинність у силу своєї реалізованості. Разом із тим на час прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України унормування Перехідних положень було зумовлено об’єктивними причинами і забезпечувало еволюційний, безконфліктний характер утвердження нових інститутів конституційного права та юридичних механізмів їх реалізації. Перехідні положення Основного Закону також забезпечували здійснення принципу правонаступництва конституційного розвитку незалежної України, започаткованого із прийняттям Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет і 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України та формуванням у 1991—1996 р. системи чинного на той час законодавства.

На підставі зазначеного Перехідні положення Основного Закону слід вважати насамперед важливим нормативно-правовим механізмом забезпечення стабільності конституційного ладу на час його визначення та на етапі приведення чинного законодавства у відповідність до положень нової Конституції. Іще однією важливою функцією Перехідних положень Конституції України стала мобілізація сформованого в 1991—1996 рр. державотворчого і правотворчого потенціалу та досвіду Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, судів загальної юрисдикції, інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також інститутів громадянського суспільства щодо поетапної цілеспрямованої реалізації нової Конституції України. Тобто Перехідні положення стали своєрідною програмою легітимної реалізації Конституції України для всіх суб’єктів права.

Конституційна практика утвердження перехід них і прикінцевих положень існує не лише в Україні, а й у багатьох інших державах світу. Зокрема, вони містяться в Конституції Бельгії 1831 р., Конституції Бразилії 1988 р., Конституції Греції 1975 р., Конституції Іспанії 1976 р., Конституції Італії 1947 р., Конституції Польщі 1997 р., Конституції Російської Федерації 1993 р., Конституції Японії 1947 р. та ін. При цьому основними індикаторами реалізації перехідних положень традиційно вважаються: а) терміни їх дії або б) досягнення конкретної мети правового регулювання, закріпленої у цих положеннях (формування певного органу державної чи муніципальної влади, запровадження національної валюти тощо).

Аналізуючи нормативний зміст коментованого розд. XV «Перехідні положення» Конституції України в цілому, слід виділити такі види суспільних відносин, що регулюються його пунктами: 1) пов’язані з подальшою дією чинного на час прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України законодавства; 2) пов’язані з тимчасовим обмеженням конституційних прав і свобод людини; 3) такі, що визначали підстави, строки і порядок формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також обсяг їх повноважень після прийняття Основного Закону; 4) такі, що передбачали запровадження національної грошової валюти; 5) пов’язані з правовим режимом використання існуючих військових баз на території України; 6) пов’язані із строком діяльності органів влади у зв’язку із відновленням дії Конституції в редакції від 28.06.1996 р.

Очевидно, що перший блок питань Перехідних положень стосувався визначення режиму верховенства права, верховенства Конституції України і законності. Із прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України постала проблема забезпечення дієвості частини другої ст. 8 цієї Конституції, яка встановила принцип верховенства Основного Закону в системі національного законодавства і визначила, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Адже значна частина чинного на той час законодавства не відповідала положенням Конституції України. Разом із тим, приймаючи Конституцію України, Верховна Рада України була зобов’язана забезпечити належний режим поступального реформування системи законодавства з метою приведення його у відповідність із Основним Законом.

Задля досягнення визначеної мети законодавець унормував у п. 1 розд. XV Конституції України аксіоматичне правове положення про те, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Основним Законом, є чинними у частині, що не суперечить йому. Таким чином, коментоване положення розд. XV чітко встановило межу легітимності системи чинного на час прийняття Конституції України законодавства: ті закони та інші нормативно-правові акти, які відповідали Основному Закону, зберігали свою чинність, а ті, які суперечили Основному Закону, мали бути приведеними у відповідність до конституційних положень, або ж втратити чинність.

Утім втрата чинності законом чи іншим правовим актом могла відбутися виключно внаслідок визнання їх спеціально уповноваженим органом неконституційними. Натомість на день прийняття Основного Закону Конституційний Суд України, який згідно зі ст. 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України, іще не був сформований. До його створення тлумачення законів згідно з п. 6 Перехідних положень здійснювалося Верховною Радою України. Але після формування Конституційного Суду України, який розпочав свою діяльність 18 жовтня 1996 р., через два дні після прийняття Закону України «Про Конституційний Суд України», Верховна Рада України втратила свої повноваження щодо офіційного тлумачення законів України.

До прийняття Конституції України 1996 р., котра утвердила президентсько-парламентську форму правління та закріпила не лише принцип поділу влади, а й систему стримувань і противаг між гілками влади, Президент України мав значні повноваження щодо здійснення своїх владних функцій, видаючи укази із різних питань суспільного та державного життя. Із прийняттям у 1996 р. Конституції України нормотворча діяльність Президента України отримала свою чітку предметну компетенцію, визначену в частині першій ст. 106 Основного Закону. До того ж ст. 92 Конституції України визначила вичерпний перелік питань, які визначаються чи встановлюються законами України, а делегування законодавчих повноважень суперечило змісту конституційного принципу поділу влади у державі.

