Конституція України. Науково-практичний коментар

Стаття 121.

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокуратура України є незалежним державним органом, який в межах та у спосіб, визначених Конституцією України і законами України, здійснює покладені на нього завдання. Прокуратура побудована за принципами єдності, централізації, територіальності та спеціалізації.

Систему органів прокуратури утворюють: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

Органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Територіальні прокуратури створені і функціонують відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані — за предметно-галузевим принципом і діють в окремих сферах життєдіяльності. Система органів прокуратури включає такі спеціалізовані прокуратури: військові, природоохоронні та прокуратури з нагляду за виконанням судових рішень у кримінальних справах. До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Структуру та штатну чисельність Генеральної прокуратури України, а також підпорядкованих їй прокуратур, установ прокуратури та науково-навчального закладу — Національної академії прокуратури України —затверджує Генеральний прокурор України.

На прокуратуру відповідно до ст. 121 Конституції України покладаються чотири основні функції.

Крім того, прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію слідства у кримінальних справах — до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Прокуратура є багатофункціональним органом, а сукупність її функцій складає чітку систему, визначену Конституцією України (п. 9 ст. 121 Перехідних положень).

Першою серед них є підтримання державного обвинувачення. Це —публічна процесуальна діяльність прокурора з доведення перед судом обвинувачення особи у вчиненні нею суспільно- небезпечного діяння, передбаченого законодавством про кримінальну відповідальність, з метою застосування до неї визначених цим законодавством заходів кримінально-правового впливу. Участь прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ регламентується Кримінально-процесуальним кодексом України, Законом України «Про прокуратуру», відповідними наказами Генерального прокурора України.

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону та об’єктивною оцінкою зібраних у справі доказів. Серед завдань прокурора під час підтримання державного обвинувачення можна виділити основні, спрямовані на забезпечення: його участі у судовому розгляді кримінальних справ; законності судових рішень у кримінальних справах; законних прав потерпілих, підсудних та інших учасників процесу.

Законом України «Про прокуратуру» і Кримінально-процесуальним кодексом України визначено дві основні форми діяльності прокурора в судовому вирішенні кримінальної справи: участь в її розгляді судом першої інстанції; участь у розгляді справи судами апеляційної, касаційної інстанцій, а також реалізація своїх повноважень у перегляді судових рішень в кримінальних справах у зв’язку з нововиявленими обставинами та перегляді Верховним Судом України.

Державне обвинувачення розпочинається з того моменту, коли прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляють справу до суду, якому вона підсудна. Підтримуючи його, прокурор набуває статусу учасника процесу, наділеного рівними із стороною захисту правами, на підставі принципу змагальності судового процесу. Керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, прокурор, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Отже, прокурор у судовому розгляді кримінальної справи не здійснює інших, крім підтримання державного обвинувачення, функцій.

Найважливіше значення має діяльність прокурора у судовому слідстві, під час якого він повинен брати активну участь у дослідженні доказів судом, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх, клопотати про виклик до суду додаткових свідків або долучення додаткових доказів, надання судових доручень, контролювати перебіг їх виконання. При виконанні своїх процесуальних функцій прокурор зобов’язаний реагувати на будь-які порушення закону, що обмежують права учасників процесу, шляхом подання до суду мотивованих клопотань і заперечень та висловлення ґрунтовних міркувань з питань, які виникають при розгляді кримінальних справ.

Підтримання державного обвинувачення, яке здійснюється прокурором, найбільш повно відображається в його обвинувальній промові. У ній прокурор обґрунтовує правильність визначеної на досудовому слідстві юридичної кваліфікації вчинених підсудним діянь і висловлює пропозицію суду стосовно міри покарання.

Прокурори, визначені кримінально-процесуальним законом України, мають право подати на судові рішення у кримінальних справах, які набрали чинності, касаційну скаргу. Кримінальна справа при цьому розглядається колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за обов’язковою участю прокурора.

На стадії перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами прокурор проводить розслідування цих обставин, за наявності для цього підстав подає заяву про перегляд судових рішень до касаційного суду, а також бере участь у судовому засіданні. В окремих випадках, визначених законом, прокурори в межах своєї компетенції мають право подати заяву про перегляд судового рішення у кримінальній справі Верховним Судом України, у засіданні якого беруть участь Генеральний прокурор України або його заступник.

Самостійною функцією прокуратури та правовою підставою участі прокурора в судовому процесі є представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки.

Зокрема, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. під представництвом прокуратурою інтересів держави в суді треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Ці дії включають подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Отже, зміст представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Завданням представництва є: захист прав і законних інтересів громадян, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист майнових та інших інтересів держави, які порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб; вжиття заходів щодо поновлення порушених прав та законних інтересів громадянина і держави, усунення причин та умов, що сприяли їх порушенню; притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, винних у порушенні прав і законних інтересів громадянина або держави, відшкодування завданих державі збитків.

Приводами для представництва в суді є звернення до прокуратури громадян, юридичних осіб та посадових осіб, повідомлення в засобах масової інформації або власна ініціатива прокурора.

Підставами для представництва в суді є: неспроможність громадян за визначених у законі умов самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження; порушення або загроза порушення інтересів держави внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Прокурор має право самостійно визначати підстави для представництва у судах, форму його здійснення (заявлення позову, вступ у справу, оскарження рішення) і може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому прокурор, на відміну від інших форм представництва, не зв’язаний та не обмежений у вчиненні процесуальних дій позицією органу державної влади, в особі якого здійснюється представництво. Обсяг повноважень, зміст прав та обов’язків прокурора визначаються Законом України «Про прокуратуру», а також процесуальним законодавством.

Основним завданням наступної функції прокуратури — нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно- розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, є сприяння: розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань; виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин; запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності; охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством; здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню. Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів щодо узгодження дій правоохоронних органів з протидії злочинності.

Крім того, виконуючи свої повноваження щодо нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, прокурор вживає заходів до того, щоб відповідні органи дотримувались передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, які містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також не порушували строків провадження слідства та тримання під вартою; при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, з’ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшують та обтяжують його відповідальність; виявляли причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів щодо їх усунення.

Особливого значення набуває забезпечення ефективного прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, ураховуючи, що така діяльність пов’язана із проведенням системи гласних і негласних пошукових заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів для пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп з метою припинення і розкриття правопорушень.

Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності здійснюється Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняними до них прокурорами та їх заступниками, а також уповноваженими наказом Генерального прокурора України начальниками та прокурорами управлінь, відділів Генеральної прокуратури України і прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Здійснюючи цей нагляд, прокурор у межах своєї компетенції використовує спеціальні повноваження, визначені законом.

Однією з особливостей, що відрізняє нагляд прокурора за додержанням законів при проведенні дізнання та досудового слідства від інших функцій прокуратури, є те, що зазначений напрям нагляду має виключно процесуальний характер, а наглядові повноваження прокурора визначаються кримінально-процесуальним законодавством.

Суттєвою ознакою прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, є його обов’язковий, імперативний для цих органів характер, що передбачено положеннями низки законодавчих актів, які регламентують правові засади та повноваження органів прокуратури.

Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв’язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, надані в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, є для цих органів обов’язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених законом.

Також важливим є право прокурора приймати до свого провадження у повному обсязі будь-яку кримінальну справу, незалежно від її підслідності. Зазначене право прокурора безпосередньо пов’язане із реалізацією його наглядових повноважень на стадії досудового розслідування.

З метою належної реалізації зазначеної конституційної функції прокуратура здійснює координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії злочинності та корупції, а також міжнародне співробітництво.

Функцією прокуратури є також нагляд за додержанням законів на завершальній стадії кримінального судочинства — при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Ця стадія пов’язана із суттєвим погіршенням правового статусу особи, обмеженням її певних прав і свобод у зв’язку з визнанням її винною у вчиненні правопорушення. Тому прокурорський нагляд у цій сфері набуває особливого значення.

Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, поперед нього ув’язнення, органах і установах, що виконують кримінальні покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами в цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України, а також законів України «Про попереднє ув’язнення», «Про Державну кримінально-виконавчу службу», «Про міліцію», «Про психіатричну допомогу», «Про судову експертизу» нагляд за додержанням законів у діяльності органів і установ, що виконують кримінальні покарання та інші примусові заходи, що обмежують особисту свободу громадян, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Основними завданнями такого нагляду є:

- забезпечення додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, гарантовані Конституцією України, захист їх честі і гідності;

- усунення порушень, пов’язаних з невідповідністю актів органів та установ, що виконують кримінальні покарання, вимогам Конституції України і чинним законам.

У процесі нагляду прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається в їх господарську чи оперативну діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Прокурор, який здійснює нагляд, має право:

- у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виконання покарань, опитувати осіб, які там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового чи виховного характеру;

- перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих органів та установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

- прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, обмеження чи позбавлення волі або застосування медичних заходів примусового характеру.

Постанови і вказівки прокурора (письмові чи усні) щодо усунення порушень вимог законодавства про порядок і умови тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов’язковими. Вони виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені особисто прокурором строки. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Кримінально-процесуальним законодавством встановлено, що розпорядження прокурора, які стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов’язкові для всіх органів і посадових осіб, які їх виконують.

Таким чином, функцію нагляду за додержанням законів під час виконання кримінальних покарань та застосування інших примусових заходів, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, можна умовно поділити на дві частини:

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;

- нагляд за додержанням законів під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Такий поділ та окремий розгляд цих складових обумовлені тим, що для реалізації кримінальних покарань і примусових заходів установлені різні правові підстави, кримінальні покарання та інші примусові заходи виконуються та реалізуються різними державними органами та установами тощо. Відповідно організація і здійснення прокурорського нагляду за законністю діяльності цих органів та установ мають істотні відмінності, які регулюються відомчими актами Генеральної прокуратури України.

Крім функцій, визначених ст. 121 Конституції України, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функції, визначені п. 9 розділу XV «Перехідні положення».

Першою з них є нагляд за додержанням і застосуванням законів, здійснення якого зберігається за прокуратурою до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. До цього часу такі закони в дію не введено, тому прокуратура продовжує виконання цієї функції відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про прокуратуру». У ній зазначається, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами і громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Міські, районні (міжрайонні) і прирівняні до них прокурори здійснюють нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів місцевими державними адміністраціями та іншими органами виконавчої влади місцевого рівня, місцевими радами та їх виконавчими органами, підприємствами, установами, організаціями міста чи району, незважаючи на їх відомчу підпорядкованість; місцевими осередками об’єднань громадян.

Прокурорський нагляд здійснюється за додержанням Конституції України і законів України, в тому числі міжнародних нормативно-правових актів (міжнародних договорів), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і які, таким чином, стали частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України). Передусім це стосується Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших угод і конвенцій у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) наголосив, що Закон України «Про прокуратуру», прийнятий до набрання чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України.

Завдання прокуратури зі здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів пов’язуються з метою утвердження принципу верховенства закону, відповідно до якого суспільні відносини регламентуються передусім актами найвищої юридичної сили — законами, яким повинні відповідати всі інші нормативно- правові акти. У цьому зв’язку на прокуратуру покладається завдання нагляду за тим, щоб, по-перше, всі нормативні та індивідуальні акти органів і посадових осіб, на яких поширюється компетенція відповідних прокурорів, відповідали законам, і, по-друге, щоб юридичні і фізичні особи неухильно їх додержувалися.

Предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, соціально- економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачено інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

До підстав для прокурорських перевірок належать:

- звернення (заяви і скарги) громадян та організацій, за винятком тих, вирішення яких належать до компетенції суду або прокурора вищого рівня;

- матеріали друкованих та інших засобів масової інформації;

- матеріали про порушення законності, одержані у процесі участі прокурора в засіданнях колегіальних органів;

- ознаки порушень закону, виявлені прокурором при проведенні перевірок на інших об’єктах;

- аналіз матеріалів кримінальних справ, у тому числі закритих, і матеріалів про відмову в порушенні справ;

- аналіз матеріалів цивільних, господарських, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення;

- інформація про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

- матеріали державної статистики;

- вказівка прокурора вищого рівня або включення відповідного заходу до плану роботи прокуратури області (Автономної Республіки Крим, Києва, Севастополя, у тому числі стосовно даної міської чи районної прокуратури);

- звернення іншого прокурора такого самого рівня, яке містить інформацію про наявність правопорушень.