Водночас п. 4 Перехідних положень зберігав за Президентом України на три роки право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не урегульованих законом, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому ст. 93 Конституції України. Відповідні укази Президента України мали спеціальний правовий режим набуття чинності. Передбачалося, що коли протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю голосів від її конституційного складу, відповідний указ Президента України вступав в силу і діяв до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. Таким чином, на тимчасовий період запроваджувалася практика конкурентної нормотворчості у сфері економічної політики держави. Нерідко укази Президента України підміняли собою відповідні закони України. Утім ця міра була вимушеною з огляду на потребу оперативного регулювання суспільно-економічних питань на тлі масштабних кризових явищ у національній економіці. У 1999 р. Президент України втратив право видавати такі укази.

Важливий блок Перехідних положень Основного Закону стосується визначення правового тимчасового режиму обмеження конституційних прав і свобод людини. Так, п. 13 розд. XV встановлює, що упродовж п’яти років з дня прийняття Конституції України зберігається існуючий до цього порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Натомість частина друга ст. 29 та ст. 30 Конституції України, які узгоджуються зі статтями 5, 6 та ін. Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Україною, встановлюють, що ніхто не може бути заарештований, або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, а також гарантують недоторканність житла і не допускають проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не інакше як за вмотивованим рішенням суду. Зміст наведеного конституційного положення посилює конституційні гарантії особи та її житла та приводить їх у відповідність до європейських стандартів у сфері особистих прав і свобод людини.

Разом із тим після прийняття Основного Закону Українська держава об’єктивно не могла одномоментно, без проведення системних реформ законодавства у сфері кримінального процесу, судоустрою та судочинства, а також без комплексної модернізації правових засад діяльності правоохоронних органів забезпечити неухильну реалізацію відповідних особистих прав і свобод людини, гарантованих Конституцією України. Натомість за п’ять років, установлених п. 13 розд. XV Основного Закону, Україна продемонструвала спроможність реалізації та гарантування відповідних конституційних прав і свобод людини, що дозволяє стверджувати про реалізацію відповідного змістовного блоку коментованих Перехідних положень.

Третій, найбільш значний блок питань, урегульованих Перехідними положеннями Конституції України, визначив підстави, строки і порядок формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також обсяг їх повноважень після прийняття Основного Закону. Це дозволило уникнути неузгодженості та політико-правових конфліктів, пов’язаних із конституційно-правовим статусом та повноважністю обраних чи призначених до прийняття Конституції України органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Щонайперше Верховна Рада України чітко визначила, що з 28 червня 1996 р. вона здійснює повноваження, визначені у ст. 85 та ін. Конституції України, а також установила, що чергові вибори до парламенту відбудуться в березні 1998 р. Тобто в терміни, передбачені частиною першою ст. 77 Основного Закону. Таким чином, Верховна Рада України 2-го скликання (1994—1998 рр.) отримала чітке визначення кола і терміну своїх повноважень, а п. 2 Перехідних положень був повністю реалізованим.

Пункт 3 Перехідних положень, у його системному зв’язку з пунктом 4, передбачав, що повноваження Президента України, встановлені Законом України «Про Президента України» після прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України зберігаються до нових чергових президентських виборів у 1999 р. У жовтні 1999 р., відповідно до частини п’ятої ст. 103 Основного Закону, були проведені чергові вибори глави держави, перемогу в другому турі на яких здобув Л. Д. Кучма.

Кабінет Міністрів України, згідно з п. 5 коментованих Перехідних положень, мав бути сформованим у тримісячний термін після прийняття Основного Закону відповідно до змісту його ст. 114, яка передбачає, що Президент України призначає Прем’єр-міністра України за згодою більш ніж половини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається главою держави за поданням глави Уряду України. Коментований пункт також був реалізованим у 1996 р.

Слід зазначити, що коментовані Перехідні положення стосувалися не лише вищих і центральних органів виконавчої влади, а й місцевих державних адміністрацій. Так, п. 7 розд. XV Конституції України встановлював, що голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності Конституцією України набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій, визначеного ст. 118 Конституції України, а після обрання голів місцевих рад складають повноваження голів цих рад. Тим самим законодавець не тільки спростовував закріплену в ст. 46 Конституційного Договору 1995 р. недемократичну практику, коли Президент України призначав голів місцевих державних адміністрацій, які були одночасно головами місцевих рад, а й забезпечував дієвість ст. 7 Конституції України, яка визнавала та гарантувала місцеве самоврядування в Україні та його відокремлене, самостійне існування від системи органів державної влади.