Для проведення перевірок у контролюючих органах підставами є насамперед відомості про перевищення службових повноважень і зловживання з боку керівників та службових осіб цих органів (за даними, що містяться у заявах і скаргах, матеріалах кримінальних справ) і бездіяльність з боку цих органів у боротьбі з правопорушеннями, про що свідчить явна невідповідність між виявленими і фактично вчиненими порушеннями закону (за даними з інших інформаційних джерел).

При проведенні перевірки додержання і застосування законів прокурор не має права втручатися в оперативно-господарську чи оперативно-розпорядницьку діяльність, витребовувати і одержувати інформацію з питань, що не стосуються предмета перевірки, давати оцінки і звертатися з вимогами неправового характеру. Водночас вжиття заходів щодо виявлення та усунення порушень закону в господарській діяльності не можна розглядати як протиправне втручання.

Також на період, визначений Перехідними положеннями Конституції України, прокуратура продовжує здійснювати досудове слідство.

Конституційний Суд України Рішенням від 10 вересня 2008 року в справі про відповідність Конституції України деяких положень Закону України «Про прокуратуру» визнав конституційними положення статті 17 Закону України «Про прокуратуру» на період дії пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України стосовно продовження виконання прокуратурою функцій досудового слідства до формування системи такого слідства і введення в дію законів, які регулюють його функціонування. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність законодавчої реалізації положень зазначеного пункту.

В обґрунтування свого рішення Суд зазначив, що системний аналіз чинного законодавства, яке регулює діяльність слідчих підрозділів у відповідних органах, свідчить про незавершеність процесу створення системи досудового слідства. За таких умов на час перехідного періоду мають місце підстави для застосування як конституційної основи для законодавчого унормування діяльності слідчих прокуратури положень пункту 9 розділу XV Конституції України. Зазначена конституційна норма не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, захищаючи та відображаючи цінності, закладені в Конституції України.

Перелік злочинів, підслідних слідчим органів прокуратури, та порядок їх розслідування визначаються Кримінально-процесуальним кодексом України.

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим слідство здійснюють старші слідчі в особливо важливих справах та слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, міжрайонних, міських — старші слідчі і слідчі.

Крім слідчих, досудове слідство здійснюють прокурори-криміналісти. Вони забезпечують впровадження у слідчу практику наукових рекомендацій та передового досвіду роботи з питань організації слідства, тактики розслідування, застосування науково-технічних засобів, надають практичну допомогу в розслідуванні злочинів та в необхідних випадках беруть участь у проведенні слідчих дій.

Стаття 122.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України — п’ять років.

Головну роль у системі органів прокуратури, в її діяльності виконує Генеральний прокурор України, який згідно з Конституцією України очолює прокуратуру України. Водночас він керує Генеральною прокуратурою України.

Генеральний прокурор України відповідно до ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» спрямовує роботу органів прокуратури, тобто вирішує стратегічні питання її діяльності, визначає шляхи розвитку прокурорської системи. Реалізація його законних прерогатив дає змогу забезпечити централізацію і чітку підпорядкованість у системі прокуратури.

Будучи єдиною і централізованою, прокуратура України здатна виконувати покладені на неї важливі конституційні функції незалежно від інших державних та недержавних структур, діючи суворо у межах Конституції та законів України, сприяючи точному і однаковому застосуванню законодавства. Власне існування принципу єдності та централізації прокуратури значною мірою обумовлюється тим, що здійснення прокурорського нагляду та інших конституційних функцій прокуратури є самостійним видом державної діяльності.

Правовий статус Генерального прокурора України становлять його завдання, спеціальна компетенція, правоздатність і дієздатність, особливий порядок призначення на посаду і звільнення з посади, гарантії незалежності, особливий порядок притягнення до відповідальності.

Управлінська діяльність у межах внутрішньоуправлінських повноважень Генерального прокурора України полягає у керівництві роботою органів прокуратури, яке включає спрямування, тобто окреслення стратегічних напрямів її діяльності. Вона є складовою державного управління і пов’язана з реалізацією керівником прокурорської системи наглядових та інших конституційних функцій, покладених на прокуратуру. Ця діяльність поділяється на окремі підфункції, адже управлінські правовідносини в прокуратурі тісно пов’язані з прокурорсько-наглядовими та іншими правовідносинами, що виникають у зв’язку з реалізацією конституційних функцій.

Організаційно-управлінські повноваження Генерального прокурора України відзначається такими рисами: 1) він є найвищою посадовою особою органів прокуратури; 2) керує Генеральною прокуратурою України — вищим органом прокурорської системи, підпорядкованими прокуратурами, а також установами і закладами прокуратури; 3) визначає основні напрями реалізації державної правової політики у діяльності прокуратури, організовує на загальнодержавному рівні наглядові та інші заходи, самостійно реалізує властиві йому прокурорські повноваження; 4) забезпечує однакове розуміння і застосування законів органами прокуратури; 5) підтримує традиції вітчизняної прокуратури щодо сумлінного служіння законові; 6) є гарантом незалежності органів і посадових осіб прокуратури.

Аналіз положень ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для поділу внутрішньоуправлінських повноважень Генерального прокурора України на три групи:

а) номінаційні (пов’язані з призначенням на посади і звільненням з посад відповідальних працівників, присвоєнням класних чинів тощо);

б) установчі (затвердження штатної чисельності органів прокуратури, структури Генеральної прокуратури України);

в) нормотворчі (видання обов’язкових для органів прокуратури нормативно-правових актів відомчого характеру, укладення угод у сфері міжнародного співробітництва).

Генеральний прокурор України видає нормативно-правові та індивідуальні акти для деталізації і конкретизації окремих положень законодавства про прокуратуру та забезпечення ефективності застосування норм права. Нормативні акти Генерального прокурора України зумовлені функціональним характером діяльності прокуратури і приймаються: 1) щодо комплексу питань здійснення функцій прокуратури України; 2) щодо діяльності прокуратури у межах підфункцій; 3) щодо окремих питань у межах функцій і підфункцій; 4) щодо діяльності прокуратури на окремих об’єктах; 5) як рекомендаційні управлінські акти (інформаційні листи, настанови).

Сфера відносин Генерального прокурора України з тими чи іншими суб’єктами поза межами прокурорської системи забезпечується зовнішніми організаційно-управлінськими повноваженнями. Вони мають суто управлінський характер лише доти, доки відповідні підготовчі заходи здійснюються в апараті Генеральної прокуратури України. У подальшому такі відносини набувають характеру зовнішньоорганізаційних і здійснюються у формі взаємодії. Виконуючи представницькі повноваження, Генеральний прокурор України виступає від імені Генеральної прокуратури України і всієї прокурорської системи у відносинах з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування України, інших держав та з міжнародними організаціями.

Крім того, окремими законодавчими актами визначаються інші повноваження Генерального прокурора України, які можуть бути віднесені до управлінських, представницьких, наглядових або процесуальних з розподілом останніх на загальні (належні усім посадовим особам органів прокуратури) і спеціальні (належні винятково чільнику прокуратури України).

У цілому в законодавчих актах закріплено понад 50 виключних повноважень Генерального прокурора України. Найголовніші з них:

1) очолює єдину централізовану систему прокуратури (ст. 122 Конституції України);

2) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

3) видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

4) утворює, реорганізує та ліквідує органи, заклади і установи прокуратури, уточнює компетенцію окремих органів прокуратури, визначену законом, з урахуванням особливостей їх діяльності;

5) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

6) призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

7) призначає ректора, проректорів і директорів інститутів Національної академії прокуратури України;

8) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим заступника Генерального прокурора України — прокурора Автономної Республіки Крим;

9) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва та Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них прокурорів;

10) затверджує штатну чисельність органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати;

11) затверджує структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи;