На реалізацію положення коментованого п. 7 обрання голів районних і обласних рад, згідно з п. 11 Перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р., завершилося упродовж двох місяців після набрання чинності відповідним Законом. Таким чином, п. 7 розд. XV Конституції України був реалізований за рік після прийняття Основного Закону.

Пункт 6 Перехідних положень про формування Конституційного Суду України упродовж трьох місяців після прийняття Конституції України, як уже зазначалося попередньо, був реалізований вчасно та у повному обсязі ще в 1996 р.

Пункт 9 коментованих Перехідних положень передбачав реформу прокуратури, до проведення якої прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства. Остання мала здійснюватися прокуратурою до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Нескладно помітити, що визначені в п. 9 розд. XV Конституції України повноваження та функції прокуратури на перехідний період не передбачені ст. 121 Основного Закону, яка визначає вичерпне коло завдань і функцій прокуратури. Разом із тим позбавлення прокуратури функцій і повноважень, визначених у п. 9 Перехідних положень, мало б негативні наслідки для правопорядку та законності в Україні.

На сьогодні п. 9 коментованих Перехідних положень залишається одним із нереалізованих до кінця пунктів розд. XV Конституції України. Очевидно, що реформування прокуратури пов’язане не лише із прийняттям нового Закону України «Про прокуратуру», а й з удосконаленням усього чинного кримінально- процесуального законодавства. Водночас реалізацію цього пункту не можна вважати «простроченою» через відсутність чітких темпоральних параметрів реформування прокуратури, що не заперечує нагальність такої реформи.

Пункт 12 Перехідних положень встановив, що Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України не довше ніж п’ять років після прийняття Основного Закону мають здійснювати свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування на засадах територіальності та спеціалізації системи судів загальної юрисдикції, визначеної ст. 125 Конституції України. Судді судів загальної юрисдикції, обрані чи призначені на посади до набуття чинності Конституцією України, продовжували здійснювати свої повноваження до закінчення строку, на який вони обирались чи призначались. Натомість судді, чиї повноваження закінчувалися в 1996 р., продовжували їх виконання протягом одного року.

Розділ VIII «Правосуддя» Конституції України утверджував не лише нову систему судів загальної юрисдикції, а й нову філософію правосуддя, яка не могла бути реалізованою у стислі терміни відразу після прийняття Основного Закону. Для її реалізації законодавець відвів п’ятирічний перехідний період, упродовж якого та у подальші роки була здійснена так звана «Мала судова реформа» (2001 р.), прийнятий Закон України «Про судоустрій України» (2002 р.), створена система господарських і адміністративних спеціалізованих судів, а у 2010 р. започаткована розбудова системи спеціалізованих судів у цивільних і кримінальних справах. У 2010 р. був прийнятий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який започаткував нову судову реформу, реалізація якої дозволить удосконалити систему судів загальної юрисдикції в Україні.

Коментований блок Перехідних положень приділяв належну увагу й порядку функціонування органів місцевого самоврядування, обраних до набуття чинності Конституцією України 1996 р., на період до сформування їх нового складу в порядку, встановленому ст. 141 та ін. Основного Закону. Так, частина перша п. 8 розд. XV Конституції України встановила, що сільські, селищні, міські ради і голови цих рад здійснюють визначені у ст. 143 Основного Закону повноваження до обрання нового складу цих рад на чергових виборах у березні 1998 р. Із прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування» та після виборів 1998 р. інститут голів сільських, селищних і міських рад був скасований. Члени територіальних громад почали обирати місцеві ради і сільських, селищних, міських голів. Така модель місцевого самоврядування відповідала європейським стандартам у сфері місцевого самоврядування.

Районні та обласні ради, обрані до прийняття Конституції України, продовжували здійснювати визначені в ній повноваження до сформування нового складу цих рад, а районні в містах ради і голови цих рад здійснювали свої повноваження відповідно до закону. Надалі рішення про утворення та неутворення районних у місті рад Закон України «Про місцеве самоврядування» відніс до компетенції територіальних громад міста.

Пункт 10 Перехідних положень передбачав, що до прийняття законів, які визначають особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі відповідно до ст. 118 Конституції України, продовжують здійснювати відповідні державні адміністрації. Зміст зазначеного положення зумовлений тим, що ст. 133 Основного Закону закріплює за цими містами спеціальний статус. На виконання цього пункту 15 січня 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про столицю України — місто-герой Київ», який у 2010 р. зазнав серйозних змін. Натомість закон про місто Севастополь до цього часу не ухвалений.