12) затверджує персональний склад колегії у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури;

13) затверджує персональний склад колегій у прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) (Закон України «Про прокуратуру»);

14) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Відповідно до цього Положення має право: а) в окремих випадках за зразкове виконання службових обов’язків присвоювати працівникам чергові класні чини до закінчення строку, зазначеного в Положенні; б) при призначенні на вищу посаду присвоювати чин без дотримання черговості, але не більш як на два чини вище того, в якому працівник перебуває;

15) вносить та підтримує подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата (ст. 218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»);

16) має виключне право порушити кримінальну справу проти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»), Голови Рахункової палати, першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати (ст. 37 Закону України «Про Рахункову палату») та щодо судді (Закон України «Про судоустрій і статус суддів»);

Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України Президентом України, а звільняється з посади Президентом України без такої згоди.

Але Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади (п. 25 ч. 1 ст. 85 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про прокуратуру»). Порядок висловлення недовіри Генеральному прокуророві України визначено ст. 213 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Питання про висловлення недовіри Генеральному прокуророві України включається до порядку денного сесії Верховної Ради України за пропозицією не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, підтриманою їх підписами, за яку проголосувало більше половини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Підписи народних депутатів про порушення питання про висловлення недовіри Генеральному прокуророві України не відкликаються. Прийняття постанови про висловлення недовіри Верховною Радою України Генеральному прокуророві України здійснюється відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України і має наслідком його відставку з посади.

Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі:

— закінчення строку, на який його призначено;

— неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

— порушення вимог щодо несумісності;

— набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

— припинення його громадянства;

— подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Генеральний прокурор України звільняється з посади також з інших підстав.

Строк повноважень Генерального прокурора України визначено цією статтею Конституції України і становить п’ять років. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 2 квітня 2008 року № 1-25/2008 у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України, частини третьої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» строк повноважень Генерального прокурора України та підлеглих йому прокурорів у п’ять років слід розуміти як безперервний визначений в часі період, що починається з моменту набрання чинності акта про призначення на посаду Генерального прокурора України та підлеглих йому прокурорів і завершується після закінчення п’яти календарних років.

Аналіз норм чинного законодавства України свідчить про відсутність у ньому положень, які допускали б можливість переривання, зупинення чи продовження строку повноважень Генерального прокурора України, у тому числі й у разі його незаконного звільнення чи обрання на виборну посаду.

Стаття 123.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Законодавчим актом, який визначає основні положення організації і порядку діяльності прокуратури, є прийнятий 5 листопада 1991 року Закон України «Про прокуратуру».

Процесуальні повноваження прокурорів та слідчих регламентуються також відповідним процесуальним законодавством України.

Принципами діяльності прокуратури є: законність; незалежність прокурорів усіх рівнів у здійсненні повноважень в межах відповідної компетенції; позапартійність; повага до прав і свобод громадян, їх рівність перед законом; гласність із дотриманням вимог законодавства щодо доступу до інформації.

Прокуратуру України складають Генеральна прокуратура України, підпорядковані їй органи, установи та навчально-науковий заклад — Національна академія прокуратури України. Прокуратура як множина взаємопоєднаних між собою частин та елементів зумовлена її структурою, котра відображає внутрішню будову, а також сукупність внутрішніх зв’язків і відносин.

Оскільки Генеральна прокуратура не лише здійснює керівництво підпорядкованими прокуратурами, а й безпосередньо виконує завдання щодо здійснення нагляду за додержанням законів, вона являє собою складну державну структуру, що організує свою діяльність за територіальним і предметно-галузевим принципами.

Генеральний прокурор України затверджує відповідно до чинного законодавства структуру Генеральної прокуратури України. Також у Генеральній прокуратурі України утворюється колегія як дорадчий орган у складі Генерального прокурора України (голова колегії), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.

У Генеральній прокуратурі України функціонують управління та відділи, які створюються з урахуванням напрямів її діяльності.

Прокуратура Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняні до них прокуратури є прокуратурами другої ланки. Особливість їх діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вони здійснюють функції, покладені Законом на органи прокуратури у межах компетенції обласної прокуратури, а з другого — здійснюють керівництво підпорядкованими прокуратурами.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посади Генеральним прокурором України строком на п’ять років. Вони мають першого заступника і заступників, які також призначаються на посади Генеральним прокурором України, але без обмеження строку. Структурно прокуратури цього рівня також складаються з управлінь і відділів, начальники яких призначаються на посади і звільняються з посад прокурорами, які очолюють ці прокуратури, за узгодженням з першим заступником, заступниками, начальниками управлінь і відділів Генеральної прокуратури.

Розподіл обов’язків між працівниками структурного підрозділу здійснюється на підставі зонального та предметного принципів. Зональний принцип означає, що за кожним прокурором структурного підрозділу закріплено декілька прокуратур адміністративних районів, міст. Кількість зон повинна відповідати кількості працівників управлінь, відділів. Зональний прокурор здійснює як контрольні та інші функції управління щодо міських, районних і міжрайонних прокуратур, що діють на закріпленій за ним території, так і у межах компетенції обласної та прирівняної до неї прокуратури — наглядові та інші функції прокуратури. Предметний принцип розподілу обов’язків означає, що за кожним прокурором управління, відділу залежно від його професійної підготовки та інших особистих якостей закріплюються окремі, найбільш важливі сфери правових відносин.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняних до них прокуратурах утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегій затверджується Генеральним прокурором України.

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрових питань, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. Таким чином, єдиноначальність у роботі органів прокуратури поєднується з колегіальністю під час розгляду найважливіших проблем прокурорсько-слідчої діяльності.

Міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури утворюють основну ланку прокурорської системи на всій території України.

Міжрайонні прокуратури охоплюють своєю діяльністю або два сусідні райони, або місто і прилеглий район.

Прокуратури міст, районів, прирівняні до них прокуратури очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посади Генеральним прокурором України. У цих прокуратурах існують посади заступника прокурора, старшого помічника прокурора, помічників прокурора, слідчих, у тому числі старших слідчих. Вони призначаються прокурором області або прирівняними до нього прокурорами.

Спеціалізовані прокуратури будуються за загальними для всіх органів прокуратури принципами; вони керуються тими ж законами, що й територіальні прокуратури; перед ними стоять загальні для всіх органів прокуратури завдання; вони використовують ті ж засоби прокурорського реагування на виявлені порушення закону. Однак в їх системно-структурній будові, а також в предметах нагляду є певні особливості.

Діяльність прокуратури забезпечується відповідними правовими гарантіями. Зокрема, прокурор приймає рішення у межах своїх повноважень самостійно, на підставі закону і свого внутрішнього переконання. Вплив у будь-якій формі на прокурора з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або домогтися прийняття незаконних рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність. Прокурор не зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо суті справ і матеріалів, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім прокурора вищого рівня та суду у випадках та в порядку, передбачених законом. Ніхто не має права без дозволу прокурора розголошувати матеріали прокурорських перевірок.

У діяльність прокуратури з виконання покладених на неї функцій забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, політичних партій, об’єднань громадян, засобів масової інформації.

Зокрема, Конституційний Суд України у Рішенні від 19 травня 1999 року № 4-рп/99 зазначив, що встановлене статтею 86 Конституції України право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов’язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах. Питання нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання, досудове (попереднє — до сформування системи досудового) слідство, провадження досудового слідства у кримінальних справах, участі прокурора в судових засіданнях є саме такими, що пов’язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах.

Ці положення розвинуті в Рішенні Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 року № 1-19/2000 у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України до прокуратури). Суд вважає, що питання підтримання державного обвинувачення у суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також питання провадження слідчими прокуратури досудового слідства в конкретних кримінальних справах не є такими, що пов’язані з депутатською діяльністю. Усі відповідні дії передбачені процесуальним законом. Вони здійснюються лише посадовими особами, уповноваженими на це законом, і у спосіб, визначений законом.

Прокурори і слідчі прокуратури, здійснюючи зазначені процесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів та інших посадових осіб і підкоряються тільки закону. Вплив у будь-якій формі на прокурора чи слідчого з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків заборонено чинним законодавством.