Четвертий змістовний блок коментованих Перехідних положень стосується запровадження національної грошової одиниці — гривні. Так, п. 11 розд. XV Конституції України встановлює, що частина перша ст. 99 Основного Закону — «Грошовою одиницею України є гривня» — вводиться в дію після введення гривні. На реалізацію цього пункту Перехідних положень Президент України видав Указ від 25 серпня 1996 р. № 762 «Про грошову реформу в Україні», ст. 1 якого зобов’язувала провести в Україні починаючи з 2 вересня 1996 р. грошову реформу — введення в обіг визначеної Конституцією національної валюти, якою є гривня та її сота частина — копійка. Таким чином, п. 11 коментованих Перехідних положень був реалізований через два місяці після прийняття Конституції України.

П’ятий змістовний блок Перехідних положень пов’язаний із правовим режимом використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань. Згідно зі змістом п. 14 розд. XV Конституції України, відповідний правовий режим визначається міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9 Конституції). При цьому тимчасовий характер перебування іноземних військових формувань та існуючих військових баз на території України зумовлюється змістом частини сьомої ст. 17 Основного Закону, яка забороняє створення та функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Виходячи із принципів державного суверенітету та територіальної цілісності, Україна може встановити будь-який порядок перебування на її території іноземних військових формувань і використання ними раніше створених військових баз за умови, що такий правопорядок не суперечитиме міжнародному праву і, зокрема, міжнародним зобов’язанням України.

На сьогодні єдиною військовою базою, створеною до прийняття Конституції України, на якій постійно перебувають іноземні військові формування, є база Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні, дислокована в м. Севастополь. 28 травня 1997 р. між Україною та Російською Федерацією було укладено міжнародний договір про параметри поділу Чорноморського флоту та про взаємні розрахунки, пов’язані з цим поділом, який дозволяв перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні на 25 років, до 28 травня 2017 р. 21 квітня 2010 р. Україна та Російська Федерація продовжили дію міжнародного договору від 28 травня 1997 р. іще на 25 років до 28 травня 2017 р. з наступним автоматичним продовженням на наступні 5 років. Цей міжнародний договір був ратифікований Верховною Радою України в установленому порядку Законом України від 27 квітня 2010 р. Таким чином, п. 14 коментованих Перехідних положень залишається одним із небагатьох, що донині зберігає свою актуальність.

Завершальний шостий блок Перехідних положень Основного Закону стосується встановлення дати проведення чергових виборів глави держави і парламенту після прийняття Рішення

Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. № 20-рп щодо визнання неконституційним Закону України № 2222-IV та відновлення чинності Конституції України у редакції від 28 червня 1996 р.

Після відновлення чинності Конституції України у редакції від 28 червня 1996 р. виникли певні правові колізії, пов’язані зі строками повноважень Верховної Ради України VI скликання та обраного в 2010 р. Президента України В. Ф. Януковича, а також із часом проведення наступних чергових виборів народних депутатів і глави держави в Україні. З метою подолання відповідних правових колізій Верховна Рада України прийняла в порядку, встановленому розд. XIII Конституції України, Закон України № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», яким були внесені зміни до статей 76, 77, 136, 141 та до розд. XV «Перехідні положення» Конституції України.

Статті 76, 77,136,141 Конституції України уніфікували строки повноважень представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування — Верховної Ради України, Президента України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, які віднині обираються на 5 років. Але, оскільки народні депутати України і Президент України, на відміну від місцевих рад і сільських, селищних, міських голів, обиралися задовго до відновлення 30 вересня 2010 р. Конституції України у редакції від 28 червня 1996 р., виникла об’єктивна необхідність чітко і однозначно визначити час проведення чергових виборів парламентаріїв і глави держави у Перехідних положеннях Конституції України.

Закон № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутаті]! Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» доповнив розд. XV «Перехідні положення» Конституції України двома новими пунктами 15 і 16, в яких чітко встановив дату проведення наступних виборів Верховної Рад и України — остання неділя жовтня 2012 р., а також Президента України — остання неділя березня 2015 р.

Отже, коментований розд. XV «Перехідні положення» Конституції України у переважній більшості своїх положень залишається на сьогодні реалізованим. Водночас у світовій практиці немає однозначних теоретичних і законодавчих підходів щодо подальшого існування реалізованих перехідних положень. Вони залишаються нормативним свідченням складності та неоднозначності національного конституційного процесу після прийняття 28 червня 1996 р. Основного Закону. Аналіз цих Положень дозволяє зрозуміти витоки і сутність тих чи інших інститутів конституційного права, а відтак — і закономірності та тенденції їх подальшого розвитку в незалежній Україні.