Конституційний Суд України вирішив, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах. У разі надходження до органів прокуратури, прокурорів, слідчих прокуратури пропозицій, вказівок і вимог народних депутатів України у конкретних справах із зазначених питань прокурори та слідчі прокуратури мають діяти з дотриманням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про прокуратуру».

Прокурор не може входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, що створюються органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, за винятком органів з дорадчими функціями.

Гарантії незалежності прокурорів у здійсненні повноважень забезпечуються: особливим порядком їх призначення, притягнення до відповідальності та звільнення; забороною втручання у здійснення прокурором повноважень і встановленою законом відповідальністю за такі дії; особливим, встановленим законом, порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним і соціальним забезпеченням прокурорів; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурорів, членів їхніх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Додатковими гарантіями забезпечення прокурорської діяльності є обов’язковість вимог прокурора, право невідкладного прийому прокурора іншими службовими особами, особливий порядок притягнення прокурорів до юридичної відповідальності.

Прокуратура України перебуває під постійним державним та громадським контролем. Система, предмет та межі цього контролю визначаються законодавством України.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України. Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту. Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, складають Присягу працівника прокуратури. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.

Окремі вимоги (віковий ценз, наявність певного стажу роботи) ставляться до осіб, які призначаються на керівні посади в органи прокуратури. Прокурором Автономної Республіки Крим, прокурорами областей та прирівняними до них прокурорами міст Києва та Севастополя призначаються особи не молодше тридцяти років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років.

Міськими, районними і прирівняними до них прокурорами призначаються особи не молодше двадцяти п’яти років зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Це дає можливість уникнути випадків призначення на керівні посади осіб без достатніх знань, практичних навичок та життєвого досвіду.

За порушення Закону, неналежне виконання службових обов’язків або вчинення ганебного проступку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим Верховною Радою України.

Працівники прокуратури, зазначається у ст. 2 цього нормативного акта, повинні володіти високими моральними якостями, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов’язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особливо суворо дотримуватись вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави і суспільства.

Засоби правового та соціального захисту працівників прокуратури та їх пенсійного забезпечення визначаються у статтях 50, 50¹ Закону України «Про прокуратуру».

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі органів прокуратури (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 17 березня 2004 року № 1-13/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців і працівників правоохоронних органів).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у правоохоронних органах держави пов’язана з ризиком для життя і здоров’я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Порядок проходження служби врегульовано спеціальними нормативно- правовими актами, що покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов’язки і відповідальність.

Зокрема, громадяни України, які працюють в органах прокуратури, зобов’язані виконувати свої професійні обов’язки і в неробочий час або поза службою. Крім того, до військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у випадках, передбачених Конституцією України, у законодавчому порядку запроваджено певні обмеження окремих конституційних прав і свобод. Так, на підставі ч. 1 ст. 33 Конституції України частина 2 ст. б «Про прокуратуру» встановлює, що військовослужбовці та працівники органів прокуратури не можуть бути членами політичних партій та громадських організацій, які мають політичну мету. Працівники органів прокуратури також обмежені у встановлених Конституцією України правах на підприємницьку діяльність (ст. 42), працю (ст. 43) та інших, пов’язаних із забезпеченням собі і своїй родині максимально досяжного (відповідно до своїх здібностей) рівня життя, та на захист своїх економічних і соціальних інтересів. Зокрема, на підставі положень ч. 2 ст. 42, ч. 4 ст. 44 Конституції України Законом України «Про прокуратуру» заборонено сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом (ч. 5 ст. 46).

Таким чином, визначений законами України відповідно до положень ст. 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту працівників органів прокуратури, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю професійних обов’язків, пов’язаних із ризиком для життя та здоров’я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім’ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії цієї категорії працівників випливають з характеру покладених на них службових обов’язків у зв’язку з виконанням ними державних функцій.

Треба також зазначити, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України деякі преференції, встановлені Законом України «Про прокуратуру», є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для працівників органів прокуратури без відповідної матеріальної компенсації — це порушення гарантованого державою права на їх соціальний захист і членів їхніх сімей.